Рішення від 18 лютого 2026 р. у справі №200/9848/25 — Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2026 року Справа№200/9848/25

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Куденкова К.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності і стягнення індексації грошового забезпечення,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), відповідно до якого, просить: - визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за періоди з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця - січня 2008 року для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення; - стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за періоди з 01.01.2016 по 28.02.2018 в розмірі 83625,23 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року суддею прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, витребувані докази.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається на протиправну бездіяльність відповідача щодо невиплати йому в повному розмірі індексації грошового забезпечення.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, яким просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначає, що керівництвом Міністерства оборони України було прийнято рішення про збільшення розміру грошового забезпечення в грудні 2015 року за рахунок підвищення розміру щомісячної премії для реалізації зазначеної постанови та підтримання купівельної спроможності військовослужбовців. Тому грудень 2015 року став базовим місяцем для нарахування індексації військовослужбовцям Збройних Сил України. Позивач був зарахований до списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_3 25.03.2015, а тому базовим місяцем для нього став березень 2015 року, як наслідок застосовувати до його грошового забезпечення базовий місяць січень 2008 року немає підстав.

Суд, перевіривши матеріали справи та оцінивши повідомлені обставини, дійшов наступних висновків.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту громадянина України № НОМЕР_1 , виданого 03.08.2020.

Згідно з витягом з наказу військово комісара ІНФОРМАЦІЯ_5 від 25.03.2015 № 52 позивача зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення з 25.03.2015.

З наказу військово комісара ІНФОРМАЦІЯ_5 від 13.11.2020 № 13 випливає, що в спірний період позивач продовжував проходити військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_6 .

У листі ІНФОРМАЦІЯ_5 від 30.05.2025 № 09/02/868 зазначено, що оскільки військова частина є бюджетною організацією, матеріальні цінності якої перебувають у державній власності, а тому джерелом коштів для виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та проведення індексації грошових доходів є Державний бюджет України, яким з січня 2016 року по лютий 2018 року не було закладено асигнувань на індексацію грошового забезпечення. Грошове забезпечення, в тому числі індексація, виплачувалась в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. Індексація грошового забезпечення починаючи з 01.01.2016 року по 28 лютого 2018 року громадянину ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалась, у зв`язку з не закладенням до бюджету коштів для виплати індексації в період з січня 2016 року по лютий 2018 року.

З наданої відповідачем архівної відомості щодо грошового забезпечення позивача випливає, що в спірний період з 01.01.2016 по 28.02.2018 позивачу не нараховувалася індексація грошового забезпечення.

Спірні правовідносини виникли щодо виплати позивачу належного розміру індексації грошового забезпечення.

Статтею 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі – Закон № 1282-XII) визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Частинами 1 і 6 ст. 5 указаного Закону встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Також ч. 1 ст. 9 Закону № 1282-XII передбачено, що індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Пунктом 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі – Порядок № 1078), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

При цьому, п.п. 4, 5 і 6 Порядку № 1078 установлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

У разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Пунктом 10-2 Порядку № 1078, який застосовується з 01.10.2015, установлено, що для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.

При цьому, суд звертає увагу на те, що приписами п. 10-1 Порядку № 1078, у редакції, чинній до внесення змін Постановою Кабінету Міністрів України № 1013 від 09.12.2015 (який застосовувався до 01.12.2015), було передбачено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснюється з місяця прийняття працівника на роботу.

З наведеного висновується, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 815/2590/18 зазначив, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.

Суд звертає увагу, що обґрунтовуючи правомірність своїх дій щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, відповідач не посилається на відсутність обставин, передбачених статтею 4 Закону №1282-ХІІ для проведення індексації. Відповідач зазначає лише про відсутність відповідного фінансування Військової частини № НОМЕР_2 на виплату індексації грошового забезпечення.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Суд зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Суд дійшов висновку, що виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.

Наведене відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі №825/1832/17.

Суд зазначає, що пункт 10-2 Порядку № 1078, викладений в новій редакції Постановою КМУ № 1013 від 09.12.2015, якою, у тому числі, внесені зміни: поширено його положення для новоприйнятих працівників з 1 грудня 2015 року.

Отже, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації починаючи з грудня 2015 року здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.

З Постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» випливає, що з січня 2008 року не відбувалася зміна посадового окладу позивача.

Тому позивач має право на проведення індексації його грошових доходів, виходячи з базового місяця січня 2008 року.

Позивачем наданий розрахунок індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 на суму 83625,23 грн із застосуванням базового місяця січень 2008 року. Цей розрахунок здійснений відповідно до наведених приписів Порядку № 1078.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву не наведено доводів, які б спростовували правильність указаного розрахунку із застосуванням базового місяця січень 2008 року.

Щодо посилання позивача необхідність застосування на п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, суд зазначає, що правовідносини щодо грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб на спірні виплати на момент розгляду цієї справи не виникли. КАС України не передбачає захист прав осіб на майбутнє. Також за відсутності протиправних рішень, дій або бездіяльності відповідача суд не може зобов`язувати його вчинити певні дії з підстав, зокрема, наявності припущень тощо. Тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Щодо клопотання позивача про становлення судового контролю за виконанням судового рішення і подання звіту про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України), про що також просив позивач, є правом суду, а не обов`язком, яке не виключає існування принципу обов`язковості судового рішення, згідно з яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (ст. 129-1 Конституції України, ч. 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд дійшов висновку, що за наведеними позивачем підставами, у суду відсутні підстави для застосування вказаного заходу.

Щодо компенсації судових витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Позов підписано представником позивача Біленком Євгеном Леонідовичем на підставі довіреності, яка сформована в системі «Електронний суд», що відповідає ч. 7 ст. 59 КАС України.

Водночас до суду не надано доказів того, що Біленко Євген Леонідович має статус адвоката.

У Єдиному реєстрі адвокатів України відсутні відомості про Біленка Євгена Леонідовича як адвоката.

Частиною 1 ст. 131-2 Конституції України передбачено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Також ч. 1 і ч. 2 ст. 2 вказаного Закону встановлено, що адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.

Адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу

Частинами 1 і 2 ст. 134 «Витрати на професійну правничу допомогу» КАС України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З наведених законодавчих приписів висновується, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на правничу допомогу саме адвоката, який діє на підставі укладеного з таким адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням) договору про надання правничої допомоги. Витрати особи за послуги, зокрема юридичні, надані фізичними особами, фізичними особами-підприємцями, юридичними фірмами тощо, які не мають статусу адвоката (адвокатського бюро, адвокатського об`єднання) не належать до витрат на професійну правничу допомогу і, відповідно, не підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Додатково суд звертає увагу на те, що аналогічних висновків, але під час розгляду цивільної справи, дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Поняття «надання професійної правничої допомоги» не тотожне поняттю «представництво особи в суді». Надання професійної правничої допомоги здійснюють лише адвокати, натомість представництво особи у суді може бути здійснене за вибором особи адвокатом або іншим суб`єктом (абзац другий підпункту 2.2.1 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини висновку Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії) вимогам статей 157 і 158 Конституції України від 31 жовтня 2019 року № 4-в/2019).

Суд звертає увагу на те, що приписи ч. 5 ст. 131-2 Конституції України і ч. ст. 57 КАС України передбачають можливість здійснення представництва фізичною особою у певних категоріях справ, але вказане не зумовлює виникнення права на відшкодування витрат на надання такої допомоги відповідно до ст. 134 КАС України.

Доказів надання позивачу в цій справі професійної правничої допомоги саме адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням) до суду не надано.

Отже відсутні підстави для компенсації судових витрат на правову допомогу.

Керуючись статтями 2, 5-10, 19, 72-77, 80, 90, 132-139, 143, 241-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ; АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності і стягнення індексації грошового забезпечення – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за періоди з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця - січня 2008 року для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за періоди з 01.01.2016 по 28.02.2018 в розмірі 83625 (вісімдесят три тисячі шістсот двадцять п`ять) гривень 23 (двадцять три) копійки.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Повне рішення суду складено 19 лютого 2026 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.О. Куденков