Рішення від 17 лютого 2026 р. у справі №200/9648/25 — Донецький окружний адміністративний суд

Суд: Донецький окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 17 лютого 2026 р.

Справа: №200/9648/25

Суддя: Зеленов А.С.

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2026 року Справа№200/9648/25

приміщення суду за адресою 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Незалежності, 1.

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зеленова А.С. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Донецького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, у якому позивач просить суд:

- визнати протиправним рішення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про відмову у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених) відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених) відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

В обґрунтування позовних вимог зазначені доводи, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі НГУ), що 29.10.2021 призваний на строкову військову службу до Національної гвардії України, 15.02.2023 уклав контракт про проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій на дату набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 у військовій частині НГУ 151 днів. На дату 24.02.2022, тобто початок повномасштабного вторгнення та запровадження військового стану, позивач проходив строкову військову службу. Вважає, що має право на отримання одноразової грошової винагороди пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Вважає відмову відповідача у задоволенні рапорту протиправною.

Відповідач 30.01.2026 подав відзив на позовну заяву, в якій заперечив, що позовних вимог, з підстав того, що позивач розпочав проходження військової служби у військовій частині НГУ з та після закінчення строкової служби з ним укладений контракт про проходження громадянами України військової служби 15.02.2023. Вказує, що абзаци 6 та 7 пункту 4 Постанови №153 обмежують право військовослужбовців, які проходили строкову службу, лише на повну винагороду у випадку участі у бойових діях понад шість місяців. Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153» №942 від 30.07.2025 п. 4 Постанови №153 було доповнено новими нормами, які набрали законної сили 07.08.2025 (після того, як позивач звернувся до відповідача із рапортом та отримав відмову). Позивач звернувся із рапортом, в якому просив нарахувати та виплатити 1 млн грн., а не винагороди пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених). Також, відповідач зазначив, що позивач брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить менше шести місяців, а саме 55 днів, з огляду на положення абз. 2 п. 4 Постанови №153, позивач не набув права на виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, адже позивач брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить менше шести місяців. У позивача відсутня одна з необхідних складових для набуття права на виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах безпосередня участь в бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців.

У відповіді на відзив представник позивача вказує, що положення абзаців 2–7 пункту 4 Постанови №153, абзаци 6 і 7 розширюють суб`єктний склад отримувачів винагороди, усуваючи прогалину щодо військовослужбовців строкової служби, а абзац 3 чітко встановлює пропорційний розрахунок винагороди для випадків участі у бойових діях менше шести місяців. Таким чином, відмова відповідача ґрунтується на хибному тлумаченні норм та є протиправною.

Ухвалою суду від 22.12.2025 прийнята позовна заява до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); витребувані судом докази від відповідача, зокрема, відомості про сумарну кількість днів участі ОСОБА_1 в бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій за час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Відповідач не надав інформацію у повному обсязі, яку витребував суд.

З огляду на викладене, суд здійснює судовий розгляд на підстав отриманих відомостей у частковому обсязі, які не перешкоджають розгляду справи судом по суті спору.

Дослідивши заяви по суті справи та наявні у матеріалах справи докази, суд встановив наступні обставини справи та відповідні правовідносини.

Позивач – ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 НГУ, що не заперечується сторонами.

Позивач брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить менше шести місяців, а саме: 151 днів 9 (станом на 13.02.2025) за період: з 03.07.2023 по 20.08.2023, з 16.10.2023 по 04.11.2023, з 16.12.2023 по 03.02.2024, з 22.05.2024 по 11.06.2024, 3 23.06.2024 по 03.07.2024, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем у відзиві.

Обставина, що позивач 29.10.2021 призваний на строкову військову службу, 15.02.2023 уклав контракт про проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій на дату набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 у військовій частині НОМЕР_1 НГУ, не заперечується відповідачем, та встановлена судом із матеріалів справи (довідка, рапорт та відповідь на рапорт), відзиву відповідача.

Позивач подав рапорт на виплату винагороди, згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» до командування військової частини НОМЕР_1 .

Витягом з протоколу №4 засідання комісії з виплати одноразової грошової винагороди військовослужбовцям частини на період дії воєнного стану від 02.12.2025.2025 ухвалено рішення відмовити ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 у зв`язку з тим, що строк безпосередньої участі у заходах оборони за сукупністю становить менше шести місяців станом на дату набрання чинності постановою, а саме становить 148 діб.

Спірні правовідносини стосуються саме невиплати позивачу винагороди пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених), а не 1 млн. грн., згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 111.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Позивач оскаржує бездіяльність щодо іншої підстави, не 1 млн. грн., а винагороди пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно із ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

За приписами статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260), грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого премія. винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Частиною 4 статті 9 Закону №2011-XII визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Згідно із Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введений в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Пунктом 4 цього Указу визначено Кабінету Міністрів України невідкладно, зокрема, забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 Про загальну мобілізацію у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України.

Пунктом 6 цього Указу визначено Кабінету Міністрів України, забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.

На підставі статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232, у редакції, чинній на час спірних правовідносин) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає, зокрема,: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 2232 проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Згідно з частиною шостою статті 2 Закону № 2232 передбачені види військової служби, зокрема, базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу.

Як визначено частиною сьомою статті 2 Закону № 2232 базову військову службу громадяни України проходять відповідно до законів України у Збройних Силах України та інших військових формуваннях з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь для збройного захисту Вітчизни.

На підставі частини першої статті 4 Закону № 2232 Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом:

призову (направлення) громадян України на військову службу;

прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Відповідно до частини першої статті 10-1 Закону № 2232 (встановлено, що базова загальновійськова підготовка для громадян, визначених підпунктом 7 пункту 2 розділу ІІ Закону № 3633-IX від 11.04.2024, розпочинається з 01.09.2025) базова загальновійськова підготовка проводиться з метою здобуття громадянами України військово-облікової спеціальності, навичок і умінь, необхідних для виконання конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

Згідно з частинами першою та другою статті 15 Закону № 2232 для проходження базової військової служби направляються придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі (жіночої статі - добровільно), яким до дня відправлення на базову військову службу виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 25-річного віку. Зазначені громадяни України можуть один раз обрати рік проходження базової військової служби до досягнення ними 24-річного віку.

Громадяни України, які перебувають на військовому обліку призовників, у добровільному порядку можуть бути прийняті на військову службу за контрактом на умовах, передбачених частиною першою статті 20 цього Закону, та в порядку, визначеному положеннями про проходження військової служби громадянами України.

На підставі частини першої статті 20 Закону № 2232 на військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби:

особи рядового складу з числа військовослужбовців базової військової служби, які пройшли базову загальновійськову підготовку, проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, резервісти, військовозобов`язані, які не мають військових звань сержантського, старшинського і офіцерського складу, особи віком від 18 років, які мають вищу, фахову передвищу, професійну (професійно-технічну), повну або базову загальну середню освіту, та не досягли граничного віку перебування на військовій службі та/або пройшли базову загальновійськову підготовку - на військову службу за контрактом осіб рядового складу.

11.02.2025 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», якою затверджений Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі - Порядок № 153, у редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин 11.02.2025, 08.04.2025, 07.08.2025).

Відповідно до пункту 1 Порядку №153, погодитися з пропозицією Міністерства оборони та Міністерства внутрішніх справ стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі - експериментальний проект).

Абзацем 2 пункту 4 Порядку №153 визначене,

4. Установити, що:

громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;

виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:

були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;

проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу молодший лейтенант;

проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.

Станом на 11.02.2025/13.02.2025 редакція у абзацах 2-3 пункту 4 Порядку №153 наступна:

« 4. Установити, що:

особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

Станом на 08.04.2025, 07.08.2025 редакція у абзацах 2-3 пункту 4 Порядку №153 наступна:

« 4. Установити, що:

{Абзац другий пункту 4 із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ № 387 від 01.04.2025, № 942 від 30.07.2025}

Суд констатує, що загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та порядок проведення переказу коштів у межах України регулюються Законом України від 5 квітня 2001 року №2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (далі - Закон №2346).

Дата валютування - це зазначена платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки дата, починаючи з якої кошти, переказані платником отримувачу, переходять у власність отримувача банку або в установі - учасників платіжної системи (пункт 1.3 статті 1 Закону №2346).

Порядок застосування дати валютування для банків установлюється нормативно-правовими актами Національного банку України.

Сума переказу, що обліковується в банку, який обслуговує отримувача, до настання дати валютування не може бути об`єктом примусового списання, що застосовується до отримувача (пункт 22.11 статті 22 Закону N 2346).

Ініціатор до настання дати валютування може відкликати кошти, які до зарахування їх на рахунок отримувача або видачі в готівковій формі обліковуються в банку, що обслуговує отримувача (пункт 23.4 статті 23 Закону №2346).

Загальний порядок завершення переказу встановлено статтею 30 Закону №2346.

Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

З урахуванням викладеного, суд надає висновок по суті спору, оскільки перешкоди для цього відсутні, з урахуванням наступних висновків.

Порядок №153 набув чинності із 13.02.2025.

Верховним Судом не наданий правовий висновок щодо дії в часі редакції абзацу 2, 3 пункту 4 Порядку №153 станом на 13.02.2025 у редакціях Порядку №153 11.02.2025, 08.04.2025, 07.08.2025 щодо визначення територій «в районах ведення воєнних (бойових) дій» станом на 13.02.2025.

Суд зазначає, що спірним питанням у цій справі є:

застосування до правовідносин редакцій Порядку №153 у часі (ретроактивної дії), оскільки підстави виплати одноразової грошової винагороди визначаються у абзацах 2-3 пункту 4 Порядку №153 станом на 13.02.2025, 08.04.2025, 07.08.2025 по-різному щодо визначення територій «в районах ведення воєнних (бойових) дій», у той же час підстави виплати одноразової грошової винагороди визначаються станом на 13.02.2025.

Станом на 13.02.2025 редакція у абзацах 2-3 пункту 4 Порядку №153 11.02.2025 наступна:

« 4. Установити, що:

Станом на 08.04.2025, 07.08.2025 редакція у абзацах 2-3 пункту 4 Порядку №153 наступна:

« 4. Установити, що:

(Абзац другий пункту 4 із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ № 387 від 01.04.2025, № 942 від 30.07.2025)

Таким чином, суду необхідно надати додаткову правову оцінку щодо дії в часі редакцій Порядку №153, з урахуванням змісту спірних правовідносин у цій справі.

Судом встановлена обставина, що станом на дату розгляду цього спору, сторонами та офіційними відомостями із реєстру не встановлені обставини виплати позивачу винагороди визначеної Порядком №153.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 2025 р. № 942 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153» внесені зміни до пункту 4 Порядку №153 із 07.08.2025:

доповнити пункт абзацами такого змісту:

були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу».

Судом встановлені обставини, що позивач старший солдат - проходив строкову військову службу із 29.10.2021, 15.02.2023 уклав контракт про проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , позивач станом на 13.02.2025 до кримінальної, адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення, дисциплінарних відповідальності не притягався, має вік до 25 років станом на дату укладення контракту із НГУ, брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій на дату набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 у військовій частині НОМЕР_1 НГУ, що за сукупністю становить менше шести місяців, а саме 151 днів за період: з 03.07.2023 по 20.08.2023, з 16.10.2023 по 04.11.2023, з 16.12.2023 по 03.02.2024, з 22.05.2024 по 11.06.2024, 3 23.06.2024 по 03.07.2024, що підтверджується матеріалами справи.

Обставина, що позивач призваний на строкову військову службу, 15.02.2023 уклав контракт про проходження військової служби у військовій частині НГУ, брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій на дату набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 у військовій частині НГУ, не заперечується відповідачем, та встановлена судом із матеріалів справи (довідка, рапорт та відповідь на рапорт - відмова), відзиву відповідача.

Позивач, брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою 13.02.2025 151 днів, ця обставина не є спірною та визнається відповідачем.

Суд зазначає, що позивач з 29.10.2021 проходив строкову військову службу, 15.02.2023 підписав контракт, будучи строковиком.

До відповідальності, визначеної у пункті 4 Порядку №153, позивач не притягався.

Із 07.08.2025 питання виплати одноразової грошової винагороди відповідно до Постанови № 153 особам, які були прийняті на військову службу за контрактом під час дії воєнного стану з числа осіб, які проходили строкову військову службу, врегульовані Кабінетом Міністрів України постановою №942 від 30.07.2025 та зазначені нові підстави для частковою виплати винагороди строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Виплата одноразової грошової винагороди у розмірі пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених) здійснюється до набрання чинності цією постановою за наступних умов із 13.02.2025:

- громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, у віці до 25 років;

- які прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану;

- проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій - строком, що за сукупністю становить менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою 13.02.2025 (редакція станом 11.02.2025-07.04.2025);

- проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій) - строком, що за сукупністю становить менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою 13.02.2025 (редакція станом 08.04.2025 - чинна).

Відповідно до довідки №40/35/10/1-4283, позивач станом на 13.02.2025 брав безпосередню участь у бойових діях сумарно 151 днів.

Позивач не надав доказів того, що станом на 13.02.2025 брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій).

Абзац 2 пункту 4 Порядку №153 врегульовує територіально місце ведення воєнних (бойових) дій тільки в редакції пункту із 08.04.2025 це:

1) на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України;

2) на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора;

3) на території держави-агресора,

після визначення місця ведення воєнних (бойових) дій, у цій нормі визначене узагальнення для цього переліку територій: «(далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій)», - тобто у подальшому в усіх наступних нормах Порядку №153 застосовується скорочення визначення територій, які дають право на отримання одноразової грошової винагороди це «бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій».

Абзац 3 не має автономного самостійного значення до абзацу 2 пункту 4 Порядку №153, а тільки уточню підставу для отримання одноразової грошової винагороди, для військовослужбовців, які станом на 13.02.2025, брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців.

Тобто абзац 3 пункту 4 Порядку №153 необхідно тлумачити наступним чином в редакції із 08.04.2025:

«військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій) строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених), а не будь-який в район ведення воєнних (бойових) дій.»

У той же час суд зазначає, що до 07.04.2025 абзац 2-3 пункту 4 Порядку №153 не визначали територіальну безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), а визначали тільки безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій певним строком.

Порядок №153 (абзац 2-3 пункту 4) у редакції станом на 13.02.2025 не забороняв виплачувати одноразову грошову допомогу військовослужбовцям, які уклали контракт після проходження строкової військової служби.

Доповнення пункту 4 Порядку №153 постановою КМ України №942 від 30.07.2025, тільки уточнює підстави виплати винагороди строковикам, які уклали контракт, а не вводить нове правило.

Суд висновує, що для отримання такої одноразової грошової допомоги пунктами 3, 4 Постанови № 153 (у редакції 11.02.2025-07.04.2025) визначені певні критерії, серед яких:

проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій,

строк, що за сукупністю становить менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою (13.02.2025), виплачується одноразова грошова винагорода за проходження військової служби та безпосередньої участі в районах ведення воєнних (бойових) дій у розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Таким чином суд висновує, що територіальне уточнення безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій) стосується такої часті і періоду тільки із - 08.04.2025, та не застосовуються до спірних правовідносин по 13.02.2025.

Територіальне уточнення стосується виключено до участі у бойових діях із 08.04.2025 та для осіб, які уклали контракт із 08.04.2025, а не для військовослужбовців-строковиків, які уклали контракт до 13.02.2025, а брали безпосередню участь до 13.02.2025 не менше 30 днів сумарно у будь-яких районах ведення воєнних (бойових) дій у віці до 25 років.

Суд висновує, що позивач відповідав станом на 13.02.2025 вимогам пунктів 3, абзацу 2-3 пункту 4 Порядку №153 у редакції 11.02.2025-07.04.205, а відповідач із 13.02.2025 здійснював протиправну бездіяльність щодо невиплати позивачу одноразової грошової винагороди за тривалість проходження військової служби та безпосередню участь в районах ведення воєнних (бойових) дій у розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Щодо ретроактивної дії в часі редакції Порядку №153 11.02.2025-07.04.2025 для цих правовідносин, які виникли із 13.02.2025.

У цій справі спір виник із дати набуття чинності Порядком №153 тобто із 13.02.2025, тобто до спірних правовідносин підлягає застосуванню Порядок №153 у редакції 11.02.202-07.04.2025.

Судом встановлена бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу із 13.02.2025 одноразової грошової винагороди, визначеної саме абзацом 3 пункту 4 Порядку №153, за 151 днів безпосередньої участі в районах ведення воєнних (бойових) дій у розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених), а не 1 млн. грн.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України.

«Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма)», - рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99.

Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Єдиний виняток з даного правила, закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 зазначено, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У Рішенні Конституційного Суду України від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України вказано, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Отже, у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

Щодо найкращого тлумачення закону на користь «ветерана війни» фізичної особи.

Позивач є учасником бойових дій, тобто має статус ветерана війни.

Верховний Суд неодноразово зазначав про найкращі пріоритети тлумачення закону до осіб, які мають найбільш шанобливе ставлення суспільства, до ветеранів війни.

«Правова визначеність» як елемент верховенства права не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 п. 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22.05.2018 № 5-р/2018).

Отже, за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти мають пряму дію в часі, тобто регулюють відносини, що виникли після набрання чинності цими актами.

Юридична природа виплат грошового забезпечення, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід`ємними елементами правової держави та принципу верховенства права.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський суд з прав людини наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об`єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.

У справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (Заява № 68385/10 та №71378/10, пункт 35).

Неправомірне позбавлення особи грошового забезпечення не узгоджується з принципом правової визначеності.

Суд зазначає, що однакове застосування закону для осіб із тотожним правовим статусом у подібних відносинах забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права.

Єдина практика застосування законів поліпшує суспільне сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя у свідомості будь-якої особи, яка звертається до суду України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).

Додатково суд вважає за необхідне зазначити, що загальноприйнятним є принцип тлумачення закону на користь особи, що є однією з основних засад правової системи, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закони та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи.

Цей принцип також часто відомий як «in dubio pro persona» або «in dubio pro homine» (латинською мовою), що означає «у вагомих сумнівах - на користь людини».

Важливо також відзначити, що принцип тлумачення закону на користь особи не означає безумовне ігнорування закону, але вказує на те, що в сумнівних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію, яка максимально захищає права та інтереси саме фізичної особи.

Такий висновок здійснений Верховним Судом у постанові від 10.01.2024 справа №240/4894/23 (п. 47-49 постанови Суду).

Також суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду послідовно застосовує у спорах, пов`язаних із захистом соціальних прав осіб, принцип найбільшого сприяння особи у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який є найбільш сприятливим для особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а, від 03.11.2021 у справі № 360/3611/20.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Щодо дотримання строку звернення до суду.

Позивач продовжує проходити службу у військовій частині НОМЕР_1 НГУ, а відповідач із 13.02.2025 здійснює триваюче правопорушення.

Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 у справі № 1-р/2025, визнати такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.Частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 у справі № 1-р/2025 стосується осіб, які продовжують працювати, тобто їхні вимоги розглядаються без строку звернення до суду, що полягає у особливій формі відносин працюючої особи по відношенню до роботодавця.

Таким чином, суд висновує, що для осіб, які продовжують проходити службу у військовій частині станом на момент подання позову, відсутній строк звернення до суду до такої військової частини, оскільки частина перша статті 233 КЗпП визнана неконституційною.

Відповідно до частини 4 статті 3 КАС України, закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

У цьому спорі відсутній строк звернення до суду станом на дату розгляду справи судом.

Суд висновує, що позивач дотриманий строк звернення до суду.

Щодо ефективного способу захисту порушеного права.

Оскільки судом встановлена наявна бездіяльність відповідача, то суд здійснює наступний висновок.

Відповідач із 13.02.2025 самостійно зобов`язаний виплатити позивачу одноразову грошову винагороду визначену абзацом 3 пунктом 4 Порядку №153 за 151 днів безпосередньої участі позивача в районах ведення воєнних (бойових) дій у розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2022 в справі №9901/276/19 висловила правову позицію, згідно якої протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень необхідно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

За змістом статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У пункті 83 постанови від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 15.11.1996 у справі "Chahal проти Об`єднаного королівства" (заява №22414/93) зазначив, що ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України").

Також за загальним процесуальним правилом «один спір одна справа», що відповідає принципу «процесуальної економії», суд повинен ухвалювати одне судове рішення, щоб один спір вирішувався судами лише один раз, якщо є станом на момент ухвалення рішення судом по суті спору всі необхідні для цього підстави та встановлені обставини.

Отже, відповідно до статті 9, 90, 245 КАС України суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу одноразової грошової винагороди та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову винагороду за безпосередню участь позивача в районах ведення воєнних (бойових) станом на 13.02.2025 у кількості 151 днів із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених), відповідно до абзацу 3 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Щодо обрахунку конкретної суми одноразової грошової винагороди, то суд зазначає, що обраний спосіб захисту є достатнім для відновлення порушеного права позивача.

Суд задовольняє позов частково.

Інші доводи сторін не впливають на висновку суду.

Згідно із частиною 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень не обґрунтував обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а позивач довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Позивачем під час розгляду справи надані належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не спростовані відповідачем.

Згідно зі статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006; п. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, п. 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таки чином, в контексті обставин даної справи судом надана оцінка та відповідь на всі доводи позивача та відповідача, які можуть вплинути на правильне вирішення спору.

Враховуючи наведене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки позивач не поніс судових витрат, то підстави для повернення позивачу сплаченого судового збору та витрат на правничу допомогу відсутні.

На підставі викладеного та керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (48515, Тернопільська обл., Чортківський р-н, с. Горішня Вигнанка, РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за безпосередню участь ОСОБА_1 в районах ведення воєнних (бойових) станом на 13.02.2025 у кількості 151 днів із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених), відповідно до абзацу 3 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за безпосередню участь ОСОБА_1 в районах ведення воєнних (бойових) станом на 13.02.2025 у кількості 151 днів із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених), відповідно до абзацу 3 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.С. Зеленов

Оригінал: reyestr.court.gov.ua