Рішення від 17 лютого 2026 р. у справі №200/10068/25 — Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2026 року Справа№200/10068/25

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Троянової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення грошового забезпечення

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо нарахування та виплати грошового забезпечення та інших додаткових виплат за період з 30.12.2021 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 30.11.2025 із застосуванням розрахункової величини при розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; зобов`язання нарахувати на виплатити недоотриману частину грошового забезпечення та інших додаткових виплат за період з 30.12.2021 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 30.11.2025, які мали розраховуватися із застосуванням розрахункової величини при розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням – прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення; стягнення з компенсації судових витрат, а саме витрат на правову допомогу.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2025 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) без виклику учасників справи. Задоволено клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Задоволено клопотання позивача про витребування доказів. Витребувано у Військової частини НОМЕР_1 в строк подання відзиву на позовну заяву: засвідчені належним чином копії наказів про прийняття та проходження служби стосовно ОСОБА_1 ; відомості про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 30.12.2021 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 30.11.2025; обґрунтовані пояснення з приводу розміру прожиткового мінімуму, застосованого для обчислення грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 30.12.2021 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 30.11.2025 року.

За правилами частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином за допомогою програмного забезпечення «Електронний суд».

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що у період з 30.12.2021 по теперішній час проходить військову службу на посадах Військової частини НОМЕР_1 . Зазначив, що відповідач при розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням у періоди з 30.12.2021 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 30.11.2025 не враховував прожитковий мінімум станом на 01 січня календарного року. Вказані дії відповідача вважає протиправними, просив задовольнити позов.

Відповідач через канцелярію суду у встановлені судом строки, надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що п. 4 Постанови №704 у редакції від 24.07.2021 року та подальших редакціях є чітко визначеним, з посиланням на прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року і не може трактуватися в іншому сенсі. Тому у відповідача відсутні правові підстави для обчислення грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців з іншого ніж 1762 грн розміру розрахункової величини.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , є громадянином України (паспорт № НОМЕР_3 від 11.06.2025 року), учасником бойових дій (дублікат посвідчення серії НОМЕР_4 від 09 липня 2025 року) та особою, що претендує на перерахунок складових грошового забезпечення за період проходження військової служби.

Відповідач – Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України є суб`єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах згідно ст.43 Кодексу адміністративного судочинства України має адміністративну процесуальну дієздатність.

Суд встановив на підставі відомостей військового квитка серії НОМЕР_6 від 27 червня 2025 року, що ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 30.12.2021 року, вказана обставина не є спірною між сторонами.

Обставина визначення при нарахуванні та виплаті позивачу грошового забезпечення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, виходячи з розміру 1762 гривні, шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, не є спірною між сторонами та підтверджується відомостями розрахункових листів, наданих відповідачем.

Отже, спірні правовідносини виникли з приводу правомірності нарахування та виплати відповідачем грошового забезпечення позивача за періоди з 30.12.2021 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 30.11.2025 року включно.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі – Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно з абз. 1 ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018, (далі – Постанова №704) затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції, чинній до 24.02.2018 року) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Проте постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (яка набрала чинності 24.02.2018 року) до Постанови № 704 внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 викладено у новій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Тобто, пунктом 4 Постанови №704 було чітко визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Однак у подальшому постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким, зокрема, в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» були внесені зміни.

Отже, з 29.01.2020 року, тобто з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18, діяв п. 4 Постанови №704 у первісній редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Водночас, з 29.01.2020 року знову почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року (в тому випадку, коли у календарному році, в якому застосовується відповідна норма зазначеного підзаконного нормативно-правового акту, 50 відсотків мінімальної заробітної плати перевищують прожитковий мінімум).

Проте, згідно з п. 3 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 року в справі №240/4946/18, постановах Верховного Суду від 18.02.2021 року в справі №200/3775/20-а, від 11.02.2021 року у справі №200/3757/20-а.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Оскільки положення п. 4 Постанови №704 в частині обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням у розмірі 50 відсотків мінімальної заробітної платисуперечить положенням п. 3розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ, тому вони не підлягають застосуванню.

Проте, 20.05.2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481, якою внесено зміни до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», згідно яких абз. 1 п. 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 залишено без змін.

Згідно вимог ч. 2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

За вказаних обставин, пункт 2 Постанови КМУ від 12.05.2023 №481, в частині внесення змін до пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017 №704, втратив чинність 18.06.2025 року.

Предметом спору є саме правомірність дій відповідача обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, виходячи з розміру 1762 гривні та визначення шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Сторонами визнається та не заперечується факт обчислення у спірний період грошового забезпечення позивача відповідно до пункту 4 Постанови №704, в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, виходячи з розміру 1762 гривень.

На підставі вказаних висновків Верховного Суду, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі №320/29450/24, суд дійшов висновку, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, починаючи з 30.12.2021 по 19.05.2023 року та з 18.06.2025 по 30.11.2025 року, діяв протиправно.

Таким чином, з 30.12.2021 по 19.05.2023 року та з 18.06.2025 по 30.11.2025 року визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням позивача мало здійснюватися виходячи з розміру прожиткового мінімуму станом на 01 січня відповідного року.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2021 2270 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2022 2481 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2023 - 2684 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року – 3028 грн.

Отже, щороку протягом спірного періоду прожитковий мінімум для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, збільшувався.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що з 29.01.2020 по 18.05.2023 року включно грошове забезпечення мало обчислюватися згідно з пунктом 4 Постанови № 704 в редакціях, які діяли з 29.01.2020 до 19.05.2023 року включно та з 18.06.2025 року, а саме: за період з 30.12.2021 по 31.12.2021 року – із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 року – із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, за період з 01.01.2023 по 18.05.2023 року – із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, та у період з 18.06.2025 по 30.11.2025 року – із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 року.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

За наслідками судового розгляду, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Стосовно встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності - за її межами.

Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Згідно частини 5 статті 382 КАС України за письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час ухвалення рішення у справі. Тобто, питання щодо зобов`язання відповідача подати такий звіт вирішується судом під час постановлення судового рішення.

Водночас, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов`язком.

Суд звертає увагу позивача, що на час розгляду справи ним не надано обґрунтованих доказів та не наведено обставин, що відповідач буде ухилятись від виконання рішення суду, у зв`язку з чим суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконання зазначеного рішення.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач, ОСОБА_1 відповідно до п. 1 ч. 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях як позивач у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача судових витрат, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Так, представник позивача подав до суду заяву про стягнення з відповідача судових витрат, відповідно до якої просив стягнути з відповідача понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн. Заява обґрунтована тим, що вказаний розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу підтверджується наступними документами: Договір про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 24.09.2025 № 09/2025-10; Специфікація від 24.09.2025 до Договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 24.09.2025 № 09/2025-10; Акт №А/09/2025/10-03 від 01.10.2025 приймання – передачі наданих послуг за Специфікацією від 24.09.2025 до Договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 24.09.2025 № 09/2025-10. Посилаючись на встановлення пунктом 6.3.16. договору від 01.04.2025 №04/2025-03 права юридичної компанії залучати на власний розсуд фахівців необхідних галузей знань (адвокатів, експертів, тощо) як з числа працівників компанії, так і сторонніх осіб (організацій) для реалізації умов цього Договору, відсутність в чинному законодавстві України заборон для адвокатів щодо форм реалізації їх права на працю, зокрема, заборони працювати за трудовим договором та наявність в адвокату права поєднувати адвокатську діяльність із трудовими відносинами, якщо вони не стосуються випадків, зазначених у частині першій статті 7 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», представник позивача наполягав на наявності підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн, понесених позивачем, що були надані співробітниками Юридичної компанії.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Частинами 1-4 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Суд зазначає, що положеннями КАСУ України не передбачено відшкодування особі витрат на юридичні послуги, надані такій особі іншим, ніж адвокат, фахівцем у галузі права, а тому витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку статті 139 КАС України.

У частині четвертій статті 59 КАС України встановлено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю, ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» або дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні, відповідно до статті 1 якого договір про надання правничої допомоги є домовленістю, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності) (частина третя статті 4зазначеного Закону).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

У цій справі позовну заяву від імені позивача подано Біленком Євгеном Леонідовичем, докази на підтвердження того, що останній є адвокатом в матеріалах справи відсутні. Таких доказів і не здобуто судом, оскільки в Єдиному реєстрі адвокатів України відсутня інформація, що Біленко Є.Л. є адвокатом.

В заяві про відшкодування витрат на правничу допомогу позивач просив про компенсацію здійснених ним витрат, понесених на юридичні послуги від ТОВ «ЮК «Біленко та партнери»», та посилався на документи на підтвердження витрат на юридичні послуги цього товариства: Договір про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 24.09.2025 № 09/2025-10; специфікація (Додаток №3) від 24.09.2025 до Договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 24.09.2025 № 09/2025-10; Акт №А/09/2025/10-03 від 01.10.2025 приймання-передачі наданих послуг за Специфікацією від 24.09.2025 (Додаток № 3) до Договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 24.09.2025 № 09/2025-10, в яких визначено вид наданих послуг: «Встановлення факту порушення прав клієнта щодо нарахування та виплати йому військовою частиною НОМЕР_1 грошового забезпечення за 2021-2025 роки).

Водночас, зазначені документи не містять відомостей про надання правничої допомоги на умовах договору від 24.09.2025 року саме адвокатом Берестнем В.В., який згідно з наданими позивачем документами, має трудові відносини із ТОВ «ЮК «Біленко та партнери».

Крім того, суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи наявний адвокатський запит до відповідача від 01.10.2025 № АЗ/10/2025-05, направлений в інтересах позивача адвокатом Берестнем В.В. із доданими до нього свідоцтвом про право на заняття адвокатської діяльності серії РН № 2189 та ордером від 01.10.2025 року. В ордері зазначено про його видачу на підставі договору про надання правничої допомоги від 01.10.2025 №б/н, отже, номер та дата укладення цього договору не відповідають номеру та даті договору про надання правничої допомоги, укладеному із ТОВ «ЮК «Біленко та партнери». Копія договору від 01.10.2025 про надання правничої допомоги, на який наявне посилання в ордері від 01.10.2025, в матеріалах справи відсутня, що унеможливлює встановлення узгоджених видів правничої допомоги адвоката та їх вартості.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав щодо стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 3000 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення грошового забезпечення – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за періоди з 30 грудня 2021 року по 19 травня 2023 року включно та з 18 червня 2025 по 30 листопада 2025 року включно без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 ) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за періоди з 30 грудня 2021 року по 19 травня 2023 року включно та з 18 червня 2025 по 30 листопада 2025 року включно, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум.

Рішення прийнято, складено в повному обсязі та підписано 18 лютого 2026 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.В. Троянова