Рішення від 09 лютого 2026 р. у справі №160/30848/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2026 року Справа № 160/30848/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЮркова Е.О.

за участі секретаря судового засіданняВолок А.О.,

за участі:

представник позивача представник відповідача Лісовий Д.О., Михайловська А.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

УСТАНОВИВ:

24 жовтня 2025 року ОСОБА_1 в особі представника Лісового Дениса Олександровича звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області з вимогами:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача - Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, місто Дніпро. ВУЛ. СІМФЕРОПОЛЬСЬКА, будинок 17-А, код ЄДРПОУ:44118658): №1581376-2417-0486-UА12060170010643671 від 31.05.2024 на суму 69 315,22 грн.; №1581378-2417-0486-UА12060170010643671 від 31.05.2024 на суму 73 008,16 грн.; №1581374-2417-0486-UА12060170010643671 від 31.05.2024 на суму 77 089,82 грн.; №0068793-2416-0482-UА12060170010643671 від 17.01.2025 на суму 80 199,66 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач, з урахуванням заяви про доповнення підстав позову від 15.12.2025 року, зазначив, що спірні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу за період 2021-2024 роки нарахований податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на загальну суму 299612,86 грн., є не підтвердженими відповідними доказами, оскільки не обґрунтовано розмір податкового зобов`язання, а нарахована заборгованість є надуманою; спірні рішення є протиправними, складеними без урахування фактичних обставин справи, а саме без врахування, що нерухомість (гуртожиток) використовуються у спільній підприємницькій діяльності, отже не є об`єктом оподаткування, а також винесені на підставі протиправного рішення Криворізької міської ради № 553 від 30.06.2021 року «Про встановлення ставок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у м.Кривому Розі». Крім того вказано, що відповідачем не було враховано, що відповідно до рішення Криворізької міської ради № 2850 від 26.06.2024 року «Про внесення змін до рішення міської ради від 30.06.2021 року № 553 «Про встановлення ставок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у м.Кривому Розі» ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки застосовуються з 01.01.2025 року.

Ухвалою суду від 07.11.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі № 160/30848/25 та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 25.11.2025 року призначено розгляд адміністративної справи №160/30848/25 за правилами загального позовного провадження та замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

18.11.2025 року відповідачем надано до суду відзив, в якому просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що за даними інформаційно - комунікаційної системи ДПС та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна ОСОБА_1 є власником наступних об`єктів нерухомого майна: будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 3887,3кв. м, право власності з 15.11.2018; житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 56,8 кв. м, право власності з 04.02.2016. Рішенням Криворізької міської ради від 30.06.2021 року № 553 «Про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у місті Кривому Розі» встановлено ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на житлову нерухомість встановлено ставку 0,20% від мінімальної заробітної плати. Вказано, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі, якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи та за умови використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва. Однак докази того, що позивач впродовж спірного податкового періоду використовував будівлю, оподаткування якої стосується спір, за функціональним призначенням в матеріалах справи відсутні.

24.11.2025 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначено, що до відзиву були долучені лише корінці від податкових повідомлень-рішень та податкова вимога, які не можуть слугувати підтвердженням існування податкового повідомлення-рішення та нарахованої у передбачений податковим законодавством спосіб заборгованості та її узгодження із позивачем. Відповідачем не було враховано, що будівля гуртожитку відповідно до умов Договору про спільну діяльність використовується у підприємницькій діяльності у промислових цілях та для забезпечення працівників промислового підприємства житлом.

Протокольною ухвалою суду, оголошеною у судовому засіданні 20.01.2026 року із занесенням до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження в адміністративній справі № 160/30848/25 та призначено розгляд справи по суті.

У судове засідання 10.02.2026 року прибули представник позивача та представник відповідача.

Представник позивача вимоги позову підтримав та просив позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на доводи, наведені у позові та заяві про доповнення підстав позову від 15.12.2025 року.

Представник відповідача вимоги позову не визнав та просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на доводи, наведені у відзиві на позов.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником об`єкту нерухомості – п`ятиповерховий житловий будинок – гуртожиток літ. «А-5» за адресою АДРЕСА_1 .

Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області прийняті податкові повідомлення-рішення форми «Ф», якими визначено позивачу суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичними особами, які є власниками об`єктів:

- за податковий період 2021 рік: №1581376-2417-0486-UА12060170010643671 від 31.05.2024 року на суму 69 315,22 грн.;

- за податковий період 2022 рік: №1581378-2417-0486-UА12060170010643671 від 31.05.2024 на суму 73 008,16 грн.;

- за податковий період 2023 рік: №1581374-2417-0486-UА12060170010643671 від 31.05.2024 на суму 77 089,82 грн.;

- за податковий період 2024 рік: №0068793-2416-0482-UА12060170010643671 від 17.01.2025 на суму 80 199,66 грн.

Також судом встановлено, що ОСОБА_1 є директором ТОВ «РЕМГІРМАШ» (ІК в ЄДРПОУ 37861325).

Відповідно до договору про спільну діяльність від 01.01.2021 року, укладеного між ТОВ «РЕМГІРМАШ» та ОСОБА_1 , останні домовились про спільну діяльність на засадах частковою спільної участі щодо належного функціонування ТОВ «РЕМГІРМАШ» та оптимізації його витрат, яка полягає у забезпеченні житлом працівників ТОВ «РЕМГІРМАШ» за рахунок наявності у приватній власності директора ТОВ «РЕМГІРМАШ» - ОСОБА_1 нерухомості – 5-ти поверхового гуртожитку загальною площею 3887,3 кв.м. по АДРЕСА_1 на земельній ділянці міста Кривий Ріг за кадастровим номером 1211000000:07:019:0104.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим кодексом України (далі по тексту - Податковий кодекс України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 36.1 статті 36 Податкового кодексу України, податковим обов`язком є обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 року №71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до норм підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Згідно із підпунктом 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, зокрема, будівлі промислові та склади.

Законом України від 16.01.2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» внесені зміни до підпункту «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, відповідно до яких: не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Відповідно до ДК 009:2010 економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар`єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво». Промисловість у розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об`єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

Отже з аналізу зазначених норм вбачається, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливо у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). Тому, за умови, що об`єкт нерухомості який належить, зокрема, фізичній особі, використовується у господарській діяльності такої особи (з урахуванням виду діяльності по КВЕД), за функціональним призначенням щодо промислового виробництва, вказане і є підставою для застосування вимог підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником об`єкту нерухомості – п`ятиповерховий житловий будинок – гуртожиток літ. «А-5» за адресою АДРЕСА_1 .

При цьому відповідно до договору про спільну діяльність від 01.01.2021 року, укладеного між ТОВ «РЕМГІРМАШ» та ОСОБА_1 , останні домовились про спільну діяльність на засадах частковою спільної участі щодо належного функціонування ТОВ «РЕМГІРМАШ» та оптимізації його витрат, яка полягає у забезпеченні житлом працівників ТОВ «РЕМГІРМАШ» за рахунок наявності у приватній власності директора ТОВ «РЕМГІРМАШ» - ОСОБА_1 нерухомості – 5-ти поверхового гуртожитку загальною площею 3887,3 кв.м. по АДРЕСА_1 на земельній ділянці міста Кривий Ріг за кадастровим номером 1211000000:07:019:0104.

Отже, вказана будівля перебуває у використанні ТОВ «РЕМГІРМАШ» (ІК в ЄДРПОУ 37861325), директором якого є ОСОБА_1 .

Судом встановлено, що видами господарської діяльності ТОВ «РЕМГІРМАШ» за КВЕД є, зокрема: виробництво машин і устатковання для добувної промисловості та будівництва (код 28.92), механічне оброблення металевих виробів (код 25.62).

Згідно із Класифікацією видів економічної діяльності ДК 009:2010, вказані види господарської діяльності відносяться до секції С «Переробна промисловість».

Враховуючи викладене, суд вказує, що враховуючи види господарської діяльності ТОВ «РЕМГІРМАШ» (ІК в ЄДРПОУ 37861325), в користуванні якого перебуває зазначена будівля, які відносяться за класифікацією КВЕД ДК 009:2010 до секції С, вказана будівля використовується останнім у господарській діяльності за призначенням, тому зазначена будівля не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так, підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Рішенням Криворізької міської ради № 553 від 30.06.2021 року «Про встановлення ставок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у м.Кривому Розі» установлено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у м.Кривому Розі залежно від місця розташування (зональності) та типів об`єктів нерухомості (додаток 1 до рішення).

При цьому, в самому рішенні зазначено, що воно набуває чинності 02.02.2022 року. Отже, підстав для його застосування у період 2021 рік у Головного управління ДПС у Дніпропетровській області не було.

Також рішенням Криворізької міської ради № 2850 від 26.06.2024 року «Про внесення змін до рішення міської ради від 30.06.2021 року № 553 «Про встановлення ставок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у м.Кривому Розі» унесено зміни до рішення міської ради від 30.06.2021 року № 553, зокрема, визначено, що додаток 1 застосовується з 01.01.2025 року.

Отже, за період 2021-2024 рік (спірний податковий період) відповідне рішення міської ради, яким би мало бути встановлено ставки податку, не було чинним, а такі ставки були введені в дію лише з 2025 року.

На підставі викладеного, визначення позивачу суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичними особами, за період 2021-2024 роки із застосуванням вставок податку, встановлених рішенням Криворізької міської ради № 553 від 30.06.2021 року «Про встановлення ставок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у м.Кривому Розі» - є безпідставним.

При цьому, суд також враховує, що контролюючим органом не було надано до суду даних, на підставі яких здійснено розрахунок визначеного позивачу податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичними особами, за період 2021-2024 роки, а також відповідний розрахунок податкових зобов`язань відсутній.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб`єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства.

В адміністративному судочинстві діє принцип офіційності, який полягає в активній позиції суду щодо з`ясування всіх обставин у справі. Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов`язку суд витребовує названі документи та матеріали, а якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів (частина 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

З урахуванням вищенаведеного суд вважає, що відповідач у справі, який у спірних відносинах виступає у якості суб`єкта владних повноважень, під час прийняття податкових повідомлень-рішень, які є предметом оскарження у цій справі, діяв не у спосіб, який визначено чинним податковим законодавством, та в порушення ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України не довів правомірності прийнятих ним рішень під час розгляду справи судом, та не надав належних та допустимих доказів правомірності прийнятих ним рішень, а тому суд вважає, що вимоги позову про визнання протиправними та скасування таких рішень суб`єкта владних повноважень є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 2996,13 грн., що документально підтверджується платіжною інструкцією № 2.388856855.1 від 06.11.2025 року.

З огляду на задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 2996,13 грн. підлягає стягненню з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.

Щодо клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу суд вказує таке.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України).

За приписами частин 1, 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом частин 4-5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Вирішуючи клопотання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомоги, суд виходить із того, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених 09 червня 2017 року Звітно-виборним з`їздом адвокатів України, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Аналізуючи наведені правові норми, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано до суду разом з позовною заявою лише ордер на надання правничої допомоги № 1430668 від 02.10.2025 року, а також договір про надання правової допомоги від 01.10.2025 року.

Враховуючи те, що наданими до суду документами витрати на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено, суд дійшов висновку відсутність підстав для розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу на суму 20000 грн.

Керуючись ст.ст. 8, 9, 72-77, 139, 242-244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; ПН НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, буд. 17 а, м. Дніпро, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл.,49005; ІК в ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача - Головного управління ДПС у Дніпропетровській області: №1581376-2417-0486-UА12060170010643671 від 31.05.2024 на суму 69 315,22 грн.; №1581378-2417-0486-UА12060170010643671 від 31.05.2024 на суму 73 008,16 грн.; №1581374-2417-0486-UА12060170010643671 від 31.05.2024 на суму 77 089,82 грн.; №0068793-2416-0482-UА12060170010643671 від 17.01.2025 на суму 80 199,66 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, буд. 17-А, м. Дніпро, 49005; ІК в ЄДРПОУ 44118658) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; ПН НОМЕР_1 ) понесені позивачем судові витрати в сумі 2996,13 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 19 лютого 2026 року.

Суддя Е.О. Юрков