Рішення від 17 лютого 2026 р. у справі №140/11865/25 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2026 року ЛуцькСправа № 140/11865/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Плахтій Н.Б.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_3 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач1, в/ч НОМЕР_1 ), військової частини НОМЕР_2 (далі – відповідач2, в/ч НОМЕР_2 ), військової частини НОМЕР_3 (далі-відповідач2, НОМЕР_3 ), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_4 (далі – в/ч НОМЕР_4 ), правонаступником якої є військова частина НОМЕР_1 , щодо не нарахування за період з 07.05.2022 по 02.10.2022 грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – Постанова №704);

зобов`язати в/ч НОМЕР_1 , яка є правонаступником в/ч НОМЕР_4 , нарахувати грошове забезпечення за період з 07.05.2022 по 02.10.2022 з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови №704, з урахуванням виплачених сум;

визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_2 щодо невиплати за період з 07.05.2022 по 02.10.2022 грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови №704;

зобов`язати в/ч НОМЕР_2 виплатити грошове забезпечення за період з 07.05.2022 по 02.10.2022 з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови №704, з урахуванням виплачених сум;

визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_3 щодо не нарахування та невиплати за період з 03.10.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови №704;

зобов`язати в/ч НОМЕР_3 нарахувати та виплатити грошове забезпечення за період з 03.10.2022 по 19.05.2023 з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови №704, з урахуванням виплачених сум.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 був призваний до військової служби під час загальної мобілізації у зв`язку із введенням військового стану в Україні з 24 лютого 2022 року. Відповідно до записів у військовому квитку серії НОМЕР_5 від 03.06.1996 позивач проходив військову службу: з 07.05.2022 по 02.10.2022 у в/ч НОМЕР_4 , з 03.10.2022 по 25.05.2023 року у в/ч НОМЕР_3 , з 26.05.2023 по 12.05.2025 у в/ч НОМЕР_6 .

Відповідно до витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_6 (по стройовій частині) №142 від 12.05.2025 ОСОБА_1 звільнений наказом командира в/ч НОМЕР_6 (по особовому складу) від 29.04.2025 №30-РС з військової служби у запас відповідно до підпункту «б» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за наявності інвалідності (якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу)) та відповідно виключений зі списків особового складу військової частини.

Позивач зазначає, що для отримання інформації щодо нарахованого та виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення військовими частинами, у яких останній проходив військову службу, його представником - адвокатом Савчин А.І. було скеровано адвокатські запити до відповідача1, відповідача3.

На вищевказані адвокатські запити засобами поштового зв`язку було отримано відповідь №632/20/2075 від 28.07.2025 з доданим до неї витягом з розрахунково-платіжних відомостей на виплату грошового забезпечення військовослужбовців в/ч НОМЕР_4 та відповідь №1759/2593 від 31.07.2025, довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення за період з 01.01.2023 по 25.05.2023 №1759/9/526 від 31.07.2025; довідки про нараховані та виплачені суми коштів додаткової винагороди згідно постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» №1759/9/527 від 31.07.2025.

Згідно наданих відповідачами документів вбачається, що грошове забезпечення, що складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, у період проходження позивачем військової служби у в/ч НОМЕР_4 з 07.05.2022 по 02.10.2022 рік та у період проходження позивачем військової служби у в/ч НОМЕР_3 з 03.10.2022 по 19.05.2023 нараховувалося із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 у сумі 1762,00 грн відповідно до пункту 4 Постанови №704.

На думку ОСОБА_1 , дії відповідачів щодо застосування при нарахуванні грошового забезпечення із 07.05.2022 по 19.05.2023 розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, є протиправними, оскільки з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18, тобто з 29.01.2020, діє редакція п.4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін та передбачала визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

З наведених підстав просив позов задовольнити.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.32-33).

Представник в/ч НОМЕР_2 у відзиві на позовну заяву позовні вимоги позивача не визнав та зазначив, що з 01.03.2018 Урядом України було запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за військовою посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018. В/ч НОМЕР_2 не мала жодних правових відносин з позивачем, оскільки останній не проходив військову службу у в/ч НОМЕР_2 . Саме командир в/ч НОМЕР_4 видавав накази про зарахування ОСОБА_1 з 07.05.2022 до списків особового складу військової частини НОМЕР_4 та зараховував на всі види забезпечення (грошового в тому числі), призначав позивача на відповідну штатну посаду і саме командир в/ч НОМЕР_4 організовував своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини, в/ч НОМЕР_2 не вчиняла і не могла вчиняти жодних протиправних дій та діяла у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Крім того, представник в/ч НОМЕР_2 покликається на пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом в частині позовних вимог за період з 07.05.2022 по 02.10.2022, оскільки про розміри нарахованого і виплаченого грошового забезпечення позивач дізнався у день виключення його зі списків особового складу в/ч НОМЕР_2 , а саме: 05.10.2022, зокрема, зі змісту виданого йому на руки грошового атестата, а тому пропустив визначений законом тримісячний строк звернення до суду. Також повідомив, що в/ч НОМЕР_3 до 31.12.2022 перебувала на грошовому забезпеченні у військової частини НОМЕР_7 . Просив в позові відмовити (а.с.38-45).

Представник в/ч НОМЕР_3 у відзиві на позовну заяву (а.с.51-55) позовні вимоги позивача не визнав та зазначив, що з 03.10.2022 по 19.05.2023 відповідно до п.4 Постанови №704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (за відповідні періоди служби) на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з додатками 1,12,13,14.

Крім того зазначає, що про розмір отриманого грошового забезпечення позивачу було відомо у момент виключення його зі списків особового складу в/ч НОМЕР_3 , оскільки саме тоді видавався відповідний грошовий атестат, який є підставою для подальшого зарахування до списків іншої військової частини, а тому позов, з яким позивач звернувся до суду 15.10.2025, подано з пропуском тримісячного строку звернення до суду, установленого частиною другою статті 233 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX. Просив в позові відмовити.

Представник в/ч НОМЕР_1 у відзиві на позовну заяву (а.с.79-81) позовні вимоги позивача не визнав, просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня поточного року, відсутні. Також зазначив, що в/ч НОМЕР_4 , в якій проходив службу позивач, знаходилася на фінансовому забезпеченні у в/ч НОМЕР_2 . Тож, в/ч НОМЕР_1 не перераховувала та не виплачувала грошове забезпечення, а отже не повинна була та не вчиняла ніяких дій щодо безпосереднього обчислення і виплати позивачу грошового забезпечення, що виключає можливість визнання їх протиправними. При цьому, представником позивача заявлено позовні вимоги за період з 07.05.2022 по 02.10.2022 і до в/ч НОМЕР_1 і до військової частини НОМЕР_2 , що свідчить про незаконність зазначених вимог, бо може призвести до подвійного стягнення бюджетних коштів на користь позивача, у разі задоволення таких вимог судом.

06.11.2025 до суду представник позивача Савчин А.І. надіслала через систему Електронний суд відповідь на відзив, в якій підтримала позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві. Додатково зазначила, що позовна вимога до в/ч НОМЕР_1 стосується нарахування належного позивачу грошового забезпечення за період служби у в/ч НОМЕР_4 , тоді як вимога до в/ч НОМЕР_2 – виплати зазначених сум після їх нарахування. Отже, подання позовних вимог до обох військових частин є обґрунтованим та відповідає фактичним обставинам і вимогам закону, а доводи відповідача в цій частині є безпідставними та спростовуються наявними у справі доказами.

В/ч НОМЕР_1 03.11.2025 подала клопотання про залишення позовної заяви без розгляду (а.с.70-71).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 18.02.2026 відмовлено з задоволенні клопотань відповідачів про залишення позову без розгляду.

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, суд приходить до таких висновків.

Суд встановив, що ОСОБА_1 з 07.05.2022 по 02.10.2022 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_4 та перебував на грошовому забезпеченні у в/ч НОМЕР_7 , з 03.10.2022 по 25.05.2023 – у в/ч НОМЕР_3 та перебував на грошовому забезпеченні у в/ч НОМЕР_7 до 31.12.2022, що підтверджується записами військового квитка НОМЕР_5 (а.с.14-16) та не заперечується сторонами.

Наказом командира військової частини НОМЕР_6 від 12.05.2025 №142 молодшого сержанта солдата ОСОБА_1 , командира взводу засобів виводу та евакуації 5 роти спеціального призначення 3 загону спеціальних операцій в/ч НОМЕР_6 , звільненого наказом в/ч НОМЕР_8 (по особовому складу) від 29.04.2025 №30-РС з військової служби у запас відповідно до п.п. «б» (за станом здоров`я – за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звільнити з військової служби у запас; з 12.05.2025 виключити зі списків особового складу частини та видів забезпечення (а.с.17).

Представник позивача – адвокатка Савчин А.І. звернулася із запитом від 18.07.2025 до в/ч НОМЕР_4 про надання інформації, зокрема, щодо прожиткового мінімуму застосування для нарахування розміру посадового окладу та окладу за військовими (спеціальним званням) ОСОБА_1 протягом проходження військової служби у в/ч НОМЕР_4 окремо за кожен рік (а.с.19).

Військова частина НОМЕР_2 у листі від 28.07.2025 №632/20/2075 повідомила на запит адвоката про те, що розмір посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 в/ч НОМЕР_4 нараховувався у відповідності до Постанови №704 згідно з п.4 додатками 1 та 14, застосований прожитковий мінімум станом на 01.01.2018. При цьому в листі зазначено, що частина НОМЕР_2 не нараховувала, а тільки виплачувала нараховане в/ч НОМЕР_4 грошове забезпечення (а.с.19зворот).

Також представник позивача із адвокатським запитом тотожного змісту звернулася до в/ч НОМЕР_3 (а.с.22).

У відповіді від 31.07.2025 №1759 2593 в/ч НОМЕР_3 повідомила адвокатку Савчин А.І. серед іншого, що при розрахунку грошового забезпечення був застосований розмір прожиткового мінімуму в сумі 1762,00 грн станом на 2018 рік відповідно до п.4 Постанови №704 (а.с.22зворот-23).

Крім того, у своєму листі від 25.09.2025 №331/13123 в/ч НОМЕР_1 повідомила представника позивача про те, що в/ч НОМЕР_4 15.10.2022 розформована, правонаступником визначено в/ч НОМЕР_1 (а.с.16зворот).

Вважаючи, що в ході проходження військової служби обчислення і виплату грошового забезпечення здійснено з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснюється Законом України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, систему їх соціального та правового захисту.

Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються всіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Приписами статті 2 Закону №2011-XII визначено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно приписів до частини третьої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

З 01.03.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – Постанова №704), якою підвищено грошове забезпечення відповідних категорій осіб рядового і начальницького складу та закладено механізм щорічного збільшення його розміру у подальшому.

Так, відповідно до пункту 4 цієї Постанови у редакції, що була чинною до 24.02.2018, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

З 24.02.2018 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України №103 (далі - Постанова №103), пунктом 6 якої пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, з 24.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року.

Водночас Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнав протиправним та нечинним пункт 6 Постанови №103.

Наведене свідчить, що, починаючи з 29.01.2020, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються, як правило, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року. Лише у тому разі, якщо розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб є меншим ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, для проведення відповідних розрахунків використовується величина, яка дорівнює 50 відсоткам розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII (далі -Закон №1774-VIII) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом (01.01.2017) не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.

З аналізу наведених правових норм висновується, що з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704.

Таким чином, ураховуючи зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема згідно із Законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», виникли підстави для перерахунку грошового забезпечення, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, висловлених, зокрема, у постановах від 19.10.2022 та від 15.06.2023 у справах №400/6214/21 та №380/13603/21 відповідно.

Верховний Суд у постанові від 15.11.2023 у справі №120/965/22-а звернув увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих, згідно з Постановою №704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Так, статтями 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-IX, «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-IX установлено з 1 січня прожитковий мінімум для працездатних осіб 2481 грн та 2684 грн відповідно.

Разом з тим суд зауважує, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704» внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та викладено абзац перший в такій редакції:

«4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 набрала чинності 20.05.2023.

Таким чином, з 20.05.2023 застосовується редакція пункту 4 Постанови №704, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.»

Виходячи з викладеного, слідує, що з 29.01.2020 по 19.05.2023 відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням, як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.

Таким чином, у період з 07.05.2022 по 19.05.2023 грошове забезпечення позивача та його складові мали обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 відповідно.

При вирішенні вказаного спору судом взято до уваги, що ОСОБА_1 з 07.05.2022 по 02.10.2022 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_4 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні у в/ч НОМЕР_2 ; з 03.10.2022 по 25.05.2023 – у в/ч НОМЕР_3 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні у в/ч НОМЕР_2 по 31.12.2022 (а.с.22-23, 38-45).

З врахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 шляхом:

визнання протиправними дій в/ч НОМЕР_7 , які полягають у застосуванні з 07.05.2022 по 31.12.2022 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, при нарахуванні позивачу грошового забезпечення та інших видів грошового забезпечення, зобов`язання в/ч НОМЕР_2 , здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) за період з 07.05.2022 по 31.12.2022, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704;

визнання протиправними дій в/ч НОМЕР_3 , які полягають у застосуванні з 01.01.2023 по 19.05.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, при нарахуванні позивачу грошового забезпечення та інших видів грошового забезпечення, зобов`язання в/ч НОМЕР_3 , здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) за період з 01.01.2023 по 19.05.2023, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704;

При цьому позовні вимоги до в/ч НОМЕР_1 до задоволення не підлягають, оскільки дана військова частина не здійснювала нарахування позивачу грошового забезпечення у спірні періоди.

При вирішенні питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, які заявлені до стягнення у розмірі 10000 грн, суд враховує такі положення КАС України та правові висновки Верховного Суду.

Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

За приписами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Отже, аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. Принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28.04.2021, від 08.02.2022 у справах № 640/3098/20 та № 160/6762/21 відповідно, від 18.08.2022 у справі № 540/2307/21.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16.

У постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 826/2689/15 міститься правова позиція щодо застосування частини третьої статті 134 КАС України, відповідно до якої чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що відповідачем не здійснено.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони. Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення в постановах Верховного Суду від 02.10.2019 (справа № 815/1479/18), від 15.07.2020 (справа № 640/10548/19), від 21.01.2021 (справа № 280/2635/20), від 03.08.2022 (справа № 280/4264/21).

Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.08.2022 у справі №520/6658/21).

Як вбачається із наявних у справі письмових доказів, на підтвердження витрат на правову допомогу подано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 05.10.2017, ордер на надання правничої допомоги серії АС №1159404, додаток до договору №16-07/25-2 від 13.10.2025 про надання правової допомоги, акт здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) від 13.10.2025, квитанції до платіжної інструкції на переказ від 21.07.2025 на суму 4000,00 грн та від 13.10.2025 на суму 6000,00 грн (а.с.9, 10, 25-27).

Суд звертає увагу, що представники відповідачів1, 2 у клопотаннях про зменшення витрат на оплату правничої допомоги (а.с.72-73, 88-90) покликаються на те, що враховуючи час, необхідний на виконання відповідних робіт, обсяг фактично наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, заявлена до стягнення сума є неспівмірною із понесеними витратами. Також посилаються на те, що ця справа слухається за правилами спрощеного позовного провадження, судова практика є усталеною по вказаній категорії справ те не потребує додаткового часу для вивчення, такі справи є нескладними та не потребують значних затрат часу роботи адвоката для підготовки та подачі позову.

Крім того, представник відповідача2 зауважує, що в додатку до договору № 16-07/25-2 послуг від 13.10.2025 не вказано, що оплата правничої допомоги здійснюється виходячи з вартості однієї години адвоката чи оплата є фіксованою. Договору про надання правничої допомоги не надано до матеріалів справи. В акті здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) від 13.10.2025 зазначено загальну вартість виконаних робіт (наданих послуг) – 10000,00 грн.

Суд встановив, що додаток до договору №16-07/25-2 про надання правової допомоги, укладений між позивачем та адвокатом Савчин А.І., за змістом тотожний акту здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) від 13.10.2025.

Відповідно до акту здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) від 13.10.2025, адвокатом надано правову допомогу в наступному обсязі: ознайомлення з документами, наданими клієнтом та здійснення їх правового аналізу, вивчення документів; консультування клієнта з приводу спору та узгодження правової позиції для підготовки адміністративного позову про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка є правонаступником військової частини НОМЕР_4 , військової частини НОМЕР_3 ….; підготовка та скерування адвокатського запиту до в/ч НОМЕР_4 , в/ч НОМЕР_3 з метою отримання довідки-розрахунку розміру грошового забезпечення, нарахованого клієнту, за період проходження ним військової служби у відповідних частинах…., написання адміністративного позову… Загальна вартість виконаних робіт (наданих послуг) – 10000 грн (а.с.25-26).

Суд зазначає, що відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами частини третьої статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Види робіт або послуг адвоката, витрат, про відшкодування яких у справі заявлено вимогу, мають відповідати умовам договору про надання правової допомоги, положенням Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і процесуального закону.

Витрати на оплату робіт та послуг адвоката, про відшкодування яких заявлено вимогу, мають бути виконані саме тим адвокатом, з яким укладено договір про надання правової допомоги, інакше суд не матиме підстав для вирішення питання про їх відшкодування.

При цьому, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Вказані правові висновки зробленому Верховним Судом у постанові від 06.03.2019 у справі №922/1163/18.

Враховуючи те, що у матеріалах справи відсутній договір про надання правової допомоги, який укладений з позивачем, суд позбавлений можливості, в тому числі, пересвідчитись щодо пов`язаності витрат на правничу допомогу з вказаною справою, дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару, тощо.

Суд зауважує, що в силу приписів частини третьої статті 134 КАС України подання договору про надання правничої допомоги на підтвердження факту понесення витрат на правничу допомогу є обов`язковим, оскільки саме в договорі обумовлюються умови сплати гонорару та його розмір. Наданий позивачем додаток до договору таких умов не визначає.

Таким чином, відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності.

З урахуванням наведеного, на користь позивача не підлягають до стягнення судові витрати.

Керуючись статтями 243-246 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 , які полягають у застосуванні з 07.05.2022 по 31.12.2022 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових його видів).

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 07.05.2022 по 31.12.2022 включно грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових його видів), виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_3 , які полягають у застосуванні з 01.01.2023 по 19.05.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових його видів).

Зобов`язати військову частину НОМЕР_3 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 включно грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових його видів), виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб.

В задоволенні решти вимог позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_9 );

Відповідач1: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_10 );

Відповідач2: військова частина НОМЕР_7 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_11 );

Відповідач3: військова частина НОМЕР_3 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_12 ).

Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій