Рішення від 16 лютого 2026 р. у справі №140/12256/25 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2026 року ЛуцькСправа № 140/12256/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України та Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державна казначейська служба України про стягнення матеріальної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України (відповідач 1) та Військової частини НОМЕР_1 (відповідач 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державна казначейська служба України про стягнення матеріальної шкоди у вигляді недоотриманого грошового забезпечення за період служби з 13 січня 2024 року по 13 червня 2025 року у розмірі 348197,29 грн, заподіяної в результаті прийняття нормативно-правового акта (пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481 “Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704”; далі – Постанова №481), що був визнаний протиправним та нечинним, шляхом безспірного списання коштів з відповідного рахунку Державного бюджету України.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 (яку було розформовано, а її правонаступником є Військова частина НОМЕР_1 ) з січня 2024 року по 28 березня 2024 року та у Військовій частині НОМЕР_1 з 29 березня 2024 року по 13 червня 2025 року. Позивач вважає, що він недоотримав грошове забезпечення у розмірі 348197,29 грн у зв`язку із прийняттям Кабінетом Міністрів України 12 травня 2023 року Постанови №481, пунктом 2 якої було внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (далі - Постанова №704). Внаслідок цих змін обчислення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням здійснювалося шляхом множення величини 1762,00 грн на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704. Однак постановою Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24 (набрала законної сили 18 червня 2025 року) визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови №481.

ОСОБА_1 вважає, що оскільки Військова частина НОМЕР_2 та Військова частина НОМЕР_1 розраховували посадовий оклад та оклад за військовим званням, а також інші складові грошового забезпечення із застосуванням пункту 2 Постанови №481 (який був скасований - визнаний протиправним та нечинним), а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року згідно з пунктом 4 Постанови №704 у первинній редакції, то він має право на відшкодування завданої шкоди у розмірі недоплаченого грошового забезпечення за період служби з 13 січня 2024 року по 13 червня 2025 року, що за підрахунками позивача становить 348197,29 грн. Ця сума на підставі приписів статті 1175 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) підлягає стягненню шляхом безспірного списання коштів з Державного бюджету.

З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

У відзиві на позовну заяву (а.с.91-97) уповноважена особа Кабінету Міністрів України у задоволенні позовних вимог просила відмовити у зв`язку із їх безпідставністю, покликаючись на те, що визнаний судом нечинним нормативно-правовий акт (повністю чи в частині) втрачає чинність з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням. Таке судове рішення має пряму (перспективну) дію в часі та не поширюється ретроспективно, тобто не впливає на правовідносини, що виникли і реалізувалися під час чинності нормативного акта, навіть якщо останній згодом було визнано протиправним.

Представник відповідача 1 зауважила, що недоотримане грошове забезпечення внаслідок неправильного застосування або застосування скасованої норми при розрахунку виплат не є шкодою в розумінні статті 1175 ЦК України, а є порушенням права на належне матеріальне забезпечення та відповідно недоплатою (заборгованістю) по заробітній платі (грошовому забезпеченню). Стаття 1175 ЦК України застосовується, коли незаконний акт органу влади безпосередньо заподіяв шкоду (зумовив стягнення коштів, накладення штрафу, відмову у видачі дозволу, що спричинило фактичні збитки) і у такому випадку названа стаття призначена для відшкодування реальних майнових збитків, що виникли внаслідок дії незаконного акта (а не для відновлення порушеного права на належну виплату, як помилково вважає позивач). Крім того, положення статті 1175 ЦК України належить застосовувати, якщо акт визнаний незаконним і скасований, а у даному випадку нормативно-правовий акт визнаний нечинним, що означає відсутність можливості його подальшого застосування.

У відзиві на позов відповідач 2 позовні вимоги теж заперечив, у задоволенні позову просив відмовити (а.с.121-124), зазначивши, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є одночасна сукупність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Проте на момент нарахування та виплати грошового забезпечення Військова частина НОМЕР_1 діяла відповідно до правових норм, які були чинними і закріплювали відповідне правило так діяти, тож під час отримання грошового забезпечення у ОСОБА_1 не могло бути законних сподівань на отримання грошового забезпечення з врахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2024 року та 01 січня 2025 року, при цьому правильність нарахування грошового забезпечення у період з 13 січня 2024 року по 13 червня 2025 року підтверджено судовим рішенням у справі №140/10166/25 за позовом ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 .

У письмовому поясненні третя особа позов вважає безпідставним (а.с.37-40) та вказала, що Постанова №481 є нечинною лише з 18 червня 2025 року. Водночас визнання нормативно-правового акта нечинним не поновлює дію попереднього акта. У той же час ключовою умовою для відшкодування особі матеріальної шкоди є саме незаконність рішень чи дій або завдання шкоди майну суб`єктом владних повноважень та наявність причинно-наслідкового зв`язку між вказаними діями відповідача та матеріальними збитками позивача.

Третя особа також наголосила, що законодавством не визначено механізм відшкодування шкоди, завданої прийняттям нормативно-правового акта, що визнаний незаконним, та не встановлені відповідні бюджетні призначення у законі про Державний бюджет. Судове рішення без встановлених бюджетних призначень законом про Державний бюджет України на відповідний рік не може бути виконане Казначейством.

Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.

Суд зауважує, що за змістом статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) у відзиві на позовну заяву відповідач викладає виключно заперечення проти позову; заяви та клопотання учасники справи подають окремо у письмовій формі із зазначенням підстав та з дотриманням інших вимог статті 167 КАС України. Тож заявлене Військовою частиною НОМЕР_1 у відзиві на позовну заяву клопотання про залишення позову без розгляду не підлягало вирішенню судом по суті.

Ухвалою суду від 10 грудня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (а.с.153).

Ухвалами суду від 02 січня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача (а.с.159-160) та про зупинення провадження у справі (а.с.161).

Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 у період з 13 січня 2024 року по 28 березня 2024 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , а з 29 березня 2024 року по 13 червня 2025 року – у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується записами військового квитка серії НОМЕР_3 (а.с.13-18).

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 10 червня 2025 року №154-РС позивача, звільненого з військової служби, з 13 червня 2025 року виключено зі списків військової частини та всіх видів забезпечення.

Відповідно до витягу з карток особового рахунку військовослужбовця за 2024 та 2025 роки ОСОБА_1 нараховано грошове забезпечення у 2024 році - у розмірі 507248,72 грн (а.с.19), а у 2025 році - 424781,78 грн (а.с.19 зворот).

Не є спірною та обставина, що розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальними) званням ОСОБА_1 визначалися з розрахункової величини - 1762,00 грн, помноженої на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року у справа №140/10166/25 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 , зокрема, в частині позовних вимог про визнання протиправними дій щодо обчислення і виплати грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошової допомоги для оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 13 січня 2024 року по 13 червня 2025 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704 та зобов`язання перерахувати та виплатити грошове забезпечення за вказаний період шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704, з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб. Рішення суду набрало законної сили 20 листопада 2025 року (а.с.143-149).

За висновками суду у вказаній справі з дня набрання чинності Постановою №481 (20 травня 2023 року) та протягом її чинності у відповідних суб`єктів владних повноважень були відсутні підстави для застосовування при обрахунку грошового забезпечення військовослужбовців розрахункової величини прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, оскільки Кабінетом Міністрів України ця розрахункова величина замінена на сталу розрахункову величину (1762,00 грн) шляхом внесення відповідних змін до пункту 4 Постанови №704 Постановою №481.

У цьому спорі позивач просить стягнути з Державного бюджету України матеріальну шкоду у вигляді недоотриманого грошового забезпечення внаслідок застосування Військовою частиною НОМЕР_1 положень пункту 2 Постанови №481.

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до пункту 2 статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За змістом пункту 4 статті 9 грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України (пункт 4 статті 9 Закону №2011-XII).

30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №704, якою, серед іншого, затвердив тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (згідно з додатком 1). У додатку 14 до Постанови №704 визначена схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пункт 4 Постанови №704 в редакції, чинній на день її прийняття, визначав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб” (далі – Постанова №103, набрала чинності 24 лютого 2018 року), пунктом 6 якої внесено зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено у такій редакції: “4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14”.

На момент набрання чинності Постановою №704 (01 березня 2018 року) у пункті 4 згідно з пунктом 6 Постанови №103 розрахункову величину для обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, яким був розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), замінено на іншу - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року. При цьому згідно з пунктом 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (набрав чинності 01 січня 2017 року) мінімальна заробітна плата для розрахунків розмірів окладів не застосовується взагалі.

Кабінет Міністрів України постановою від 28 жовтня 2020 року №1038 “Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. №1644 і від 30 серпня 2017 р. №704” виклав примітку додатку 1 до Постанови №704 в новій редакції: “1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень.”. Аналогічним чином викладена також і примітка додатку 14 до Постанови №704.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103.

З 29 січня 2020 року (з дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18) діє первинна редакція пункту 4 Постанови №704, тобто та, яка була до внесення змін пунктом 6 Постанови №103.

На виконання вказаного рішення та врегулювання питання визначення посадових окладів і окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №481.

Пунктом 1 Постанови №481 скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб” (Офіційний вісник України, 2018 р., №20, ст. 662).

Пунктом 2 Постанови №481 внесено зміну до пункту 4 Постанови №704, виклавши абзац перший в такій редакції: “4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14”.

Одночасно установлено, що видатки, пов`язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів (пункт 3 Постанови №481).

Постанова №481 набрала чинності 20 травня 2023 року.

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, визнав неправомірними дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови №481, визнав протиправним та нечинним пункт 2 Постанови №481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови №704.

За приписами частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та не чинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. Нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

У постанові від 12 березня 2020 року у справі №9901/777/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що у разі визнання акта незаконним суд повинен скасувати його, якщо він є актом індивідуальної дії, або визнати нечинним, якщо він є нормативно-правовим актом, про що зазначити у резолютивній частині судового рішення.

Скасування акта суб`єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

Визнання ж акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта. Суд визначає, що рішення суб`єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти.

Конституційний Суд України у Рішеннях від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012 та від 12 лютого 2019 року №5-р(I)/2019 наголошував на тому, дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24, залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, яким визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови №481, не має зворотної (ретроактивної) дії, а змінює правове регулювання виключно для правовідносин, що виникають після набрання ним законної сили, та не підлягає застосуванню до правовідносин, які виникли до прийняття відповідного судового рішення.

Правомірність дій Військової частини НОМЕР_1 щодо застосування при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням, а з їх урахуванням – інших складових грошового забезпечення, відповідно до пункту 4 Постанови №704 в редакції змін, внесених пунктом 2 Постанови №481, підтверджено рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року у справа №140/10166/25, яке позивач ОСОБА_1 не оскаржував та яке набрало законної сили.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх службових повноважень.

Підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначає ЦК України та відшкодуванню шкоди присвячена глава 82, положення якої за своїм змістом є зобов`язаннями деліктного характеру або відносинами зобов`язальними і пов`язані з цивільно-правовою відповідальністю.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду унормовані у статті 1166 ЦК України, за правилами якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).

Згідно зі статтею 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

У частині другій статті 21 ЦК України зазначено, що суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Зміст статті 1175 ЦК України дає підстави для висновку про її застосування у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнаний незаконним та скасований; шкода має перебувати у причинно-наслідковому зв`язку з протиправною поведінкою суб`єкта владних повноважень і зумовлюватися саме нею.

Відповідно до частин першої, другої статті 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

За змістом підпункту 2 пункту 9 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як визначено частиною другою статті 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За приписами частин третьої, четвертої статті 22 ЦК Україні збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Отже, стаття 22 ЦК України передбачає право на компенсацію збитків у результаті порушення цивільного права особи, при цьому частина друга статті 1 ЦК України встановлює правило, згідно з яким до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на позивача обов`язок довести реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання (позиція, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №750/8676/15-ц).

Вимога про стягнення з боржника втраченої вигоди має ґрунтуватися на точних даних, що безспірно засвідчують можливість отримання грошових сум або інших цінностей у разі, якби відповідний нормативно-правовий акт не був прийнятий.

Недоотримана сума грошового забезпечення, про яку стверджує позивач, не відповідає визначенню збитків, наведеному у статті 22 ЦК України (упущена вигода), та у справі відсутні достатні відомості, які б свідчили про можливість отримання ним грошових коштів у вигляді грошового забезпечення з урахуванням усіх його складових у розмірі 348197,26 грн, тоді як видатки здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача матеріальної шкоди у вигляді недоотриманого грошового забезпечення за період з 13 січня 2024 року по 13 червня 2025 року (до визнання протиправним та нечинним пункту 2 Постанови №481) у розмірі 348197,29 грн й що ця сума є реальними збитками, яка може бути стягнута з Державного бюджету.

Керуючись статтями 2, 72-77, 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України (01008, місто Київ, вулиця Грушевського, 12/2, ідентифікаційний код 00031101) та Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_5 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державна казначейська служба України (01601, місто Київ, вулиця Бастіонна, будинок 6, ідентифікаційний код юридичної особи 37567646) про стягнення матеріальної шкоди відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ж.В. Каленюк