Рішення від 17 лютого 2026 р. у справі №120/13544/25 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

18 лютого 2026 р. Справа № 120/13544/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

У Вінницький окружний адміністративний суд звернувся з адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на протиправну бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту на проходження лікування та не направлення його на проходження лікування.

Тому, з метою зобов`язання відповідача розглянути вказаний рапорт та видати направлення на проходження лікування, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Ухвалою від 01.10.2025 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Установлено строк для подання заяв по суті.

Скориставшись своїм процесуальним правом відповідач подав відзив, у якому проти задоволення позову заперечує. Відповідач вказав, що згідно із випискою з медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_1 проходив лікування з 24.12.2024 по 02.01.2025, за наслідками якого встановлені діагнози: вертеброгенна люмбалгія з м`язево-тонічним синдромом, стадія загострення. Гіпертонічна хвороба І стадії, 3 ступеню, ризик 2.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.03.2025 року №71 позивач з 10.03.2025 направлений до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ), для проходження військово-лікарської комісії.

Відповідно до довідки військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_2 від 11.03.2025 №1916 ОСОБА_1 проведений медичний огляд госпітальною військово-лікарською комісією. Встановлено діагноз: поширений міжхребцевий остеохондроз грудного, попереково крижового відділів хребта ІІ стадії, з больовим синдромом ускладненим протрузіями міжхребцевих дисків, спондилоартрозом грудного відділу хребта, стенозом, клиноподібною деформацією тіла. Захворювання пов`язані з проходженням військової служби. На підставі статей 64-в, 23-в графи ІІ розкладу хвороб придатний до військової служби.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.03.2025 №76 позивач включений до сил та засобів після проходження військово-лікарської комісії.

Водночас, відповідач вказує, що згідно з рапором начальника медичної служби військової частини НОМЕР_1 від 26.09.2025 медичною службою військової частини зафіксовано, що після проходження ВЛК №1916 від 11.03.2025 ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби і жодних нових звернень від нього зі скаргами на погіршення стану здоров`я не надходило.

Відповідач зауважує, що ОСОБА_1 після 15.03.2025 не звертався із рапортом до свого безпосереднього командира, щодо направлення його на лікування.

Враховуючи, що розгляд справи по суті розпочався, інших заяв і документів не надходило, а визначений строк для їх подання закінчився, клопотань щодо продовження процесуального строку не надходило, відтак суд розглядає справу в письмовому провадженні за наявними в ній доказами.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи позову та відзиву, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 проходить військову службу по мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно із випискою з медичної карти стаціонарного хворого № 3329 ОСОБА_1 проходив лікування з 24.12.2024 по 02.01.2025. Встановлені діагнози: вертеброгенна люмбалгія з м`язево-тонічним синдромом, стадія загострення. Гіпертонічна хвороба І стадії, 3 ступеню, ризик 2.

Позивач вказує, що у зв`язку із погіршенням стану здоров`я неодноразово звертався до відповідача із рапортом з метою направлення його на проходження стаціонарного лікування, однак, відповіді на рапорт не отримав.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами У країни.

Згідно з ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі, визначено Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.91 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 2011-XII, соціальний захист військовослужбовців-діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Водночас, Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 вказаного Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженим Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 року) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року строком на 30 діб.

Воєнний стан не одноразово продовжувався та триває станом на день ухвалення рішення суду.

Згідно із статтями 12 14, 18, 19 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.99 № 548-XIV, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).

Військовослужбовець зобов`язаний додержуватися вимог безпеки, вживати заходів до запобігання захворюванню, травматизму, повсякденно підвищувати фізичну загартованість і тренованість, утримуватися від шкідливих для здоров`я звичок.

Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Військовослужбовці перебувають під захистом держави і мають усю повноту прав і свобод, закріплених Конституцією України.

Держава гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей соціальний і правовий захист відповідно до законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Згідно із статтями 233, 234, 246, 247, 248, 254, 255, 259, 260 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, збереження і зміцнення здоров`я, фізичний розвиток військовослужбовців - важлива і невід`ємна частина їх підготовки до виконання військового обов`язку. Піклування командира (начальника) про здоров`я підлеглих є одним з основних його обов`язків у діяльності щодо забезпечення постійної бойової готовності військової частини (підрозділу).

Збереження і зміцнення здоров`я військовослужбовців досягається шляхом: проведення командирами (начальниками) заходів, спрямованих на створення здорових умов служби і побуту; систематичного загартовування і фізичного розвитку; виконання санітарно-гігієнічних, протиепідемічних і лікувально-профілактичних заходів.

Основними лікувально-профілактичними заходами є диспансеризація, амбулаторне, стаціонарне і санаторно-курортне лікування військовослужбовців.

Диспансеризація включає медичний контроль за станом здоров`я особового складу, активне завчасне виявлення захворювань, вивчення умов служби і побуту військовослужбовців, виявлення факторів, які негативно впливають на їх здоров`я, проведення профілактичних і лікувально-оздоровчих заходів.

Медичний контроль за станом здоров`я військовослужбовців здійснюється шляхом проведення: щоденного медичного спостереження за ними у процесі бойової підготовки і в побуті; медичних оглядів; поглиблених і контрольних медичних обстежень.

Військовослужбовці зобов`язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов`язаний направити хворого до медичного пункту частини.

Амбулаторний прийом проводиться в медичному пункті військової частини лікарем (фельдшером) у години, встановлені розпорядком дня військової частини. Військовослужбовці, які захворіли раптово або дістали травму, направляються до медичного пункту частини негайно, у будь-який час доби.

У медичному пункті військової частини проводиться 14-денне стаціонарне лікування хворих, а також військовослужбовців, направлених з лікувальних закладів (частин) на лікування та реабілітацію.

На стаціонарне лікування та/або реабілітацію у сфері охорони здоров`я поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються в порядку направлення пацієнтів до закладів охорони здоров`я за висновком лікаря військової частини, а для надання допомоги у разі виникнення невідкладного стану за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. За необхідності, з огляду на стан здоров`я військовослужбовця, хворі доставляються до лікувальних закладів у супроводі медичного працівника (фельдшера, санітарного інструктора тощо).

Статтями 58, 59 Статуту визначено, що командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров`я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості.

Командир (начальник) зобов`язаний, зокрема:

знати стан справ у дорученій йому військовій частині, на кораблі (у підрозділі), ділові, морально-психологічні якості безпосередньо підпорядкованих військовослужбовців, бойову та іншу техніку, озброєння, що є в частині, на кораблі (у підрозділі), вміло керувати військовою частиною, кораблем (підрозділом) як у повсякденному житті, так і під час виконання бойових завдань;

виявляти чуйність та бути уважним до підлеглих, поєднувати вимогливість і принциповість з повагою до їх честі і гідності, вникати в проблеми їх побуту, забезпечувати соціальну та правову захищеність, у разі необхідності клопотати за них перед старшими командирами (начальниками);

знати потреби і запити особового складу, приймати рішення за його заявами, скаргами та іншими зверненнями;

організовувати культурологічну роботу, створювати умови для зміцнення здоров`я та фізичного розвитку.

Механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту визначений "Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України", який затверджений наказом Міністерства оборони України 06.08.2024 № 531, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.08.2024 за № 1214/42559 (далі Порядок № 531).

Відповідно до пунктів 2, 3 розділу І Порядку № 531, з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника).

Військовослужбовці звертаються до органів військового управління, органів управління Служби правопорядку, органів, які проводять досудове розслідування, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, із пропозиціями, заявами та скаргами, які не є рапортами, у порядку, визначеному Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, Законом України "Про звернення громадян" та іншими нормативно-правовими актами Міноборони.

Пунктом 1 розділу II Порядку № 531 установлено, що рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації.

Згідно з приписами пункту 9 розділу III Порядку № 531, розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:

1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;

2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

За обставин справи, позивач вказує, що через погіршення стану здоров`я звернувся до відповідача із рапортом про направлення його на стаціонарне лікування.

До позовної заяви позивач долучив квитанції про відправлення засобами поштового зв`язку скарг та додатків із описами вкладеннями поштової кореспонденції на адресу ОК " ІНФОРМАЦІЯ_2 " 12.05.2025 (а.с. 30-31), на адресу Генерального штабу ЗСУ 12.05.2025 (а.с. 32-33) та на адресу Генерального штабу ЗСУ 11.06.2025 (а.с. 34-35).

Доказів відправлення рапорту про направлення на проходження стаціонарного лікування на адресу військової частини НОМЕР_1 позивач не надав.

Натомість, відповідач до відзиву долучив рапорт начальника медичної служби військової частини НОМЕР_1 від 26.09.2025, у якому зазначено, що медичною службою військової частини зафіксовано, що після проходження ВЛК № 1916 від 11.03.2025 ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби і жодних нових звернень від нього зі скаргами на погіршення стану здоров`я не надходило. Начальник медичного пункту батальйону матеріального забезпечення, де молодший сержант ОСОБА_1 проходить службу, підтвердила, що військовослужбовець до неї особисто зі скаргами не звертався та, відповідно, заявки на направлення для консультації чи лікування до медичної служби військової частини НОМЕР_1 вона не подавала.

Тому, медичною службою не зафіксовано жодних об`єктивних нових підстав чи скарг щодо погіршення стану здоров`я військовослужбовця, які б виникли після проходження ним ВЛК у березні 2025 року.

Позивач, як на підставу порушення своїх прав вказує, що після МРТ-дослідження від 16.01.2025, його стан погіршувався, тому він звертався до командира військової частини з усними рапортами та подавав рапорт з метою направлення його на стаціонарне лікування.

Суд зазначає, що здобутими у справі доказами доводиться, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.03.2025 року №71 позивач з 10.03.2025 виведений із сил та засобів та направлений до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ), для проходження військово-лікарської комісії.

Відповідно до довідки військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_2 від 11.03.2025 №1916 ОСОБА_1 проведений медичний огляд госпітальною військово-лікарською комісією. Встановлений діагноз. Захворювання пов`язані з проходженням військової служби. На підставі статей 64-в, 23-в графи ІІ розкладу хвороб придатний до військової служби.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.03.2025 №76 позивач включений до сил та засобів після проходження військово-лікарської комісії.

Отже, ОСОБА_1 проходив ВЛК у березні 2025, та за висновком № 1916 від 11.03.2025 визнаний придатним до військової служби. Інших звернень із рапортом позивача матеріали справи не містять.

Вирішуючи спірне питання суд звертає увагу, що бездіяльність суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України - це невиконання, неналежне виконання або ухилення від вчинення дій чи прийняття рішень, які суб`єкт владних повноважень зобов`язаний здійснити на підставі, в межах повноважень та у спосіб, встановлені Конституцією та законами України.

Бездіяльність має місце у випадку, коли не вчиненні необхідні та обов`язкові юридично значущі дії прямо передбачені законодавством або випливають із завдань суб`єкта владних повноважень, а наслідком такого не вчинення стало порушення або реальна загроза порушення прав, свобод або законних інтересів особи. Така бездіяльність є протиправною, якщо суб`єкт владних повноважень не діє своєчасно, добросовісно, безсторонньо та пропорційно, всупереч меті, для якої йому надано відповідні повноваження. Зазначене дає підстави для оскарження бездіяльності такого суб`єкта до адміністративного суду.

За приписами пунктів 2, 8, 9 розділу III Порядку № 531 відповідач (в особі командира військової частини) має обов`язок надати відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції у такі строки залежно від суті порушених питань: невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту або не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту, які обраховуються у разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку - з дати надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

Оскільки в спірному випадку, після проходження позивачем в березні 2025 ВЛК, доказів на підтвердження направлення та надходження рапорту на адресу військової частини НОМЕР_1 не надано, відсутні правові підстави визнавати бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту та, відповідно, зобов`язувати останнього його розглянути.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За приписами частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

Підстави для присудження судових витрат на користь позивача у цій справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 );

Відповідач: військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ).

Повне судове рішення складено 18.02.2026

Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна