Постанова від 16 лютого 2026 р. у справі №681/2/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 681/2/25

Провадження № 22-ц/820/104/26

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Янчук Т.О.,

секретар судового засідання Шевчук Ю.Г.,

з участю позивачки ОСОБА_1 ,

представниці позивачки ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – Полонська міська рада Шепетівського району Хмельницької області, про визнання права власності на частку у квартирі за набувальною давністю за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 2 жовтня 2025 року,

встановив:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – Полонська міська рада Шепетівського району Хмельницької області (далі – Рада), про визнання права власності на частку у квартирі за набувальною давністю.

ОСОБА_1 зазначила, що вона є власницею 7/12 часток у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 (далі – квартира). Інші 5/12 часток у праві спільної власності на квартиру належать відповідачам як спадкоємцям ОСОБА_5 за заповітом. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не отримали свідоцтва про право на спадщину та не оформили свої речові права на квартиру, не виявили намір утримувати квартиру та проживати в ній. З 2013 року позивачка безперервно проживає в квартирі, дбає про неї та утримує житло в належному стані, сплачує за комунальні послуги. Вона добросовісно набула право на квартиру, відкрито та безперервно володіє нею більше десяти років.

За таких обставин ОСОБА_1 просила суд визнати за нею в порядку набувальної давності право власності на 5/12 часток квартири, що належали ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Полонською міською радою Хмельницької області 10 січня 1994 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 2 жовтня 2025 року в позові відмовлено.

Суд керувався тим, що правові підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на частку квартири за набувальною давністю відсутні, оскільки позивачка не довела факту добросовісності володіння спірним майном.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку набула права власності на частку у квартирі за давністю володіння, оскільки вона більше десяти років відкрито та безперервно володіла цією квартирою. Суд першої інстанції не з`ясував усі обставини справи, не застосував правильно норми чинного законодавства, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про не обґрунтованість позову.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ОСОБА_3 та Рада не подали відзив на апеляційну скаргу.

2.Мотивувальна частина

Позиція суду апеляційної інстанції

Статтею 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає.

Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Суд першої інстанції не застосував норми статті 2, 25, 1223 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та статей 13, 46, 48, 50, 255 ЦПК України.

У зв`язку з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі в частині вимог до ОСОБА_4 та ухваленням нового рішення в частині вимог до ОСОБА_3 .

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

ОСОБА_1 є власницею 7/12 часток у праві спільної часткової власності на квартиру.

Інші 5/12 часток у праві спільної власності на квартиру належали відповідачам як спадкоємцям ОСОБА_5 , а саме: ОСОБА_4 – частки квартири, ОСОБА_3 – частки квартири.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції

а) щодо позовних вимог до ОСОБА_4 .

Статтею 24 ЦК України встановлено, що людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Відповідно до статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

За змістом статті 46 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.

Згідно зі статтею 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Як передбачено частиною першою статті 55 ЦПК України, у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що загальна цивільна правоздатність фізичної особи, тобто здатність людини набувати цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, виникає з моменту її народження та припиняється внаслідок її смерті.

У свою чергу, цивільно-процесуальна правоздатність виникає в особи, зокрема, сторони у спорі (позивача та відповідача), з моменту виникнення цивільних процесуальних правовідносин і припиняється у момент її смерті.

Відповідачем є особа, до якої позивач пред`являє вимоги в суді як до порушника своїх прав, свобод або інтересів.

Процесуальним правонаступництвом є заміна сторони або третьої особи (попередника) іншою особою (правонаступником) у зв`язку з вибуттям із процесу суб`єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов`язки попередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього.

Процесуальний закон визначає порядок процесуального правонаступництва лише у тих випадках, де сторона або третя особа – учасник процесу, вибула з певних причин, у тому числі й у зв`язку зі смертю після відкриття провадження у справі. При цьому відсутні норми, які б передбачали здійснення провадження у справах щодо осіб, які померли до відкриття провадження у справі.

З наведеного слідує, що процесуальне правонаступництво можливе лише у разі, коли сторона або третя особа (фізичні особи) на момент відкриття провадження у справі мають цивільну процесуальну дієздатність, однак, у ході здійснення цього провадження померли.

Отже, на момент звернення з позовом до суду відповідач повинен мати цивільну процесуальну правосуб`єктність. В іншому випадку провадження у справі не може бути відкрито, а відкрите – підлягає закриттю, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 червня 2019 року (справа №185/998/16-ц), яка згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України має враховуватися судами при застосуванні норм права.

Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 квітня 2020 року у справі №473/1433/18 і постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2021 року у справі №274/1484/17.

Зібрані докази вказують на те, що на час відкриття провадження у справі ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) ОСОБА_4 померла ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ).

Отже, підстави для правонаступництва процесуальних прав та обов`язків ОСОБА_4 відсутні, у зв`язку з чим провадження у справі в частині заявлених до неї позовних вимог підлягає закриттю.

Суд першої інстанції не врахував цю обставину та розглянув позов до ОСОБА_4 по суті заявлених вимог.

б) щодо позовних вимог до ОСОБА_3 .

Частиною першою статті 2 ЦК України визначено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За змістом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

В силу статті 1220 ЦК України слідує, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Як передбачено частиною третьою статті 1223 ЦК України, право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Із положень статті 48 ЦПК України слідує, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; предметом спору є однорідні права і обов`язки (стаття 50 ЦПК України).

Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що суб`єктами цивільних відносин можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Спадщиною є сукупність прав та обов`язків, які в разі смерті фізичної особи (спадкодавця) переходять від нього до інших осіб (спадкоємців). Ці права та обов`язки мають належати спадкодавцеві на момент його смерті. Саме тоді до спадкоємців переходить право на спадщину.

Учасники цивільних відносин вправі захистити свої порушені, невизнані чи оспорювані права, свободи та інтереси, пред`явивши відповідний позов до суду. Відповідачами за таким позовом є особи, які мають безпосередній зв`язок із спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушили, не визнали або оспорили його права, свободи чи інтереси, і тому притягуються до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Позивач може пред`явити вимоги до декількох відповідачів як співучасників спірних матеріально-правових правовідносин, які мають спільно відповідати за цими вимогами (процесуальна співучасть). При цьому кожний із таких відповідачів щодо позивача діє самостійно.

Цивільний процесуальний закон покладає саме на позивача обов`язок визначати відповідача у справі.

Визначення кола відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача, а встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2019 року у справі №642/6181/16-ц).

Водночас у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 жовтня 2020 року у справі №761/23904/19 зазначено, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Між сторонами виник спір щодо права на частку квартири, яку ОСОБА_3 та ОСОБА_4 набули в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_5 .

На час виникнення спору ОСОБА_4 померла. Спадкоємцем ОСОБА_4 є її син ОСОБА_6 .

Отже ОСОБА_6 має безпосередній зв`язок із спірними матеріальними правовідносинами і повинен брати участь у справі як співвідповідач, однак він не був залучений до участі у справі.

Оскільки позов у справі заявлено не до всіх неналежних відповідачів, то його не може бути задоволено саме з цих підстав.

Суд першої інстанції помилково не звернув уваги на вказані обставини та відмовив у позові по суті за безпідставності вимог.

3.Висновки суду апеляційної інстанції та межі розгляду справи

У зв`язку з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права оскаржуване рішення суду слід скасувати.

В частині позовних вимог до ОСОБА_4 провадження у справі слід закрити (стаття 377 ЦПК України), а в частині позовних вимог до ОСОБА_3 – ухвалити нове рішення (стаття 376 ЦПК України).

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 слід відмовити, оскільки цей позов заявлено не до всіх належних відповідачів.

Згідно з частиною четвертою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, оскільки має місце істотне порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 377, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 2 жовтня 2025 року скасувати, в частині вимог до ОСОБА_4 провадження у справі закрити, а в частині вимог до ОСОБА_3 ухвалити нове рішення.

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності за набувальною давністю на частку у квартирі АДРЕСА_1 , відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18 лютого 2026 року.

Судді: О.І. Ярмолюк

Л.М. Грох

Т.О. Янчук

Головуючий у першій інстанції – Іллюк С.В.

Доповідач – Ярмолюк О.І. Категорія 2