Постанова від 16 лютого 2026 р. у справі №686/21786/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 686/21786/25

Провадження № 22-ц/820/106/26

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Янчук Т.О.,

секретар судового засідання Шевчук Ю.Г.,

з участю представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідачки ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Військового ліцею Державної прикордонної служби України до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2025 року,

встановив:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2025 року Військовий ліцей Державної прикордонної служби України (далі – Ліцей) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Ліцей зазначив, що з 2 грудня 2024 року ОСОБА_2 працювала у Ліцеї на посаді сестри медичної з дієтичного харчування відділення охорони здоров`я (з медичним пунктом на 8 ліжок). 25 грудня 2024 року сторони уклали письмовий договір про повну матеріальну відповідальність, а 4 квітня 2025 року відповідачка отримала в користування електронний ключ «Алмаз-1К» вартістю 945 грн (інвентарний номер 181245489809135). Згідно з наказом від 5 червня 2025 року №306-ОС ОСОБА_2 звільнено з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України). При звільненні ОСОБА_2 не повернула Ліцею електронний ключ «Алмаз-1К», наразі відповідачка продовжує утримувати цей ключ без будь-яких правових підстав.

За таких обставин Ліцей просив суд витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 та повернути йому електронний ключ «Алмаз-1К» (інвентарний номер 181245489809135) у належному вигляді, у повному справному та працездатному стані.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2025 року позов задоволено частково.

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 та повернуто Ліцею електронний ключ «Алмаз-1К» (інвентарний номер 181245489809135).

В решті позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Ліцею судовий збір у сумі 3 028 грн.

Суд керувався тим, що ОСОБА_2 не повернула Ліцею електронний ключ «Алмаз-1К» (інвентарний номер 181245489809135), внаслідок чого з неї на користь Ліцею слід витребувати цей ключ. Якщо електронний ключ перебуває у неналежному вигляді, у несправному чи непрацездатному стані, то позивач не побавлений права звернутися до суду з позовом про відшкодування шкоди.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 не належала до працівників, із якими відповідно до закону міг бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність. У зв`язку з трудовими відносинами ОСОБА_2 отримала електронний ключ «Алмаз-1К» як малоцінний інвентар, який перебував у неї на законних підставах і був залишений нею на робочому місці. Відтак електронний ключ не може бути витребуваний у ОСОБА_2 за віндикаційним позовом, а ОСОБА_3 не довів утримання нею цього ключа. Суд першої інстанції не застосував правильно норми чинного законодавства, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позову. Також суд безпідставно поклав на неї судовий збір.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу Ліцей просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, вказавши на його законність та обґрунтованість.

2.Мотивувальна частина

Позиція суду апеляційної інстанції

Статтею 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає.

Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

Суд першої інстанції не врахував норми статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), статі 3 КЗпП України, неправильно витлумачив норми статі 130 КЗпП України, помилково застосував до спірних правовідносин норми статті 391 ЦК України, а також не застосував норми статей 4, 5 ЦПК України.

У зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.

Також суд апеляційної інстанції має змінити розподіл судових витрат.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

З 2 грудня 2024 року ОСОБА_2 працювала в Ліцеї на посаді сестри медичної з дієтичного харчування відділення охорони здоров`я (з медичним пунктом на 8 ліжок).

25 грудня 2024 року між Ліцеєм і ОСОБА_2 укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, за умовами якого остання прийняла на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення збереження ввірених їй підприємством матеріальних цінностей.

На підставі накладної (вимоги) №25-288 від 4 квітня 2025 року Ліцей передав ОСОБА_2 електронний ключ «Алмаз-1К» (інвентарний номер 181245489809135).

Наказом від 5 червня 2025 року №306-ОС (із змінами) ОСОБА_2 звільнено з посади відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором, з 24 червня 2025 року.

Згідно з актом комісії від 26 червня 2025 року виявлено відсутність електронного ключа «Алмаз-1К» (інвентарний номер 181245489809135).

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції

Частиною першою статті 3 КЗпП України встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

За замістом статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, зокрема, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

В силу статті 135-1 КЗпП України письмовий договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівником, який досяг вісімнадцятирічного віку та, зокрема, займає посаду або виконує роботу, безпосередньо пов`язану із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або використанням у процесі виробництва переданих йому цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Одними з способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право, та відновлення становища, яке існувало до порушення (пункти 3, 4 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Із положень частини першої статті 391 ЦК України слідує, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Як передбачено частиною першою статтею 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що трудові відносини працівників регулюються законодавством про працю.

Працівники несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання ними своїх трудових обов`язків, в результаті чого підприємству, установі чи організації була завдана майнова шкода.

Юридичною підставою відповідальності працівника, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди підприємству, установі чи організації, є склад цивільного правопорушення. До його елементів належать порушення працівником трудових обов`язків, наявність прямої дійсної шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою працівника та шкодою і вина працівника. Відсутність хоча б одного з цих фактів виключає можливість притягнення працівника до матеріальної відповідальності.

За загальним правилом працівники несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Водночас у випадках, передбачених законодавством, на працівника покладається повна матеріальна відповідальність.

Повна матеріальна відповідальність працівників – це покладення на працівника обов`язку повністю відшкодувати заподіяну підприємству пряму дійсну шкоду без будь-яких обмежень. Повна матеріальна відповідальність покладається, зокрема, на працівників, які займають посади, пов`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, і які уклали з підприємством, установою, організацією письмовий договір про повну матеріальну відповідальність.

Право на звернення до суду гарантується чинним законодавством і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушується, не визнається або оспорюється. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення – гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 вересня 2022 року (справа №908/976/19).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Названі норми цивільного законодавства визначають право власника майна вимагати усунення будь-яких порушень свого права від інших осіб у спосіб, який власник вважає прийнятним.

Одним із таких способів захисту порушеного права є вимога власника про витребування належного йому майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).

Предметом віндикаційного позову (стаття 387 ЦК України) є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на особливість правової природи віндикації. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц зазначила про те, що умовами звернення з таким позовом є: 1) позивач є власником майна; 2) власник фактично втратив володіння річчю; 3) відповідач є незаконним володільцем; 4) власник і володілець не перебувають у договірних відносинах; 5) предметом позову може бути тільки індивідуально визначена річ; 6) ця річ на момент розгляду спору повинна існувати в натурі.

Крім того, власник може вимагати усунення будь-яких порушень свого права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Таке право забезпечується йому за допомогою негаторного позову.

Негаторний позов (стаття 391 ЦК України) – це позадоговірна вимога власника, що володіє річчю, до третьої особи про усунення перешкод у здійсненні правомочностей користування і розпоряджання майном.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення іншою особою перешкод власнику, посилання позивача на належне йому право користування, володіння і розпоряджання майном, а також факти, що підтверджують дії відповідачів у створенні позивачу перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі №554/10517/16-ц).

Ще одним із способів захисту порушеного права є вимога власника про повернення належного йому майна від особи, яка набула це майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави (кондикція).

Кондикція (стаття 1212 ЦК України) – це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 2 березня 2016 року (справа № 6-3090цс15), кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Зібрані докази вказують на те, що між Ліцеєм і ОСОБА_2 виник трудовий спір з приводу збереження відповідачкою ввірених їй установою матеріальних цінностей.

Для вирішення цього спору Ліцей пред`явив до ОСОБА_2 віндикаційний позов про витребування електронного ключа «Алмаз-1К» (інвентарний номер 181245489809135). Водночас, обґрунтовуючи цей позов, Ліцей послався на норми, які регламентують пред`явлення негаторного та кондикційного позовів.

ОСОБА_2 заперечила наявність у неї спірного електронного ключа та можливість у неї його витребування.

Отже, заявивши вимоги про захист права власності на ввірені працівнику матеріальні цінності в порядку віндикаційного позову, Ліцей обрав неналежний спосіб захисту цивільного права, внаслідок чого цей позов не підлягає задоволенню.

З огляду на характер спірних правовідносин, у разі доведеності позовних вимог, належним способом захисту цивільного права Ліцею є пред`явлення позову про відшкодування збитків.

Суд першої інстанції помилково не звернув увагу на вказані обставини та безпідставно погодився із заявленим позовом Ліцею.

3. Висновки суду апеляційної інстанції

При вирішенні спору суд першої інстанції не застосував правильно норми матеріального та процесуального права, а тому ухвалене ним рішення не може залишатися в силі.

В позові Ліцею слід відмовити.

Щодо судових витрат

Вирішуючи питання про зміну розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції враховує положення статті 141 ЦПК України, згідно якої судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в позові Ліцею відмовлено, то понесені ним витрати зі сплати судового збору за подання позову не підлягають відшкодуванню. Водночас Ліцей повинен відшкодувати ОСОБА_2 обґрунтовано понесені нею витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 4 542 грн.

Керуючись статтями 141, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, розподіл судових витрат між сторонами змінити.

В позові Військового ліцею Державної прикордонної служби України відмовити.

Стягнути з Військового ліцею Державної прикордонної служби України (місцезнаходження – 29015, Хмельницька область, місто Хмельницький, вулиця Озерна, 14; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України – 38245193) на користь ОСОБА_2 (місце проживання – АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1 ) 4 542 гривні судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18 лютого 2026 року.

Судді: О.І. Ярмолюк

Л.М. Грох

Т.О. Янчук

Головуючий у першій інстанції – Карплюк О.І.

Доповідач – Ярмолюк О.І. Категорія 9