Постанова від 15 лютого 2026 р. у справі №452/3997/24 — Львівський апеляційний суд

Справа № 452/3997/24 Головуючий у 1 інстанції: Клімченко М.І.

Провадження № 22-ц/811/3408/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2026 року м. Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою

представника ОСОБА_1 – адвоката Чумаченко Святослава Олександровича на ухвалу Старосамбірського районного суду Львівської області від 25 вересня 2025 року у справі за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей виконавчого комітету Хирівської міської ради Самбірського району Львівської області, про визначення місця проживання дитини, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей виконавчого комітету Хирівської міської ради Самбірського району Львівської області, про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини, -

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2024 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Самбірського міськрайонного суду Львівської області із зазначеною позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей виконавчого комітету Хирівської міської ради Самбірського району Львівської області, про визначення місця проживання дитини.

Ухвалою Старосамбірського районного суду Львівської області від 25 вересня 2025 року зупинено провадження у справі за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей виконавчого комітету Хирівської міської ради Самбірського району Львівської області, про визначення місця проживання дитини, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей виконавчого комітету Хирівської міської ради Самбірського району Львівської області, про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини, до припинення перебування ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан.

Не погоджуючись з даною ухвалою представник ОСОБА_1 – адвокат Чумаченко Святослав Олександрович оскаржив таку в апеляційному порядку.

Вважає, що ухвала є незаконною і необґрунтованою та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення з підстав, визначених п. 1 – п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України.

На думку апелянта, при постановленні ухвали судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, не доведено обставини, що мають значення для справи які суд вважав встановленими, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до постановлення помилкової ухвали.

Зазначає, що станом на сьогоднішній день, дитина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває під наглядом бабусі.

Звертає увагу, що мати дитини відповідно до законодавства, має переважне право перед іншими особами, зокрема бабусею, на особисте виховання дитини. Рішення суду щодо зупинення провадження по справі повинно корелювати із якнайкращим забезпеченням інтересів дитини. Незважаючи на те, що позивачем у такій справі є один із батьків, а відповідачем - інший, інтереси дитини, яка не є стороною справи, мають домінувати над інтересами кожного з її батьків.

На переконання ОСОБА_1 розглядаючи питання щодо зупинення провадження у справах щодо визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, суди мають застосовувати міжнародно-правові акти, які мають вищу юридичну силу, ніж закон.

Вказує, що 26.11.2024 року ухвалою Старосамбірського районного суду Львівської області по справі №452/3997/24 було відкрито провадження за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 . Тобто, на момент відкриття провадження у справі, відповідач за зустрічним позовом вже перебував на військовій службі за призовом.

Важливо наголосити на тому, що ухвалою Суду від 09.07.2025 закрито підготовче провадження в справі та справу призначено до судового розгляду. Отже, у справі вже зібрані необхідні докази, подані заяви по суті справи, отримано висновок органу опіки та піклування. ОСОБА_2 має представника, який згідно з дорученням від 29 серпня 2024 року № 017/03.2/8543 діє до використання всіх національних засобів правового захисту.

Таким чином, Судом не враховано, що подаючи заяву про зупинення провадження у справі та в подальшому підтримуючи дану заяву Позивач за первісним позовом керувався не найкращими інтересами дитини, а своїми власними інтересами, направленими на безпідставне зупинення провадження у справі та затягування строків судового розгляду, тоді як малолітня дитина перебуває у бабусі та дідуся (батьків ОСОБА_2 ) та продовжить перебування у них на невизначений строк до вирішення спору. При цьому, заява подана майже одразу після подання до Суду висновку органу опіки та піклування, який вважає за доцільне проживання дитини з матір`ю.

Просить ухвалу суду скасувати, а справу направити в суд першої інстанції для продовження розгляду.

Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно з ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6 (повернення заяви позивачеві(заявникові)), 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Axen v. Germany", заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "VarelaAssalinocontrelePortugal", заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до частин 4,5 ст.268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення не відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зупиняючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що представником відповідача надано суду докази, що ОСОБА_2 проходить військову службу у військовій частині, що переведена на воєнний стан або залучена до проведення антитерористичної операції, та з огляду на зміст пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України, наведена процесуальна норма носить імперативний характер та покладає на суд саме обов`язок зупинити провадження у справі незалежно від наявності у позивача за первісним позовом представника, стадії процесу (підготовче провадження, розгляд справи по суті, апеляційне, касаційне оскарження), ціни позову, виду вимог, що розглядаються у провадженні, чи будь-яких інших чинників.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Встановлено, що в жовтні 2024 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Самбірського міськрайонного суду Львівської області із з позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей виконавчого комітету Хирівської міської ради Самбірського району Львівської області, про визначення місця проживання дитини.

В січні 2025 року представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Чумаченко С.О. направив до суду зустрічну позовну заяву, з врахуванням уточнень до неї від 15.01.2025, ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей виконавчого комітету Хирівської міської ради Самбірського району Львівської області, про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини.

Ухвалою суду від 21.01.2025 прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей виконавчого комітету Хирівської міської ради Самбірського району Львівської області, про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини, до спільного розгляду з первісною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей виконавчого комітету Хирівської міської ради Самбірського району Львівської області, про визначення місця проживання дитини.

10.02.2025 представник позивача за первісним позовом адвокат Куцалаба Г.В. надала до суду заяву про зупинення провадження по справі, в якій, у зв`язку з тим, що позивач ОСОБА_2 перебуває на даний час на військовій службі у складі ЗСУ, просила зупинити провадження у справі.

28.03.2025 судом було отримано відповідь від Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу про витребування доказів, згідно якої солдат ОСОБА_2 виключений із списків особового складу частини та направлений для подальшого проходження служби до Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

З отриманої судом інформації, а саме відповідно до Довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України №5675 від 13.09.2025, виданої Військовою частиною НОМЕР_2 , встановлено, що молодший сержант ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дійсно в період 16.05.2025-31.05.2025, 05.06.2025-12.06.2025, 01.07.2025-31.08.2025 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Краснопільській селищній ТГр Сумського району Сумської області, Хотінській ТГр Сумського району Сумської області, підставою для чого є відомості із журналу бойових дій Військової частини НОМЕР_2 .

Окрім цього встановлено, що відповідно до Висновку щодо визначення місця проживання малолітньої дитини від 30.01.2025 року № 11 Виконавчого комітету Хирівської міської ради Самбірського району Львівської області на даний час малолітня дитина, ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що засвідчує довідка видана виконавчим комітетом Хирівської міської ради Самбірського району Львівської області № 836/02-21 від 04.09.2024 р. Проте, на даний час хлопчик проживає в будинку батька, а саме з бабусею ОСОБА_4 та дідусем ОСОБА_5 . Орган опіки та піклування Хирівської міської ради вважає за доцільне визначення місця проживання малолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з мамою, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

За змістом статті 18 Конвенції про права дитини - батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини. Обов`язок виховувати та розвивати дитину найважливіший обов`язок матері і батька.

Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Згідно із частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Пунктом 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до порушення конституційних прав сторін, зволікання і затягування строків розгляду справи, предметом якої є право дитини на утримання, що потребує оперативного вирішення спору.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Хоча законодавством чітко й визначено підстави зупинення провадження у справі, проте зупинення провадження призведе до не вирішення протягом тривалого часу питання визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, а отже будуть порушені інтереси дитини щодо належного фінансового забезпечення.

Численні рішення Європейського суду з прав людини щодо питань, які пов`язані із захистом прав дитини, ґрунтуються на положеннях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Загальної декларації прав людини, Конвенції про права дитини. Європейський суд з прав людини, спираючись на міжнародні та європейські договори з прав людини, підкреслив потребу дітей в особливому захисті у зв`язку з їхньою вразливістю. Отже, кожна дитина має право на такі заходи захисту, яких потребує її статус малолітньої особи, з боку її сім`ї, суспільства і держави. При ухваленні всіх рішень, що стосуються дітей, найкращі інтереси останніх мають першорядне значення і повинні повністю й ефективно дотримуватися. Держава має зобов`язання щодо дітей, щоб будь-які вжиті заходи ніколи не шкодили їхньому здоров`ю та розвитку.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Верховний Суд в постанові від 13 березня 2025 року по справі № 557/1226/23 вважав, що, вирішуючи питання про зупинення на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України провадження у справі щодо аліментів на утримання дитини через перебування відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, переведених на воєнний стан, суд має враховувати, зокрема, чи є належні докази того, що військова частина, в якій проходить службу відповідач, переведена на воєнний стан, і що він виконує бойові завдання, перебуваючи у зоні бойових дій, унаслідок чого не може брати участь у судових засіданнях ні особисто, ні у режимі відеоконференції, зокрема поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, чи користувався відповідач правничою допомогою під час судового провадження, чи мав можливість самостійно або з допомогою представника висловитися щодо позовних вимог. Не враховуючи ці обставини, обов`язкове зупинення провадження у справі щодо аліментів на утримання дитини, зокрема про зміну способу стягнення та їхнього розміру, хоч і відповідатиме певним інтересам того відповідача, який перебуває у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан, але може шкодити захищеним інтересам дитини у передбаченому законом утриманні з боку такого відповідача.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду також взяв до уваги те, що у справі, яка стосується аліментів на утримання дитини, суд і сторони справи повинні забезпечити реалізацію найкращих інтересів дитини. Незважаючи на те, що позивачем у такій справі є один із батьків, а відповідачем - інший, інтереси дитини, яка не є стороною справи, мають домінувати над інтересами кожного з її батьків.

Окрім цього, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 №6252 від 30.11.2024 року солдат ОСОБА_2 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації, на особливий період у військовій частині НОМЕР_1 з 09.11.2024 року по теперішній час. 26.11.2024 року ухвалою Старосамбірського районного суду Львівської області по справі №452/3997/24 було відкрито провадження за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 . Тобто, на момент відкриття провадження у справі, відповідач за зустрічним позовом вже перебував на військовій службі за призовом, що не завадило йому звернутись з позовом до суду.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 року у справі № 317/3364/21 звернув увагу на те, що для застосування припису п. 2 ч.1 ст. 251 ЦПК України слід врахувати, чи представляє військовослужбовець свої інтереси у судах першої й апеляційної інстанцій особисто (пункт 54 постанови), а також, чи не порушуватиме зупинення провадження у справі найкращі інтереси дитини (пункти 57-61 постанови). Крім того, касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вважає, що передбачений у п. 2 ч.1 ст. 251 ЦПК України обов`язок суду зупинити провадження у справі, яка стосується стягнення аліментів на утримання дитини, повинен корелювати із якнайкращим забезпеченням інтересів дитини. Незважаючи на те, що позивачем у такій справі є один із батьків, а відповідачем - інший, інтереси дитини, яка не є стороною справи, мають домінувати над інтересами кожного з її батьків.

Так, у справі що розглядається, позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом здійснює реалізацію наданих йому ЦПК України прав через свого представника – адвоката Куцалаби Галини Василівни, яка подавала позовну заяву, заяву про зупинення провадження по справі, зверталась до органу опіки та піклування, а тому він і в подальшому не позбавлений можливості реалізовувати свої процесуальні права у розгляді справи через свого представника.

За обставин цієї справи із урахуванням того, що ОСОБА_2 користується правничою допомогою адвоката, мав можливість висловитися щодо позовних вимог, був представлений адвокатом на судових засіданнях, через нього подавав клопотання та докази, таке зупинення хоч і відповідатиме певним інтересам позивача, але може зашкодити інтересам малолітньої дитини в визначенні місця її проживання та в отриманні передбаченого законом утримання з боку її батька.

Отже, з огляду на вказане, на думку колегії суддів, зупинення провадження у справі порушує баланс інтересів дитини і матері, з одного боку, та її батька, з іншого боку, і суперечить найкращим інтересам цієї дитини.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до п.6 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Чумаченко Святослава Олександровича – задовольнити.

Ухвалу Старосамбірського районного суду Львівської області від 25 вересня 2025 року – скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженою у касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 16 лютого 2026 року.

Головуючий Ванівський О.М.

Судді Цяцяк Р.П.

Шеремета Н.О.