Вирок від 17 лютого 2026 р. у справі №445/25/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 445/25/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/811/21/26 Доповідач: ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2026 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Львівського апеляційного суду в складі:

головуючої ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові кримінальне провадження про обвинувачення

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,-

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України,-

за участю прокурора ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_8 ,

представника потерпілого ОСОБА_9 ,

за апеляційною скаргою прокурора Львівської обласної прокуратури ОСОБА_7 на вирок Золочівського районного суду Львівської області від 01 грудня 2025 року щодо ОСОБА_6 за ч.2 ст. 286 КК України, -

встановила:

цим вироком ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування покарання з випробовуванням, встановивши іспитовий строк 1 (один) рік.

Згідно з ч. 1 ст. 76 КК України, покладено на ОСОБА_6 обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Вирішено питання з речовими доказами та судовими витратами.

Згідно вироку, 04.11.2024 близько 18 год. 08 хв., водій ОСОБА_6 , керуючи технічно справним автомобілем марки Hyundai Tucson, р.н. НОМЕР_1 та рухаючись ним автодорогою по вул. Промисловій у м. Золочів Львівської області, у напрямку автодороги "Львів-Тернопіль", порушив вимоги Розділу 1, п.п. 1.5, - дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків; Розділу 2, п. 2.3 б) - бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; д) - не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху; Розділу 16 п.16.11 - на перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається о другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху, Розділу 12 п. 12.4 - у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50/км/год., технічні вимоги дорожнього знаку 2.1 Розділу 33 "ДОРОЖНІ ЗНАКИ" чинних Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, які виразилися в тому, що він будучи не уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, рухаючись із перевищенням дозволеної швидкості у межах населеного пункту, виїжджаючи із другорядної дороги на нерегульоване перехрестя нерівнозначних доріг, не маючи завад технічного характеру в обмеженні видимості елементів дороги та учасників руху, не дав дорогу автопоїзду в складі сідлового тягача "Mercedes-Benz 1841LS", р.н. НОМЕР_2 , з напівпричепом "Schimitz", р.н. НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_10 , який рухався по головній дорозі зліва направо, з яким відбулось зіткнення, внаслідок чого останнього по інерції винесло на зустрічну смугу руху, по якій у цей час в зустрічному напрямку рухався автомобіль марки "Mercedes-Benz Sprinter 319" р.н. НОМЕР_4 , із причіпом "Niewiadow", р.н. НОМЕР_5 , під керуванням водія ОСОБА_11 , з яким відбулося зіткнення.

Внаслідок порушення водієм ОСОБА_6 Правил дорожнього руху, пасажир автомобіля Hyundai Tucson, р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_12 , отримала тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок яких настала її смерть на місці події.

Такими діями, обвинувачений ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України - порушення правил безпеки дорожнього руху , будучи особою, яка керувала транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої ОСОБА_12 .

На вирок суду прокурор Львівської обласної прокуратури ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, просить оскаржуваний вирок скасувати у зв`язку із невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_6 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на термін 3 роки та на підставі ст. 75 КК України звільнити від відбування призначеного основного покарання із іспитовим строком 1 рік. В решті вирок залишити без зміни.

В обґрунтування вказує, що призначене ОСОБА_6 покарання без застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не можна вважати необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами, а грубі порушення правил безпеки дорожнього руху обвинуваченим, які призвели до дорожньо-транспортної пригоди за участі 3 автомобілів, 2 з яких є великогабаритними, внаслідок якої спричинено смерть потерпілої, фактично залишені безкарними виходячи переважно з обставин, які були підставою для застосування положень ст. 75 КК України.

Наголошує, що позбавлення обвинуваченого права керувати транспортними засобами не позбавляє останнього можливості продовжувати здійснювати свою трудову діяльність та забезпечувати собі джерело доходу, оскільки його робота не пов`язана з керуванням транспортними засобами.

На апеляційний розгляд потерпілий ОСОБА_6 не з`явився про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, інші учасники не заперечили щодо апеляційного розгляду без участі останнього, з огляду на наведене, колегія суддів ухвалила, у відповідності до положень ст. 405 КПК України, слухати справу за відсутності потерпілого.

Заслухавши доповідь головуючого, виступ прокурора на підтримку апеляційної скарги прокуратури, думку обвинуваченого, його захисника та представника потерпілого, які заперечили проти доводів апеляційних вимог прокурора, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає до задоволення частково, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому, законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Колегія суддів вважає, що дані вимоги закону судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного вироку щодо ОСОБА_6 не дотримано в повному обсязі.

У відповідності до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_6 обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується зібраними у справі доказами, є обґрунтованим та в апеляційному порядку учасниками кримінального провадження не оскаржується.

Щодо призначеного судом першої інстанції ОСОБА_6 покарання, то слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до вимог ст.65 КК України, суд призначає покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання. Крім того, призначене особі покарання має бути необхідним і достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів.

У відповідності до позиції, висловленої у постанові Верховного суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 205/7091/16-к (№ 51 - 1532 км 19), поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Відповідно до ст. 75 ч. 1 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

На переконання колегії суддів, враховуючи конкретні обставини справи, суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліках у психо-, наркологічному диспансерах не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання, обставини, які пом`якшують покарання, а саме щире каяття, відсутність обставин, що обтяжують покарання, а також думку потерпілого, який претензій до обвинуваченого немає, суд апеляційної інстанції вважає за можливе застосувати до обвинуваченого ОСОБА_6 , основне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 (два) роки та положення ст.ст. 75, 76 КК України, встановивши іспитовий строк – 1 (один) рік. На думку колегії суддів таке основне покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Мотивуючи обґрунтованість рішення щодо наявності підстав для не призначення ОСОБА_6 додаткового покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК, суд першої інстанції, зазначив, що враховує характер та обсяг допущених порушень Правил дорожнього руху, їх наслідки, поведінку обвинуваченого після вчинення злочину, позицію потерпілого, який просить не позбавляти його права керування транспортними засобами, а також те, що останній є особою пенсійного віку, працює завідувачем навчальної лабораторії кафедри іноземних мов центру мовної підготовки Національної академії Національної гвардії України, за місцем праці характеризується позитивно.

Разом із тим, суд першої інстанції залишив поза увагою та не проаналізував належно характеру й обсягу допущених засудженим порушень ПДР та їх наслідків.

Між тим, указані обставини мають значення при виборі заходу примусу та для забезпечення його мети, а сукупність цих обставин свідчить про те, що обране ОСОБА_6 покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами очевидно не сприятиме запобіганню вчиненню нових правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху як засудженим, так й іншими особами.

Закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо застосування позбавлення права керувати транспортними засобами до осіб, для яких діяльність, пов`язана з користуванням таким правом, є основним джерелом доходу. Існування такої обставини потребує лише більш виваженого та обережного підходу при обранні покарання, виходячи із загальних засад справедливості, гуманізму та індивідуалізації.

У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства («O’Halloran and Francis v.the United Kingdom») від 29 червня 2007 року, Європейський Суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 є особою пенсійного віку, працює завідувачем навчальної лабораторії кафедри іноземних мов центру мовної підготовки Національної академії Національної гвардії України, водієм не працює, керування транспортним засобом безпосередньо не забезпечує його дохід.

У відповідності до ч. 2 ст. 286 КК України, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

Тобто, в даному випадку санкція статті є альтернативною, передбачає можливість суду на свій розсуд, виходячи із конкретних обставин справи, даних про особу обвинуваченого, його ставлення до вчиненого, а також інших факторів, обрати чи не обрати обвинуваченому додаткове покарання - позбавленням права керувати транспортними засобами.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції, необґрунтовано та безпідставно не обрав обвинуваченому ОСОБА_6 додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами.

Враховуючи те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, об`єктивна сторона якого виразилася у грубому порушенні ним Правил дорожнього руху, що спричинило дорожньо-транспортну пригоду, в результаті якої потерпіла ОСОБА_12 отримала тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок яких настала її смерть на місці події, а робота на даний час обвинуваченого безпосередньо не пов`язана із керуванням транспортним засобом, колегія суддів погоджується із доводами прокурора, що судом першої інстанції безпідставно не призначено обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

З огляду на викладене, суд належним чином не мотивував незастосування додаткового покарання до обвинуваченого ОСОБА_6 та призначення йому покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України.

Таким чином, колегія суддів погоджується частково із доводами апеляційної скарги прокурора щодо необґрунтованості належним чином призначеного судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_6 покарання.

Щодо призначення додаткового покарання, то, на думку колегії суддів, суд першої інстанції, не врахував тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, та призначив надто м`яке покарання – без позбавлення права керування транспортними засобами. Як додаткового покарання, що відповідно до ст. 413 КПК України є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та згідно з п. 4 ч. 1 ст. 409 КК України - підставою для скасування вироку суду першої інстанції.

Відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.407, п.п. 3, 4 ч.1 ст.409 КПК України, суд апеляційної інстанції вправі скасувати вирок суду першої інстанції, у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до п. 1, п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню та застосування судом закону, який не підлягає застосуванню.

Згідно зі ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вироку разі необхідності застосування більш суворого покарання.

За таких умов колегія суддів частково погоджується з позицією прокурора про необхідність скасування вироку суду першої інстанції і постановлення нового вироку в частині призначеного покарання та застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 ще додаткового покарання – позбавлення права керування транспортними засобами.

Призначаючи обвинуваченому покарання, колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, а саме вчинення неумисного тяжкого злочину, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліках у психо-, наркологічному диспансерах не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання, обставини, які пом`якшують покарання, а саме щире каяття, відсутність обставин, що обтяжують покарання, думку потерпілого про відсутність претензій до обвинуваченого, та вважає за необхідне призначити покарання, яке буде необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_6 та попередження скоєння ним нових злочинів, а саме покарання у виді позбавлення волі із застосуванням додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 2 (два) роки, у відповідності до положень ст.ст. 50, 65 КК України, та із застосуванням положень ст.ст. 75, 76 КК України. Таке покарання є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу прокурора Львівської обласної прокуратури ОСОБА_7 слід задоволити частково. Вирок Золочівського районного суду Львівської області від 01 грудня 2025 року щодо ОСОБА_6 за ч.2 ст. 286 КК України необхідно скасувати в частині призначеного покарання. ОСОБА_6 слід призначити покарання за ч.2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 (два) роки із застосуванням до основного покарання положень ст. 75, 76 КК України. У решті вирок суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 413, 420, 615 КПК України, колегія суддів

ухвалила:

апеляційну скаргу прокурора Львівської обласної прокуратури ОСОБА_7 задоволити частково.

Вирок Золочівського районного суду Львівської області від 01 грудня 2025 року щодо ОСОБА_6 за ч.2 ст. 286 КК України скасувати в частині призначеного покарання.

ОСОБА_6 призначити покарання за ч.2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 (два) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування основного покарання з випробовуванням, встановивши іспитовий строк 1 (один) рік.

Згідно з ч.1 ст. 76 КК України, покласти на ОСОБА_6 обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

У решті вирок суду залишити без змін.

Касаційна скарга на рішення суду може бути подана до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4