Постанова від 16 лютого 2026 р. у справі №394/965/25 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/567/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №394/965/25 Категорія: 304090000 Дьяченко Д. О.

Доповідач в апеляційній інстанції

Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2026 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т. Л.

судді Новіков О. М., Сіренко Ю. В.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника відповідача адвоката Ткаченка М. О. на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 04.12.2025 (повний текст складено 04.12.2025, суддя в суді першої інстанції Дьяченко Д. О.) у цивільній справі за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,

в с т а н о в и в :

у вересні 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом, яким просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики № 2727551 в розмірі 21567,82 грн, з яких: 7270,26 грн за основною сумою боргу; 14297,56 грн за відсотками, а також понесені судові витрати.

В обґрунтування вимог вказано на те, що позивач у справі набув права вимоги до боржників за укладеними договорами факторингу, у тому числі, і щодо відповідача ОСОБА_1 на суму боргу, заявлену до стягнення.

Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 04.12.2025 позов задоволено.

Суд першої інстанції вказав на наявність зобов`язань у відповідача погасити заборгованість, права вимоги щодо якої за укладеними договорами факторингу перейшли до позивача.

Представник відповідача подав 08.01.2026 засобами поштового зв`язку на вказане рішення суду першої інстанції апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати на відхилити позовні вимоги у справі.

В обґрунтування вказано на те, що недобросовісні дії суду першої інстанції порушили право відповідача надати свої аргументи у відзиві на позов, який міг бути поданий протягом 15 днів з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідач кредитного договору, за яким стягується заборгованість, не укладала та коштів кредиту не отримувала, а позивач не надав доказів перерахування коштів позичальнику, а саме відповідних первинних бухгалтерських документів.

Відповідач є дружиною військовослужбовця та має законодавчі пільги щодо нарахувань за кредитними договорами.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив проти обґрунтованості доводів скаржника та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості за кредитними договорами у розмірі меншому тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, отже за таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При розгляді справи встановлено, що 04.02.2024 між ОСОБА_1 та ТОВ «І Безпечне Агенство Необхідних Кредитів» було укладено договір позики № 2727551. Строк дії позики становить 30 днів.

14.06.2021 між ТОВ «І Безпечне Агенство Необхідних Кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 14/06/21 від 14.06.2014, у відповідності до умов якого, ТОВ «І Безпечне Агенство Необхідних Кредитів» передає (відступає) ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за плату, а ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТОВ «І Безпечне Агенство Необхідних Кредитів» права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами вказаними у Реєстрі боржників, укладеними між ТОВ «І Безпечне Агенство Необхідних Кредитів» і боржником.

Відповідно до умов вищезазначеного Договору відступлення права вимоги, внаслідок передачі (відступлення) заборгованості за цим Договором, ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заміняє ТОВ «І Безпечне Агенство Необхідних Кредитів» у кредитних договорах, що входять до заборгованості та відповідно вказані у Реєстрі боржників, та набуває прав грошових вимог ТОВ «І Безпечне Агенство Необхідних Кредитів» за цими кредитними договорами, включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань боржників за кредитними договорами.

Відповідно до реєстру боржників № 28 від 25.07.2024 до договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі: 21567,82 грн, з яких: 7270,26 грн за основною сумою боргу; 14297,56 грн за відсотками.

Указані обставини щодо невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань обумовили звернення позивача до суду з позовом у цій справі.

Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин щодо стягнення суми боргу, регламентуються такими правовими нормами.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст.627 ЦК України та відповідно до ст.6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1 статті 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частинами 1, 3 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Також статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, ст. 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Враховуючи викладене вище правове регулювання та встановлені при розгляді цієї справи фактичні обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що відповідач, як позичальник, отримала кошти за договором позики та не повернула їх у визначені строки, сплативши погоджені сторонами договору відсотки, отже має заборгованість, права вимоги щодо стягнення якої наявні у позивача за укладеним договором факторингу.

Отже відповідні позовні вимоги про стягнення заборгованості за отриманими у позику коштами підлягають до задоволення, про що обґрунтовано зазначив суд першої інстанції.

При цьому доказів виконання наявних грошових зобов`язань ні перед позивачем у справі ні перед попереднім кредитором відповідачем суду не надано.

Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Так апеляційний суд відхиляє аргументи скаржника у справі про те, що дії суду першої інстанції порушили право відповідача представити свої аргументи у відзиві на позов, адже заперечення відповідача проти позовних вимог були наведені у поданій апеляційній скарзі у зв`язку з чим отримали оцінку від суду, чим і забезпечена реалізація права відповідача на доступ до правосуддя.

Не можна також погодитися з аргументами скаржника про те, що відповідач договору, за яким стягується заборгованість, не укладала та коштів кредиту не отримувала, а позивач не надав доказів перерахування коштів позичальнику, а саме відповідних первинних бухгалтерських документів, з урахуванням такого.

Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується ЗУ «Про споживче кредитування» та ЗУ «Про електронну комерцію».

Зокрема, в ст. 13 ЗУ «Про споживче кредитування» зазначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем i третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Відповідно до ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особi, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дiй чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, i це роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 цього ж Закону регламентуються вимоги до підпису сторін договору. Так, згідно з ч. 1 цієї статті, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Відповідно до п. 12, ч. 1 ст. 3 Закону одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення вiд особи, яка прийняла пропозицію укласти договір. Таким ідентифікатором є СМС-повідомлення з кодом, якай зазначений у тексті договору у розділі «Підписи сторiн».

Також приписами ст.ст. 1, 2 ЗУ «Про електронну комерцію» передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже договір позики № 2727551 від 04.02.2024, підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (комбінацією символів самостійно введеною позичальником), примірний якого наявний у матеріалах справи, належним чином підтверджує погодження сторонами справи умови позики, оскільки без здійснення входу на веб-сайт кредитора за допомогою логіну та пароля до особистого кабінету, внесення своїх персональних даних, номера телефону, карткового рахунку, договір між сторонами не був би укладений, а тому сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.

Додатково слід врахувати, що персональні дані позичальника (ПІБ, РНКОПП, реквізити паспорта, зареєстрована адреса місця проживання), необхідні для укладення договору, були отримані кредитором після самостійного повідомлення відповідачем.

Іншого способу отримати персональні дані позичальника кредитор не мав.

Доказів звернення до правоохоронних органів з приводу вчинення шахрайських дій з використанням персональних даних відповідача матеріали справи не містять.

Відтак скаржник не спростував факт самостійного волевиявлення позичальника щодо оформлення кредитних правовідносин за якими стягується заборгованість у справі.

За наявності усіх достовірних персональних даних позичальника у договорі, повідомлених кредитору, та фіксування досягнення згоди сторонами щодо всіх істотних умов договору у спосіб введення одноразового ідентифікатора, апеляційний суд вважає, що посилання скаржника про те, що позивач не надав доказів того, що договір дійсно був підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора не може свідчити про наявність обґрунтованих сумнівів у тому, що саме відповідач є стороною позичальника за вказаним договором.

Також за доведеного факту укладення договору позики від 04.02.2024, згідно якого відповідач, як позичальник, отримала в борг кошти, сама по собі відсутність первинних бухгалтерських документів щодо перерахунку кредитором коштів за вказаним договором не може свідчити про недоведеність наявності відповідних грошових зобов`язань у позичальника.

Водночас в апеляційній скарзі відповідач заперечує можливість стягнення з неї, як дружини військовослужбовця, відсотків по кредиту.

Надаючи оцінку цим аргументам, апеляційний суд враховує таке.

Частиною 15 статті 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

З аналізу вказаної норми права вбачається, що пільги щодо нарахування відсотків та штрафних санкцій за договорами кредиту мають такі категорії військовослужбовців:

- які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову;

- інші військовослужбовці, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції або у відсічі збройної агресії рф проти України.

За обставин цієї справи чоловік відповідача ОСОБА_2 перебуває на військовій службі за мобілізацією з 03.03.2022.

Відтак приписи ч.15 ст.14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо заборони нарахування відсотків по кредиту поширюються на його дружину – відповідача ОСОБА_1 .

При цьому апеляційний суд вважає, що є необхідним врахування при вирішенні спору нових доказів, а саме довідки в/ч № 3/5635 від 25.06.2025 про проходження ОСОБА_2 військової служби та свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , з урахуванням такого.

Відповідно до положень ч.3 ст.367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У даному випадку зазначені докази не були подані відповідачем до суду першої інстанції у зв`язку з несвоєчасним отриманням ухвали місцевого суду про відкриття провадження та копії позовної заяви, відтак завчасно відповідач не була обізнана про суть позовних вимог у справі та не могла подати свої аргументовані заперечення щодо них.

Отже вимоги позивача про стягнення відсотків по кредиту задоволені у даному випадку бути не можуть.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 04.12.2025 у даній справі слід скасувати в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості по відсотками у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права (ч.15 ст.14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей») та прийняти постанову про відхилення відповідних позовних вимог, а також в частині вирішення питання про розподіл судових витрат.

Отже остаточно до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 7270,26 грн кредитної заборгованості по тілу кредиту.

Таким чином подана відповідачем апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

На підставі ст.141 ЦПК України, пропорційно до задоволеної частки позовних вимог – 33%, з відповідача на користь позивача слід стягнути 999,24 грн судового збору за розгляд справи судом першої інстанції, з позивача на користь відповідача пропорційно до відхиленої частки позовних вимог – 67%, слід стягнути 3038,11 грн судового збору за апеляційний перегляд справи. Після взаємозаліку стягнутих сум на підставі приписів ч.10 ст.141 ЦПК України остаточно з позивача на користь відповідача має бути стягнуто 2038,87 грн судового збору за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій.

Надаючи оцінку вимогам відповідача про відшкодування витрат на правничу допомогу при апеляційному перегляді справи, апеляційний суд враховує таке.

Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такі правові висновки містяться в додатковій постанові ВП ВС від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц. Крім того, аналогічні висновки щодо співмірності розміру витрат на правничу допомогу зі складністю справи та обсягом фактично наданих адвокатом послуг містяться в додатковій постанові ВС від 12.12.2019 у справі №2040/6747/18.

Враховуючи дані акту приймання-передачі наданих послуг від 08.01.2026 адвоката Ткаченка М. О. відповідачу ОСОБА_1 , які полягають у вивченні матеріалів справи на 1000 грн, підготовку апеляційної скарги на 5000 грн, пропорційно до відхиленої частки позову 67 % з позивача на користь відповідача слід стягнути 6000*67%=4020 грн витрат на правничу допомогу при розгляді справи апеляційним судом.

Апеляційний суд вважає, що представництво інтересів відповідача у судовому засіданні в апеляційному суді (за що відповідач виставляє вимоги про відшкодування 2000 грн витрат на правничу допомогу) у даному випадку не може бути віднесено до судових витрат у справі, адже її розгляд здійснювався апеляційним судом у порядку письмового провадження без проведення судового засідання.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

апеляційну скаргу – задовольнити частково.

Рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 04.12.2025 у даній цивільній справі – скасувати в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості по відсоткам та в частині розподілу судових витрат.

Позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по відсоткам – відхилити.

Стягнути з ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 2038,87 грн судового збору за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій.

У решті рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 04.12.2025 у даній справі – залишити без змін.

Стягнути з ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 4020 грн витрат на правничу допомогу при розгляді справи апеляційним судом.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 17.02. 2026.

Суддя-доповідач

Судді