Вирок від 18 лютого 2026 р. у справі №612/6/26 — Близнюківський районний суд Харківської області

612/6/26

1-кп/612/16/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2026 року с-ще Близнюки

Близнюківський районний суд Харківської області в складі:

головуючого – судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Близнюки Харківської області кримінальне провадження відносно:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Сніжки Буринського району Сумської області, громадянина України, військовослужбовця, маючого на утриманні двох дітей, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 3 ст. 286-1 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992 ОСОБА_4 , набув статусу військовослужбовця і під час проходження військової служби повинен, окрім іншого, дотримуватися вимог ст. ст. 6, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України № 548-XIV від 24.03.1999 року, ст. ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України № 551-XIV від 24.03.1999 року, які вимагають від нього свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, постійно бути зразком високої культури, скромності і витримки, берегти військову честь, захищати свою і поважати гідність інших людей, бути ввічливим і дотримуватись військового етикету, поводитися з гідністю і честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Згідно ст.ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов?язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі. Військова дисципліна зобов?язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів.

Згідно з вимогами ст. ст. 17, 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком для громадян України; ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначають, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов?язком громадян України.

Будучи військовослужбовцем військової частини, солдат ОСОБА_4 , відповідно до вимог ст. ст. 6, 9, 11, 16, 49, 127-128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, ст. ст. 3, 4, 6 Дисциплінарною статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, військової присяги, віддано служити «Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути дисциплінованим та виявляти повагу до командирів начальників, беззастережно, неухильно, точно та у встановлений строк виконувати їх накази, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки, додержуватися вимог військових статутів, дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Незважаючи на це, солдат ОСОБА_4 , усупереч вимог вищенаведеного законодавства, став на злочинний шлях та вчинив кримінальне правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також проти життя та здоров?я особи за наступних обставин.

Так, 19.09.2025, приблизно о 19.30, ОСОБА_4 , перебуваючи в стані алкогольного сп?яніння та керуючи при цьому автомобілем марки ВАЗ 21013, р.н. НОМЕР_1 , який знаходився у технічно працездатному стані, рухаючись зі сторони с. Новоселівка в напрямку с. Зубове по вулиці Михайла Коцюбинського в с. Софіївка-1, Близнюківської територіальної громади, Лозівського району, Харківської області, поблизу будинку № 60 по напрямку руху по вказаній вулиці, діючи необережно, передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховуючи на їх відвернення, тобто з кримінальною протиправною самовпевненістю, не урахував дорожню обстановку, проявив необачність при виникненні перешкоди для руху у вигляді пішохода ОСОБА_6 , не вжив заходів для зменшення швидкості руху, не врахував дорожню обстановку, не застосував своєчасно екстрене гальмування, чим грубо порушив вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху України згідно з яким:

п. 12.3 - У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об?єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об?їзду перешкоди»;

в результаті чого допустив наїзд пішохода ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка знаходилась на правому краю проїзної частини по ходу руху автомобіля, внаслідок чого остання, від отриманих тілесних ушкоджень, померла на місці події.

Крім того, після скоєння зазначеної дорожньо-транспортної події, 19.09.2025 приблизно о 19:30, ОСОБА_4 , знаходячись неподалік буд. 60 по вулиці Михайла Коцюбинського в с. Софіївка-1, Близнюківської територіальної громади, Лозівського району, Харківської області, діючи умисно, усвідомлюючи наслідки свого суспільно небезпечного діяння, самовільно залишив місце події, чим порушив вимоги п. п. 2.10 а), б), в), г), ґ), д), е), є) Правил дорожнього руху України, згідно з якими:

- п. 2.10 «У разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов`язаний:

а) негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди;

б) увімкнути аварійну сигналізацію і встановити знак аварійної зупинки відповідно до вимог пункту 9.10 цих Правил;

в) не переміщати транспортний засіб і предмети, що мають причетність до пригоди;

г) вжити можливих заходів для надання домедичної допомоги потерпілим, викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги, а в разі відсутності можливості вжити зазначених заходів звернутися по допомогу до присутніх і відправити потерпілих до закладу охорони здоров`я;

ґ) у разі неможливості виконати дії, перелічені в підпункті «г» пункту 2.10 цих Правил, відвезти потерпілого до найближчого лікувального закладу своїм транспортним засобом, попередньо зафіксувавши розташування слідів пригоди, а також положення транспортного засобу після його зупинки; у лікувальному закладі повідомити своє прізвище та номерний знак транспортного засобу (з пред`явленням посвідчення водія або іншого документа, який посвідчує особу, реєстраційного документа на транспортний засіб) і повернутися на місце пригоди;

д) повідомити про дорожньо-транспортну пригоду орган чи уповноважений підрозділ Національної поліції, записати прізвища та адреси очевидців, чекати прибуття поліцейських;

е) вжити всіх можливих заходів для збереження слідів пригоди, огородження їх та організувати об`їзд місця пригоди,-

є) до проведення медичного огляду не вживати без призначення медичного працівника алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, які входять до офіційно затвердженого складу аптечки)

та усвідомлюючи, що внаслідок його дій, потерпіла ОСОБА_6 , перебувала у небезпечному для життя стані, нехтуючи моральними і правовими нормами, не переконався чи потребує потерпіла медичної допомоги, не викликав бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги, не відвіз потерпілу до найближчого лікувального закладу, а умисно залишив потерпілу в небезпеці у безпорадному стані та зник з місця події.

Допитаний у судовому засіданні в якості обвинуваченого ОСОБА_4 , вину в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях визнав повністю, розкаявся у скоєному, погодився із кваліфікацією органом досудового розслідування у вчиненні ним діянні, не оспорював встановлених в ході досудового розслідування фактичних обставин справи на підставі яких йому пред`явлені обвинувачення. Пояснив про обставини справи, як викладено вище у вироку.

Прокурор та захисник не висловили жодних заперечень щодо встановлених обставин.

Потерпіла ОСОБА_7 просила проводити розгляд справи без її участі та призначити покарання не пов`язане з позбавленням волі.

Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_4 , в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, судом відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України визнано недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясував, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин, що немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснив учасникам кримінального провадження, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Таким чином, суд, переконавшись у правильності розуміння вказаних положень закону сторонами кримінального провадження, визнав недоцільним дослідження доказів, поданих на підтвердження подій кримінальних правопорушень, а також винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень.

Вина обвинуваченого у скоєнні вищезазначених кримінальних правопорушень доведена в повному обсязі.

Дії обвинуваченого ОСОБА_4 суд кваліфікує:

- за ч. 3 ст. 286-1 КК України – порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом в стані алкогольного сп?яніння, якщо вони спричинили смерть потерпілого;

- за ч. 1 ст. 135 КК України – завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок іншого безпорадного стану, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.

При вирішенні питання про вид і міру покарання ОСОБА_4 суд враховує відсутність обтяжуючих обставин відповідно ст. 67 КК України. Щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення відповідно до ст. 66 КК України є обставинами, що пом`якшують його покарання.

Згідно класифікації кримінальних правопорушень, передбаченої ст. 12 КК України, кримінальні правопорушення, вчинені ОСОБА_4 відносяться до тяжкого та нетяжкого злочинів.

Вивченням особи ОСОБА_4 судом встановлено, що він раніше не судимий, відомості про перебування на обліку у лікаря нарколога та психіатра відсутні, одружений, має на утриманні двох дітей, позитивно характеризується за місцем служби, відшкодував шкоду потерпілій.

При призначенні покарання ОСОБА_4 , суд відповідно до вимог ст. 65 КК України враховує, що ним вчинено нетяжкий та тяжкий злочини, характер та ступінь суспільної небезпеки скоєних кримінальних правопорушень, їх наслідки, дані про особу обвинуваченого, обставини, що пом`якшують покарання та відсутність обставин, які його обтяжують.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд виходить із положень ст. ст. 50, 65 КК України, а саме: принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для подальшого виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 3 ст. 286-1 КК України з призначенням додаткового покарання, визначеного санкцією ч. 3 ст. 286-1 КК України як обов`язкового у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, а також про необхідність призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, в межах санкції ч. 1 ст. 135 КК України.

Призначаючи покарання ОСОБА_4 за ч. 3 ст. 286-1, ч.1 ст.. 135 КК України суд керується правилами призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, передбаченими ч.ч.1, 2 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, дійшовши висновку про необхідність і достатність призначення ОСОБА_4 остаточного покарання за сукупністю кримінальних правопорушень у виді позбавлення волі з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в межах санкції ч. 3 ст. 286-1 КК України.

На думку суду, призначене покарання відповідає характеру та ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а також є достатнім для виправлення ОСОБА_4 та запобігання вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Не зважаючи на те, що обвинувачений повністю визнав свою вину в інкримінованих кримінальних правопорушеннях, щиро розкаявся, вперше притягується до кримінальної відповідальності, суд з огляду на характер скоєних кримінальних правопорушень та вищенаведені положення ст. 75 КК України, не знаходить підстав для застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК України.

Захисник просив застосувати положення ст. 69 КК України та призначити покарання не пов`язане з позбавленням волі.

Щодо доводів захисника про необхідність застосування ст.. 69 КК України.

Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання, суд відповідно до вимог статті 65 Кримінального кодексу України врахував ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченого, обставини, що пом`якшують покарання та відсутність обставин, що його обтяжують, обставини кримінального правопорушення та їх наслідки, а тому з метою забезпечення ефективного виховного впливу на обвинуваченого, його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, вважав за необхідне призначити йому покарання у виді позбавлення волі з додатковим покаранням в мінімальних межах.

На думку суду, саме таке покарання буде доцільне для профілактики вчинення обвинуваченими нових злочинів, буде найбільш відповідати принципам та меті його призначення, зазначене випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції. Також такий висновок узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним («Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року).

Такий вид та розмір покарання відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК, є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів, як ним так і іншими особами, законним та справедливим, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи», адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

В ході судового розгляду, суд встановив наявність певних пом`якшуваних обставин в діях обвинуваченого, проте такі обставини на переконання суду не дозволяють застосувати дію ст. 69 КК України та призначити обвинуваченому покарання з переходом до більш м`якого покарання.

Так, статтею 69 КК України, встановлено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

Разом з тим, ОСОБА_4 перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керував транспортним засобом, чим поставив в небезпеку не лише своє життя, але й життя інших учасників дорожнього руху, в т.ч. життя потерпілого, при цьому, грубо порушивши правила дорожнього руху, скоїв дорожньо-транспортну пригоду, в результаті чого потерпіла померла на місці події, крім того залишив її без допомоги.

Отже, встановлені судом, в цьому кримінальному провадженні обставини, які пом`якшують покарання, істотно не знижують реального ступеня тяжкості вчиненого кримінальних правопорушень, з огляду на рівень загрози відповідних діянь для безпеки руху, а також життя та здоров`я осіб, тому підстави для застосування положення ст. 69 КК відсутні.

Твердження сторони захисту про те, що потерпіла не має до обвинуваченого претензій матеріального та морального характеру були враховані судом при призначенні мінімального розміру виду покарання, проте не має переважного впливу при призначенні судом покарання.

Таким чином суд не вбачає підстав для призначення обвинуваченому покарання із застосуванням ст.. 69 КК України, на чому наполягає сторона захисту.

Вирішуючи питання щодо обрання міри запобіжного заходу ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили, суд враховує те, що ОСОБА_4 засуджується до покарання у виді позбавлення волі реально. Тому враховуючи, що жоден інший запобіжний захід не забезпечить запобігання спробам ОСОБА_4 переховуватись від суду, суд застосовує до нього запобіжний захід у виді тримання під вартою у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор», обравши його на строк до набрання вироком законної сили.

За правилами ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_4 в строк відбування покарання підлягає зарахуванню строк попереднього ув`язнення з 19 вересня 2025 року до набранням цим вироком законної сили, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Цивільний позов не пред`являвся.

Арешт на майно не накладався.

Згідно ч. 2 ст. 124 КПК України, суд стягує з ОСОБА_4 процесуальні витрати за проведення експертиз.

Долю речових доказів вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 368-371, 373, 374, 376 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 3 ст. 286-1 КК України та призначити йому покарання:

- за ч . 1 ст. 135 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік;

- за ч. 3 ст. 286-1 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ч. 1, 2 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 (п`ять) років.

Обрати запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 у виді тримання під вартою у Державній установі «Харківській слідчий ізолятор» до набрання вироком законної сили, залишивши його під вартою.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту його фактичного затримання, тобто з 19 вересня 2025 року.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_4 у строк відбування покарання час попереднього ув`язнення з 19 вересня 2025 року до набранням цим вироком законної сили, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Речовий доказ по кримінальному провадженню: автомобіль ВАЗ-21013, р.н. НОМЕР_1 , який знаходиться на відповідальному зберіганні на майданчику для зберігання транспортних засобів СПД №1 Лозівського РВП ГУНП в Харківській області – повернути власнику ОСОБА_8 .

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати за проведення судово-трасологічної експертизи № СЕ-19/121-25/25567-ТР від 30.10.2025 в сумі 10 696 (десять тисяч шістсот дев`яносто шість) грн. 80 коп.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати за проведення судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 18176 від 24.12.2025 в сумі 10 177(десять тисяч сто сімдесят сім) грн. 92 коп.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати за проведення судових автотехнічних експертиз: № СЕ-19/121-25/24516-ІТ від 09.10.2025 в сумі 1 782 (одна тисяча сімсот вісімдесят дві) грн. 80 коп.; № СЕ-19/121-25/24515-ІТ від 08.10.2025 в сумі 1 782 (одна тисяча сімсот вісімдесят дві) грн. 80 коп.; № СЕ-19/121-25/24517-ІТ від 09.10.2025 в сумі 1 782 (одна тисяча сімсот вісімдесят дві) грн. 80 коп.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Вирок може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а для особи, яка перебуває під вартою з моменту вручення копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя ОСОБА_1