Рішення від 18 лютого 2026 р. у справі №202/9661/25 — Індустріальний районний суд міста Дніпра

Справа № 202/9661/25

Провадження № 2/202/1178/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2026 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд м. Дніпра у складі судді Михальченко А.О.,

секретар судового засідання Пономаренко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 202/9661/25

за позовом

ОСОБА_1

до

ОСОБА_2

про стягнення безпідставно набутих коштів –

за участю

позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

07.10.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , який мотивував тим, що 18.11.2023 ОСОБА_2 продав йому гаражний бокс № НОМЕР_1 в ГСК «Янтарний», який розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Березинська, буд.6, а він передав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 2 700 доларів США, що підтверджується розпискою. При цьому ОСОБА_2 передав йому ключі від гаражу та написав заяву, що виходить з членства у гаражному кооперативі, а він заяву про те, щоб його прийняли членом кооперативу.

Навесні 2024 року, від охоронця гаражного кооперативу, йому стало відомо, що гараж опечатаний співробітниками поліції, а від голови гаражного кооперативу про те, що гараж № НОМЕР_1 не є власністю ОСОБА_2 , а належить зовсім іншій людині.

Враховуючи викладене, вважає, що ОСОБА_2 безпідставно отримав від нього 2 700 доларів США, а відтак, посилаючись на ст.1212 ЦК України, просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь безпідставно набуті грошові кошти в сумі 2 700 доларів США та судові витрати.

08.10.2025 по справі відкрите спрощене позовне провадження та відповідачу встановлений строк для подання відзиву на позов.

Відповідач відзив не подав.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги визнав та пояснив суду, що ніколи не був власником гаражного боксу № НОМЕР_1 в ГСК «Янтарний», який розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Березинська, буд.6, але на прохання головного бухгалтера гаражного кооперативу ОСОБА_3 він його прибрав та продав, оскільки, як вона сказала, власника нема. Хто власник гаражу він не знає, ніколи його не бачив. Головний бухгалтер казала, що ніякого злочину у цьому нема. Також пояснив, що таким чином продавав гаражі протягом трьох років і при цьому розумів, що це не його гаражі. Усі гроші від продажу гаражів, у тому числі гроші у сумі 2 700 доларів США, від продажу гаражу ОСОБА_1 , він віддавав головному бухгалтеру. Де вона зараз він не знає.

Заслухавши учасників судового розгляду, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

18.11.2023 ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 2 700 доларів США за продаж гаражу № НОМЕР_1 у гаражному кооперативі «Янтарний», що підтверджується копією розписки.

З пояснень ОСОБА_2 судом встановлено, що гараж № НОМЕР_1 у гаражному кооперативі «Янтарний» ніколи не належав йому на праві власності або праві користування.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. (ч.1 ст.82 ЦПК України)

Таким чином, у цій справі не підлягає доказуванню те, що гараж № НОМЕР_1 у гаражному кооперативі «Янтарний» ніколи не належав на праві власності ОСОБА_2 .

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. (ст. 626 ЦК України)

Приписами ч. 1 ст. 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. (ст.657 ЦК України)

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. (ч.1 ст.181 ЦК України)

Відповідно до ст.658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

У цій справі судом встановлено, що ОСОБА_2 не мав права продавати ОСОБА_4 гараж, оскільки не був його власником, а також те, що сторонами не було укладено договір купівлі-продажу гаражу у формі, передбаченій ст.657 ЦК України, а складена розписка не містить істотних умов договору купівлі-продажу, тобто не є договором, а лише підтверджує факт отримання коштів відповідачем від позивача.

Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України щодо повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Аналіз статті 1212 ЦК України вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Одночасно, стаття 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним.

Таким чином, застосування у кожному конкретному випадку положень статей 1212 або 216 ЦК України залежить від обставин, за яких грошові кошти передавалися відповідачу.

Наявність між сторонами договору, який є нікчемним або який визнано недійсним, виключає можливість стягнення переданих на його виконання коштів на підставі статті 1212 ЦК України. У тому разі, якщо договір між сторонами не був укладений, тобто правова підстава передачі коштів у момент їх передачі відсутня, до правовідносин застосовується стаття 1212 ЦК України.

Як встановив суд у цій справі, між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу гаражу не укладався, а відтак неукладення договору не можна ототожнювати з його нікчемністю через недодержання вимог закону щодо форми, а тому до спірних правовідносин не застосовуються вимоги статті 216 ЦК України.

Таким чином, суд, встановивши, що ОСОБА_2 одержав від ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 2 700 доларів США за продаж гаражу, який йому ніколи не належав, і у подальшому договір купівлі-продажу цього гаражу укладений не був, доходить висновку про набуття відповідачем коштів за відсутності для цього правових підстав, а відтак позов підлягає задоволенню і з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума у розмірі 2 700 доларів США відповідно до статті 1212 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові КЦС ВС у справі №607/5422/16-ц від 20.03.2019.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами суд зазначає, що згідно квитанції від 02.10.2025 за звернення до суду з зазначеним позовом ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 2 277 грн 55 коп., а відтак, враховуючи приписи ч.2 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 277 грн 55 коп.

Керуючись ст.ст.10,12,13, 137, 141, 263-265 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) безпідставно набуті грошові кошти у сумі 2 700 доларів США (дві тисячі сімсот доларів США).

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) витрати по сплаті судового збору у сумі 2 277 грн 55 коп. (дві тисячі двісті сімдесят сім грн 55 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності до абз. 2 ч. 1 ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення суддя склала 19.02.2026

Суддя АНАСТАСІЯ МИХАЛЬЧЕНКО