Рішення від 18 лютого 2026 р. у справі №611/973/25 — Немишлянський районний суд міста Харкова

Справа № 611/973/25

Провадження № 2/645/1032/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2026 року м. Харків

Немишлянський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого - судді Алтухової О.Ю.,

секретар судових засідань - Півінська С.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и в:

ТОВ «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН», від імені та в інтересах якого діє представник - Пархомчук С.В., звернулось до суду через підсистему «Електронний суд» з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за Кредитним договором № 3204805402/255862 від 02.03.2020 року в розмірі 6107,60 грн, судові витрати просили покласти на відповідачку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31.05.2021 року між ТОВ «ГОУФІНГОУ» та ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» укладено договір факторингу №1-31/05/21 відповідно до умов якого первісний кредитор відступив до ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників, в тому числі право вимоги за кредитним договором №3204805402/255862 від 02.03.2020 року, укладеним з відповідачкою ОСОБА_1 03.06.2021 року ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП», як новий кредитор, відповідно до умов договору відступлення права вимоги № 1-03/06/2021, відступив право вимоги за кредитним договором №3204805402/255862 від 02.03.2020 року до ТОВ «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН», у зв`язку з чим позивач набув права грошової вимоги до відповідачки. Згідно з випискою з особового рахунку за кредитним договором, станом на 26.05.2025 загальний розмір заборгованості за Кредитним договором становить 6107,60 грн, яка складається з: простроченої заборгованість за сумою кредиту - 2000,00 грн; простроченої заборгованість за відсотками - 4107,60 грн. У зв`язку з викладеним позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Ухвалою Барвінківського районного суду Харківської області від 28.11.2025 року вказана цивільна справа передана Немишлянському районному суду міста Харкова для розгляду за підсудністю.

Ухвалою Немишлянського районного суду м. Харкова від 24.12.2025 року відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

09.02.2026 року від відповідачки ОСОБА_1 (прізвище змінено з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_5 » у зв`язку з укладенням шлюбу 26.04.2014, та зі « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_1 » у зв`язку з укладенням шлюбу 23.08.2025) до суду надійшов відзив на позов. Заперечуючи проти позову, відповідачка вказує, що спірний кредитний договір з первісним кредитором ТОВ «ГОУФІНГОУ» не укладала, ідентифікацію для його підписання не проходила, кредитних коштів не отримувала та наміру укладати правочин не мала. Персональні дані, використані під час оформлення кредиту, їй не належать: на час укладення договору вона мала інше прізвище, іншу адресу реєстрації та інший номер телефону, що підтверджується документами долученими до відзиву. Відомості, використані для оформлення кредиту, були застосовані без її відома та згоди, а факт укладення договору саме з нею належними і допустимими доказами не підтверджений. Також відповідачка заперечує факт перерахування їй кредитних коштів, зазначаючи, що надана позивачем інформаційна довідка не є належним первинним документом і не підтверджує фактичного отримання нею грошових коштів, а інші платіжні документи позивачем не подані. Посилаючись на положення ст. 207, 526, 626, 628, 638, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст. 76-81 ЦПК України та Закон України «Про споживче кредитування», відповідачка зазначає, що договір є укладеним за умови досягнення згоди сторін та передачі коштів, а обов`язок доказування покладається на позивача; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а надані позивачем докази не є належними, допустимими та достатніми. У зв`язку з викладеним відповідачка вважає позов необґрунтованим, просить відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості, судових витрат і витрат на правничу допомогу у повному обсязі.

16.02.2026 від представника позивача - ОСОБА_7 , до суду, через систему «Електронний суд», надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача заперечує проти доводів відповідачки та вважає їх безпідставними.Так щодо укладення кредитного договору представник позивача зазначає, що 02.03.2020 між ТОВ «ГОУФІНГОУ» та відповідачкою укладено кредитний договір в електронній формі шляхом акцепту оферти та підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором, надісланим на номер телефону, вказаний позичальником. Відповідачка самостійно обрала умови кредиту, надала персональні дані та реквізити банківської картки, пройшла ідентифікацію в інформаційно-телекомунікаційній системі та підтвердила волевиявлення на укладення договору. Посилаючись на норми ЦК України, Закон України «Про електронну комерцію» та правові позиції Верховного Суду, представник позивача вказує, що електронний договір є письмовою формою правочину, презумпція його правомірності не спростована. Щодо перерахування кредитних коштів представник позивача зазначає, що кошти надані у безготівковій формі через платіжного провайдера на банківську картку, реквізити якої надані позичальником, що підтверджується інформаційною довідкою платіжного оператора про транзакцію на суму 2000 грн. Представник позивача також зазначає, що повні реквізити банківської картки та виписка з рахунку становлять банківську таємницю, доступ до них має банк або власник рахунку, а відповідачка не надала доказів відсутності зарахування коштів чи неналежності їй відповідного рахунку. Щодо первинних бухгалтерських документів представник позивача зазначає, що розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються через платіжні системи, а інформаційна довідка оператора платіжних послуг є належним підтвердженням проведення транзакції; вимоги щодо надання банківських первинних документів на позивача не поширюються, оскільки він не є банківською установою. Посилаючись на норми матеріального і процесуального права та практику Верховного Суду щодо розподілу тягаря доказування, представник позивача вважає доводи відповідачки є недоведеними. Враховуючи викладене представник відповідача просить залишити відзив без задоволення, позов задовольнити у повному обсязі та стягнути з відповідачки судові витрати.

У судове засідання представник позивача Пархомчук С.В. не з`явився, в позовні заяві та відповіді на відзив просив проводити розгляд справи без участі представник позивача, підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідачка у судове засідання не з`явилась, у відзиві на позовну заяву поросила проводили розгляд справи без її участі.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

У зв`язку з тим, що розгляд справи відбувався за відсутності сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, доходить наступного висновку.

Відповідно до п. 1.1 Договору про надання фінансового кредиту № 3204805402/255862 від 02.03.2020 (далі-Договір; Договір №3204805402/255862)Товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 2000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором. Кредит надається строком на 14 днів, тобто до 15.03.2020.

Пунктом 1.3. вказаного Договору визначено, що за користування кредитом клієнт сплачує Товариству 675,25 % (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 1,85 % (процентів) на добу. Тип процентної ставки - фіксована.

Як вбачається з розділу 7 договору «Реквізити та підписи Сторін» рахунок позичальника зазначений рахунок позичальника № НОМЕР_1.

Договір про надання фінансового кредиту підписаний за допомогою електронного підпису R54729.

Відповідно до довідки про ідентифікацію ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), з якою укладено договір №3204805402/255862 від 02.03.2020 року, останню ідентифіковано у ТОВ «Гоуфінгоу» за номером телефону НОМЕР_3 , на який був відправлений одноразовий ідентифікатор R54729.

31.05.2021 між ТОВ «Гоуфінгоу» та ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» укладено договір факторингу №1-31/05/21 відповідно до умов якого первісний кредитор відступив до ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників в тому числі право вимоги за договором №3204805402/255862 від 02.03.2020 року укладеним з ОСОБА_1

03.06.2021 між ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» та ТОВ «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» укладений договір № 1-03/06/2021 відступлення права вимоги, за яким позивач у справі набув права вимоги до відповідача договором №3204805402/255862 від 02.03.2020 року.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України підписанням договору сторонами досягнуто домовленість щодо встановлення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Так, за змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За змістом п.п. 10,11 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», споживче кредитування - правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію»).

Згідно з п. 5 ч. 1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч.ч. 3-6,8 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 вказаного Закону, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до п. 90 ч.1 ст.1 Закону України «Про платіжні послуги» унікальний ідентифікатор - комбінація літер, цифр, символів або знаків, що надається користувачу надавачем платіжних послуг та дає змогу однозначно ідентифікувати користувача та/або його рахунок для цілей виконання платіжної операції.

Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Для підтвердження достовірності походження та цілісності електронного документа може використовуватися електронна печатка. Накладанням електронного підпису та/або електронної печатки завершується створення електронного документа. У разі створення електронного документа з використанням більш як одного електронного підпису та/або більш як однієї електронної печатки його створення завершується накладанням електронного підпису або електронної печатки останнім підписувачем чи створювачем електронної печатки відповідно до технології створення такого електронного документа.

Відповідно до ст. 8 вказаного Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документу не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписаний він має бути електронним підписом.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження № 61-7203св20).

Також, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №524/5556/19 від 12.01.2021 року дійшов такого висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет- магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами». А тому, в нашому випадку, підписання Відповідачем шляхом зазначення одноразового ідентифікатора відповідає вимогам чинного законодавства.

Подібна правова позиція міститься і у постанові Верховного Суду у справі №127/33824/19 від 07.10.2020 р., проте у цій справі мова йшла про відсутність відображення електронного підпису на договорі та відсутність доказів отримання такого підпису позичальником: «Без отримання листа на адресу електронної пошти і смс-повідомлення, без здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача, цей правочин, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі».

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 22 листопада 2021 року у справі № 234/7719/20, від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20.

Проте, суд приймає до уваги заперечення відповідачки, які стосуються використання її персональних даних для укладення спірного договору, оскільки, як вбачається з розділу 7 Договору «Реквізити та підписи Сторін» прізвищем позичальника кредитних коштів є ОСОБА_1 , адреса проживання якої: АДРЕСА_1 .

При цьому, 26.04.2014 року у зв`язку з укладенням шлюбу відповідачкою було змінено прізвище з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_5 », що підтверджується копією витягу з актового запису про шлюб №208.

23.08.2025 року відповідачкою було вдруге укладено шлюб, що підтверджується копією витягу з актового запису №1678, у зв`язку з чим відбулась друга зміна прізвища відповідачки зі « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_1 ».

Відповідно до Довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб з реєстру територіальної громади міста Харкова, копії Витягу з реєстру територіальної громади (номер витягу 2025/017288349) відповідачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 12.05.2004 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Окрім того, як вбачається з поданих суду заяв та відзиву номером відповідачки є НОМЕР_4, який не відповідає відомостям про номер телефону, за яким ТОВ «Гоуфінгоу» ідентифікував позичальника та направляв одноразовий ідентифікатор для підписання Договору.

З клопотаннями про витребування доказів для перевірки факту використання відповідачкою номеру НОМЕР_3 , зокрема як фінансового номеру, позивач до суду не звертався.

Суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Частиною першою статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.

Так, згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (тут і далі в редакції законну, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), платіжною карткою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.

Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Відповідно до статті 14 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.

Банк зобов`язаний у спосіб, передбачений договором: повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу; забезпечити користувачу можливість інформувати банк про втрату електронного платіжного засобу.

Відповідно до пункту 11 Розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 705 від 05 листопада 2014 року, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Таким чином, лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності.

Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин, а користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІН або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15, від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц, від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16-ц, від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19, від 16 серпня 2023 року № 176/1445/22.

Також, суд зазначає, що у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.06.2019 року в справі № 2-6315/11 зроблено висновок, що «невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 757/37126/18 (провадження № 61-406св21) загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру відсотків та пені, наявності доказів, що їх підтверджують).

Верховний Суд у своїх постановах (зокрема, у постанові від 30.01.2018 у справі № 161/16891-15, 16.09.2020 року у справі № 200/5647/18, від 28.10.2020 року у справі № 760/7792/14-ц, від 17.12.2020 року у справі №278/2177/15-ц) неодноразово зазначав, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положеннями закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Зокрема, належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором/договором позики можуть бути виписки за картковими рахунками (по кредитному договору).

Банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Таким чином, надані банком виписки за рахунками позичальника повинні бути досліджені судами з наданням оцінки у сукупності з іншими зібраними у справі доказами на предмет обставин видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у розрахунку позивача (постанова КЦС ВС від 04.12.2024 у справі № 755/4205/14-ц (61-8753св24).

Пункт 50 Розділу 3 Положення про організацію бухгалтерського обліку бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України №75 від 04 липня 2018 року встановлює, що первинні документи складаються на бланках форм, затверджених відповідно до законодавства України. Документування операцій може здійснюватися з використанням бланків, виготовлених банком самостійно, які повинні містити обов`язкові реквізити чи реквізити форм, затверджених відповідно до законодавства України.

Первинні та зведені облікові документи в паперовій/електронній формі повинні мати такі обов`язкові реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування банку, від імені якого складений документ; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення; 6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції. Банк має право самостійно визначати інші додаткові реквізити первинних документів у паперовій/електронній формі (п. 51 Розділу 3 Положення).

Також, пункт 52 Положення вказує, що первинні документи, які не містять обов`язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку, а унесення виправлень до первинних документів не допускається (п. 53).

Відповідно до п. 62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

На підтвердження переказу коштів позивальнику за договором №3204805402/255862 від 02.03.2020 року позивач надав суду відповідь ТОВ «Платежі онлайн», яке є технологічним оператором платіжних послуг, що здійснює операційні, інформаційні та інші технологічні функції щодо переказу коштів.

Дана відповідь була складена на виконання адвокатського запиту ОСОБА_7 .

Із змісту наданої ТОВ «Платежі онлайн» відповіді № 2025-ПО/217 від 19.08.2025 вбачається, що Товариство вбачає за можливе на виконання запиту надати інформацію, що викладена у Додатку № 1 до цієї відповіді по вказаних у запиті переказах, з якою адвокату Пархомчуку С.В. запропоновано звернутись до надавача платіжних послуг для подальшого отримання інформації по переказам. Ідентифікація вказаних переказів була здійснена за маскою платіжної картки (перші 6 та останні 4 цифри картки), сумою переказу, датою проведення переказу та ідентифікатором торговця Gofingo.com.ua.

Відповідно до вимог Закону України «Про платіжні послуги» вся інформація про переказ коштів платниками знаходиться виключно у надавачів платіжних послуг, якими є банки та небанківські надавачі платіжних послуг.

Також у вказаній відповіді адвоката Пархомчука С.В. повідомлено, що відповідно до укладених договорів надавачем платіжних послуг за вказаними у запиті даними є АТ КБ «Приватбанк», у зв`язку з чим запропоновано звернутись для отримання подальшої необхідної інформації до вказаного надавача платіжних послуг.

До відповіді додано інформаційні довідки по платіжним операціям на 131 аркуші.

При цьому суд зауважує, що самого адвокатського запиту матеріали справи не містять, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості перевірити, за якими саме параметрами адвокат мав намір отримати інформацію.

До матеріалів справи позивач надав лише роздруківку частини таблиці, яка складається з одного аркушу, однак частиною якого саме документа є цей аркуш, невідомо.

При цьому інших документів, як то адвокатських запитів до надавача платіжних послуг (як запропоновано у відповіді ТОВ «Платежі онлайн»), відповідей з банківських установ, платіжних доручень, чеків, меморіальних ордерів, банківських виписок тощо матеріали справи не містять.

Із клопотанням про витребування доказів, як при зверненні до суду з позовом, так і при наданні відповіді на відзив позивач не звертався.

Окрім того, додана до позовної заяви виписка з особистого рахунку за Кредитним договором №3204805402/255862 є документом, що складений самим позивачем, а відтак, інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на стягненні якої наполягає позивач оскільки не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику, а будь-яких доказів перерахування коштів на картку чи на рахунок відповідача позивачем не надано.

Вказані висновки узгоджується з правовою позицією викладеною Верховним Судом у постанові від 29 січня 2020 року у справі № 755/18920/18.

Тобто, позивач фактично не підтвердив належними та допустимими доказами факт укладання кредитного договору №3204805402/255862 та виконання первісним кредитором зобов`язання щодо надання грошових коштів у сумі визначеній у Договорі саме відповідачці ОСОБА_1 , та, відповідно, не підтвердив і факт виникнення у відповідачки обов`язку повернути кредит, сплатити проценти, у розмірі та на умовах зазначених в цьому договорі, та права вимоги кредитора за цим договором.

Згідно з ч. 1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч. 3 ст.12, ч. 1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Суд не може вчиняти активних дій, оскільки це суперечитиме засаді об`єктивності та неупередженості суду, відображеній, зокрема, у п. 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК (Постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.09.2023 у справі № 465/4873/20, провадження № 61-6627св23).

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (Постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 725/3821/23, провадження № 61-15366св23).

За загальним правилом тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №219/1704/17.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає, оскільки позовні вимоги у даній справі не доведено належними та допустимими доказами.

Згідно з п.6 ч.1ст. 264 ЦПК України, ухвалюючи рішення суд, зокрема вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За приписами ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі, то понесені позивачем судові витрати, на підставі ст.141 ЦПК України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 247, 263-265, 279 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення скороченого рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: https://reyestr.court.gov.ua.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН», код ЄДРПОУ 44243120, адреса: 01042, м. Київ, вул. Саперне Поле, буд.12, ін.нежитлове прим.1008.

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повний текст судового рішення складений 19.02.2026 року.

Суддя О.Ю. Алтухова