Рішення від 17 лютого 2026 р. у справі №214/11111/25 — Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/11111/25

2/214/535/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

18 лютого 2026 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді – Ткаченка А.В.,

за участю секретаря судового засідання – Фастовець Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Комунальне підприємство «Криворізьке районне бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради, про визнання дійсним договору міни нерухомого майна, визначення часток у спільній сумісній власності,

ВСТАНОВИВ:

Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та просять суд визнати дійсним договір міни нерухомого майна від 26.09.1997, укладеного на Товарній біржі «Нове століття», визначивши частки співвласників у квартиру АДРЕСА_1 рівними, по частці за кожним з позивачів. В обґрунтування вимог позивачами зазначено, що 26 вересня 1997 року між ОСОБА_4 , яка діяла від свого імені та за дорученням від імені ОСОБА_5 , та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діляла від свого імені та від іменні дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , було укладено договір міни нерухомого майна, за яким позивачі та відповідач ОСОБА_6 стали власниками квартири АДРЕСА_1 . Обмін квартирами було здійснено без доплат, договір укладено на виконання біржової угоди, зареєстрованої в Товарній біржі «Нове століття» 26.09.1997 за № 1-20. Умови договору були виконані, право власності на вказану квартиру було зареєстровано в Криворізькому бюро технічної інвентаризації, будь яких суперечок між сторонами не виникало. На сьогодні позивачі мають намір зареєструвати своє право власності в Державному реєстрі нерухомого майна, розпорядившись кожен належною йому часткою, однак не мають можливості це зробити у зв`язку з відсутністю нотаріального посвідчення договору міни та відсутню відповідача ОСОБА_6 в країні, який більше шести років тому виїхав на заробітки за кордон, відомості про його місцезнаходження відсутні. Тому оскільки сторони договору виконали його умови, нотаріальне посвідчення угоди на час її укладення не чинним законодавством не передбачалось, з метою захисту прав співвласників нерухомого майна, позивачі просять задовольнити вимоги.

Ухвалою суду від 25 грудня 2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У судове засідання сторони не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені своєчасно та належним чином в порядку, встановленому статтею 128 ЦПК України.

Згідно поданої до суду заяви, представник позивача адвокат Руденко Ю.В. просить проводити розгляд справи за її та позивача відсутності, на вимогах наполягає.

Відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , причини неявки суд не повідомили, відзиву на позов до суду не подали.

Представник третьої особи КП «Криворізьке БТІ» в порядку самопредставництва начальник Ільченко А. звернувся до суду із заявою про розгляд справи за відсутності представника підприємства, письмових заперечень до суду не подав.

Ураховуючи вимоги частини першої статті 223 ЦПК України та частини другої статті 247 ЦПК України, відсутність заяви сторони позивача про розгляд справи у заочному порядку з винесенням по справі заочного рішення, що є обов`язковою підставою для розгляду справи у такому порядку (пункт 4 частини 1 статті 280 ЦПК України), суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників процесу на підставі наявних у справі доказів без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, оскільки сторони були належним чином повідомлені про дату, час і місце цього засідання, однак їх неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до таких висновків.

Як встановлено судом та підтверджується письмовими доказами, на підставі договору міни нерухомого майна, укладеного 26 вересня 1997 року у Товарній біржі «Новий Вєк», між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , з однієї сторони, та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , з іншої сторони, здійснили обмін належних їм на праві власності квартир: належна ОСОБА_4 та ОСОБА_5 квартира по АДРЕСА_2 перейшла у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , а належна останнім квартира по АДРЕСА_3 перейшла у власність ОСОБА_7 та ОСОБА_5 (а.с. 13 – копія договору).

Право власності на квартиру по АДРЕСА_2 зареєстровано на праві власності за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_6 в Комунальному підприємстві Дніпропетровської обласної ради «Криворізьке міське бюро технічної інвентаризації», про що свідчить реєстраційне посвідчення від 10.10.1997 (а.с. 14 – копія посвідчення).

Щодо вимоги про визнання договору міни дійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони договору міни нерухомого майна виконали умови договору, передали один-одному об`єкт нерухомості, прийняли їх. Однак нотаріально сторони договір не посвідчили, він був укладений на товарній біржі, згідно тексту договору, такий договір не підлягає нотаріальному посвідченню, відповідно до ст. 15 Закону України «Про товарну біржу».

Відповідно до ст. ст. 57, 58 Конституції України, ст. 5 ЦК України до застосування підлягають акти цивільного законодавства, що регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Так, згідно п.1 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, цей Кодекс набрав чинності з 1 січня 2004 року.

Відповідно до абз. 1 п. 4 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України до цивільних відносин, яки виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав та обов`язків, що виникли або породжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки договір був фактично укладений у 1997 році, тому до правовідносин, що виникли слід застосовувати ЦК України в редакції, яка діяла з 1963 року (далі – ЦК УРСР).

Пунктом 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності 1 січня 2004 року, визначено, що правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно зі статтею 71 ЦК УРСР зальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін (ст. 75 ЦК УРСР).

Відповідно до статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Частиною 1 статті 80 ЦК УРСР визначено, що закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові.

Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові (частина 2 статті 80 ЦК УРСР).

Так, позивачами не дотримано строк позовної давності з урахування часу виникнення спірних правовідносин (укладений між сторонами договір міни квартири зареєстровано товарною біржею 26 вересня 1997 року), оскільки вони звернулися до суду у листопаді 2025 року, тобто з пропуском встановленого статтею 71 ЦК УРСР строку позовної давності. Однак позивачами заявлено клопотання про поновлення такого строку із зазначенням поважності причин пропуску, тому на підставі викладеного суд вважає необхідним поновити строк позовної давності звернення до суду за захистом невизнаного права.

Крім того, у статті 15 Закону України «Про товарну біржу» вказано, що угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Разом із тим, згідно з роз`ясненнями Міністерства юстиції України від 10 квітня 1998 року № 17-12/44 «Щодо діяльності товарних бірж» передбачено особливі умови щодо договорів купівлі-продажу будинку (його частини). Якщо хоча б однією із сторін є громадянин, вважається, що такі договори, укладені та зареєстровані біржами з дотриманням закону, підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню. Недотримання цієї вимоги згідно зі статтею 47 ЦК УРСР тягне недійсність договору.

Також у вказаному роз`ясненні звертається увага на те, що угоди, зареєстровані на біржі, не прирівнюються до нотаріально посвідчених.

Згідно зі статтею 241 ЦК УРСР за договором міни між сторонами провадиться обмін одного майна на інше. Кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує. Договір міни, в якому однією або обома сторонами є державні організації, може бути укладений лише у випадках, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Статтею 242 ЦК УРСР встановлено, що до договору міни застосовуються відповідно правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає зі змісту відносин сторін. Право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором (стаття 128 ЦК УРСР).

Право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором (стаття 128 ЦК УРСР).

Відповідно до частини першої статті 45, статті 47 ЦК УРСР недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.

Нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Статтею 227 ЦК УРСР передбачено, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Як роз`яснено у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28 квітня 1978 року «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» (яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання; застави, купівлі-продажу, міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини; дарування іншого майна на суму понад 500 крб. і валютних цінностей на суму понад 50 крб.

Якщо така угода виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд на підставі частини другої статті 47 ЦК за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною. Однак це правило не може бути застосовано, якщо сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення її були в наявності передбачені законом обмеження (наприклад, статтями 101,102,105, 114, 226 ЦК ).

Щоб не допустити неправильного визнання дійсними угод на підставі частини другої статті 47 ЦК, суд повинен перевірити, чи підлягала виконана угода нотаріальному посвідченню, чому вона не була нотаріально посвідчена і чи не містить вона протизаконних умов.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 посилалися на те, що їм не було відомо про необхідність реєструвати біржовий договір у нотаріальній конторі, дізналися про обов`язковість нотаріального посвідчення він лише при зверненні до державного реєстратора з метою розпорядження належним їм нерухомим майном, тому просить визнати дійсним спірний договір міни з тих підстав, що між сторонами відбулося повне виконання умов договору.

Судом встановлено, що між сторонами мав місце договір міни нерухомого майна, який не був нотаріально посвідчений, як того вимагає частина перша статті 227 ЦК УРСР, але він був письмо укладений та зареєстрований на Товарній біржі «Новий Вєк» ізареєстрований в Криворізькому бюро технічної інвентаризації. Обидві сторони умови договору виконали, однак нотаріально його не посвідчили, оскільки оформляючи його на товарній біржі були ознайомлені із застереженням в договорі про те, що нотаріальному посвідченню він не підлягає. Nому суд вважає, що є підстави для визнання його дійсним.

Щодо вимоги про визначення часток у спільній сумісній власності.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З огляду на викладене правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Статтею 355 ЦК України передбачено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Згідно статті 370 ЦК України, співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється (частини 1-3 статті 372 ЦК України).

З огляду на неможливість розпорядження належним нерухомим майном всіма співвласниками спірної квартири, яка належить їм на праві спільної сумісної власності без виділу часток, беручи до уваги відсутність в межах країни одного із власників житла, суд вважає, що вимоги в частині визначення рівними часток кожного із них у квартирі АДРЕСА_1 слід задовольнити з метою реалізації ними своїх прав на користування та розпорядження майном.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з вимогами пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Згідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частинами першою, другою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Беручи до уваги відсутність вимоги, судові витрати слід залишити за позивачами.

Керуючись ст. ст. 368, 370 ЦК України, ст..ст. 10, 12, 13, 81, 141, 263, 265 ЦПК України,суд

УХВАЛИВ:

Задовольнити позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання дійсним договору міни нерухомого майна, визначення часток у спільній сумісній власності – повністю.

Визнати дійсним договір міни нерухомого майна, укладений 26 вересня 1997 року на Товарній біржі «Новий Вєк», між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , з однієї сторони, та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , з іншої сторони, відповідно до умов якого квартира по АДРЕСА_2 перейшла у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Визнати рівними частки співвласників квартири за адресою: АДРЕСА_1 , тобто по частці за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 .

Судові витрати залишити за позивачами.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості про сторін:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач ОСОБА_4 , дата народження та РНОКПП суду невідомі, останнє відоме місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач ОСОБА_5 , дата народження та РНОКПП суду невідомі, останнє відоме місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .

Третя особа Комунальне підприємство «Криворізьке районне бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради», код ЄДРПОУ 03341799, місце знаходження за адресою: Дніпропетровська область, Криворізький район, м. Кривий Ріг, вул.. Героїв АТО, буд.34.

Повне рішення складено 18 лютого 2025 р.

Суддя А.В. Ткаченко