Постанова від 15 лютого 2026 р. у справі №522/2364/24-Е — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/1004/26

Справа № 522/2364/24-Е

Головуючий у першій інстанції Павлик І. А.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.02.2026 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Сєвєрової Є.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики в сумі 1 633 585,47 грн., на додаткове заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Павлик І.А. 14 жовтня 2023 року у м. Одеса, -

встановила:

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики у сумі 1633585,47 грн. було задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 основну заборгованість за договором позики від 19 березня 2021 року в сумі 4 000,00 доларів США та 2896,44 доларів США – 3% річних. В іншій частині вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 12127,86 грн. судового збору.

01 жовтня 2024 року представник ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з заявою про ухвалення додаткового рішення у справі, та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 30000,00 грн. витрат на правову допомогу і 205,00 грн. - витрат на відправлення поштової кореспонденції.

Додатковим заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 жовтня 2024 року заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення у справі було задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 205,00 грн. витрат на відправлення поштової кореспонденції.

У відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції в частині відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 30000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскільки ОСОБА_2 не були надані заперечення на заяву щодо розміру заявлених судових витрат позивача при ухваленні додаткового рішення, то суд першої інстанції не мав правових підстав самостійно визначати розмір судових витрат, понесених позивачем, при наявності наданих до суду документів.

Заслухавши суддю-доповідача, здійснивши розгляд апеляційної скарги в письмовому провадженні, дослідивши наведені в ній доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно п.п. 1-3 ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для часткового скасування судового рішення та ухвалення у відповідній частині нового судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення судом норм процесуального права.

Відмовляючи представнику ОСОБА_1 у відшкодуванні витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що у позовній заяві не вказано орієнтовного розміру витрат на правову допомогу, а також до позовної заяви представником позивача не додано попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач очікувала понести у зв`язку із розглядом даної справи.

Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, з наступних підстав.

Пунктом 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України визначено, що одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).

Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Згідно ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19).

Водночас, у додатковій постанові від 13 лютого 2024 року №910/12155/22 Верховним Судом зазначено, що зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, не є обов`язковими для суду у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.

Тож сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. І з урахуванням конкретних обставин справи, суд може обмежити розмір, зважаючи на розумну необхідність судових витрат у справі.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 141 ЦПК України.

Зокрема, частиною другою вказаної статті встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Звертаючись до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення, заявник просив стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу у загальній сумі 30000 грн.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу, заявник надав наступні документи: копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю адвоката Гришко С.О., копію договору про надання правової допомоги № 09/02/23-1 від 09 лютого 2023 року, укладеного між адвокатським бюро «Гришко і партнери» та ОСОБА_1 ; додаткову угоду № 4 від 14 лютого 2023 року до договору про надання правової допомоги № 09/02/23-1 від 09 лютого 2023 року; Акт приймання-передачі наданих послуг від 30 вересня 2024 року до договору про надання правової допомоги № 09/02/23-1 від 09 лютого 2023 року.

Згідно вказаного Акту, вартість послуг адвоката становить 30000,00 грн., адвокатом надано замовнику наступні послуги: дві консультації адвоката по 60 хв., разом 120 хв.; ознайомлення з наданими документами – 60 хв.; вибір стратегії дій для представлення інтересів клієнта в суді – 45 хв.; проведення розрахунку 3% річних – 45 хв; підготовка позовної заяви та направлення до суду – 360 хв.; підготовка та направлення заяви про приєднання доказів – 60 хв.; направлення судових повісток відповідачу – 60 хв.; безпосередня участь у судовому засіданні в Приморському районному суді м. Одеси – 120 хв.; підготовка та складення необхідних документів для звернення до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення по справі № 522/2364/24-Е – 120 хв.

При цьому у позовні ОСОБА_1 зроблено заяву, що позивач надасть суду докази понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Як вже вказувалось вище, відмовляючи у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що заявник у відповідності до ч. 2 ст. 134 ЦПК України не подавав до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу, не визначав попередню суму судових витрат, які він очікує понести, а тому підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 30000 грн. відсутні.

Колегія суддів зазначає, що ст. 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Застосування відповідних положень ст. 134 ЦПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи, а також інших чинників.

Аналіз ч. 2 ст. 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Отже, у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Зазначене положення забезпечує дотримання принципу змагальності, відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених ЦПК України.

Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат.

З огляду на викладене, відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.

Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування ч. 2 ст. 124 ГПК України, яка є тотожною за змістом ч. 2 ст. 134 ЦПК України, містяться у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 922/676/21, від 18 січня 2022 року у справі № 910/2679/21, від 21 червня 2022 року у справі № 908/574/20, від 29 вересня 2022 року у справі № 910/3055/20.

Апеляційним судом було встановлено, що представником ОСОБА_1 - адвокатом Гришко С.О. у позовній заяві було заявлено про подання ним доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення судового рішення судом першої інстанції, та в подальшому, у встановлений ЦПК України строк, подано таке клопотання разом із відповідними доказами, зокрема, щодо направлення цього клопотання ОСОБА_2 , що відповідає вимогам ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Таким чином, неподання заявником попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат не позбавило відповідача ОСОБА_2 можливості підготуватися до спростування витрат, які він вважав необґрунтованими, та довести неспівмірність таких витрат. Разом із тим, з відповідним клопотанням про зменшення витрат на правничу допомогу ОСОБА_2 до суду першої інстанції не звертався.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що у даному випадку неподання стороною позивача попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат не порушило принципи змагальності та рівності та не завадило іншим учасникам спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості (необґрунтованості) та співмірності заявлених до стягнення витрат.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу з підстав неподання попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат.

Однак, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, приймаючи до уваги співмірність витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт, складність справи та часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів доходить висновку, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді першої інстанції, у розмірі 10000 грн., оскільки саме зазначений розмір витрат є співмірним із обсягом дій, вчинених адвокатом в інтересах позивача.

Щодо стягнення з відповідача поштових витрат, то п. 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

На підтвердження понесених витрат на поштові відправлення відповідачу копії позовної заяви з додатками, судових повісток та копії заяви про ухвалення додаткового рішення, представником позивача надано копії описів вкладення до цінних листів та фіскальних чеків оплати поштових відправлень на суму 205,00 грн.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що поштові витрати, пов`язані із розглядом справи у розмірі 205,00 грн. підтверджені належними та допустимими доказами, у зв`язку із чим є підстави для їх стягнення з відповідача.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції частково не визначився з характером спірних правовідносин, нормами процесуального права, які підлягають застосуванню, що, відповідно, призвело до неправильного вирішення справи в частині стягнення витрат на правничу допомогу, і вказане є підставою для скасування додаткового заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 жовтня 2024 року в частині відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, та постановлення в цій частині нового судового рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 375, 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Додаткове заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 жовтня 2024 року в частині відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу - скасувати.

Постановити в цій частині нове судове рішення.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000 гривень.

В іншій частині додаткове рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими п. 2 «а» - 2 «г» ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 16 лютого 2026 року.

Судді Одеського

апеляційного суду С.О. Погорєлова

Є.С. Сєвєрова

О.М. Таварткіладзе