Постанова від 16 лютого 2026 р. у справі №474/1317/24 — Миколаївський апеляційний суд

17.02.26

22-ц/812/351/26

Справа №474/1317/24

Провадження № 22-ц/812/351/26

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

17 лютого 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Шурмою Є.М.,

за відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

ОСОБА_1 , ОСОБА_2

на рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 06 листопада 2025 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Соколом Ф.Г., повне судове рішення складено 17 листопада 2025 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Врадіївської селищної ради Первомайського району Миколаївської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, про визнання права власності на земельну ділянку

В С Т А Н О В И В:

04 березня 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з позовом до Врадіївської селищної ради Первомайського району Миколаївської області про визнання права власності на земельну ділянку.

В обгрунтування позову зазначали, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла їх мати ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина у вигляді права на земельну частку (пай) розміром 1,99 умовних кадастрових гектарів із земель КСП ім. Богдана Хмельницького в межах території Іванівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області с. Захарівка, який належав їй на підставі свідоцтва про право на спадщину виданого 27 листопада 2007 року. Вказане свідоцтво про право на спадщину на часту (паю) було зареєстровано в книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай).

Після смерті матері, позивачки звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після її смерті та видачу їм свідоцтв про право на спадщину.

Постановою державного нотаріуса Малиновської державної нотаріальної контори у м. Одеса від 09 жовтня 2024 року їм було відмовлено у видачі таких з підстав того, що ОСОБА_3 не отримала у встановленому порядку державний акт на право приватної власності на земельну ділянку.

Після отримання у спадщину вищевказаної земельної частки (паю), ОСОБА_3 у 2009 році отримала технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на землю. При виділенні частки (паю) у розмірі 1,99 умовних кадастрових гектарів в натурі її розмір вже у статусі земельної ділянки склав 2,45 га ріллі.

Розпорядженням голови райдержадміністрації від 14 квітня 2009 року «Про затвердження документації із землеустрою» земельна ділянка площею 2,45 га ріллі була передана ОСОБА_3 у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастра у Миколаївській області - останнє підтвердило, що земельна частка (пай) отримана ОСОБА_3 у спадщину у розмірі 1,9 умовних кадастрових гектарів, при виділенні в натурі на місцевості склала 2,45 га ріллі та дійсно була передана їй у власність за розпорядженням голови райдержадміністрації, проте, через її смерть державний акт не виготовлявся та не видавався.

Наразі, з набранням чинності Законом України “Про державний земельний кадастр” державні акти на право власності чи право постійного користування земельною ділянкою не видаються з 01 січня 2013 року, а тому отримати державний акт на виділену ОСОБА_3 земельну ділянку не є можливим.

Пунктом 2 розділу VІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про державний земельний кадастр” - земельні ділянки, право власності на які виникло до 2004року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номеру.

Позивачки вважають, що з врахуванням наявності технічної документації про виділення земельної частки (паю) у натурі, вони, як спадкоємці, за фактом прийняття спадщини та з врахуванням вимог п. 20 Перехідних положень ЗК України мають право захищати свої права шляхом визнання за ними права власності на вказану земельну ділянку.

Посилаючись на викладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, просили визнати за кожною з них право власності на частину земельної ділянки площею 2,45 ріллі, землі КСП імені Богдана Хмельницького, розташованої в межах території Врадіївської селищної ради Первомайського району Миколаївської області (колишня назва Іванівська сільська рада Врадіївського району Миколаївської області, с. Захарівка).

Рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області від 06 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позову про визнання за позивачками права власності в порядку спадкування на конкретно визначену в натурі земельну ділянку площею 2,45 га, суд першої інстанції виходив з того, що за життя ОСОБА_3 (спадкодавець) не набула право власності на земельну ділянку площею 2,45 га (у цьому випадку виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадянам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з прийняттям рішення про виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки мало місце 14 квітня 2009 року, встановлення меж земельних ділянок в натурі згідно Акту - 25 травня 2009 року, тобто після смерті названого спадкодавця 25 березня 2009 року, вже після припинення її цивільної право- і дієздатності), документ, що посвідчує право власності на земельну ділянку (державний акт) не виготовлявся, а відтак, згадана земельна ділянка на момент відкриття спадщини не увійшла до її складу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , посилаючись на ті ж самі обставини які зазначали у позовній заяві, а також на порушення районним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі

В апеляційній скарзі зазначають, що як встановив суд першої інстанції в технічній документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадянам (12 осіб) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Іванівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області, що була виготовлена у 2009 року проектно-вишукувальною фірмою «Лімб» на підставі договору № 1186 від 04.12.2008р., наявний кадастровий план земельної ділянки переданої у власність ОСОБА_3 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Іванівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області, - площа земельної ділянки 2,45 га, кадастровий номер 4822382200:01:000:0741.

Натомість, суд вказав, що така технічна документація була затверджена органом місцевого самоврядування після смерті ОСОБА_3 , що, в свою чергу, унеможливило отримання нею державного акту на право власності на земельну ділянку.

Тобто, відсутність факту набуття ОСОБА_3 прав на земельну ділянку, відповідно, і таке є підставою для відмови у задоволенні позову.

Між тим, як було встановлено матеріалами справи ОСОБА_3 отримавши у спадщину земельну частку (пай) за життя розпочала процедуру оформлення права власності на земельну ділянку в установленому законом порядку.

Вважають, що статус земельної частки (паю), отриманого матір`ю ОСОБА_3 у спадщину за фактом розроблення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, присвоєння кадастрового номеру, змінило статус з частки (паю) на земельну ділянку та, відповідно, вирішення питання прав, у тому числі, прав власності, можливо виключно щодо земельної ділянки.

Тому посилання суду на постанову Верховного Суду від 10.06.2022р. у справі № 750/519/21 та Постанову Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 548/900/19, є безпідставним, адже вимоги діючого законодавства забезпечили права спадкоємців на реєстрацію сформованої ділянки в Державному земельному кадастрі та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Зазначають, реєстрація ділянки в Державному земельному кадастрі, а, відповідно, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, є лише наслідком набуття матері ОСОБА_3 прав саме на земельну ділянку, а не на частку (пай).

Звертають увагу, що позивачі на стадії спадкування як спадкоємці були позбавлені права на реєстрацію ділянки у Державному земельному кадастрі, а відповідно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, адже у них була відсутня уся необхідна документація, у тому числі, технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, присвоєння кадастрового номеру.

Відповідач та третя особам правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

У судове засідання апеляційної інстанції позивачі, представник відповідача та третьої особи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Від позивачів надійшла до суду заява про розгляд справи за їх відсутності, апеляційну скаргу підтримують та просять її задовольнити.

Представник відповідача у своїй заяві просив розглядати справу за її відсутності, у зв`язку з зайнятістю на роботі.

Справу розглянуто за відсутності вказаних учасників справи, що не суперечить приписам частини 2 статті 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі з 22 липня 1946 року ( т.1 а.с.157).

ОСОБА_4 на підставі сертифікату про право на земельну частку (пай) серії МК №0049879, виданого Врадіївською районною адміністрацією 27 грудня 1996 року, зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) 30 грудня 1996 року №233 налажело права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім.Б.Хмельницького в Миколаївській області, Врадіївського району, с.Захарівка, розміром 3.99 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі ( на місцевості) ( т.1 а.с.22).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер ( т.1 а.с.166 зворот).

Після його смерті право на земельну частку (пай) було перереєстровано за ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 ( т.1 а.с.21).

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 померла ( т.1 а.с.153).

Після її смерті відкрилася спадщину на належне їй право на земельну частку (пай). Спадщину після її смерті прийняли син ОСОБА_6 та дочка ОСОБА_3 ( т.1 а.с.149-184).

21 листопада 2007 року державним нотаріусом Врадіївського державного нотрівального округу, ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого в порядку спадкування за законом їй належить 1/2 частка права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім. Богдана Хмельницького в Миколаївській області, Врадіївського району, с.Захарівка, розміром 3.99 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі ( на місцевості), належного спадкодавцю на підставі сертифікату про право на земельну частку(пай) серії МК №0049879, виданого Врадіївською районною адміністрацією 27 грудня 1996 року, зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку пай 30 грудня 1996 року №233, та перереєстровано там само 17 грудня 2003 року ( т.1 а.с.22).

13 грудня 2007 року Врадіївською районною державною адміністрацією Миколаївської області видано розпорядження № 598-р “Про надання дозволу на виготовлення Технічних документацій із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки (паї) громадянам”, яким розглянувши заяви громадян (власників сертифікатів) та пропозиції відділу земельних ресурсів у Врадіївському районі щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок (паїв) відповідно до ст.ст. 17, 81, 116, п. 12 “Перехідних положень” розділу Х ЗК України, ст.ст. 1, 3, 5 Закону України “Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)”, та : 1) надано дозвіл громадянам на виготовлення Технічних документацій із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки (паї) на території Кумарівської, Нововасилівської та Іванівської сільських рад Врадіївського району; 2) запропонувано громадянам (власникам сертифікатів) замовити у землевпорядній організації виготовлення Технічних документацій із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки (паї) у відповідністю з вартістю та складом угідь визначених Схемами поділу земель колективної власності КСП ім.Котовського, КСП “Іскра”, КСП ім.Богдана Хмельницького; 3) відділу земельних ресурсів у Врадіївському районі розроблені технічні документації подати на затвердження районній державній адміністрацій. У Списку громадян, які надали заяви на виділення їм земельних ділянок (паїв) на місцевості по КСП ім. Б.Хмельницького на території Іванівської сільської ради затвердженого (додаток до розпорядження № 598-р) під порядковим № 1 значиться ОСОБА_3 , сертифікат МК № 0049879, площа паю в кадастрових га - 1,99, в тому числі ріллі та пасовищ (технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадянам (12 осіб ) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Іванівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області виготовлена у 2009р. проектно-вишукувальною фірмою “Лімб” на підставі договору № 1186 від 04.12.2008р., яка надана на ухвалу суду 17.03.2025р.).

У Технічній документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадянам (12 осіб) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Іванівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області виготовлена у 2009р. проектно-вишукувальною фірмою “Лімб” на підставі договору № 1186 від 04.12.2008р., наявний кадастровий план земельної ділянки переданої у власність ОСОБА_3 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Іванівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області, - площа земельної ділянки 2,45 га, кадастровий номер 4822382200:01:000:0741( т.1 а.с.77-98).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла ( т.1 а.с.20).

14 квітня 2009 року Врадіївською районною державною адміністрацією Миколаївської області видано розпорядження № 160-р “Про затвердження Технічних документацій із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки”, у якому розглянувши технічні документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на підставі ст.ст. 81, 118 та п. 12 “Перехідних положень” розділу Х ЗК України, ст. 7 Закону України “Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)” розпорядився: 1) затвердити Технічні документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки та передати у власність громадянам земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Кумарівської, Іванівської, Сирівської сільських рад та Врадіївської селищної ради, згідно зі Списком, що додається, в якому під порядковим номером 2 значиться гр. ОСОБА_3 , площа земельної ділянки 2,45 га (ріллі); 2) землевпорядній організації здійснити встановлення меж земельних ділянок в натурі на місцевості та виготовити державні акти на право власності на земельні ділянки громадянам ( т.1 а.с.95 -96).

25 травня 2009 року на виконання розпорядження Врадіївської райдержадміністрації № 160-р від 14.04.2009р. складено Акт встановлення меж земельних ділянок в натурі та передачу і прийом межових знаків під охорону та зберігання по Іванівській сільській раді Врадіївського району Миколаївської області. В ньому ж зазначено, що він складений керівником ТТК Проектно-вишукувальної фірми “Лімб” Воронцовою О.І. у присутності: представника відділу Держкомзему у Врадіївському районі Жорова М.В. та гр. ОСОБА_3 . В нижній частині акту у графі “керівник ТТК проектно-вишукувальної фірми “Лімб”, ОСОБА_7 ” наявний рукописний підпис та у графі “громадянка” наявний рукописний підпис та рукописний запис ОСОБА_3 . Також у нижній частині акту у графі “представник відділу Держкомзему у Врадіївському районі, ОСОБА_8 ” - підпис відсутній. У змісті акту зазначено, що у відповідності з кадастровим планом земельних ділянок (паїв) виконано встановлення в натурі меж земельних ділянок переданих у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва переданих в межах території Іванівської сільської ради Врадіївського району загальною площею 2,45 га ріллі. В ньому ж зазначено, що гр. ОСОБА_3 попереджена про адміністративну відповідальність за знищення межових знаків за ст. 211 ЗК України та ст. 56 КУпАП (технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадянам (12 чоловік) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Іванівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області виготовлена у 2009р. проектно-вишукувальною фірмою “Лімб” на підставі договору № 1186 від 04.12.2008р., яка надана на ухвалу суду 17.03.2025 року( т.1 а.с.92).

23 вересня 2009 року із заявами про прийняття спадщини до Пятої одеської державної нотаріальної контори звернулися діти спадкодавця - позивачі по справі ОСОБА_9 та та ОСОБА_10 . Чоловік спадкодавиці ОСОБА_11 від прийняття спадщини після смерті дружини відмовивсяна користь доньок померлої - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в рівних частках кожній, надавши 24 вересня 2009 року відповідну заяву.

Пятою одеською державною нотаріальною конторою 23 вересня 2009 року було відкрито спадкову справу475/2009 щодо майна померлої ОСОБА_3 ( т.1 а.с.111-190).

У листі Управління у Первомайському районі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області 130/44-21 від 14.09.2021р. державному нотаріусу Малиновської державної нотаріальної контори у м. Одеса надано інформацію, що ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом ВКА № 444897 від 21.11.2007р. є власником земельної ділянки (паю), що складає 1,99 ум.кад.га із земель КСП ім. Б.Хмельницького, право на яку посвідчено сертифікатом МК № 0049879. Земельна частка виділена в натурі за технічною документацією із землеустрою (2009р.) і склала площу 2,45 га ріллі. Розпорядженням голови райдержадміністрації від 14.04.2009р. “Про затвердження документації із землеустрою” земельна ділянка передана у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (після смерті ОСОБА_3 ), тому документ, що посвідчує право власності на земельну ділянку (державний акт не виготовлявся). Відповідно до книги записів реєстрації державних актів на право власності на змелю записи щодо реєстрації державного акту на право власності на земельну ділянку площею 2,45 га на ім`я ОСОБА_3 – відсутні ( т.1 а.с.188).

Відповідно до постанови державного нотаріуса Пятої одеської державної нотаріальної контори від 09 жовтня 2024 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну частку (пай) та роз`яснено право звернення до суду. Відмова мотивована тим, що відповідно до п. 4.16 гл. 10 розд. ІІ “Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України” видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно. Водночас, земельна ділянка (пай) виділена в натурі (на місцевості) за технічною документацією із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на землю (2009) і склала площу 2,45 га ріллі. Розпорядженням голови райдержадміністрації від 14.04.2009р. “Про затвердження документації із землеустрою” земельна ділянка передана у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (після смерті ОСОБА_3 ), тому документ, що посвідчує право власності на земельну ділянку (державний акт не виготовлявся). Згідно ст. 6 Указу Президента України “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям” від 08.08.95р. № 720/95 ОСОБА_3 необхідно було отримати державний акт на право приватної власності на цю землю, в обмін на сертифікат, який треба було здати до районної державної адміністрації ( т.1 а.с.189-190).

Відмовляючи у задоволені позову про визнання права власності в порядку спадкування на конкретно визначену в натурі земельну ділянку площею 2,45 га, суд першої інстанції виходив з того, що за життя ОСОБА_3 (спадкодавець) не набула право власності на земельну ділянку площею 2,45 га (у цьому випадку виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадянам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з прийняттям рішення про виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки мало місце 14 квітня 2009 року, встановлення меж земельних ділянок в натурі згідно Акту - 25 травня 2009 року, тобто після смерті названого спадкодавця 25 березня 2009 року, вже після припинення її цивільної право- і дієздатності), документ, що посвідчує право власності на земельну ділянку (державний акт) не виготовлявся, а відтак, згадана земельна ділянка на момент відкриття спадщини не увійшла до її складу.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з такого.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Разом з тим стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду з позовом за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

З урахуванням викладеного для вирішення спору, який виник на підставі звернення до суду позивачів, які вважають порушеними, невизнаними або оспореними їх, зокрема майнові права, суду необхідно встановити наявність у позивачів таких прав, факт їх порушення і у зв`язку із зазначеним з`ясувати, чи правильний спосіб захисту свого права обрано позивачем при зверненні до суду.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно з частиною першою статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

За змістом частини 2 статті 78 чинного ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно з пунктом 2 Указу № 720/95 право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі і пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами вказаного підприємства, кооперативу, товариства, згідно зі списком, який прикладається до державного акта на право колективної власності на землю. У разі смерті члена колективного сільськогосподарського підприємства, що набув права на земельну частку (пай) з дня видачі КСП державного акта на право колективної власності на землю, успадкування права на земельний пай здійснюється за загальними правилами спадкування.

Згідно зі статтею 1 Закону № 899-IV право на земельну частку (пай) мають, зокрема: колишні члени КСП, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом. Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Відповідно до частин 1,2 статті 2 Закону № 899-IV основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

За приписами статті 125 ЗК України, в редакції чинній на час відкриття спадщини, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з частиною 1 статті 126 ЗК України, в редакції чинній на час відкриття спадщини, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту «г» частини 1 статті 81 ЗК України, в редакції чинній на час відкриття спадщини, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, в тому числі, прийняття спадщини.

Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права, як передбачено пунктом 1 частини 3 статті 152 ЗК України.

ЗК України у редакції, чинній до 01 січня 2013 року, встановлював, що набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження меж земельної ділянки із власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; державна реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до статті 1216 ЦК України не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України.

Зазначений висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, постанові Верховного Суду від 10 червня 2022 року у справі № 750/519/21.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Встановивши, що за життя ОСОБА_3 (спадкодавець позивачів) не набула право власності на земельну ділянку площею 2.45 га ріллі з кадастровим номером 4822382200:01:000:0741, виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадянам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з прийняттям рішення про виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки, встановлення меж земельних ділянок в натурі, мало місце після смерті названого спадкодавця, тобто після припинення її цивільної право- і дієздатності), а відтак, згадана земельна ділянка на момент відкриття спадщини не увійшла до її складу, та, відповідно, не могла бути успадкована позивачами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання за ними права власності в порядку спадкування на конкретно визначену в натурі земельну ділянку не може бути задоволений. Такий висновок суду першої інстанції відповідає позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 692/565/21.

Посилання позивачів в апеляційній скарзі на те, що стутус земельної частки( пай), отриманного спадкодавцем ОСОБА_12 за фактом розроблення технічної документації щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, присвоєння кадастрового номеру змінило статус з частки (пай) на земельну ділянку, а відтак за ними слід визнати право власності на конкретно визначену земельну ділянку, якій присвоєно кадастровий номер 4822382200:01:000:0741, що значиться за спадкодавцем, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є передчасними, оскільки спадкодавець за життя не оформила належним чином у встановленому законом порядку право власності на конкретну земельну ділянку, а лише набула майнові права на її отримання, а отже, успадковується це саме право на отримання земельної частки (паю), а не право власності на конкретно визначену земельну ділянку в натурі.

Аргументи апеляцйійної скарги про те, що зміна способу захисту прав на визначення прав на земельну ділянку (пай) унеможливить використання позивачами розробленої технічної документації на ім`я матері не заслуговують на увагу, адже у пункті 20 Перехідних положень Земельного кодексу, на який доречі вони самі і посилаються, вказано: «Установити, що у разі, якщо до 1 січня 2013 року була розроблена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання або передачу земельної ділянки у власність або надання в користування, у тому числі на умовах оренди, формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, крім випадків, визначених статтею 79-1 цього Кодексу, здійснюється за такою технічною документацією».

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не здійснив заходів направлених на ралізацію реєстрації ділянки у Державному земельному кадастрі на ім`я їх матері, колегією суддів відхилються, оскільки суд не реєструє земельну ділянку в Державному земельному кадастрі. Відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051, з наступними змінами, державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Наведені апелянтами в апеляційні скарзі доводи правильності висновків суду першої інстанції не спростовують,

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 06 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 19 лютого 2026 року.