Вирок від 17 лютого 2026 р. у справі №153/1222/25 — Чернівецький районний суд Вінницької області

"18" лютого 2026 р.

Справа №153/1222/25

Провадження по справі №1-кп/150/26/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2026 року с. Мазурівка

Чернівецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючої: судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

з участю учасників кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченого – адвоката ОСОБА_5 (дистанційно),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку в приміщенні суду матеріали кримінального провадження, зареєстрованого у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №12025020170000137 від 02.05.2025 відносно

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, із середньою освітою, непрацюючого, раніше не судимого

за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 01.05.2025 близько 23 години, більш точний час в ході проведення досудового розслідування встановити не виявилось можливим, перебуваючи в м. Ямпіль Могилів-Подільського району Вінницька області, вирішив незаконно заволодіти транспортним засобом ОСОБА_6 , а саме мопедом марки «Honda Dio» моделі «АF-62»,, який знаходився на подвір`ї домоволодіння по АДРЕСА_2 , з метою тимчасового використання для задоволення власних потреб.

Реалізовуючи свій злочинний намір направлений на незаконне заволодіння транспортним засобом, ОСОБА_4 підійшов до домоволодіння за вищевказаною адресою, де скориставшись темною порою доби та переконавшись, що він діє таємно та за його діями ніхто не спостерігає, переліз через зачинені навісним замком металеві ворота на огороджену металевим парканом та частково металевою сіткою територію домоволодіння, до якої вільний доступ відсутній.

Перебуваючи на території зазначеного домоволодіння, ОСОБА_4 віднайшов та перекотив мопед через земельну ділянку до паркану із металевої сітки, де перекинув його через зазначений паркан на проїжджу частину шляхом притискання металевої сітки вагою мопеда до землі, після чого відкотив мопед по дорозі подалі від домоволодіння.

Незаконно заволодівши зазначеним мопедом, ОСОБА_4 за допомогою ключа, що знаходився в замку запалювання, запустив двигун та розпочав рух вулицями міста Ямпіль в напрямку с. Русава Могилів-Подільського району Вінницької області. Врешті ОСОБА_4 перегнав викрадений мопед до подвір`я багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_3 , де його залишив та у подальшому із зазначеного місця видав працівникам поліції.

Органом досудового розслідування дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч.2 ст. 289 КК України, тобто незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене з проникненням у сховище.

Виходячи з аналізу норм ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити такі питання, в тому числі: чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа; чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений; чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення; чи підлягає обвинувачений покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення; чи є обставини, що обтяжують або пом`якшують покарання обвинуваченого, і які саме; яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому і чи повинен він її відбувати; як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.

Згідно із ст.8 Конституції України, в Україні діє принцип верховенства права.

Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.1 ст.8 КПК України).

Статтею 2 КПК України встановлено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Виходячи з аналізу частини 2 статті 9 КПК України, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків (ч.6 ст.22 КПК України).

Суд створив необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Так, допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті визнав та зазначив, що 01.05.2025 близько 23 години, перебуваючи в м. Ямпіль Могилів-Подільського району Вінницька області, переліз через зачинені навісним замком металеві ворота домоволодіння по АДРЕСА_2 , належного ОСОБА_6 , де заволодів мопедом, який знаходився на подвір`ї з метою тимчасового використання для задоволення власних потреб.

В скоєному щиро кається, обіцяє в подальшому не вчиняти кримінальних правопорушень.

Прокурор Могилів - Подільської окружної прокуратури ОСОБА_3 вважає за можливе не досліджувати докази щодо тих обставин, які ніким не оспорюються і здійснювати судовий розгляд на підставі ч.3 ст.349 КПК України.

Потерпілий ОСОБА_6 в судове засідання не прибув, скерувавши до суду письмову заяву про розгляд кримінального провадження у його відсутність. Претензій ні морального, ні матеріального характеру до обвинуваченого ОСОБА_4 не має, ним в повному обсязі відшкодовано потерпілому шкоду, завдану кримінальним правопорушенням.

Оскільки обставини справи ніким не оспорюються, а обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, сумнівів у добровільності його позицій немає, то суд відповідно до ст.349 КПК України за відсутності заперечень з боку учасників судового провадження визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, а обмежився допитом обвинуваченого, обов`язковість якого встановлено частиною 4 статті 349 КПК України, а також дослідженням характеризуючих даних обвинуваченого.

При цьому суд з`ясував, чи правильно обвинувачений ОСОБА_4 розуміє зміст цих обставин, які не оспорюються. Сумнівів щодо добровільності та істинності їх позиції у суду немає.

Суд також роз`яснив обвинуваченому ОСОБА_4 , що при таких обставинах він позбавляється права оскаржити ці обставини справи у апеляційному порядку.

Переконавшись у добровільності позиції учасників судового розгляду, а також в тому, що вони усвідомлюють неможливість оскаржити обставини, встановлені під час досудового розслідування, в апеляційному порядку, суд прийшов до висновку про судовий розгляд кримінальної провадження за правилами ч.3 ст.349 КПК України.

За таких обставин, виходячи з аналізу обвинувального акту, допитавши обвинуваченого, вивчивши матеріали справи, що характеризують його особу, суд прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_4 у вчинені інкримінованого йому злочину при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.

У пункті 15 Постанови Пленуму Верховного суду України від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз`яснюється, що незаконне заволодіння транспортним засобом (ст.289 КК України) слід розуміти як умисне, протиправне вилучення його з будь - якою метою у власника або законного користувача всупереч їх волі (з місця стоянки чи під час руху) шляхом запуску двигуна, буксирування, завантажування на інший транспортний засіб, примусового відсторонення зазначених осіб від керування, примушування їх до початку чи продовження руху тощо. Таке заволодіння може бути вчинене таємно або відкрито, шляхом обману чи зловживання довірою, із застосуванням насильства або погроз. Цей злочин визнають закінченим з моменту, коли транспортний засіб почав рухатись унаслідок запуску двигуна чи буксирування, а якщо заволодіння відбувається під час руху транспортного засобу, - з моменту встановлення контролю над ним.

Об`єктивна сторона злочину за ч. 2 ст. 289 КК України характеризується незаконним заволодінням транспортним засобом, яке вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб, або поєднане з насильством, що не є небезпечним для життя або здоров`я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинене з проникненням у приміщення чи інше сховище, або якщо воно завдало значної матеріальної шкоди. Повторним є вчинення таких протиправних дій особою, яка раніше вчинила незаконне заволодіння транспортним засобом або злочин, передбачений статтями 185,186,187,189 - 191, 262, 410 КК України.

Суб`єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини у вигляді прямого умислу.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року та «Коробов проти України» від 21.10.2011року, Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів, суд як правило застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

При цьому суд керується принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України». Зокрема, доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який грунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Своїми діями обвинувачений ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.289 КК України – тобто незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене з проникненням у сховище.

Призначаючи обвинуваченому покарання, суд виходить із того, що відповідно до статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Суд при призначенні покарання виходить із встановленої ст.50 КК України його мети кари, виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, заснованих на вимогах виваженості та справедливості, з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої покарання як втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягара для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29.211.2007 р.).

Згідно з п.1 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2015 року, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно п.3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання, воно повинно ґрунтуватися, зокрема на принципах індивідуалізації та справедливості.

Відповідно до правової позиції щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».

Значення покарання визначається не його жорстокістю, а справедливістю, невідворотністю, своєчасністю і неминучістю його застосування за злочин, вчинений ОСОБА_4 .

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного – позитивно характеризується по місцю проживання, раніше не судимий; наявність у відповідності до ст.66 КК України обставин, які пом`якшують покарання - щире каяття, добровільне відшкодування завданого збитку; відсутність у відповідності до положень ст.67 КК України обставин, що обтяжують покарання.

Як вбачається із висновку судово – психіатричного експерта №615 від 31.07.2025 Вінницької філії судових експертиз ДУ «Інститут судової психіатрії МОЗ України», ОСОБА_4 у період часу, що відноситься до інкримінованого йому діяння, страждав на психічний розлад у вигляді розумової відсталості легкого ступеня з наявними відхиленнями поведінки (F70.8). ОСОБА_4 у період часу, що відноситься до інкримінованого йому діяння за своїм психічним станом не міг повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними. В теперішній час ОСОБА_4 страждає на психічний розлад у вигляді розумової відсталості легкого ступня з наявними відхиленнями поведінки (F70.8). В теперішній час ОСОБА_4 за своїм психічним станом не здатний повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. ОСОБА_4 не потребує застосування відносно нього примусових заходів медичного характеру.

Обираючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує визначені ст.65 КК України загальні засади призначення покарання стосовно обставин цієї справи, передбачені ст.66 КК України обставини, що пом`якшують покарання та відсутність передбачених ст.67 КК України обставин, що обтяжують покарання.

Згідно роз`яснень, що містить Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення кримінального покарання», особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Суд також враховує позицію Верховного Суду, викладену в постановах в кримінальних провадженнях №155/1064/18, №759/13520/18, №753/13972/17, щодо судової дискреції в кримінальних провадженнях при призначенні покарання.

З врахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку, що обвинуваченому слід призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статті КК України, що йому інкримінується, у відповідності до вимог ст.65, 68 КК України, яке буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень із звільненням його від відбування основного покарання з випробуванням, оскільки на думку суду ОСОБА_4 не є суспільно небезпечною особою, виправлення можливе без ізоляції від суспільства і відбування покарання за умови здійснення інтенсивного нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень.

Пунктами 12, 13, 14 частини 1 статті 368 КПК України встановлено, що ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити такі питання: що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами; на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі; як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.

Запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_4 не обирався.

Цивільний позов в межах даного кримінального провадження не заявлявся.

Відповідно до ч.4 ст.174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Відповідно до ухвали слідчого судді Ямпільського районного суду Вінницької області від 06.05.2025 (справа №153/658/25 (провадження по справі №1-кс/138/141/25) накладено арешт на кросівки «Nike Air» 42 розміру, власником яких є ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса проживання: АДРЕСА_2 ); ключ до замка запалювання мопеда «Honda», вилучений у ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса проживання: АДРЕСА_2 ), власником якого є ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (адреса проживання: АДРЕСА_2 ); мопед «Honda Dio» номер двигуна НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (адреса проживання: АДРЕСА_2 ).

Як вбачається із ухвали слідчого судді Ямпільського районного суду Вінницької області від 28.05.2025 (справа №153/658/25 (провадження по справі №1-кс/138/162/25) частково скасовано арешт, накладений відповідно до ухвали слідчого судді Ямпільського районного суду Вінницької області від 06 травня 2025 року на мопед «Honda Dio», номер двигуна НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_6 . Мопед «Honda Dio», номер двигуна НОМЕР_2 , повернуто ОСОБА_6 на відповідальне зберігання без права його відчуження.

Як вбачається я із розписки потерпілого ОСОБА_6 від 05.06.2025, ним від слідчого ОСОБА_7 отримано на відповідальне зберігання без права відчуження належний йому на праві приватної власності мопед «Honda Dio» моделі «АF-62», номер двигуна НОМЕР_2 , а також ключ до замка запалювання до вище вказаного мопеда.

З врахуванням положень статті 174 КПК України, суд приходить до висновку про необхідність та доцільність скасування ухвали слідчого судді Ямпільського районного суду Вінницької області від 06.05.2025 про накладення арешту на вище зазначене майно.

Питання про долю речових доказів вирішити в порядку ст.100 КПК України.

Процесуальні витрати, пов`язані із залученням експертів в межах даного кримінального провадження відсутні.

Керуючись ст., ст.373, 374 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК України, та призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Відповідно до ст.75 КК України звільнити засудженого ОСОБА_4 від призначеного основного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 2 (два) роки.

На підставі п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_4 наступні обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, навчання.

Початок іспитового строку ОСОБА_4 обчислювати з моменту проголошення вироку суду –18 лютого 2026 року.

З набранням вироком законної сили з метою його виконання арешт, накладений згідно ухвали слідчого судді Ямпільського районного суду Вінницької області від 06.05.2025 на кросівки «Nike Air» 42 розміру, власником яких є ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса проживання: АДРЕСА_2 ); ключ до замка запалювання мопеда «Honda», вилучений у ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса проживання: АДРЕСА_2 ), власником якого є ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (адреса проживання: АДРЕСА_2 ); мопед «Honda Dio» номер двигуна НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (адреса проживання: АДРЕСА_2 ), - скасувати.

Речові докази по справі:

- вилучені 02.05.2025 кросівки «Nike Air» 42 розміру, які знаходяться в кімнаті зберігання речових доказів ВП №1 Могилів – Подільського РВП ГУНП у Вінницькій області, - повернути власнику ОСОБА_4 ;

- пластиковий фрагмент корпусу мопеда переважно синього кольору із написом «SCOTT USA», який знаходиться в кімнаті зберігання речових доказів ВП №1 Могилів – Подільського РВП ГУНП у Вінницькій області, - повернути власнику – потерпілому ОСОБА_6 ;

- талон №000563 на транспортний засіб – мопед «Honda Dio» моделі «АF-62», шасі (рама) № НОМЕР_3 , який знаходиться при матеріалах кримінального провадження, повернути власнику - потерпілому ОСОБА_6 ;

- мопед «Honda Dio», номер двигуна НОМЕР_4 та ключ до замка запалювання мопеда «Honda Dio», залишити власнику - потерпілому ОСОБА_6 , в якого вони і знаходяться на відповідальному зберіганні.

На вирок суду може бути подана апеляція до апеляційного суду Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення в суді, а особою, яка перебуває під вартою, в той же строк з моменту вручення їй копії вироку.

Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

СУДДЯ: ОСОБА_8