Вирок від 17 лютого 2026 р. у справі №144/1503/25 — Теплицький районний суд Вінницької області

Справа № 144/1503/25

Провадження № 1-кп/144/23/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.2026 року с-ще Теплик

Теплицький районний суд Вінницької області в складі:

головуючої - судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора – ОСОБА_3 ,

представника потерпілого – адвоката ОСОБА_4 ,

потерпілого ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Теплик кримінальне провадження № 12025025110000050 від 05.09.2025 року про обвинувачення

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Залужжя Теплицького району Вінницької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого по АДРЕСА_2 , громадянина України, українця, одруженого, працюючого водієм в СВК «Залузький», раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України,

в с т а н о в и в :

Судом встановлено, що 04.09.2025, близько 13 год 30 хв, ОСОБА_6 перебував на АДРЕСА_2 , де також перебував ОСОБА_5 . Під час розмови між ними виникла сварка, в ході якої, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, діючи умисно, усвідомлюючи явну протиправність своїх дій та бажаючи настання негативних наслідків, з метою заподіяння тілесних ушкоджень, ОСОБА_6 взяв до правої руки камінець та наніс ним ОСОБА_5 один удар в область голови, заподіявши у такий спосіб останньому тілесне ушкодження у вигляді забійної рани волосяної частини голови, яке за ступенем важкості відноситься до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Таким чином, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 125 КК України, а саме: умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, визнав повністю, фактичні обставини справи, що викладені у обвинувальному акті, не оспорював та підтвердив їх, показав, що потерпілий являється його сусідом та між ними існують довготривалі неприязні відносини. У встановлений судом спосіб, час і місці, в ході сварки, він вдарив ОСОБА_5 камінцем та поранив йому голову.

Потерпілий ОСОБА_5 в судовому засіданні підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті. Зазначив, що з ОСОБА_6 перебуває у неприязних відносинах, між ними часто виникають конфлікти, висновків для себе ОСОБА_6 не зробив, не розкаявся та не примирився із ним.

Обвинувачений ОСОБА_6 повністю визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, не оспорює фактичні обставини справи та правильно розуміє їх зміст. У суду відсутні сумніви щодо добровільності та істинності його позиції. Роз`яснивши йому положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що в такому випадку він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів тих обставин, які ніким не оспорюються.

Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_6 своїми протиправними та винними діями скоїв суспільно небезпечне діяння при встановлених у суді обставинах, яке містить склад проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, тобто умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.

При призначенні покарання ОСОБА_6 суд, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховує обставини вчиненого ним кримінального проступку, його наслідки, які не є тяжкими, особу обвинуваченого, те, що він раніше несудимий, а також вимоги ст. 50 КК України, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, та вважає необхідним й достатнім для виправлення призначити покарання у межах санкції ч. 2 ст. 125 КК України, яка передбачає відповідальність за вчинене.

Вчинене обвинуваченим кримінальне правопорушення, відповідно до положень ст. 12 КК України, є проступком.

Обставин, що відповідно до ст. ст. 66, 67 КК України пом`якшували б чи обтяжували покарання обвинуваченому, судом не встановлено.

Суд бере до уваги, що ОСОБА_6 визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, повністю підтвердив обставини, викладені у обвинувальному акті, однак висловлена обвинуваченим ОСОБА_6 в судових дебатах позиція щодо визнання ним вини суд не розцінює як щире каяття обвинуваченого.

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінального правопорушення, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження (Постанови ККС ВС від 22.03.2018 року у справі № 759/7784/15-к; від 09.10.2018 року у справі №756/4830/17-к, від 19 липня 2018 року у справі № 134/890/17).

Щире каяття являє собою певний психологічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх відомих їй обставин вчинених кримінальних діянь, а також вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування завданих збитків чи усунення заподіяної шкоди. Щире каяття полягає у вираженні обвинуваченим позиції щодо критичної оцінки своєї злочинної поведінки і готовності нести кримінальну відповідальність за вчинене кримінально-каране діяння.

Позиція обвинуваченого ОСОБА_6 щодо розкаяння, на переконання суду, має бути послідовною протягом усього часу судового розгляду.

Відтак, лише факт визнання обвинуваченим ОСОБА_6 своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, не свідчить про те, що обвинувачений розкаюється та щиро жалкує про скоєне.

Разом з тим, суд враховує думку потерпілого та його представника щодо поведінки обвинуваченого і його ставлення до наслідків, спричинених його протиправними діями.

ОСОБА_6 раніше не судимий, свою винуватість визнав повністю, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, одружений, офіційно працевлаштований, за місцем проживання характеризується посередньо, схильний до вживання алкогольних напоїв.

Згідно з досудовою доповіддю щодо ОСОБА_6 , складеною начальником Гайсинського районного сектору №2 філії Державної установи «Центр пробації» у Вінницькій області ОСОБА_7 01.01.2026 року, ризик вчинення обвинуваченим повторного кримінального правопорушення та ризик небезпеки для суспільства (у тому числі окремих осіб) є середніми. На думку органу пробації виправлення ОСОБА_6 можливе без ізоляції від суспільства за умови здійснення нагляду з боку органу пробації.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.

Виходячи із загальних засад призначення покарання, визначених ст. 65 КК України, враховуючи наведені вище характеризуючі обвинуваченого дані, думку прокурора, потерпілого ОСОБА_5 та його представника, суд вважає необхідним призначити ОСОБА_6 покарання у виді штрафу в максимальному розмірі в межах санкції, передбаченої ч. 2 ст. 125 КК України.

На переконання суду, таке покарання для обвинуваченого відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності.

Майнової шкоди кримінальним проступком не завдано, цивільний позов не заявлено.

Витрати на залучення експертів відсутні.

Питання про долю речових доказів слід вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 65, 66, 67, 125 КК України, ст.ст. 100, 124, 314, 368, 370, 374-376, 468, 469, 474, 475, 477 КПК України, суд

у х в а л и в :

Взнати ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, призначивши йому покарання у виді штрафу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 (одна тисяча сімсот) гривень.

Після набрання вироком законної сили скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Теплицького районного суду Вінницької області від 11.09.2025 року на камінець сірого кольору.

Речовий доказ – камінець сірого кольору – знищити.

Вирок суду не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України.

Апеляційна скарга на вирок суду в іншій частині може бути подана до Вінницького апеляційного суду через Теплицький районний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Суддя