Постанова від 16 лютого 2026 р. у справі №335/9023/24 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 17.02.2026 Справа № 335/9023/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №335/9023/24 Головуючий у 1-й інстанції: Воробйов А.В.

Провадження № 22-ц/807/325/26 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Кочеткової І.В., Онищенка Е.А., Камалової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 23 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Вовк Ірина Іванівна про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позов до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Вовк Ірина Іванівна про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом.

В обґрунтування позову зазначила, що 13 грудня 2023 року приватний нотаріус ЗМНО Вовк І.І. видала свідоцтво про право на спадщину, серія та номер: 5179 на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 .

Того ж дня приватний нотаріус Вовк І.І. видала свідоцтво про право на спадщину, серія та номер: 5180 на іншу 1/2 частку спірної квартири ОСОБА_3 та була здійснена державна реєстрація вказаних прав власності, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: 70674601 від 13.12.2023.

Вказані відомості підтверджуються інформаційною довідкою № 388194098, яка отримана позивачем у Центрі надання адміністративних послуг 25 липня 2024 року.

Позивач вважає кожне з вищевказаних свідоцтв про право на спадщину недійсним у 1/2 їх частин, а рішення приватного нотаріуса Вовк І.І. про державну реєстрацію прав власності таким, що підлягає скасуванню.

Так, 09.11.1991 між ним та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було зареєстровано шлюб, після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_5 ».

Під час перебування у вказаному шлюбі, за договором купівлі-продажу квартири № 342 від 21.04.1997 ОСОБА_6 придбала квартиру АДРЕСА_2 , право власності на яку вона зареєструвала в ЗМБТІ.

ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , батьками якого є позивач, ОСОБА_1 , та ОСОБА_6

12 серпня 1999 року шлюб між позивачем та ОСОБА_6 розірвано.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 померла. Внаслідок її смерті відкрилась спадщина. За заявою спадкоємця ОСОБА_2 (її матері, відповідача за позовом) приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вовк І.І. завів спадкову справу № 103 за 2014 рік. Було встановлено, що заповіту ОСОБА_6 не залишила, спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_6 є син позивача – ОСОБА_3 та її мати – ОСОБА_2 .

19 липня 2019 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Вовк І.І. із заявою про видачу свідоцтва про право власності на 1/2 частку придбаної в період шлюбу квартири, постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 19.07.2019 року №1363/02-31 у видачі такого свідоцтва позивачу було відмовлено, оскільки чинною на той час редакцією статті 71 Закону України від 02.09.1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» було передбачено, що у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя, а шлюб між позивачем та ОСОБА_6 було припинено 12.08.1999 року, тобто на час смерті ОСОБА_6 вони вже не були подружжям.

Законом України від 14 липня 2020 року № 775-IX «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» щодо усунення законодавчих колізій та прогалин», у статтю 71 Закону України «Про нотаріат» внесені зміни щодо видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя (колишнього подружжя) у разі смерті одного з подружжя (колишнього з подружжя). Після набрання цим Законом чинності 08.08.2020, 21.12.2020 позивач знову звернувся до приватного нотаріуса Вовк І.І. із заявою про видачу свідоцтва про право власності на 1/2 частку спірної квартири. Постановою нотаріуса від 18.01.2021 № 33/02-14 ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, у зв`язку з ненаданням документів, підтверджуючих право власності на квартиру. Строк її оскарження встановлюється у три роки відповідно до ст.257 ЦК України, тобто, строк на оскарження цієї постанови спливав 19.01.2024 року.

У зв`язку з тим, що відбулись зміни у чинному законодавстві України, а саме постановою Кабінету Міністрів Украі?ни від 02.05.2023 № 432 до пункту 53 Порядку державноі? реєстраціі? речових прав на нерухоме маи?но та і?х обтяжень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів Украі?ни від 25 грудня 2015 року № 1127 були внесені зміни щодо підстав для здійснення державної реєстрації права власності, 14.12.2023 року позивач знову письмово звернувся до приватного нотаріуса Вовк І.І. із заявою, у якій просив направити запит до ТОВ «ЗМБТІ» на копію документу для подальшої державною реєстрації права власності на підставі відомостей цього носія інформації та видати позивачу свідоцтво про право власності на 1/2 частку у спільному майні подружжя – спірній квартирі на підставі ст.71 Закону №3425-XII. Відповідно до ч.4 ст.49 Закону №3425-XII, про відмову у вчиненні нотаріальної дії (за наявності підстав) нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.

У спосіб, визначений Законом №3425-XII, приватний нотаріус Вовк І.І. на вимогу позивача не відреагувала, тобто, нотаріальну дію не вчинила, постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії не винесла.

14 лютого 2024 року позивач знову письмово звернувся до приватного нотаріуса Вовк І.І. із заявою вчинити нотаріальну дію або винести постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, на що знову у спосіб, визначений Законом №3425-XII, приватний нотаріус Вовк І.І. на вимогу позивача не відреагувала.

Вважає, що дії приватного нотаріуса Вовк І.І., які полягають у видачі 13.12.2023 року свідоцтва про право на спадщину, серія та номер: 5179 на 1/2 частку спірної квартири ОСОБА_2 та серія та номер: 5180 на іншу 1/2 частку спірної квартири ОСОБА_3 та здійсненні того ж дня державної реєстрації вказаних прав власності, є незаконними, тому що у зв`язку з видачею цих свідоцтв були порушені права позивача, а тому він вважає кожне з вищевказаних свідоцтв про право на спадщину недійсним у 1/2 їх частин, а рішення приватного нотаріуса Вовк І.І. про державну реєстрацію прав власності таким, що підлягає скасуванню.

Крім того, у видачі такого свідоцтва позивачу було відмовлено у зв`язку з ненаданням документів, посвідчуючих право власності на квартиру. З правом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на отримання спадщини після смерті колишньої дружини ОСОБА_6 , позивач згоден, оскільки вони обидва є спадкоємцями першої черги та прийняли спадщину у встановленому чинним законодавством порядку, але не згоден з розміром спадщини, вважає, що після видачі позивачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні колишнього подружжя до складу спадщини увійшла лише 1/2 частина спірної квартири, відповідно, свідоцтва про право на спадщину вони мали отримати на 1/4 частину спірної квартири кожен, в іншій частині видані їм свідоцтва підлягають визнанню недійсними в силу вимог ст.1301 ЦК України. Оскільки державна реєстрація права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на квартиру була проведена приватним нотаріусом Вовк І.І. на підставі виданих нею свідоцтв про право на спадщину, тобто з дотриманням порядку державної реєстрації прав у результаті вчинення нотаріальних дій, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 70674601 від 13.12.2023 року рішення відповідало законодавству у сфері державної реєстрації прав. У разі визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, які були видані приватним нотаріусом Вовк І.І. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , рішення про державну реєстрацію цих прав також підлягає скасуванню.

ОСОБА_1 вважає, що належним способом захисту прав позивача буде визнання недійсними 1/2 частини свідоцтв про право на спадщину, які були видані приватним нотаріусом Вовк І.І. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , скасування рішення про державну реєстрацію цих прав та зобов`язання приватного нотаріуса Вовк І.І. видати позивачу свідоцтво про право власності на частку в спільному майні колишнього подружжя після смерті дружини позивача - ОСОБА_6 ..

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просив:

1. Визнати недійсним у 1/2 частині свідоцтво про право на спадщину від 13.12.2023 року, серія та номер: 5179, на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яке було видане 13.12.2023 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Вовк І.І. ОСОБА_2 ..

2. Визнати недійсним у 1/2 частині свідоцтво про право на спадщину від 13.12.2023 року, серія та номер: 5180, на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яке було видане 13.12.2023 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Вовк І.І. ОСОБА_3 ..

3. Скасувати рішення приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Вовк І.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень номер: 70674601 від 13.12.2023 року, а саме прав власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 кожного.

4. Зобов`язати приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Вовк І. І. видати позивачу, свідоцтво про право власності на частку в спільному майні колишнього подружжя після смерті його дружини ОСОБА_6 , а саме на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 квітня 2025 року Прийняти відмову від частини позовних вимог позивача ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Вовк Ірини Іванівни про зобов`язання видати свідоцтво про право власності на частку в спільному майні колишнього подружжя.

Закрито провадження у цивільній справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Вовк Ірини Іванівни про зобов`язання видати свідоцтво про право власності на частку в спільному майні колишнього подружжя.

Залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , недієздатного ОСОБА_3 , в особі законного представника ОСОБА_2 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів – Приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Вовк Ірину Іванівну.

Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 23 жовтня 2025 року в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 23 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що висновок суду першої інстанції про те, що у ОСОБА_1 відсутнє право на 1/2 частину спірної квартири як на частку в спільному майні подружжя, а тому квартира в цілому увійшла до складу спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_6 суперечить висновку у справі №335/3098/21, адже постанова Запорізького апеляційного суду від 08 серпня 2023 року у цій справі не містить в собі таких тверджень, напроти, апеляційним судом було встановлено, що спірна квартира була придбана 21 квітня 1997 року, тобто, в період, коли ОСОБА_1 та ОСОБА_6 були подружжям, адже їх шлюб розірвано більш, ніж через два роки – 12 серпня 1999 року. Судом не були прийняті у цій справі доводи апеляційної скарги про те, що грошові кошти, за які придбано спірну квартиру були особистою власністю ОСОБА_6 , оскільки матеріалами справи підтверджено факт внесення ОСОБА_6 платежів на погашення позики під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 .Апелянт зауважує, що сплив позовної давності не призводить до припинення суб`єктивного права або інтересу. Постанова Запорізького апеляційного суду від 08.08.2023 у справі №335/3098/21 не містить в собі жодного зобов`язання для приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Вовк І.І., яке вона повинна виконати або врахувати у своїй публічній діяльності та не змінює порядок дій, встановлених Законом України «Про нотаріат». Предметом позову ОСОБА_1 наразі не є визнання права власності, таких вимог позовна заява не містить, а є оцінка відповідності вимог чинного законодавства України нотаріальних дій, вчинених приватним нотаріусом ЗМНО Вовк І.І. та здійснення державної реєстрації прав, набутих внаслідок вчинення нотаріальних дій.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах, а також від імені та в інтересах недієздатного ОСОБА_3 зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Вовк Ірина Іванівна, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, до апеляційного суду не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила, на адресу апеляційного суду подала клопотання про розгляд справи за її відсутності ( т. 3 а.с. 10).

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на вказане, колегія у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності третьої особи приватного нотаріуса Вовк І.І.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що постановою Запорізького апеляційного суду від 08.08.2023 року у справі №335/3098/21 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району про визнання права власності на частку майна, придбаного під час шлюбу, залишено без задоволення. Постанова Запорізького апеляційного суду набрала законної сили 08.08.2023 року. Таким чином ОСОБА_1 вже реалізував своє право на захист права власності на частини квартири за адресою: АДРЕСА_3 як на частку в спільному майні подружжя, подавши позов про визнання права власності у задоволенні якого йому було відмовлено. Отже, у ОСОБА_1 відсутнє право на 1/2 частину спірної квартири як на частку в спільному майні подружжя, а тому квартира в цілому увійшла до складу спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_6 .. Порушень вимог закону при видачі оспорюваних свідоцтв про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не допущено, права позивача видачею цих свідоцтв також не порушені. Позивач не спростовує того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_6 . Спадщина була прийнята у визначений законом строк та спосіб.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Способи захисту цивільних прав і інтересів визначені у статті 16 ЦК України, і наведений в ній перелік не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем і за захистом яких рав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Судом встановлено, що 09 листопада 1991 року ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_4 , про що зроблено відповідний актовий запис за № 2547 в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу. Після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_5 », що підтверджено копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого 09 листопада 1991 року відділом запису актів громадянського стану виконкому Запорізької міської Ради народних депутатів (т.1 а.с.15,т.2 а.с.31).

ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , батьками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 26 вересня 1995 року, актовий запис №630 (т.2 а.с.21).

Відповідно до Договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 , зареєстрованого Херсонською товарною біржею «Смарагд-Південь» 21.04.1997, ОСОБА_6 купила квартиру за адресою: АДРЕСА_5 (т.2 а.с.47).

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 серпня 1999 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 припинений, в силу вимог ст.44 чинного на час тих правовідносин Кодексу про шлюб та сім`ю України, з моменту реєстрації в органах РАЦС рішення Орджонікідзевського районного суду від 16 березня 1999 року, яке набрало законної сили 18.04.1999 року, про що в Книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу зроблено відповідний запис за № 232, що підтверджено копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 , виданого 27 червня 2000 року відділом запису актів громадянського стану Орджонікідзевського району м. Запоріжжя та копією зазначеного судового рішення (т. 1 а.с.16).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 померла, що підтверджено копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, актовий запис №237 (т. 2 а.с.8).

На виконання вимог ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2025 року завідувач Запорізького обласного державного нотаріального архіву Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кибальна Т.М. надала до суду першої інстанції Спадкову справу №103/2014 заведена 18.08.2014 року після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 (т.2 а.с.1-152).

Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина, за заявою ОСОБА_2 (матері ОСОБА_6 ), приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вовк І.І. завела спадкову справу №103 за 2014 рік (т.2 а.с.6).

З матеріалів спадкової справи встановлено, що ОСОБА_6 не залишила заповіту, спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_6 є її син – ОСОБА_3 та її мати – ОСОБА_2 .

Відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за №5179, видане приватним нотаріусом Вовк І.І., який посвідчує, що на підставі статті 1261 ЦК України спадкоємцями зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_6 , 1972 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , є її мати – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є її син – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , кожний по 1/2 частці у спадщині, яке складається з: квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т.2 а.с.117).

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22.10.2014 року ОСОБА_3 визнано недієздатним (т.1 а.с.41).

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 24 грудня 2014 року ОСОБА_2 призначено опікуном над недієздатним ОСОБА_3 , рішення набрало законної сили 05 січня 2015 року (т.1 а.с.70, т.2 а.с.42).

19 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Вовк І.І. із заявою про видачу свідоцтва про право власності на 1/2 частку придбаної в період шлюбу квартири. Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 19 липня 2019 року №1363/02-31 у видачі такого свідоцтва йому було відмовлено, оскільки чинною на той час редакцією статті 71 Закону України «Про нотаріат» було передбачено, що у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя; шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 було розірвано 12.08.1999, тобто на час смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_1 не були подружжям (т.1 а.с.17,18, т.2 а.с.58,62).

21 грудня 2020 року ОСОБА_1 знов звернувся до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Вовк І.І. із заявою про видачу свідоцтва про право власності на 1/2 частку спірної квартири, оскільки Закону України від 14 липня 2020 року № 775-IX «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» щодо усунення законодавчих колізій та прогалин» (набрав чинності 08.08.2020), до статті 71 Закону України «Про нотаріат» внесені зміни щодо видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя (колишнього подружжя) у разі смерті одного з подружжя (колишнього з подружжя) (т.1 а.с.19,т.2 а.с.68-69).

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 18 січня 2021 року №33/02-14 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва у зв`язку з ненаданням документів, що підтверджують право власності на квартиру. У Постанові від 18 січня 2021 року зазначене, що строк її оскарження встановлюється у три роки відповідно до ст.257 ЦК України (т.1 а.с.20, т.2 а.с.76).

14 грудня 2023 року позивач знову письмово звернувся до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Вовк І.І. із заявою, у якій просив направити запит до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗМБТІ» на копію документу для подальшої державною реєстрації права власності на підставі відомостей цього носія інформації та видати позивачу свідоцтво про право власності на 1/2 частку у спільному майні подружжя – спірній квартирі на підставі ст.71 Закону №3425-XII (т.1 а.с.21-23).

14 лютого 2024 року позивач знову письмово звернувся до приватного нотаріуса Вовк І.І. із заявою вчинити нотаріальну дію або винести постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, на що знову у спосіб, визначений Законом №3425-XII, приватний нотаріус Вовк І.І. на вимогу позивача не відреагувала (т.1 а.с.24).

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

У статті 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

У статті 1226 ЦК України визначено, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Відповідно до ст. 1296 ЦК України спдкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням та часток у спадщині інших спадкоємців.

У статті 1301 ЦК України встановлено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) викладено висновок, що у статті 1301 ЦК України підставою визнання свідоцтва недійсним передбачено відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_5 , видане Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, актовий запис № 237.

Після смерті ОСОБА_6 , за заявою ОСОБА_2 ( матері ОСОБА_6 ), приватним нотаріусом Вовк І.І. заведено спадкову справу № 103 за 2014 рік, було встановлено, що заповіту ОСОБА_7 не залишила, спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_7 є син позивача – ОСОБА_3 та її мати – ОСОБА_2 .

До спадкового майна входить квартири за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку за життя було зареєстровано за ОСОБА_6 .

Відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за №5179, видане приватним нотаріусом Вовк І.І., який посвідчує, що на підставі статті 1261 ЦК України спадкоємцями зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , є її мати – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є її син – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , кожний по 1/2 частці у спадщині, яке складається з: квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т.2 а.с.117).

Позивач ОСОБА_1 стверджує, що йому на праві власності належить 1/2 частина квартири АДРЕСА_2 як частка в спільному майні подружжя. У зв`язку з чим зазначає, що до складу спадкового майна після смерті ОСОБА_6 увійшла 1/2 частина вказаної квартири, а належним способом захисту його права є визнання недійсними у 1/2 частині свідоцтв про право на спадщину, що були видані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Відповідно до частин першої та другої статті 71 Закону України "Про нотаріат" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна. На підставі письмової заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, за згодою другого з подружжя, що є живим, у свідоцтві про право власності може бути визначена і частка померлого у спільній власності.

Отже, той з подружжя, хто є живим, реалізуючи свої права як спадкоємець, має право подати заяву про прийняття спадщини (чи відмови у її прийнятті), а також заяву про видачу свідоцтва про право на частку в спільному майні подружжя.

У постанові Верховного Суду від 6 лютого 2019 року у справі № 564/718/15-ц (провадження № 61-13660св18) зазначено, що, подаючи заяву про видачу свідоцтва про право власності на частку у спільному майні, другий з подружжя заявляє про те, що зареєстроване за спадкодавцем майно має статус спільного майна подружжя і належить їм у рівних частках. Звернення до нотаріуса із відповідною заявою про видачу свідоцтва є правом, а не обов`язком другого з подружжя. Неподання такої заяви можна розцінити як визнання другим з подружжя належності майна особисто спадкодавцю, оскільки набуття майна за час шлюбу не виключає можливість віднесення такого майна до роздільного майна подружжя.

Як вбачається з матеріалів справи, що 19 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Вовк І.І. із заявою про видачу свідоцтва про право власності на 1\2 частку придбаної в період шлюбу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка була зареєстрована за ОСОБА_6 . Проте, постановою приватного нотаріуса Вовк І.І. у видачі такого свідоцтва позивачу було відмовлено, оскільки чинною на той час редакцією статті 71 Закону України «Про нотаріат» було передбачено, що таке свідоцтво може бути видано нотаріусом на підставі заяви другого з подружжя, а шлюб між позивачем та ОСОБА_6 було розірвано 12 серпня 1999 року, тобто на час смерті ОСОБА_6 вони вже не були подружжям.

У зв`язку з чим, в березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в особі законного представника – ОСОБА_2 , третя особа – Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району про визнання права власності на частку майна, придбаного під час шлюбу (ЄУН 335/3098/21).

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 травня 2023 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 .

Постаново Запорізького апеляційного суду від 08 серпня 2023 року апеляційну скаргу законного представника ОСОБА_3 – ОСОБА_2 задоволено частково рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 травня 2023 року у цій справі скасовано. Прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в особі законного представника – ОСОБА_2 , третя особа – Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району про визнання права власності на частку майна, придбаного під час шлюбу – залишено без задоволення (апеляційне провадження №22-ц/807/1587/23) Постанова набрала законної сили (т.1 а.с.61-69, т.2 а.с.81-85).

Таким чином, є правильні висновки суду першої інстанції, що ОСОБА_1 вже реалізував своє право на захист права власності на частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 як на частку в спільному майн подружжя, подавши позов про визнання права власності. У задоволенні позову було відмовлено, рішення набрало законної сили. В межах зазначеної справи ( № 335/3098/21) суд надав оцінку позовним вимогам ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на частку спірної квартири, придбаної під час шлюбу, які були обгрунтовані нормами КпШС України. Суд в цій справі дійшов висновку про залишення позовних вимог ОСОБА_1 без задоволення.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не допускається при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі сторони або особа, щодо якої вставлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину в даному випадку не може привести до поновлення ( визнання) права власності ОСОБА_1 на спірну частину кватири, оскільки спір про право власності вже вирішено..

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов по суті правильного висновку про недоведення позивачем порушення його прав та законних інтересів видачею оспорюваних свідоцтв про право на спадщину.

Крім того, слід зауважити, що право на справедливий розгляд судом, гарантоване частиною 1 етапі 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинне тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка. серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільної спадщини Договірних Держав.

Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який, серед іншого, вимагає, щоб. коли суди остаточно вирішили питання. їхнє рішення не ставилось під сумнів («Brumarescu проти Румунії», № 28342/95. п. 61. ECIIR 1999-VII).

Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі.

Правопорядок не може допускати ситуації, коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення «колізії» судових рішень. Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Су/у в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суд} від 01 березня 2023 року в справі № 442/3663/20 (провадження № 61-6501 ев2 1)).

Поданням позову про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину на законом, з посиланням в ньому знову на норми КпІПС України, ОСОБА_8 намагається нівелювати закошу силу судового рішення, що набрало законної сили і яким позивачу відмовлено у визнанні права власності. Така поведінка є проявом порушення принципу правової визначеності судового рішення та є достатньою підставою для відмови в позові.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_6 . Спадщина була прийнята у визначений законом строк та спосіб.

Будь –яких порушень вимог закону при видачі оспорюваних свідоцтв про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не допущено, свідоцтва видані особам, які мають право на спадкування.

Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно вста6новив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обгрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги про те, що його позовні вимоги фактично зверненні до приватного нотаріуса, який повинен прийняти відповідне рішення щодо його заяви про видачу свідоцтва про право власності на частину спірної квартири, не заслуговують на увагу, оскільки спір у позивача щодо спадкового майна є саме із відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , тому позовна вимога про визнання недійсними свідоцтва про прав на спадщину не може бути звернена до приватного нотаріуса ( правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 31 липня 2025 року у справі № 134/1591/22).

В постанові Верховного Суду від 19.01.2021р. у справі №227/5540/18 зазначено, що нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою падання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії. нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення.

В цій справі немає цивільно-правову спору між позивачем та приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вовк І.І., оскільки предметом спору є нотаріальні дії, як про це зазначає апелянт, а право власності позивача на частину спірної квартири як на частку в майні подружжя, сторонами якого є ОСОБА_1 з одного боку, та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 з іншого боку.

Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, висновків суду не спростовують та на законність судового рішення не впливають

Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

З урахуванням вищевикладеного, вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обгрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 23 жовтня 2025 року- залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повна постанова складена 19 лютого 2026 року.

Головуючий, суддя СуддяСуддя

Подліянова Г.С.Кочеткова І.В. Онищенко Е.А.