Постанова від 17 лютого 2026 р. у справі №209/3298/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1882/26 Справа № 209/3298/25 Суддя у 1-й інстанції - Юрченко І. М. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Халаджи О. В.

суддів: Агєєва О.В., Никифоряка Л.П.,

секретар Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Непийвода Катерина Вікторівна на рішення Південного районного суду м. Кам`янського від 03 вересня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області про позбавлення батьківських прав (суддя першої інстанції Юрченко І.М., повний текст рішення складено 15 вересня 2025 року),

В С Т А Н О В И В:

25 квітня 2025 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 звернулась до Південного районного суду м. Кам`янського з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області про позбавлення батьківських прав, в якому просила позбавити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав стосовно доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Південного районного суду м. Кам`янського від 03 вересня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

На вказане рішення суду позивачка, через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного дослідження всіх доказів та обставин справи.

Скарга мотивована тим, що звертаючись до суду з позовом, позивачка посилалась на те, що з 2018 року ОСОБА_5 добровільно припинила спілкування з донькою, не цікавилась її станом здоров`я, не брала участі у вихованні, моральній та матеріальній підтримці. Фактично, вона самоусунулася від виконання батьківських обов`язків і протягом останніх років майже не підтримує з дитиною зв`язку. Протягом уже майже 7 років поспіль Відповідачка не піклується про фізичний і духовний розвиток Позивачки, не спілкується з дитиною та навіть не виявляє жодного бажання налагодити таке спілкування, не виявляє будь-якої турботи про дитину, не дбає про нормальне самоусвідомлення та становлення Позивачки як майбутньої матері та дружини, не цікавиться її шкільним та позашкільним життям, не забезпечує лікуванням, жодним чином не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей, так як це встановлено ч.1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства».

Відповідачка знає про обов`язки у відношенні до дитини, однак вона не вживає жодних заходів з їх реалізації, а жодних обставин, які б перешкоджали відповідачці приймати участь у вихованні дитини, спілкуванні з Позивачкою, її навчальному процесі, культурному та духовному розвитку не існує, що свідчить лише про свідоме ухилення особи від виконання батьківських обов`язків.

Наголошує на тому, що судом першої інстанції не було враховано позицію позивачки, а також її думку як дитини, оскільки суд не надав належної оцінки її поясненням, незважаючи на те, що вони мають істотне значення для правильного вирішення справи та відображають реальний характер взаємовідносин між сторонами. Більше того, суд першої інстанції, вийшовши за межі предмета судового розгляду, безпідставно ототожнив доброзичливі стосунки позивачки з її молодшою сестрою з наявністю позитивних відносин із відповідачкою.

Судом першої інстанції не було належним чином враховано висновок № 05-27/707 від 23 квітня 2025 року, складений Літинською селищною радою Вінницького району Вінницької області, щодо доцільності позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_5 .

Матеріали справи не містять жодних підтверджень участі матері ОСОБА_5 у вихованні чи матеріальному забезпеченні дитини, а також бажання брати участь житті своєї старшої доньки. Відповідачка не надала суду жодного доказу своєї зацікавленості у житті доньки ОСОБА_1 , не вчиняє дій, спрямованих на налагодження з нею взаємин, не бере участі у виховному процесі та фактично самоусунулась від виконання своїх батьківських обов`язків. Така поведінка має системний та свідомий характер, що свідчить про умисне ухилення ОСОБА_5 від виконання нею покладених законом обов`язків щодо дитини.

Адвокат Непийвода К.В. та ОСОБА_1 просили рішення Південного районного суду м. Кам`янського від 03 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_5 у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечувала та просила залишити рішення без змін.

Інші учасники справи до судового засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступного:

Згідно ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 та відповідачка ОСОБА_2 є батьками позивачки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого 10.11.2008 року виконкомом Осолинської сільської ради Літинського району Вінницької області (арк. с. 9).

15 квітня 2019 року шлюб укладений між батьками позивачки - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , було розірвано за рішенням Літинського районного суду Вінницької області, справа № 137/295/19 від 15.04.2019 року (арк. с. 14-15).

Згідно з рішенням виконавчого комітету Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області від 20 березня 2024 року № 67 про визначення місця проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_8 , визначено місце проживання дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 біля батька - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_1 (арк.с.15 на звороті).

Згідно довідки про склад сім`ї, виданої Бруслинівським старостинським округом Літинської селищної ради №143 від 25.03.2025 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , склад його сім`ї наступний: дочка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , учениця 10 класу ліцею с. Городище; дочка - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , не проживає; батько - ОСОБА_10 , 1961 року народження, пенсіонер, та мати - ОСОБА_11 , 1963 року народження, пенсіонерка (арк. с. 16 на звороті).

Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов від 25.03.2025 року, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , розлучений, працює в селі Миколаївка столяром, виховує неповнолітню дочку ОСОБА_1 , 2008 року народження, яка навчається в 10 класі ліцею с. Городище. Разом із ними ще проживають батьки: батько - ОСОБА_10 , 1961 року народження, пенсіонер, та мати - ОСОБА_11 , 1963 року народження, пенсіонерка.

Сім`я проживає у власному житловому будинку, де створені належні умови для проживання, разом утримують особисте селянське господарство.

Дочка ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрована за вищевказаною адресою, але не проживає. Мати ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_6 вибула на постійне місце проживання 12 червня 2020 року у місто Кам`янське.

ОСОБА_6 дійсно виховує неповнолітню доньку ОСОБА_1 (арк. с. 17).

Відповідно до висновку № 05-27/707 від 23.04.2025 року Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області про доцільність позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_5 зазначено, що враховуючи рішення комісії з питань захисту прав дитини Літинської селищної ради від 11.04.2025 року орган опіки та піклування Літинської селищної ради вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_5 по відношенню до дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (арк.с. 51-52).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що судом не встановлено фактів умисного ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини, вчинення нею будь-якого негативного психологічного тиску на свою дитину, спричинення дитині будь-якої моральної чи фізичної шкоди.

Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком місцевого суду.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

У частині сьомій статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Положення вказаної Конвенції, узгоджуються з нормами законів України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 361/2014/22 (провадження № 61-9249св24)).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

За таких обставин, місцевий суд правильно виходив з того, що мати дитини, перешкоджає спілкуванні батька, з дитино, оскільки з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що між батьками малолітньої ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_7 існує конфлікт щодо участі у вихованні доньки.

Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні, оскільки факт умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків зі сторони відповідачки відсутній.

Як було встановлено місцевим судом та не заперечується учасниками справи, що при розлученні батьки самі визначили місце проживання дітей, а саме що старша донька буде мешкати з батьком, а молодша з матір`ю.

У позові позивачка зазначала, що між батьками було досягнуто взаємної згоди та добровільно визначено участь кожного із батьків у вихованні спільних дітей, вони домовились, що старша донька - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживатиме та перебуватиме на повному утриманні ОСОБА_6 , а менша донька - ОСОБА_9 . ІНФОРМАЦІЯ_8 проживатиме та перебуватиме на повному утриманні ОСОБА_2 .

Колегія суддів також звертає увагу на те,що з урахуванням того, що донька вже значний час проживає окремо від матері, разом з батьком, то слід наголосити на тому, що можливий на дитину психологічний та емоційний тиск по відношенню до відповідачки, також неможливо враховувати авторитет батька та її думку стосовно поведінки матері, щодо виконання нею батьківських обов`язків.

Крім того, апеляційний суд вважає наголосити на тому, що оскаржуваним рішенням встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 не уникає від виконання своїх обов`язків, а мешкає в іншому місті та не має змогу частіше бачитись.

Також позивачкою не спростовано твердження відповідачки у суді першої інстанції стосовно того, що чоловік ОСОБА_6 не дозволяв їй спілкуватись з донькою, що може свідчити про вплив батька на думку дитини стосовно виконання відповідачкою своїх батьківських обов`язків.

почав сплачувати заборгованість за наявними аліментами, та уклав договір з адвокатом Білим І.М. за для захисту своїх прав у суді, що також вказує, що відповідач заперечує проти позбавлення його батьківських прав.

Під час вирішення справи, апеляційний суд враховує висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 06 травня 2020 року під час розгляду справи № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) від 09 листопада 2020 року під час розгляду справи № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20) в яких зазначено, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо і лише за наявності вини у їхніх діях. Питання щодо сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем батьківськими обов`язками, а також враховуючи те, що мати дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, підстави для позбавлення батьківських прав відсутні. Висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав стосовно малолітньої дочки не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 ст. 19 СК України), від його висновку суд має право мотивовано відступити, такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував та є однаковими з доводами які були викладені у позовній заяві.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин у справі, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Південного районного суду м. Кам`янського від 03 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О. В. Халаджи

О.В. Агєєв

Л.П. Никифоряк

Повний текст судового рішення складено 18 лютого 2026 року.

Головуючий суддя О. В. Халаджи