Постанова від 16 лютого 2026 р. у справі №192/1879/20 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1752/26 Справа № 192/1879/20 Суддя у 1-й інстанції - Тітова О. О. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого – судді Халаджи О.В.

суддів: Агєєва О.В., Никифоряка Л.П.,

секретар Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у. Дніпро апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ауріс-Авто» на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2021 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ауріс-Авто» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Лілія Вячеславівна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, переведення прав покупця та визнання права власності, припинення права власності та скасування запису про право власності, (суддя першої інстанції Тітова О.О., повний текст рішення складено 20 липня 2021 року),

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ауріс-Авто» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л. В., про визнання недійсним договору купівлі-продажу, переведення прав покупця та визнання права власності, припинення права власності та скасування запису про право власності.

Позов обґрунтований тим, що 25.05.2016 ТОВ «АУРІС-АВТО» уклало з ОСОБА_1 договір оренди землі за яким в оренду було передано земельну ділянку площею 1,0 га в тому числі рілля - 1,0 га, з кадастровим номером 1225081500:01:081:0001№ земельної ділянки 009-0014, яка знаходиться на території Василівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області. Договір укладено на 7 років з урахуванням ротації культур, таким чином договір оренди від 25.05.2016 діє до 25.05.2023 з урахуванням ротації культур. Протягом тривалого часу сторони сумлінно виконували взяті зобов`язання, однак, починаючи з 2018 року ОСОБА_1 почала ухилятись від отримання орендної плати в рамках укладеного договору оренди. Позивач неодноразово письмово звертався до відповідача з метою проведення розрахунків, однак на листі від 03.12.2018, 13.11.2019, 09.12.2019 відповіді так і не отримало. З моніторингу інформації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.10.2020 позивачу стало відомо про відчуження ОСОБА_1 орендованої земельної ділянки ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Кокосадзе Л.В. за р.№1290 від 26.06.2017.

Враховуючи, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, яка не мала права відчужувати її без попередження та надання пропозиції про її придбання ТОВ «АУРІС-АВТО», однак продала орендовану позивачем земельну ділянку ОСОБА_2 , чим порушила законні права позивача як належного орендаря за договором, тому з посиланням на положення ст.ст. 8, 203, 215, 362, 655, 657, ч.2 ст. 777 ЦК України, ч.1,2 ст. 9 Закону України «Про оренду землі» просив визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 1225081500:01:081:0001, яка знаходиться на території Василівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, загальною площею 1,0 га, укладений ОСОБА_1 з ОСОБА_2 ..

Уточнивши свої позовні вимоги у березні 2021 року ТОВ «АУРІС-АВТО» просило:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В. за №1290 від 26.06.2017 щодо земельної ділянки загальною площею 1,0 га з кадастровим номером 1225081500:01:081:0001, яка знаходиться на території Василівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, укладений ОСОБА_1 з ОСОБА_2 ;

- перевести на ТОВ «Ауріс-Авто» права та обов`язки покупця по договору купівлі-продажу, посвідченому приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Кокосадзе Л.В. №1290 від 26.06.2017 щодо земельної ділянки загальною площею 1,0 га з кадастровим номером 1225081500:01:081:0001, визнавши право власності на вказану земельну ділянку за ТОВ «Ауріс-Авто»;

- припинити право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку загальною площею 1,0 га з кадастровим номером 1225081500:01:081:0001

- визнати недійсним і скасувати запис про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №21114544, внесений приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Кокосадзе Л.В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав і їх обтяжень, індексний номер 35874605 від 26.06.2017 р.

Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2021 року у задоволенні позовних вимог ТОВ «Ауріс-Авто» відмовлено.

На вказане рішення суду представник ТОВ «Ауріс-Авто» - адвокат Дударенко А.Д., подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного з`ясування обставин справи та дослідження наявних у справі доказів.

Скарга мотивована тим, що укладення оскаржуваного договору купівлі-продажу від 26.06.2017 року, про який позивачу стало відомо з інформаційної довідки від 05.10.2020 року. ОСОБА_1 , не зважаючи на той факт, що вона є власником земельної ділянки, яка не мала права її відчужувати без попередження та надання пропозиції про її придбання Товариству, порушила законні права позивача, як належного орендаря за договором.

Відповідачі при укладенні договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки достеменно знали, що орендарем є ТОВ «Ауріс-Авто».

ОСОБА_3 просила рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2021 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 березня 2023 року апеляційну скаргу ТОВ «Ауріс-Авто» задоволено частково, рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 20 липня2021 року скасовано, позов ТОВ «Ауріс-Авто» задоволено частково.

Переведено з ОСОБА_2 на ТОВ «Ауріс-Авто» права та обов`язки покупця у договорі купівлі-продажу, посвідченому 26 червня 2017 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В. за №1290 щодо земельної ділянки, площею 1,0 га, для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 1225081500:01:081:0001, яка знаходиться на території Василівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, який укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ..

Стягнуто з ТОВ «Ауріс-Авто» на користь ОСОБА_2 вартість земельної ділянки площею 1,0 га, для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 1225081500:01:081:0001, яка знаходиться на території Василівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, за договором купівлі-продажу, посвідченим 26 червня 2017 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В. за №1290, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у розмірі 34 800 грн., які згідно платіжного доручення №145 від 16.03.2021 внесені ТОВ «Ауріс-Авто» на депозитний рахунок Солонянського районного суду Дніпропетровської області, шляхом перерахування 34 800 грн. Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області з депозитного рахунку суду ОСОБА_2 ..

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовілено.

Стягнуто з ОСОБА_1 ОСОБА_2 на користь ТОВ «Ауріс-Авто» судові витрати у розмірі по 7 155 грн. з кожного.

На вказану постанову апеляційного суду ОСОБА_2 була подана касаційна скарга.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 жовтня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 березня 2023 року скасовано справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

27 жовтня 2025 року цивільна справа №192/1879/20 надійшла до Дніпровського апеляційного суду (м. Дніпро).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 30 жовтня 2025 року справу було призначено до розгляду на 27 січня 2026 року о 12 годині 10 хвилин.

24 грудня 2025 року від представника ТОВ «Ауріс-Авто» - Дударенко А.Д., через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про відмову від частини позовних вимог у частині:

- визнання недійсним договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В. за р. №1290 від 26.06.2017 року, щодо земельної ділянки загальною площею 1.0 га, в тому числі рілля- 1.0 га, за кадастровим номером 1225081500:01:081:0001, яка знаходиться на території Василівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області укладений ОСОБА_1 з ОСОБА_2 ;

- припинення права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку загальною площею 1,0 га, в тому числі рілля - 1.0 га. з кадастровим номером 1225081500:01:081:0001, яка знаходиться на території Василівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області;

- визнання недійсним і скасування запису про право власності в Державному ресстрі речових прав на нерухоме майно № 21114544, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 35874605 від 26.06.2017р., здійснений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської обл. Кокосадзе Л.В.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17 лютого 2026 року вищевказану заяву представника позивача про відмову від частини позовних вимог було задоволено, закрито провадження у відповідній частині.

Представник ТОВ «Ауріс-Авто» - Дударенко А.Д., у судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити у повному обсязі з урахуванням часткової відмови від позову.

Представник ОСОБА_2 – ОСОБА_5 у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала та просила відмовити у її задоволенні.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З урахуванням того, що ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17 лютого 2026 року було закрито провадження в частині позовних вимог, апеляційний перегляд буде здійснюватись за позовною вимогою перевести на ТОВ «Ауріс-Авто» права та обов`язки покупця за договором купівлі-продажу від 26 червня 2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л. В. за реєстровим№1290 щодо земельної ділянки, загальною площею 1,0 га, з кадастровим номером 1225081500:01:081:0001, яка знаходитьсяна території Василівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та визнання правова власнті на вказану земельну ділянку за ТОВ «Ауріс-Авто»

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.4 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1225081500:01:081:0001, розташована на території Василівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, площею 1,0000 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, належала на праві власності ОСОБА_6 , на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку (т.1 а.с.15).

В подальшому власником вказаної вище земельної ділянки стала ОСОБА_1 , відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину, виданого 16.12.2008 нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори за реєстром №6445 (т.1 а.с. 37, т.2 ,а с.45).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.06.2017, право власності на земельну ділянку з кадастровим №1225081500:01:081:0001 для ведення особистого селянського господарства зареєстроване за ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.12.2008 р. (т.1 а.с. 37 зворот).

25 травня 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Ауріс-Авто» укладено договір оренди земельної ділянки №14, відповідно до умов якого ТОВ «Ауріс-Авто» прийняло в строкове платне користування (оренду) земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Василівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1225081500:01:081:0001, зі строком дії 7 років з урахуванням ротації культур (т.1а.с. 5-7).

За умовами вказаного вище договору, зокрема, погоджено, що після закінчення строку договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. Орендодавець не має права без письмової згоди орендаря передавати об`єкт оренди в заставу або укладати щодо об`єкту оренди цивільно-правові угоди. ТОВ «Ауріс-Авто» має переважне право на придбання у власність об`єкту оренди у разі його продажу та переважного права за інших умов на поновлення договору оренди.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07.06.2016 №60777656, право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1225081500:01:081:0001, на підставі договору оренди №14 від 25.05.2016, зареєстровано 28.05.2016 на 7 років з правом пролонгації за ТОВ «Ауріс-Авто» (т.1 а.с.16)

25 травня 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Ауріс-Авто» укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки №14 від 25.05.2016, відповідно до якої, у зв`язку з технічною помилкою, сторони домовились внести зміни до п. 5 договору оренди та викласти його в наступній редакції: нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 01 січня 2016 року становить 26951,93 грн. (т.2 а.с. 122).

26 червня 2017 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 1,0000 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: Дніпропетровська область, Солонянський район, Василівська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки 1225081500:01:081:0001, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Кокосадзе Л.В. за реєстровим №1290, відповідно до якого ОСОБА_2 прийняв у власність вказану земельну ділянку (т.2 а.с. 43).

Відповідно до пункту 3 договору купівлі-продажу від 26.06.2017, продаж земельної ділянки вчиняється домовленістю сторін за ціною 34 800 грн.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.10.2020 №226875158, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1225081500:01:081:0001, на підставі договору купівлі-продажу №1290 від 26.06.2017, приватним нотаріусом Дніпровського МНО Кокосадзе Л.В. зареєстровано за ОСОБА_2 26.06.2017 (т.1 а.с. 8).

Відповідно до листа відділу у Солонянському районі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 22.06.2021 земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Солонянської селищної ради (колишня Василівська сільська рада) Солонянського району Дніпропетровської області кадастровий номер 1225081500:01:081:0001 не відноситься до земель пайового фонду та не підпадає під дію мораторію на відчуження.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх безпідставності та недоведеності, прийшовши до висновку, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 1225081500:01:081:0001 отримана ОСОБА_1 в порядку спадкування для ведення особистого селянського господарства, тобто суд вважає, що вона може бути об`єктом купівлі-продажу або іншим способом відчуження. Водночас, районний суд вважав, що спірна земельна ділянка з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства відповідно до встановлених законом вимог може лише використовуватись ТОВ «Ауріс-Авто» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що і здійснюється позивачем за договором оренди від 25 травня 2016 року. При цьому, вказував, що без зміни цільового призначення спірної земельної ділянки ТОВ «Ауріс-Авто» не могло бути стороною (покупцем) оспорюваного договору купівлі-продажу, враховуючи підприємницький характер діяльності ТОВ «Ауріс-Авто». Визначене державним актом про право власності на земельну ділянку від 03 березня 2005 року, серія ДП, № 077590, цільове призначення спірної земельної ділянки – для ведення особистого селянського господарства, вказує на відсутність підприємницького підґрунтя для набуття права власності на таку земельну ділянку, тому сторонами такої угоди, на переконання місцевого суду, можуть бути лише фізичні особи. У зв`язку з чим, посилаючись на недоведеність позивачем того, що укладеним договором купівлі-продажу його цивільні права та інтереси були порушені (не визнані чи оспорені), оскільки не можна порушити (не визнавати чи оспорювати) право, яким особа не наділена, дійшов висновку про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційний суд не погоджується з вказаним висновком місцевого суду.

Положеннями статті 130 Земельного кодексу України-ЗК України (чинної на час укладення Договору купівлі-продажу від 26 червня 2017 року) було встановлено обмеження щодо придбання юридичними особами України земель сільськогосподарського призначення із цільовим використанням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У даній справі предмет спору становила спірна земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 1225081500:01:081:0001, яка знаходиться на території Василівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області та перебувала в оренді Товариства, і не відносилась до земель пайового фонду і не підпадала під дію мораторію на відчуження (відповідь відділу у Солонянському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 86/115-21 від 22 червня 2021року).

Статтею 130 ЗК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) було визначено, що покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути: а) громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві чи займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва; б) юридичні особи України, установчими документами яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва.

Згідно із статті першої Закону України «Про особисте селянське господарство», особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Тож за змістом наведених норм права, землі особистого селянського господарства не відносились до земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Положеннями статті 91 Цивільного кодексу України унормовано, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Інших обмежень щодо набуття права власності на земельні ділянки юридичними особами України, діючих на момент виникнення спірних правовідносин, законодавство не мало.

Отже розглядаючи обставини цієї справи в контексті вказаних норм права ТОВ «Ауріс-Авто», як юридична особа, не було обмежено в момент виникнення спірних правовідносин в праві набути право власності на земельну ділянку, призначену для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до пункту «а» частини першої статті 82 ЗК України, юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

Сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, крім державних і комунальних, землі сільськогосподарського призначення можуть належати на праві власності. Право власності на землю цих підприємств може набуватися шляхом внесення до статутного капіталу земельних ділянок їх засновників та придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами /стаття 28 ЗК України/.

Тож, земельні ділянки з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства» (які не є земельною часткою (паєм), можуть бути об`єктом відчуження та набуття їх у власність сільськогосподарськими підприємствами, установами та організаціями, крім іноземних юридичних осіб та спільних підприємств.

Згідно до абзацом 3 та 4 статті 5 Закону України «Про особисте селянське господарство», земельні ділянки особистого селянського господарства можуть бути власністю однієї особи, спільною сумісною власністю подружжя та спільною частковою власністю членів особистого селянського господарства відповідно до закону. Земельні ділянки особистого селянського господарства можуть використовуватися для ведення особистого селянського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

За недоведеності заявлених фактів щодо неможливості Товариства як юридичної особи набувати у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, висновки суду не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, та суд обрав невірний спосіб тлумачення норм права, які не ґрунтуються актах наведеного чинного законодавства, і не включають відповідну практику.

Отже, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що позивач не був наділений суб`єктивним правом бути покупцем земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Статтею 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом частини першої статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частини перша статті 526 ЦК України).

Згідно до частини другої статті 777 ЦК України, наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

Конституційний Суд України у пункті 3.5 Рішення у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «Автосервіс» щодо офіційного тлумачення положень статей 177, 760, частини другої статті 777 ЦК України (справа про переважне право наймача на придбання військового майна), від 10 грудня 2009 року №31-рп/2009 зазначив, що у статті 777 ЦК України визначено два переважних права наймача, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, перед іншими особами, а саме: на укладення договору найму на новий строк та на придбання майна у разі його продажу.

Чинне цивільне законодавство не регламентує процедуру реалізації переважного права на викуп об`єкта оренди, передбаченого частиною другою статті 777 ЦК України, а тому відповідно до частини першої статті 8 ЦК України (аналогія закону) до спірних правовідносин застосовуються положень статті 362 ЦК України, як до подібних за змістом правовідносин, що виникають при реалізації переважного права на купівлю частки у справі спільної часткової власності.

Частиною першою статті 362 ЦК України встановлено, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

Отже, закріплене наведеною нормою правило покликане гарантувати права інших співвласників щодо переважної купівлі частки у праві спільної часткової власності. Водночас, будучи наділеними правом на переважну купівлю частки у праві спільної часткової власності, інші співвласники тим не менш не мають жодних привілей щодо ціни та інших умов, на яких має намір продати свою частку співвласник - відчужувач.

Частиною другою статті 362 ЦК України встановлено, що продавець частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає. Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.

Тож, для забезпечення здійснення переважного права інших співвласників на купівлю продавець зобов`язаний повідомити інших співвласників про свій намір продати частку. У повідомленні обов`язково має бути визначена ціна, а інші умови продажу мають бути вказані, якщо вони визначаються продавцем, як істотні для укладення даного договору (наприклад, строки розрахунків, форма, у якій співвласник бажає укласти договір на інші умови, досягнення згоди з яких є необхідним для укладення договору).

Зі змісту наведеної норми вбачається, що суб`єктивне право на продаж частки сторонній особі виникає у співвласника з моменту одержання відмови усіх інших співвласників від здійснення переважного права на купівлю або нездійснення ними цього права протягом одного місяця від дня отримання ними повідомлення, якщо предметом договору купівлі-продажу є нерухоме майно, і протягом десяти днів - якщо предметом договору купівлі-продажу є рухоме майно. При цьому, «здійсненням переважного права» слід вважати передання (надіслання) продавцю оферти щодо укладення основного або попереднього договору купівлі-продажу частки.

Якщо власник майна - наймодавець не повідомив наймача про свій намір продати майно, а уклав договір його купівлі-продажу з іншою, третьою особою (як покупцем), то таким чином фактом укладення такого договору порушується право наймача і, відповідно, він має право на захист свого права, в тому числі й у судовому порядку.

У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред`явити до суду позов про переведення на нього прав та обов`язків покупця. Одночасно позивач зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець (частина четверта статті 362 ЦК України).

Умовами задоволення позову наймача про переведення на нього прав та обов`язків покупця за договором купівлі-продажу майна, яке він наймає, є наступні обставини: наймач належним чином виконував свої обов`язки за договором найму; власник (наймодавець) продав майно іншій, третій особі, з порушенням переважного права наймача на купівлю цього майна; наймач вніс на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 травня 2019 року у справі №201/10030/17 (провадження № 61-39220св18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі №909/337/19 (провадження № 12-35гс20) зазначила, що вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу речі сама по собі не може вважатися ефективним способом захисту порушеного переважного права наймача (орендаря) на придбання такої речі. Адже в результаті задоволення такої вимоги право такої особи захищене не буде, що змусить наймача (орендаря) звертатися до власника з пропозицією відчуження речі на тих самих умовах, що були передбачені договором купівлі-продажу, який визнаний недійсним, а в разі незгоди власника - до суду із новим позовом.

Отже, належним способом захисту переважного права наймача (орендаря) на купівлю орендованого нерухомого майна, який належним чином виконує свої обов`язки відповідно до умов договору та закону, у разі продажу речі, переданої у найм (оренду), є переведення на наймача (орендаря) прав та обов`язків покупця відповідної речі.

Такі висновки відповідають також правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 192/1876/20.

Встановивши наведені фактичні обставини у цій справі, від яких залежить правильне вирішення спору застосовуючи положення наведених норм права відповідно до судової практики яка склалася зважаючи на те, що між ОСОБА_1 та ТОВ «Ауріс-Авто» був чинний Договір оренди землі від 25 травня 2016 року та орендодавець не надала доказів повідомлення орендаря про намір продати цю земельну ділянку; враховуючи також внесення позивачем на депозитний рахунок суду компенсації покупцю ОСОБА_2 вартості земельної ділянки за договором купівлі-продажу від 26 червня 2017 року у сумі 34 800 грн, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову, переведення з ОСОБА_2 на ТОВ «Ауріс-Авто» прав та обов`язків покупця у Договорі купівлі-продажу від 26 червня 2017 року щодо спірної земельної ділянки, площею 1,0 га, для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 1225081500:01:081:0001, яка знаходиться на території Василівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У зв`язку з цим, з ТОВ «Ауріс-Авто» на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню вартість земельної ділянки площею 1,0 га, для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 1225081500:01:081:0001, яка знаходиться на території Василівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, за договором купівлі-продажу від 26.06.2017 року за №1290 укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у розмірі 34 800 грн, які згідно платіжного доручення №145 від 16 березня 2021 року (т.1 а.с. 121, т.2 а.с. 133), внесені ТОВ «Ауріс-Авто» на депозитний рахунок Солонянського районного суду Дніпропетровської області, шляхом перерахування 34 800 грн ТУ ДСА України в Дніпропетровській області з депозитного рахунку суду ОСОБА_2 .

Водночас, незважаючи на висновок суду щодо наявності у позивача переважного права на придбання орендованої ним земельної ділянки, з приводу другої позовної вимоги суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Так, ТОВ «Ауріс-Авто», прагнучи захистити своє переважне право на спірну земельну ділянку, звернулось до суду з двома вимогами: про переведення прав та обов`язків покупця та про визнання права власності на майно. Таким позовним вимогами відповідають два різні способи захисту: зміна правовідношення (пункт 6 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України) та визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 цього Кодексу).

Спірні правовідносини у цій справі стосуються застосування приписів частини другої статті 777 ЦК України, частини першої статті (Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час укладення договору купівлі-продажу) щодо переважного права наймача на придбання орендованого ним майна у разі його продажу.

Пред`являючи позовну вимогу про визнання права власності, позивач не захищає право власності, яке в нього вже виникло з відповідної підстави, а просить визнати за собою право власності, яке бажає набути.

Проте відповідно до частини п`ятої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Однак цивільне законодавство не передбачає права орендаря звернутись до суду за визнанням права власності, яке він бажає набути в порядку захисту переважного права на придбання предмета оренди згідно із частиною другою статті 777 Цивільного кодексу України. Договір оренди спірної земельної ділянки також не закріплює права орендаря звернутись до суду з позовом про визнання права власності.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 909/337/19 та у постанові Обєднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 02 червня 2025 року у справі №192/553/21.

Отже, позовні вимоги ТОВ «Ауріс-Авто» про визнання права власності на орендовану земельну ділянку з кадастровим номером 1225081500:01:081:0001задоволенню не підлягають.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частина перша статті 76 ЦПК України доказами визначає будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.(частина перша, друга статті 77 ЦПК України).

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Апеляційний суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Взаємний зв`язок доказів в їх сукупності вказують на їх достатність для вирішення питання щодо встановлення обставин, які входять до предмету доказування та заявлені вимоги/заперечення підтверджують.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Порушенням принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства буде звільнення заявника від обов`язку доказування, та не припустимим є ґрунтування судового рішення на припущеннях.

Водночас, відповідачами підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які вони не змогли повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідачі надав пояснення та докази щодо обставин, на які вони посилалися як на підставу своїх заперечень. Відповідачі беззаперечно мали можливість ознайомитися із змістом позовної заяви і матеріалами справи, надати пояснення та докази які вважали за необхідне, та саме відповідачі несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із не вчиненням ним процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не повно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам дав неповну оцінку.

Отже, суд першої інстанції не виконав вимоги закону про законність рішення суду та саме невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 376 ЦПК України задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2021 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити частково, шляхом переведення на Товариство з обмеженою відповідальністю «Ауріс-Авто» (ЄДРПОУ 34656832) прав та обов`язків покупця по договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Лілією Вячеславівною за р. №1290 від 26.06.2017 року, щодо земельної ділянки загальною площею 1,0 га, з кадастровим номером 1225081500:01:081:0001, яка знаходиться на території Василівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області укладений ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , визнавши право власності на земельну ділянку загальною площею 1,0 га, з кадастровим номером 1225081500:01:081:0001, яка знаходиться на території Василівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області за Товариством з обмеженою відповідальністю «Ауріс-Авто» зі стягненням коштів на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) внесених Товариством з обмеженою відповідальністю «Ауріс-Авто» (код ЄДРПОУ 34656832) на депозитний рахунок Солонянського районного суду Дніпропетровської області згідно платіжного доручення № 145 від 16.03.2021 в сумі 34 800,00 грн. в якості компенсації припинення права власності на земельну ділянку площею 1,0 га, кадастровий номер 1225081500:01:081:0001.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо касаційна інстанція, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює судове рішення про скасування судових рішень та ухвалення нового судового рішення або змінює судові рішення повністю або частково (стаття 412 ЦПК України), цей суд вирішує питання про розподіл судових витрат. Якщо суд касаційної інстанції скасував судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (стаття 411 ЦПК України) або постановлено будь яке інше судове рішення, крім передбаченого статтею 412 ЦПК України, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» передбачені наступні чіткі розміри ставок судового збору, який залежить від розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, – у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між учасниками справи, апеляційний суд виходить з норм статті 141 ЦПК України та вважає за необхідне стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати, що складаються із судового збору, сплаченого останнім за подачу позовної заяви та апеляційної скарги, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в розмірі 3 405,00 грн. з кожного відповідача окремо.

Керуючись статтями 141, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ауріс-Авто» задовольнити частково.

Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2021 року скасувати.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ауріс-Авто» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Лілія Вячеславівна, про переведення прав покупця та визнання права власності – задовольнити частково.

Перевести з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на Товариство з обмеженою відповідальністю «Ауріс-Авто» (код ЄДРПОУ 34656832) права та обов`язки покупця у договорі купівлі-продажу, посвідченого 26 червня 2017 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Лілією Вячеславівною за №1290 щодо земельної ділянки, площею 1,0 га, для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 1225081500:01:081:0001, яка знаходиться на території Василівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Перевести ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошові кошти внесені Товариством з обмеженою відповідальністю «Ауріс-Авто» (код ЄДРПОУ 34656832) на депозитний рахунок Солонянського районного суду Дніпропетровської області згідно платіжного доручення №145 від 16.03.2021 в сумі 34 800,00 грн. в якості компенсації припинення права власності на земельну ділянку площею 1,0 га, кадастровий номер 1225081500:01:081:0001.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ауріс-Авто» (код ЄДРПОУ 34656832) судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 3 405,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ауріс-Авто» (код ЄДРПОУ 34656832) судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 3 405,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається безпосередньо до Касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи

О.В Агєєв

Л.П. Никифоряка

Повний текст судового рішення складено 18 лютого 2026 року.

Головуючий-суддя О.В. Халаджи