Постанова від 16 лютого 2026 р. у справі №203/3383/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3027/26 Справа № 203/3383/25 Суддя у 1-й інстанції - Казак С.Ю. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Агєєва О.В.,

за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,

Учасники справи:

позивач Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянув відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 03 грудня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Казак С.Ю.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У травні 2025року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – АТ КБ «ПриватБанк», Банк) звернулося в суд з позовом проти ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 146 004,19грн.

Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що 08 червня 2017року відповідач, ознайомившись з умовами кредитування, підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, на підставі чого відповідачу було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку «MasterCard Platinum», зі строком дії до 10/18, із встановленням початкового кредитного ліміту, розмір якого в подальшому збільшувався до 200 000грн.

Вказував, що після строку дії першої картки відповідачу для можливості користування рахунком було видано картку «MasterCard World Black Edition», зі строком дії до 10/21. В подальшому, 22 жовтня 2021року відповідач власноруч на планшеті підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, якою погодив використання ОТР пароля в якості простого електронного підпису. 03 листопада 2021року відповідачем було підписано заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, згідно якої ним отримано додаткову кредитну картку «MasterCard World Black Edition», зі строком дії до 10/24.

Також 20 вересня 2022року відповідач в системі самообслуговування Приват24 за допомогою ОТР пароля підписав додаткову угоду до кредитного договору №SAMDNWFC00056442811_01, відповідно до якої погодив наступні умови кредитування: тип кредиту та розмір кредитного ліміту – невідновлювальна кредитна лінія; строк кредитування – 12 місяців з пролонгацією, але не більше п`яти років з дня укладання цієї додаткової угоди; процентна ставка – 12% річних.

Відповідач користувався кредитним лімітом, повертав використану суму кредитного ліміту та сплачував відсотки за користування кредитним лімітом, але припинив своєчасно повертати грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, у зв`язку з чим, станом на 15 квітня 2025року за ним утворилася заборгованість за кредитним договором в розмірі 146 004,19грн, що становить заборгованість за тілом кредиту.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Центрального районного суду міста Дніпра від 03 грудня 2025року позов Банку задоволено в повному обсязі. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, оскільки відповідачем було допущено порушення зобов`язань з повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим виникла відповідна заборгованість, яка підлягає стягненню на користь Банку.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

06 грудня 2025року ОСОБА_1 подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд” апеляційну скаргу на рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 03 грудня 2025року.

В апеляційній скарзі заявник не погодився з висновками суду та висловив вимогу про скасування рішення та відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтовувалась процесуальними порушеннями суду першої інстанції щодо неналежного повідомлення відповідача про дату і час слухання справи та позбавлення відповідача права на подання доказів та заперечень щодо позову.

Скаржник також посилався на те, що судом не було належним чином перевірено обґрунтованість заявленого розміру заборгованості, не досліджено належні та допустимі докази фактичного отримання кредитних коштів, руху коштів по рахунках, дійсності та чинності додаткових угод, а також дотримання банком вимог законодавства при зміні умов кредитування.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу не подали.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

17 грудня 2025року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду витребувано з Центрального районного суду міста Дніпра цивільну справу.

23 грудня 2025року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2025року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 05 січня2026року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 03 грудня 2025року.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2026року справу призначено до розгляду на 17 лютого 2026року.

Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

08 червня 2017року ОСОБА_1 , ознайомившись з умовами кредитування у АТ КБ “ПриватБанк”, підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, на підставі чого відповідачу було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку «MasterCard Platinum», зі строком дії до 10/18, із встановленням початкового кредитного ліміту, розмір якого в подальшому збільшувався до 200000грн.

Після строку дії першої картки відповідачу для можливості користування рахунком було видано картку «MasterCard World Black Edition», зі строком дії до 10/21.

В подальшому, 22 жовтня 2021року відповідач власноруч на планшеті підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, якою погодив використання ОТР пароля в якості простого електронного підпису.

03 листопада 2021року відповідачем було підписано заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, згідно якої ним отримано додаткову кредитну картку «MasterCard World Black Edition», зі строком дії до 10/24.

20 вересня 2022року відповідач в системі самообслуговування Приват24 за допомогою ОТР пароля підписав додаткову угоду до кредитного договору №SAMDNWFC00056442811_01, відповідно до якої погодив наступні умови кредитування: тип кредиту та розмір кредитного ліміту – невідновлювальна кредитна лінія; строк кредитування – 12 місяців з пролонгацією, але не більше п`яти років з дня укладання цієї додаткової угоди; процентна ставка – 12% річних.

Вказане підтверджується долученими до позову копіями анкети-заяви від 08 червня 2017року, підписаної власноруч відповідачем; анкетою-заявою від 22 жовтня 2021року, заявою від 03 листопада 2021року про приєднання до Умов та Правил надання послуг, заявою та додатковою угодою від 20 вересня 2022року, підписаних відповідачем власноручним цифровим підписом, що відповідає положенням постанови Правління НБУ України №151 від 13 грудня 2019року; довідками про видачу кредитних карток та про розмір встановленого кредитного ліміту.

Надана суду виписка по особовому рахунку відповідача станом на 17 квітня 2025року свідчить про те, що відповідач активно користувався кредитними коштами, здійснював перекази коштів зі своєї картки через додаток «Приват24», поповнення картки готівкою в терміналі та зняття готівки, також наявні операції по списанню відсотків за використання кредитного ліміту, погашення обов`язкового платежу, щомісячної комісії, що свідчить про існування договірних зобов`язань перед АТ КБ «ПриватБанк» /а.с.18-34/. З цієї ж виписки вбачається, що на кінець періоду баланс на рахунку відповідача становить «-146 004,19грн».

Станом на 15 квітня 2025року за відповідачем за даними Банку рахується заборгованість за кредитним договором в розмірі 146 004,19грн, що становить заборгованість за тілом кредиту/а.с.10-17/.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

При задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вирішального значення надав тій обставині щодо яких істотних умов дійшли сторони згоди та які документи та дії сторін охоплюються поняттям кредитного договору, а також надважливого значення надав тій обставині, в якому розмірі фактично були надані кошти в користування позичальнику.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина перша статті 633 ЦК України проголошує, що публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 указаного Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Визначальним у даній справі є не безпосередньо вид чи характеристика умов, які включені до заяви позичальника чи містяться в Умовах і Правилах надання банківських послуг, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов та їх погодження сторонами кредитного договору, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Для вирішення спору в даній справі обов`язковим є з`ясування обставин щодо виникнення зобов`язання боржника сплатити певну суму отриманих в кредит коштів та процентів на користь іншої сторони у строк та в порядку відповідно до цивільно-правового договору.

Розроблені Банком умови договору приєднання повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що інша сторона договору лише приєднується до тих умов, з якими вона ознайомлена.

Однак рішення суду не може обґрунтовуватись лише самими правовими підставами або аргументами на які робиться посилання в апеляційній скарзі – без встановлення відповідних фактів.

За недоведеності заявлених в позовній заяві фактів щодо ознайомлення позичальника ОСОБА_1 з Умовами та Правилами надання банківських послуг вірні висновки суду з приводу того, що такі Умови та Правила не були частиною договору.

Зазначення в заяві позичальника про ознайомлення позичальника з умовами надання кредиту без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає Банк.

Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача. Позивач не надав доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника.

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд – шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Водночас, підтверджені обставини та дії позичальника щодо погодження останнім з Банком умов про проценту ставку в певному розмірі та на умовах зазначених в письмових документах.

Підписанням Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг та додаткової угоди до кредитного договору без будь-яких застережень відповідач підтвердив, що він обізнаний та погодився з усіма умовами такого договору. Та обставина, що відповідач тривалий час вносив плату відповідно до умов зазначеної вище угоди, вказує на вільне волевиявлення позичальника в момент укладення правочину, повну обізнаність та погодження з умовами кредитування.

Зміст зобов`язання в наведених Заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг та додатковій угоді до кредитного договору викладено досить зрозуміло, оскільки системний аналіз Заяви позичальника, наданого Банком розрахунку, банківської виписки та довідок дає підстави для висновку про те, що справжня воля сторін договору зводилась до отримання коштів, які позичальник зобов`язаний повернути.

Відповідно до вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Матеріали справи містять належні та допустимі докази, які підтверджують факт ознайомлення позичальника з умовами договору; наявні відомості про те, що саме ОСОБА_1 погодився з умовами з приводу процентної ставки за кредитом; та Банком доведені обставини, які давали можливість суду переконатись в тому з приводу яких відносин були складені Заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг і додаткова угода до кредитного договору, та хто ознайомлений з викладеними в них умовами.

Задовольняючи позов АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції дійшов правильного висновку про надання позивачем належних та допустимих доказів укладення з відповідачем кредитного договору, враховуючи вищезазначені обставини справи та вимоги закону.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не було належним чином перевірено обґрунтованість заявленого розміру заборгованості, не досліджено належні та допустимі докази фактичного отримання кредитних коштів, руху коштів по рахунках, дійсності та чинності додаткових угод, а також дотримання банком вимог законодавства при зміні умов кредитування, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги як безпідставні, оскільки факт отримання відповідачем кредитних коштів підтверджується частковим виконанням ним своїх зобов`язань за кредитним договором, що вбачається із розрахунку заборгованості та виписки по особовому рахунку, з якого видно, що ОСОБА_1 періодично здійснював платежі в рахунок погашення заборгованості.

Заперечуючи проти укладення кредитного договору, відповідач не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів на спростування цих обставин, не заявляв відповідних клопотань.

Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2020року у справі № 127/23910/14-ц вказав, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 посилався на те, що судом першої інстанції не було встановлено на підставі належних та допустимих доказів наявність заборгованості за спірним кредитом.

Однак такі доводи є необґрунтованими та зводяться до переоцінки доказів, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок це процесуальний обов`язок суду.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач на підтвердження наявності заборгованості та її розміру подав до суду розрахунок заборгованості.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Одночасно, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018року № 75.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.

До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020року у справі № 200/5647/18 та від 28 жовтня 2020року у справі № 760/7792/14-ц.

Судом встановлено, що виникнення заборгованості по боргових зобов`язаннях та їх розмір станом на 15 квітня 2025року підтверджується розрахунком заборгованості та випискою по особовому рахунку, що свідчить про те, що судом досліджувались первинні документи.

Крім того, судом було встановлено, що матеріали справи не містять доказів на спростування відображеної у розрахунку заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем.

Вказане свідчить про те, що судом першої інстанції було належним чином перевірено розрахунок заборгованості та оцінено його в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами.

Тож, суд першої інстанції дійшов правильного висновку відносно того, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказом в розумінні статей 77, 78 ЦПК України.

Встановлено, відповідач ОСОБА_1 користувався кредитними коштами та частково сплачував заборгованість за договором, що підтверджує факт укладення кредитного договору між сторонами.

Відповідач ОСОБА_1 не надав суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості перед АТ КБ «ПриватБанк», не довів відсутність заборгованості.

Також ОСОБА_1 клопотання про призначення судової економічної експертизи, яка могла б підтвердити або спростувати обставини наявності кредитної заборгованості, ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не заявлено.

Натомість наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт видачі та отримання відповідачем ОСОБА_1 кредитних коштів, про що свідчать підпис у кредитному договорі, в якому погоджено між сторонами всі істотні умови, порядок отримання та погашення заборгованості, наслідки невиконання зобов`язань за договором, а розрахунком заборгованості та випискою з особового рахунку підтверджується факт користування кредитними коштами та вчинення відповідачем дій щодо часткового погашення заборгованості.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про процесуальні порушення суду першої інстанції щодо неналежного повідомлення відповідача про дату і час слухання справи та позбавлення його права на подання доказів та заперечень щодо позову, не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки відповідач мав можливість викласти свої заперечення щодо позову в поданій апеляційній скарзі, а тому вказані обставини не можуть слугувати підставою для скасування правильного по суті рішення суду.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції та апеляційним судом створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 03 грудня 2025року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 17 лютого 2026року.

Судді: