Рішення від 11 лютого 2026 р. у справі №705/1428/25 — Уманський міськрайонний суд Черкаської області

Справа №705/1428/25

2/705/451/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2026 року м. Умань

Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого-судді Душина О.В.

при секретарі Мухартовій Р.О.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Умань цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про поділ спільного сумісного майна подружжя,

1. Короткий зміст заявлених вимог.

ОСОБА_1 звернувся з позовом ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя, в якому просить: визнати право власності на частину квартири АДРЕСА_3 за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Судові витрати по справі стягнути з відповідача.

В обґрунтування позову зазначено, що з 1999 року позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 почали проживати разом однією сім`єю, як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу у належній їй квартирі.

19.11.2005 року між позивачем та відповідачем було укладено шлюб, але в подальшому подружнє життя не склалося і 04.07.2017 року шлюб між ними було розірвано.

За період шлюбу позивач та відповідач придбали двокімнатну квартиру, згідно договору купівлі-продажу квартири від 08.12.2008 посвідченого приватним нотаріусом уманського міського нотаріального округу Черкаської області Очеретяною В.В., за адресою: АДРЕСА_4 (колишня АДРЕСА_5 . Відповідно до умов договору купівлі - продажу квартири та домовленістю сторін вартість квартири становить 175 376 грн. За змістом основного зобов`язання по договору оплата за квартиру повинна була бути здійснена з відтермінуванням і боржник (покупець) повинен сплатити залишок ціни квартири у розмірі 164 574,95 грн., щомісячно до 20 числа поточного місяця на протязі 15 років: починаючи з січня 2008 року по листопад 2023 року по 915 грн.; останній платіж на суму 789,95 грн. боржник зобов`язаний сплатити до 20 грудня 2023 року. Дану квартиру сторони за взаємною згодою зареєстрували за дружиною ОСОБА_2 . Під час укладання договору купівлі продажу квартири позивач підписав заяву в нотаріуса, якою надавав згоду на купівлю квартири за спільні кошти подружжя, вказаний факт підтверджується п. 12 вищезазначеного договору.

Позивач зазначив, що 18.04.2001 року до 16.01.2012 року він офіційно працював в торговому відділі Уманської міської ради на рівних посадах, отримував відповідну заробітну плату, що підтверджується відповідним довідками. Надалі він рік офіційно працював та Тепличному комбінаті, а далі з 01.01.2013 по 16.10.2022 року директором Уманського комунального видавничо - поліграфічного підприємства Черкаської обласної ради. Станом на січень 2008 року (дата першого платежу по договору) заробітна плата позивача становила 2078,11 грн., а платіж становив 915,00 гривень, тобто менше половини.

До липня 2017 року позивач кожного місяця спільно з відповідачем відкладали з своїх доходів певну суму на оплату вказаної квартири та щомісяця відповідач вносила кошти в касу ВАТ «Уманьфермаш» продавця квартири, що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордеру. В кожній квитанції було зазначено, що кошти отримувалися від ОСОБА_2 .

Після розірвання шлюбу з відповідачем, позивачем було передано їй половину коштів на сплату повної вартості квартири, однак в 2020 році позивачу стало відомо, що мати позивачки звернулася до суду з позовом про визнання недійсним в частині покупця, визнання покупцем по договору купівлі-продажу (цивільна справа № 705/875/20), де зі змісту даної справи вбачається, що, кв. АДРЕСА_3 , з самого початку мала купуватися ОСОБА_3 для своєї сім`ї за власні кошти, але як зазначає позивач остання жодного відношення до даної квартири не мала, надалі дана цивільна справа була залишена без розгляду.

В подальшому позивач усно звертався до відповідача щодо поділу спільного сумісного майна набутого ними під час шлюбу, однак відповідач відмовилася в добровільному порядку визнати належну позивачу частку у спільному майні, у зв`язку з чим позивач був вимушений звернутись до суду з позовом про поділ майна подружжя за захистом своїх законних прав.

2. Процесуальні дії у справі, заяви (клопотання) учасників справи.

Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13 березня 2025 року відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.

30 квітня 2025 року від відповідачки ОСОБА_2 надійшов відзив в якому просить в задоволенні позовних відмовити у зв`язку із закінченням строку позовної давності. У відзиві зазначила, що в 1999 році вони з позивачем проживали однією сім`єю у належній позивачці квартирі АДРЕСА_6 . 19.11.2005 року між позивачем та відповідачем було укладено шлюб. Вже перебуваючи в шлюбі позивач у спадок отримав будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який на той момент був повністю розібраний та підлягав відновленню, у зв`язку з чим, вона продала належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_6 та виручені кошти від продажу вклала в реконструкцію житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Також зазначила, що дійсно у 2008 році нею було укладено договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_3 . Оплата за дану квартиру здійснювалась з відтермінуванням, до підписання договору відповідачкою було внесено перший платіж в сумі 10801,05 грн., а в подальшому вона мала сплачувати залишок ціни квартири у розмірі 164574, 95 гривень, щомісячно до 20 числа поточного року на протязі 15 років, починаючи з січня 2008 року по листопад 2023 року по 915 гривень, останній платіж на суму 789,95 гривень згідно договору вона була зобов`язана сплатити до 20 грудня 2023 року. Зобов`язання по виконанню умов договору купівлі продажу квартири забезпечувалось договором іпотеки вищевказаної квартири. Проте дана квартира була придбана її матір`ю, і всі кошти були внесені також матір`ю, але квартиру було оформлено на ім`я відповідачки. Жодного дня сторони там не проживали і не вкладали власні кошти, оскільки всі зароблені кошти витрачали на будівництво (реконструкцію) житлового будинку в якому ми проживали за адресою: АДРЕСА_1 , а тому твердження позивача, щодо сплати обов`язкових платежів згідно договору купівлі продажу квартири АДРЕСА_3 не відповідає дійсності.

Крім того відповідач вказала, що з 2015 року позивач та відповідач припинили шлюбні відносини і вже 01.06.2017 року подали заяву про розірвання шлюбу.

Зважаючи на ті обставини, що добровільного поділу майна позивач не бажав здійснювати, відповідачкою у липні 2020 року було подано позов до Уманського міськрайонного суду про поділ майна подружжя. 25.04.2023 року рішенням Уманського міськрайонного суду позов про поділ спільного майна було задоволено та визнано за ОСОБА_2 48,5/100 частин будинковолодіння та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та частини автомобіля. Тоді ж у липні 2020 року був поданий позов від моєї матері ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ПАТ « УМАНЬФЕРММА», третя особа ОСОБА_1 про визнання договору недійсним частині покупця, визнання покупцем за договором купівлі продажу, який стосувався безпосередньо спірної квартири АДРЕСА_3 . На даний позов ОСОБА_1 подавав відзив, де зазначав що заперечує проти даного позову та готує позов про поділ даної квартири в судовому порядку, а тому йому було відомо про спір, щодо даного нерухомого майна, так як і було відомо про те, що кошти за спірну квартиру сплачувалися моєю матір?ю, саме через дану обставину ОСОБА_1 не звертався до суду раніше. З того моменту, як ОСОБА_1 дізнався про своє порушене право, що підтверджується відзивом від 12.05.2020 року пройшло вже майже п?ять років, а тому відповідач вважає, що ОСОБА_1 пропустив строки звернення до суду із заявою, щодо розподілу даного майна.

09 червня 2025 року представником позивача ОСОБА_1 – адвокатом Гупалом М.М. було подано до суду відповідь на відзив, в якому зазначив, що позивач про порушення свого права на частку власності № 8, що розташована по АДРЕСА_7 дізнався в березні 2020 році, коли мати відповідачки ОСОБА_4 подала до Уманського міськрайонного суду позовну заяву про визнання договору недійсним в частині покупця, визнання покупцем за договором купівлі продажу, при цьому залучила ОСОБА_1 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача. В даній цивільній справі він надавав письмове пояснення третьої особи щодо позову, в якому зазначав, що він готує позов до суду про реальний розподіл спільної квартири, однак із запровадженням в України карантинних обмежень він ще не в змозі звернутися до суду з позовом.

У відзиві відповідач зазначає, що дійсно 12.05.2020 року ОСОБА_1 направляв до суду відзив по справі № 705/875/20, і з того дня дізнався про своє порушене право, однак з того часу пройшло майже п?ять років, а тому на думку відповідача пройшли строки позовної давності.

Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 18 червня 2025 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Гупало М.М. підтримали позовні вимоги позовної заяви та просили їх задовольнити. Також в матеріалах справи міститься заява представника позивача в якій він просив проводити розгляд справи без участі позивача та представника, позовні вимоги підтримують та просять задовольнити, повідомив про подальше звернення для додаткового рішення суду про стягнення з відповідача судових витрат.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник – адвокат Єременко І.В. в судовому засіданні підтримали викладену позицію у відзиві на позовну заяву та просили відмовити у задоволенні позовної заяви у зв`язку з закінченням строків давності. Також в матеріалах справи міститься заява представника відповідача, в якій вона просить проводити розгляд без її участі та відповідача, просила відмовити в задоволенні позовних вимог, до заяви долучила оригінали квитанцій.

3. Встановлені судом фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, норми права, які застосовував суд, мотиви та висновки суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

3.1. Щодо правового режиму майна подружжя.

Судом встановлено, 19 листопада 2005 року між сторонами було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладенняшлюбу, виданого Уманським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, актовий запис № 657.

04 липня 2017 року шлюб між ними розірвано, про що сторонами отримано свідоцтво про розірвання шлюбусерії НОМЕР_3 , актовий запис № 34.

Під час перебування у шлюбі на підставі договору купівлі-продажу квартири від 08.12.2008, посвідченого приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської області Очеретяною В.В., реєстровий № 5694, ОСОБА_2 набула право власності на квартиру, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 (колишня АДРЕСА_5 . Відповідно до умов договору купівлі - продажу квартири та домовленістю сторін вартість квартири становить 175 376 грн. Основне зобов?язання по договору оплата за квартиру повинна була бути здійснена з відтермінуванням і боржник (покупець) повинен сплатити залишок ціни квартири у розмірі 164 574,95 грн., щомісячно до 20 числа поточного місяця на протязі 15 років: починаючи з січня 2008 року по листопад 2023 року по 915 грн.; останній платіж на суму 789,95 грн. боржник зобов`язаний сплатити до 20 грудня 2023 року. Дану квартиру сторони за взаємною згодою зареєстрували за дружиною ОСОБА_2 . Під час укладання договору купівлі продажу квартири позивач підписав заяву в нотаріуса, якою надавав згоду на купівлю квартири за спільні кошти подружжя, вказаний факт підтверджується п. 12 вищезазначеного договору.

Судом встановлено, що 22.12.2008 року між АТ “Уманьферммаш” та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, відповідно до якого в забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором та іпотекодавцем зобов`язань за цим договором, іпотекодавець (відповідач) надав в іпотеку належне йому на праві власності майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_4 (колишня АДРЕСА_5 .

Відповідно до пункту 1.4 договору іпотеки предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської області Очеретяною В.В. 08 грудня 2008 року, реєстр за № 5694, зареєстрованого в державному реєстрі правочинів 08 грудня 2008 року за № 3263423. Право власності на вказану квартиру зареєстровано у реєстрі прав власності на нерухоме майно за номером 25548427, що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданим Уманським виробничим відділком комунального підприємства “Черкаське обласне об?єднане бюро технічної інвентаризації 15 грудня 2008 року, номер витягу 21272938.

На укладання цього договору була надана письмова згода другого з подружжя (чоловіка).

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інакше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У частині четвертій статті 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч. 1 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до ст. 63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Суд зазначає, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

З огляду на зазначене, презумпція спільності майна, набутого подружжям у шлюбі, не спростована.

А тому, суд дійшов висновку, що квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_4 (колишня АДРЕСА_5 є спільною сумісною власністю позивача та відповідача.

3.2. Щодо розподілу часток у спільному майні подружжя.

Як було вказано вище, суд встановив, що 22.12.2008 року між АТ “Уманьферммаш” та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, відповідно до якого в забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором та іпотекодавцем зобов`язань за цим договором, іпотекодавець (відповідач) надав в іпотеку належне йому на праві власності майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_4 (колишня АДРЕСА_5 .

Відповідно до пункту 1.4 договору іпотеки предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської області Очеретяною В.В. 08 грудня 2008 року, реєстр за № 5694, зареєстрованого в державному реєстрі правочинів 08 грудня 2008 року за № 3263423. Право власності на вказану квартиру зареєстровано у реєстрі прав власності на нерухоме майно за номером 25548427, що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданим Уманським виробничим відділком комунального підприємства “Черкаське обласне об?єднане бюро технічної інвентаризації 15 грудня 2008 року, номер витягу 21272938.

Частиною 1 ст. 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Верховний Суд у постанові від 01 вересня 2022 року у справі № 245/9244/17 (провадження № 61-5729св22) дійшов висновків, що виходячи зі змісту статей 60, 65 СК України, при поділі майна подружжя враховуються також борги подружжя за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Так, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя, а тому якщо боргові зобов`язання підтверджуються наявними у справі доказами, такі боргові зобов`язання повинні ураховуватися при поділі майна подружжя. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19).

Відповідно до правових висновків, висловлених Верховним Судом України в справах № 6-79цс13, №6-2641цс15, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності. Разом з тим належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи вказані норми та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є: час набуття такого майна, кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття), мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

Отже, згідно приписів законодавства, яке застосовується до правовідносин між сторонами, а також враховуючи встановлені судом обставини, суд приходить до висновку, що оскільки позивач та відповідач придбали спірне майно під час шлюбу, то вони є співвласниками квартири за адресою: АДРЕСА_4 (колишня АДРЕСА_5 .

Крім того, визнаючи таким, що використаний в інтересах сім`ї та є спільним боргом позивача та відповідача кредит (борг), отриманий відповідачем для придбання вищевказаної квартири, суд приходить до висновку, що і зобов`язання за вказаним боргом сторони повинні були нести спільно в рівних частинах.

У той же час, судом встановлено, що шлюб між сторонами було розірвано 04 липня 2017 року, що підтверджується Свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_4 від 04.07.2017 року, актовий запис № 34.

В судовому засіданні сторони надали суперечливі пояснення щодо моменту фактичного припинення шлюбних відносин, доказів на підтвердження своєї позиції до суду не надали, тому суд виходить з того, що фактичні шлюбні відносини між сторонами припинилися з моменту розірвання шлюбу, тобто з 04 липня 2017 року.

Крім того, в судовому засіданні не було доведено, що позивач після розірвання шлюбу брав участь у погашенні заборгованості за спірну квартиру, тому суд робить висновок, що такі платежі, зроблені після 04 липня 2017 року було зроблено за рахунок власних коштів відповідача.

У той же час, суд робить висновок, що платежі за придбання квартири, зроблені до 04 липня 2017 року було зроблено за рахунок спільних коштів подружжя.

Згідно наданих до суду оригіналів платіжних документів, за придбану квартиру за адресою: АДРЕСА_4 (колишня АДРЕСА_5 було сплачено наступні платежі:

2008 рік – 10801,05 грн, 2009 рік – 9343,00 грн, 2010 рік, 10980,00 грн, 2011 рік – 10980,00 грн, 2012 рік – 10980,00 грн, 2013 рік – 10970,00 грн, 2014 рік – 10980,00 грн., 2015 рік – 10980,00 грн, 2016 рік – 10980,00 грн, 2017 рік – до 04 липня 5490,00 грн, після 04 липня 3660,00 грн, 2018 рік – 11320,00 грн, 2019 рік – 7320,00 грн, 2020 рік – 46944,95 грн.

Таким чином, відповідно до наданих до суду платіжних документів, до моменту розірвання шлюбу між сторонами було сплачено 102484,05 грн, а після - 69244,95 грн, разом 171729,00 грн.

Судом встановлено, що відповідно до умов договору купівлі продажу спірної квартири, її вартість становить 175376,00 грн.

В судовому засіданні сторони пояснили, що на даний момент платежі за договором іпотеки за спірну квартиру сплачено в повному обсязі.

Тому, виходячи з принципу рівності сторін, суд відносить різницю в розмірі 3674,00 грн, платіжні документи щодо якої до суду надано не було, до платежів, які було вчинено сторонами за рахунок спільних коштів.

Таким чином, суд робить висновок, що за рахунок спільних коштів сторін було сплачено 106131,05 грн.

За рахунок власних коштів відповідача, згідно наданих до суду квитанцій, було сплачено 69244,95 грн.

Відповідно до ст. 70 Сімейного кодексу України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Перелік підстав, за яких суд може відступити від презумпції рівності часток подружжя у спільному майні, визначений ч. 2 ст. 70 Сімейного кодексу України, не є вичерпним.

Враховуючи те, що позивач фактично самоусунувся від сплати своїх зобов`язань за договором іпотеки суд вважає, що дотримання презумпції рівності часток в спільній власності буде несправедливим по відношенню до відповідача, яка належним чином за рахунок власних коштів починаючи з 04 липня 2017 року виконувала зобов`язання за договором іпотеки, таким чином її сплативши і виконавши зобов`язання перед кредитором.

Таким чином, суд вважає, що спільним сумісним є лише та частка в спільній квартирі, яка була виплачена позивачем та відповідачем спільно до моменту припинення фактичних шлюбних відносин, тобто до 04 липня 2017 року.

З огляду на зазначені вище розрахунки, беручи до уваги вартість спірної квартири на момент її придбання (175376,00 грн.) та суму іпотеки, виплачену за рахунок спільних коштів сторін (106131,05 грн.), шляхом математичних обрахунків, суд вважає, що спільними є 61/100 часток квартири.

У той же час, 39/100 часток спірної квартири є індивідуальною власністю відповідача.

Остаточно розраховуючи частки сторін у спірній квартирі, суд виходить з того, що на виконання приписів ст. 70 Сімейного кодексу України, частки позивача та відповідача у спільній частині квартири за адресою: АДРЕСА_4 (колишня АДРЕСА_5 є рівними по 61/200 частин.

Таким чином, суд дійшов висновку, що остаточно у спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_4 (колишня АДРЕСА_5 частки сторін слід визначити наступним чином: позивачу належить 61/200 частина квартири, а відповідачу – 139/200 частин.

3.3. Щодо поділу майна сторін.

За змістом частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п`ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України).

Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.

Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Суд виходить з того, що при вирішенні спору про поділ майна, необхідно встановити не лише обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення ведення спільного господарства, з`ясувати джерело і час придбання, його вартість та виходити з презумпції рівності часток, а й враховувати інші істотні обставини, що мають значення для справи, зокрема можливість реального поділу майна з виділенням кожному із подружжя окремих видів (об`єктів) майна, можливість спільного користування певним видом майна у разі визначення ідеальних часток у цьому майні та спільного користування неподільною річчю, а також чи був визначений сторонами певний порядок користування спірним майном, матеріальне становище співвласників щодо можливості сплати грошової компенсацію при перевищенні вартості частки, що підлягає виділу іншому із подружжя тощо.

Аналогічну правову позицію було висловлено у Постанові Верховного Суду від 21.06.2023 року у справі №654/3751/18.

Оскільки спірна квартира є неподільною річчю, реальний її поділ з виділенням кожній із сторін окремих видів (об`єктів) майна є неможливим.

Також суд враховує, що в судовому засіданні позивач зазначав, а відповідач це підтвердила, що спірною квартирою подружжя ніколи не користувалося, робили в ній ремонт та завжди проживали там батьки відповідача.

Враховуючи зазначені обставини, на думку суду, спільне користування спірним майном також є неможливим.

Таким чином, суд дійшов висновку, що поділ майна з урахуванням ідеальних часток є неефективним способом захисту, буде потребувати нового судового розгляду.

За таких обставин, суд вважає, що найбільш доцільним та ефективним варіантом поділу майна буде присудження позивачу грошової компенсації як еквіваленту його частки у спільному майні.

Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82).

Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (Постанова Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 522/17831/20).

Крім того, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, насамперед акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад.

Відповідно до частини п`ятої статті 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, зроблено висновок, що приписи частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.

За встановлених судом обставин, суд вважає за можливе у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за відповідачем право особистої власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 (колишня АДРЕСА_5 з одночасним присудженням позивачу грошової компенсації вартості належної йому частки, яка має бути стягнута з відповідача на його користь.

Зазначене у достатній мірі відповідатиме засадам справедливості та розумності, забезпечуватиме дотримання балансу у відносинах сторін.

У відповідності до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі представлених доказів.

Суд звертає увагу, що обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога – це поділ майна подружжя і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу (Постанова Верховного Суду від 17.08.2022 року у справі №522/8676/20).

Щодо вартості майна, що підлягає поділу, суд визначає її виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Це узгоджується з нормами СК України та правовими висновками Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18).

Разом з тим, зазначене слід оцінювати у контексті із принципом змагальності цивільного процесу. Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивач у позовній заяві зазначив, що вартість спірної квартири становить 175376,00 грн. Крім того, звертаючись з вимогою про визнання права власності на частину спірної квартири, позивач вказав ціну позову в сумі 87688,00 грн.

Отже, з цього виснується, що позивач усвідомлював необхідність визначення вартості спільного майна та знав про свій процесуальний обов`язок довести суду вартість спірного майна, і погодився саме з такою його оцінкою.

У той же час, позивач, як найбільш зацікавлена у вирішенні спору особа, не виконав свій процесуальний обов`язок та не надав до суду висновку щодо іншої вартості спірної квартири. Відповідач відповідних доказів до суду також не надала.

З огляду на це, суд приймає як вартість спільного майна на момент вирішення спору вартість квартири за адресою: АДРЕСА_4 (колишня АДРЕСА_5 , яка зазначена в договорі купівлі-продажу квартири від 08.12.2008 року, тобто 175376 (сто сімдесят п`ять тисяч триста сімдесят шість) гривень 00 копійок.

Таким чином, виходячи з цього, розмір компенсації, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування його частки в спільному майні становить 53489 (п`ятдесят три тисячі чотириста вісімдесят дев`ять) гривень 68 копійок.

У той же час, за відповідачем необхідно виділити у приватну власність відповідача квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 (колишня АДРЕСА_5 .

3.4. Щодо доводів відповідача та її представника стосовно пропуску позивачем строку позовної давності при зверненні до суду із вказаним позовом, суд зазначає наступне.

Статтями 256-257 та 261 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У частині другій статті 72 СК України та пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15).

Як роз`яснено у п. 15 згаданій постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11, початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (статті 106,107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109,110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК України).

Тобто визначальним для висновку про застосування строку позовної давності у спорі про поділ майна подружжя, заявленому після розірвання шлюбу, є саме момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Як вбачається з матеріалів справи та наданих пояснень в судовому засіданні позивачем та його представником, що про порушення свого права на частку у спірному майні подружжя позивач дізнався лише в березні 2020 році.

Крім того, позивач та його представник зазначили, що 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв?язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-ІХ), яким «5. Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 350) доповнити пунктами 12-14 такого змісту: "12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Карантин тривав з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року.

3 24.02.2022 року по даний час на території України відповідно до Указу президента України запроваджено військовий стан в зв?язку з повномаштабною агресією РФ. Відповідно до пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Тобто звернення з даним позовом був у встановлений законом строк.

Пунктом 1 ст.6 конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення й застосування конвенції (п.1 ст.32), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту з плином часу (п.51 рішення від 22.10.96 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п.570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст.261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся по його захист до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

У справі, встановлено, що позивач про порушення свого права дізналась лише в березні 2020 році, коли мати відповідачки ОСОБА_4 подала до Уманського міськрайонного суду позовну заяву про визнання договору недійсним в частині покупця, визнання покупцем за договором купівлі продажу, при цьому залучила ОСОБА_1 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача.

Також суд вважає доведеним позивачем та його представником той факт, що строк був не порушений оскільки, з 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв?язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-ІХ), яким «5. Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 350) доповнити пунктами 12-14 такого змісту: "12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Карантин тривав з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року. 3 24.02.2022 року по даний час на території України відповідно до Указу президента України запроваджено військовий стан в зв?язку з повномаштабною агресією РФ, у який також було зупинено строк позовної давності.

Таким чином, судом було встановлено, що позивачем не було пропущено строк звернення до суду із даним позовом.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, належним чином оцінивши подані сторонами докази, оскільки домовленості чи шлюбного договору щодо поділу спільного майна сторонами не укладено, тому суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

4. Розподіл судових витрат.

Судом встановлено, що позивачем при зверненні до суду сплачений судовий збір у сумі 1211,20 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 1 від 10.03.2025 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ціну позову позивач визначив у розмірі 87688,00 грн.

Таким чином, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати у виді витрат на сплату судового збору в сумі 738,83 грн (53489,68 грн/87688,00 грн = 61%; 1211,20 грн*61% = 738,83 грн)

Щодо інших судових витрат суд не вирішує питання, оскільки представником позивача було подано до суду заяву в якій він зазначив про подальше звернення для додаткового рішення суду про стягнення з відповідача судових витрат.

Керуючись ст. ст. 13, 81, 89, 263-265, 273, 351, 352, 354 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про поділ спільного сумісного майна подружжя - задовольнити частково.

Визнати квартиру за адресою: АДРЕСА_4 (колишня АДРЕСА_5 спільним сумісним майно подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Провести поділ спільного сумісного майна ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступним чином:

Виділити у приватну власність ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) квартиру АДРЕСА_3 .

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за належну йому частку у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_3 в сумі 53489 (п`ятдесят три тисячі чотириста вісімдесят дев`ять) гривень 68 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 738 (сімсот тридцять вісім) гривень 83 копійки.

Надані для огляду в судовому засіданні оригінали платіжних документів після набрання рішенням законної сили повернути ОСОБА_2 за належністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення суду.

Учасник справи, якому копія рішення суду не була вручена у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому копії рішення суду.

Повне рішення складено 12 лютого 2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Суддя О.В. Душин