Постанова від 09 лютого 2026 р. у справі №758/14715/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №758/14715/23 Головуючий у І інстанції - Захарчук С.С.

апеляційне провадження №22-ц/824/2474/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на додаткове рішення Подільського районного суду м. Києва від 29 серпня 2025 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про встановлення факту перебування у трудових відносинах, зобов`язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди,-

установив:

У грудні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Подільського районного суду м. Києва з позовом до ФОП ОСОБА_1 про встановлення факту перебування у трудових відносинах, зобов`язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 24 квітня 2025 року у задоволенні зазначеного вище позову відмовлено.

11 серпня 2025 року до Подільського районного суду м. Києва від представника ФОП ОСОБА_1 - адвоката Магратій Я.В. надійшла заява про розподіл судових витрат на правничу допомогу, якій представник відповідача просила суд вирішити питання про розподіл судових витрат та стягнути з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу у розмірі 38400 грн.

Додатковим рішенням Подільського районного суду м. Києва від 29 серпня 2025 року у задоволенні заяви ФОП ОСОБА_1 про розподіл судових витрат відмовлено.

Не погодившись з додатковим рішенням суду першої інстанції, ФОП ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, оскільки вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, щона підтвердження надання правничої допомоги у даній цивільній справі, вона через підсистему «Електронний суд» подала до суду першої інстанції заяву про розподіл судових витрат на правничу допомогу, яка була сформована 11 серпня 2025 року, вказуючи на те, що за укладеним з адвокатом Магратій Я.В. договором про надання правничої допомоги №51 від 06 грудня 2023 року понесла витрати на правничу допомогу.

Вказує, що вона у своєму відзиві на позовну заяву заявляла, що нею у відповідності до вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України додатково будуть подані докази, щодо понесених витрат по даній справі для реалізації свого права на стягнення витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, що буде здійснено протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, на підставі відповідної заяви та доданих до неї доказів (додаткових угод, актів наданих послуг, рахунків на оплату, тощо).

Зазначає, що нею було дотримано всіх вимог чинного законодавства щодо порядку відшкодування витрат пов`язаних з судовим розглядом даної справи, а також щодо дотримання строків подання доказів для підтвердження розміру понесених витрат пов`язаних з підготовкою до судового розгляду та судовим розглядом справи в суді першої інстанції, з метою їх відшкодування.

Просила суд, додаткове рішення Подільського районного суду м. Києва від 29 серпня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити заяву про стягнення з ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу у сумі 38400 грн. надану у суді першої інстанції.

У разі ухвалення відповідного рішення по справі на її користь, включити в судові витрати, витрати на правничу допомогу, що були надані відповідачу у суді апеляційної інстанції у розмірі 10000 грн.

На вказану апеляційну скаргу ОСОБА_2 надала відзив, в обґрунтування якого зазначила, що в апеляційній скарзі відповідачка просить стягнути з неї витрати на правничу допомогу у розмірі 38400 грн. надану у суді першої інстанції та 10000 грн. надану у суді апеляційної інстанції. Проте, ані у суді першої інстанції, ані в апеляційній інстанції відповідачем та її представником не надано жодних платіжних документів про оплату таких послуг, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

У матеріалах справи є лише Договір №51 про надання правничої допомоги від 06 грудня 2023 року, Акт №1 приймання-передачі наданих послуг до Договору №51 від 06 грудня 2023 року складений 08 серпня 2025 року та Рахунок на оплату №1 від 08 серпня 2025 року. Між тим, у Рахунку на оплату №1 від 08 серпня 2025 року, який адвокат Магратій Я.В. виставила відповідачу зазначено у найменування товару: «послуги згідно договор. надання прав. доп. №29 від 08 березня 2023 року», проте, згідно доказів у матеріалах справи №758/14715/23 міститься лише Договір №51 про надання правничої допомоги від 06 грудня 2023 року, таким чином адвокат Магратій Я.В. та відповідач вводять суд в оману, надаючи неправдиві докази, які не підтверджують факт понесення витрат на правничу допомогу.

Просила суд, відмовити у задоволені апеляційної скарги відповідача у повному обсязі.

На вказаний відзив ФОП ОСОБА_1 надала відповідь, та просила суд врахувати наведені у ній пояснення та аргументи, щодо доводів відповідача та мотиви їх повного відхилення відповідачем, апеляційну скаргу задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брала участь у розгляді справи, перевіривши законність та обґрунтованість додаткового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

За правилом ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин 1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи додаткове судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не надано суду обґрунтованого розрахунку суми витрат, понесених на правову допомогу, не зазначено час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), а тому, суд першої інстанції дійшов висновку, що правових підстав для стягнення витрат на правову допомогу немає.

Однак, колегія суддів не може погодитись із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 270 ЦПК Українипередбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених ст. 430 цього Кодексу.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (ч. 3 ст. 270 ЦПК України).

Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України, однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).

Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.

У ч. 1 ст. 59 Конституції Українизакріплено право кожного на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

У відповідності до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, якою врегульовано питання з розподілу судових витрат між сторонами передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Приймаючи вказані положення колегія суддів зазначає, що як вбачається, рішення Подільського районного суду м. Києва від 24 квітня 2025 року про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_1 про встановлення факту перебування у трудових відносинах, зобов`язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди, було ухвалено 24 квітня 2025 року.

Як вбачається з матеріалів справи представник ФОП ОСОБА_1 - адвокат Магратій Я.В. була належним чином повідомлена про призначення розгляду справи на 24 квітня 2025 року на 10 год 00 хв., про що свідчить розписка про день та час розгляду справи та клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Отже, сторона відповідача достеменно була обізнана про розгляд справи.

Із заявою про вирішення питання про стягнення з позивача у відшкодування понесених судових витрат, сторона відповідача звернулась 11 серпня 2025 року шляхом скерування її через підсистему «Електронний суд».

Як вбачається, докази на підтвердження понесених відповідачем судових витрат, заявлених до відшкодування з позивача, додані до заяви про їх відшкодування, яка була скерована лише 11 серпня 2025 року.

За наслідком чого, суд доходить до висновку, що відповідні докази на підтвердження понесення стороною відповідача судових витрат, заявлених до відшкодування з позивача, подані до суду з порушенням встановленого ч. 8 ст. 141 ЦПК України п`ятиденного строку для їх подання, а відтак з порушенням процесуального строку на вчинення відповідної процесуальної дії.

Статтею 120 ЦПК України передбачено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

У відповідності до ст. 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідні наслідки до заяви, за наслідком пропуску строку з подання доказів на підтвердження понесених судових витрат, врегульовані ч. 8 ст. 141 ЦПК України, якою як вказувалось судом передбачено, що у разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вбачається, надавши відповідні докази на підтвердження понесення судових витрат з пропущенням процесуального строку на вчинення процесуальної дії, стороною відповідача не заявлено відповідного клопотання про його поновлення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що заява представника відповідача про відшкодування судових витрат, у відповідності до вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України, підлягає залишенню без розгляду.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що ЦПК України закріплює вимогу для кожної із сторін процесу подавати до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які сторона понесла, і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи (ст. 134 ЦПК України).

Такий розрахунок подається до суду разом із першою заявою по суті спору.

Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат є обов`язковою складовою першої заяви по суті спору, оскільки з огляду на ст. 134 ЦПК України попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат враховується судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При цьому, поданий стороною попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми таких витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно з ч. 2 ст. 134 ЦПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого судового збору.

Наведена норма процесуального закону надає суду право у разі невиконання стороною обов`язку подати попередній розрахунок судових витрат відмовити їй у їх відшкодуванні, за винятком суми сплаченого судового збору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі №904/4494/18).

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, здійснені стороною у справі судові витрати на правничу допомогу визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правову допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Під час розгляду справи у якості доказів у більшості випадків достатньо надати суду договір про надання правової допомоги, акт прийому-передачі наданих послуг згідно з договором про надання правової допомоги, платіжні доручення на оплату послуг адвоката та квитанції про плату клієнтом цих доручень.

Як вбачається із матеріалів справи першою заявою по суті спору в суді першої інстанції була заява представника ФОП ОСОБА_1 - Магратій Я.В. про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін (а.с. 62-65, Т. 1), однак вона не містила попереднього розрахунку суми судових витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги, що відповідачем було дотримано всіх вимог чинного законодавства щодо порядку відшкодування витрат пов`язаних з судовим розглядом даної справи, а також щодо дотримання строків подання доказів для підтвердження розміру понесених витрат пов`язаних з підготовкою до судового розгляду та судовим розглядом справи в суді першої інстанції, з метою їх відшкодування.

Щодо вимоги апеляційної скарги про включення в судові витрати, витрати на правничу допомогу, що були надані відповідачу у суді апеляційної інстанції у розмірі 10000 грн., то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.

За правилами ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Київського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року заяву ФОП ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу було залишено без розгляду, що в свою чергу свідчить про те, що ФОП ОСОБА_1 не є тією особою, на користь якої ухвалено судове рішення, а відтак не може в даному випадку і претендувати на стягнення на її користь витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Враховуючи вищезазначене, керуючись приписами ч. 2 ст. 141 ЦПК України та беручи до уваги, те що постановою Київського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року заяву ФОП ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу було залишено без розгляду, апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність вимоги апеляційної скарги про включення в судові витрати, витрати на правничу допомогу, що були надані відповідачу у суді апеляційної інстанції у розмірі 10000 грн.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 141, 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Додаткове рішення Подільського районного суду м. Києва від 29 серпня 2025 року скасувати і постановити нове судове рішення про залишення заяви ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу без розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 18 лютого 2026 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба