Постанова від 03 лютого 2026 р. у справі №372/1217/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2026 року

справа № 372/1217/25

провадження № 22-ц/824/1156/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача: Музичко С.Г.,

суддів: Болотова Є.В., Сушко Л.П.

при секретарі: Яхно П.А.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 08 травня 2025 року, постановлене під головуванням судді Висоцької Г.В. за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини та встановлення фату утримання дитини,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому зазначає, що вони від зареєстрованого шлюбу із відповідачкою мають дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з позивачем, а тому він просить суд стягнути на свою користь аліменти на утримання дитини в розмірі 1/4 частини від всіх видів його доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму відповідного віку дитини щомісячно, від дня пред`явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття. Так як позивач самостійно займається розвитком дитини, забезпечує відповідний рівень життя, також просив встановити факт самостійного виховання та утримання дитини.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 08 травня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання спільної дитини - дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України", щомісячно, починаючи з 06 березня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

В решті позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати в частині відмови позовних вимог, постановити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Вимоги обґрунтовані тим, що позивачем були подані письмові докази, які підтверджують факт утримання дитини позивачем та проживання її з батьком. Дані письмові докази ніким та нічим не були спростовані, суд залишив це поза увагою.

Загальне позитивне ставлення дитини до батька, до його авторитету, прагнення до спілкування та спільного проведення часу є очевидним. Такі позитивні тенденції, у тому числі тісний зв`язок з батьком, необхідність забезпечення стабільного, константного місця проживання дитини, її сталого розпорядку життя та навчання в інтересах дитини необхідно зберегти.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_6 апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про місце, дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується в частині відмови у задоволенні вимог щодо встановлення факту утримання дитини, то в іншій частині рішення суду апеляційною інстанцією не переглядається.

Відмовляючи в задоволені частини вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не довів в повній мірі, що матір не здійснює батьківських прав та не виконує обов`язків щодо своєї дитини, а посилання позивача на той факт, що невстановлення в судовому порядку факту самостійного виховання та утримання дитини призводить до порушення прав позивача будь-якими органами державної влади, підприємствами, установами чи організаціями при зверненні батька до таких з приводу вирішення будь-яких питань щодо своєї дитини, що, в свою чергу, свідчить про доцільність встановлення такого факту, а утримання та виховання батьком дитини є його законним обов`язком та не потребує встановлення факту судом з тією метою, про яку зазначає позивач.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 25.08.2017 року Херсонським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Херсонській області зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про що зроблено відповідний актовий запис у книзі реєстрації актів про укладення шлюбу під №945, та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .

Під час даного шлюбу, у сторін народилась дочка - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 .

13 жовтня 2022 року рішенням Обухівського районного суду Київської області шлюб між сторонами розірвано (справа №372/2325/22).

Як зазначає позивач, після розірвання шлюбу дочка ОСОБА_4 залишилася проживати разом з ним.

Позивач стверджує, що він сам займається вихованням та розвитком дитини: водить до навчального закладу, на гуртки, піклується про її здоров`я, і т.д.

Як вбачаться із довідки Центру розвитку Смайлик від 19.03.2024 року, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.09.2022 року навчається у центрі розвитку Смайлик у групі підготовки до школи щоденно з 09:00 до 13:00 год., та додатково відвідує гуртки з малювання та англійської мови. За весь період навчання батько зарекомендував себе як турботливий та уважний до доньки, щодня приводить та забирає ОСОБА_4 з центру, вчасно сплачує навчання, цікавиться успіхами, і т.д. За весь період, маму ОСОБА_4 жодного разу не бачили, вона не телефонувала.

Відповідно до довідки Центру розвитку дитини Ikids club, ОСОБА_5 відвідує хореографічні заняття у Центрі розвитку дитини Ikids club. Тато приводить вчасно заняття та сплачує послуг Центру відповідно термінам.

Головою управління ОСББ «Будівельників-14» В.А.Ларченком 25.10.2024 року видано довідку №15 про те, що ОСОБА_1 проживає за адресою АДРЕСА_1 . Разом з ним, за вищенаведеною адресою проживає дочка ОСОБА_5 , 2017 року народження.

02.12.2022 року рішенням №290 Виконавчого комітету Української міської ради затверджено висновок про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком - громадянином ОСОБА_1 .

19.12.2022 року рішенням №310 Виконавчого комітету Української міської ради визначено спосіб участі у вихованні малолітньої дитини шляхом реалізації права спілкування матері ОСОБА_2 із своєю малолітньою дитиною ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За приписами ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (ст. 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 30 ЦК України).

Відповідно до ст. 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

З настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена ч. 1 ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною 1 ст. 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Суд зазначає, що у цій справі позивач просить установити факт самостійного виховання нею дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких матір не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена ч. 1 ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини (п. 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23).

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).

Колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції, що апелянт не довів в повній мірі, що матір не здійснює батьківських прав та не виконує обов`язків щодо своєї дитини, а посилання позивача на той факт, що невстановлення в судовому порядку факту самостійного виховання та утримання дитини призводить до порушення прав позивача будь-якими органами державної влади, підприємствами, установами чи організаціями при зверненні батька до таких з приводу вирішення будь-яких питань щодо своєї дитини, що, в свою чергу, свідчить про доцільність встановлення такого факту, а утримання та виховання батьком дитини є його законним обов`язком та не потребує встановлення факту судом з тією метою, про яку зазначає позивач.

Оцінюючи висновок органу опіки та піклування, суд вважає, що вказаний висновок тільки підтверджує факт проживання дитини разом із батьком, а також те, що батьком створені належні умови проживання для дочки.

Те ж саме стосується і рішення ВК Української міської ради про визначення порядку участі у вихованні малолітньої дитини.

З врахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, в розрізі заявлених позивачем позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що судом не встановлено підстав для захисту прав позивача та, відповідно, встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 08 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст складено 17 лютого 2026 року.

Суддя-доповідач

Судді