Постанова від 02 лютого 2026 р. у справі №754/11032/22 — Київський апеляційний суд

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

3 лютого 2026 року місто Київ

справа № 754/11032/22

апеляційне провадження № 22-ц/824/5592/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Головачова Я.В.,

суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О.,

за участю секретаря судового засідання: Приходька Р.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Деснянського районного суду міста Києва у складі судді Зотько Т.А. від 13 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про повернення безпідставно набутих грошових коштів,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2022 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.

Позов обґрунтовано тим, що у жовтні 2018 року у позивача виникла необхідність у правовій допомозі, у зв'язку з чим вона звернулася за правовою допомогою до юриста відповідача, який у подальшому виявився шахраєм. У період з жовтня 2018 року по липень 2019 року позивачем безпідставно перераховано на банківську картку відповідача 223 718 грн 02 коп.

9 січня 2020 року позивачем було подано заяву до Дніпровського управління поліції м. Києва за фактом шахрайства та заволодіння грошовими коштами, про що внесено відомості до ЄРДР за № 1202010004000171 від 10 січня 2020 року. Однак, 20 травня 2022 року винесено постанову про закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення та рекомендовано позивачці звернутися до суду для вирішення питання в порядку цивільно-правових відносин для повернення коштів.

Посилаючись на те, що відсутні правові підстави, на якій відповідач набула кошти, ОСОБА_3 просила стягнути з ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти в розмірі 223 718 грн 02 коп.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2025 року позов ОСОБА_3 задоволено.Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 223 718 грн 02 коп., судовий збір у розмірі 1 240 грн 50 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 996 грн 68 коп.

Рішення суду мотивоване тим, що матеріали справи не містять доказів укладення між позивачем і відповідачем будь-яких письмових договорів, у зв`язку з виконанням яких здійснювалося перерахування грошових коштів, а тому такі кошти були отримані без належної правової підстави та підлягають поверненню як безпідставно набуті.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову, оскільки не врахував, що позивач добровільно перераховувала грошові кошти відповідачу на прохання ОСОБА_4 в якості оплати послуг адвоката, усвідомлюючи відсутність між сторонами будь-яких зобов`язальних правовідносин. За таких обставин, на думку скаржника, поведінка позивача є суперечливою, адже вона свідомо та без помилки погодилася на передачу грошових коштів без правової підстави й прийняла на себе можливі несприятливі наслідки, що, на його переконання, виключає можливість задоволення позовних вимог.

Крім того, скаржник вказує, що висновки суду про задоволення позову фактично ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження № 1202010004000171 від 10 січня 2020 року, яке було закрите постановою від 20 травня 2020 року у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ОСОБА_3 відзив на апеляційну скаргу не подала.

Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судовому засдіанні підтримав апеляційну скаргу з наведених в ній підстав та просив її задовольнити.

ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялася належним чином. З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України її неявка не перешкоджає розгляду справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно довідки АТ КБ "ПриватБанк" від 16 вересня 2022 року № FBP475945QDR8U65, у період з жовтня 2018 року по липень 2019 року ОСОБА_3 перерахувала на банківську карту ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 223 718 грн 02 коп.

9 січня 2020 року ОСОБА_3 звернулася із заявою до Дніпровського УП ГУНП м. Києва за фактом заволодіння грошовими коштами, про що до ЄРДР внесено відомості за № 2020100040000171 від 10 січня 2020 року.

20 травня 2022 року начальником слідчого відділення ВП-4 Дніпровського УП ГУНП м. Києва Нежур М.А. винесено постанову, якою закрито кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 2020100040000171 від 10 січня 2020 року, у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

Позиція суду апеляційної інстанції

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що національні суди при тлумаченні норм права мають обирати такі підходи, які зазвичай охоплюють аналіз законодавства, судової практики, доктринальних джерел та інших релевантних матеріалів (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, рішення від 6 грудня 2007 року).

Відповідно до пункту VII.-2:101 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права, збагачення визнається безпідставним, за винятком випадків, коли особа, що збагатилася, має право на таке збагачення на підставі договору, іншого юридичного акту, судового рішення чи норми права, або коли потерпіла особа вільно та без помилки погодилася на настання для себе несприятливих наслідків.

Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Відповідно до пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Ці засади мають фундаментальний характер і підлягають безпосередньому застосуванню, зокрема при тлумаченні та застосуванні норм цивільного законодавства.

Згідно з частиною 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права суд враховує правові висновки щодо її застосування, викладені в постановах Верховного Суду.

Подібний за змістом висновок викладений у пункті 8.26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, у якій зазначено, що принципи справедливості, добросовісності та розумності можуть застосовуватися як норми прямої дії та виступати самостійним засобом регулювання цивільних правовідносин.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 роз`яснено, що добросовісність є стандартом поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка походить із римської правової максими non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), ґрунтується саме на принципі добросовісності. Недобросовісною визнається поведінка, що не узгоджується з попередніми заявами або діями сторони, за умови, що інша сторона обґрунтовано покладалася на таку поведінку та діяла собі на шкоду.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина 1 статті 1212 ЦК України).

Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того, чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постановах від 4 серпня 2021 року в справі № 185/446/18, від 11 січня 2023 року в справі № 548/741/21 та від 17 квітня 2024 року в справі № 127/12240/22.

Ураховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції помилково визнав грошові кошти у сумі 223 718 грн 02 коп., сплачені позивачем, такими, що були набуті відповідачем без достатньої правової підстави, та безпідставно застосував до спірних правовідносин положення статті 1212 Цивільного кодексу України.

В основі доктрини venire contra factum proprium лежить принцип добросовісності, який виключає можливість здійснення особою поведінки, що суперечить її попереднім діям або заявам, якщо інша сторона обґрунтовано покладалася на таку поведінку та діяла собі на шкоду. Зокрема, недобросовісною є поведінка, за якої особа, усвідомлюючи відсутність правового обов`язку, добровільно здійснює певні дії, а згодом намагається усунути їх наслідки шляхом пред`явлення вимог до іншої сторони.

Суд першої інстанції не врахував, що грошові кошти не підлягають поверненню як безпідставно набуті, якщо особа, яка їх сплатила, знала про відсутність у неї обов`язку здійснювати таку сплату, проте діяла добровільно. У такому разі подальше звернення з вимогою про повернення коштів свідчить про суперечливу поведінку потерпілої сторони.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 перераховувала ОСОБА_1 грошові кошти, усвідомлюючи відсутність між ними будь-яких договірних чи інших зобов`язальних правовідносин щодо їх повернення. Сплата здійснювалася добровільно, шляхом перерахування коштів на банківську картку відповідача, без помилки чи примусу.

При цьому такі платежі мали системний характер і здійснювалися протягом тривалого часу - майже одного року, з жовтня 2018 року по липень 2019 року, регулярно та у різних сумах, загалом у кількості 61 платежу.

З огляду на відсутність у позивача обов`язку сплачувати відповідачу грошові кошти, зокрема у зв`язку з відсутністю договірних відносин щодо надання правничої допомоги чи будь-яких інших зобов`язань, а також з урахуванням добровільного та тривалого характеру таких платежів, вимога про їх повернення є вочевидь суперечливою.

За таких обставин відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 223 718 грн 02 коп.

За змістом пункту 2 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав установленими.

Таким чином, задовольняючи позов, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Судові витрати

Відповідно до частин 1, 2, 13 статі 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі відмови в позові інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3 355 грн 77 коп.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2025 року скасувати і ухвалити нове судове рішення такого змісту.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про повернення безпідставно набутих грошових коштів відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3 355 грн 77 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий Судді: