Постанова від 27 січня 2026 р. у справі №758/4795/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2026 року

справа № 758/4795/23

провадження № 22-ц/824/1017/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача: Музичко С.Г.,

суддів: Болотова Є.В., Сушко Л.П.

при секретарі: Яхно П.А.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Замай Марина Федорівна

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 17 квітня 2025 року та на додаткове рішення Подільського районного суду м. Києва від 29 квітня 2025

року, постановлені під головуванням судді Якимець О. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріусКиївського міського нотаріального округу Замай Марина Федорівна про витребування майна із чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Подільського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Замай Марина Федорівна, Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, у якому просила суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що посвідчений 29 жовтня 2022 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Замай Мариною Федорівною, реєстровий номер №532;

- витребувати від відповідача на користь позивача квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 392757580000.

Зазначає, що 29 жовтня 2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Замай Марина Федорівна посвідчено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , за яким позивач була продавцем, а відповідач - покупцем.

Проте позивач вказаного договору купівлі-продажу не підписувала, з покупцем ОСОБА_2 не знайома та на момент укладання зазначеного договору перебувала за межами України, таким чином позивач не мала наміру відчужувати належне їй майно і воно вибуло з її власності без її волі.

Крім того, позивач зазначила, що 04.04.2022, у зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України та окупацією міста Маріуполь, була вимушена виїхати разом з чоловіком ОСОБА_4 за межі України, перед виїздом позивач подала заяву про отримання паспорту громадянина України, оскільки попередній її паспорт був залишений у м. Маріуполь, Донецької області.

22.09.2022 позивач повернулась до України та отримала новий паспорт громадянина України, а 24.09.2022 позивач разом зі своїм чоловіком знову виїхала за межі України.

Таким чином, позивач фактично не могла перебувати 29.10.2022 на території України та відповідно, ніяким чином не могла підписати договір купівлі-продажу, а чоловік позивача ОСОБА_4 особистої згоди на посвідчення Договору, шляхом підписання відповідної заяви, не надавав.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 17 квітня 2025 року позов задоволено частково.

Витребувно від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 392757580000.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 36 138 (тридцять шість тисяч сто тридцять вісім) гривень 40 копійок.

Додатковим рішенням Подільського районного суду м. Києва від 29 квітня 2025 року заяву про ухвалення додаткового рішення задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 (двадцять п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Не погоджуючись із рішенням суду представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Вимоги обґрунтовані тим, що для проведення почеркознавчої експертизи була надана трудова книжка ОСОБА_1 . Зауважує, що записи в трудовій книжці вносив працівник відділу кадрів, тому неможливо по ній встановити належність підпису особі. У зв`язку з зазначеним, вільні зразки, які надала ОСОБА_1 , для експертизи не відповідали дійсним обставинам справи, так як в трудовій книжці вони виконувались не позивачкою, а працівником відділу кадрів.

Почеркознавча експертиза є неналежною, оскільки проведена експертиза по документах, які не були заповнені стороною, по експериментальних зразках ОСОБА_1 , які невстановлена особа принесла до суду окремо поза судовим засіданням не можуть вважатися відібрані належним чином, тому висновок експертизи не відповідає нормативно - правовим документам.

Суд не надавав оцінки поясненням позивача про те, що в день укладення спірного договору купівлі - продажу об`єкту нерухомого майна вона перебувала за кордоном в той час, згідно з повідомленням Прикордонної Служби України, ОСОБА_1 , станом до 31.10.2022 року кордон України не перетинала, тобто позивач надала до суду недостовірні відомості про своє перебування 29.10.2022 року за межами України.

Апеляційну скаргу на додаткове рішення суду обґрунтовує тим, що з наданих доказів на підтвердження витрат, понесених на правничу допомогу, неможливо визначити, скільки часу витрачено на побудову адвокатом позиції захисту інтересів клієнта. Не визначено скільки часу адвокат витратив на збір доказів.

Представником позивача не надано до суду належного фінансового документу про прибуткування грошових коштів ОСОБА_1 .

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача зазначила, що відповідач ОСОБА_2 жодних заперечень щодо висновку експерта від 15.10.2024 року № 6122/24-32 не подавала. Також, клопотань про призначення повторної та додаткової експертизи відповідачкою подано не було.

На думку позивача, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачка не підписувала спірний договір купівлі-продажу, про що надала достовірні докази.

В судовому засіданні позивач та її представник проти задоволення апеляційної скарги заперечували.

Апелянт в судове засідання не з`явилась, про місце, дату та час розгляду справи повідомлялась належним чином, надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не підписувала спірний договір купівлі-продажу квартири від 29 жовтня 2022 року, майно вибуло з власності позивача не з її волі, а тому наявні підстави для витребування квартири у відповідачки ОСОБА_2 , що є належним способом захисту.

Колегія суддів погоджується з висновком суду, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 29 жовтня 2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Замай Марина Федорівна було посвідчено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (далі - Договір).

Продавцем за договором є ОСОБА_1 , покупцем - ОСОБА_2 (т.1 а.с.66-68).

На підтвердження права власності продавця на квартиру під час укладення Договору, було подано дублікат договору купівлі-продажу квартири, посвідченого ПНКМНО Сидоренко А.В. 22.02.20216 за реєстровим №149 (т.2 а.с.25).

Дублікат був виданий 09.09.2022 ПНКМНО Сидоренко А.В. за реєстровим №353 на підставі заяви ОСОБА_6 , який діяв від імені Позивача на підставі довіреності посвідченої 30.08.2022 приватним нотаріусом Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Афанасієвським Д.В. за реєстровим № 1038.

Також, при проведенні спірного правочину, нотаріусу було подано заяву від 12.10.2022 ОСОБА_4 , який є чоловіком продавця, про його згоду на продаж квартири АДРЕСА_1 (т.2 а.с.43).

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.04.2023 року, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 29.10.2022, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Замай Мариною Федорівною, реєстровий номер №532.

ОСОБА_1 була власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири посвідченого ПНКМНО Сидоренко А.В. 22.01.2016 за реєстровим номером №149.

З договору купівлі-продажу квартири посвідченого ПНКМНО Сидоренко А.В. 22.01.2016 за реєстровим номером №149 вбачається, що на момент укладення вказаного договору дані позивачки були наступними: РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт серія НОМЕР_2 виданий Орджонікідзевським РВ Маріупольського МУ УМВС України 13.06.2001 р., зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (т.1 а.с.17-18).

Також, зі спірного Договору купівлі-продажу від 29.10.2022, посвідченого ПНКМНО Замай М.В, реєстровий номером № 532, а також Довіреності посвідченої 30.08.2022 приватним нотаріусом ЛРНОПО Афанасієвським Д.В. за реєстровим №1038, вбачається, що дані ОСОБА_1 : РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_3 , виданий Лівобережним РВ у м. Маріуполь ДМС України в Донецькій області 24.03.2016, місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 (т.1 а.с.66-68).

Судом вірно встановлено, що у вказаних договорах та довіреності наявні відмінності щодо даних паспорта ОСОБА_1

04.04.2022 позивач разом зі своїм чоловіком ОСОБА_4 виїхала за межі України, що підтверджується даними з паспортів громадянина України для виїзду за кордон позивача та її чоловіка ОСОБА_4 (т.1 а.с.33, 45).

22.09.2022 позивачем було отримано довідку про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру та новий паспорт у формі ID картки № НОМЕР_4 виданий 13.04.2022, орган, що видав 4634 (т.1 а.с.24,27).

24.09.2022 позивач разом зі своїм чоловіком ОСОБА_4 знову виїхала за межі України, що підтверджується даними з паспортів громадянина України для виїзду за кордон позивача та її чоловіка ОСОБА_4 (т.1 а.с.31,45).

На виконання ухвали суду від 28.01.2025 Державною прикордонною службою України надано відповідь щодо перетину кордону ОСОБА_1 , згідно з якою, відомостей щодо перетинання державного кордону України громадянином України ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період 15.10.2022 по 31.10.2022 в Базі даних не виявлено.

Відповідно до висновку експерта від 15.10.2024 №6122/24-32 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у цивільній справі №758/4795/23, який виконано експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Рябченко І.Ю.:

-підпис від імені ОСОБА_1 в графі "Продавець" в розділі "Підписи" в оригіналі договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що посвідчений 29 жовтня 2022 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Замай Марина Федорівна, номер №532, виконаний НЕ ОСОБА_1 , а іншою особою.

-рукописний текст від імені ОСОБА_1 в графі "Продавець" в розділі "Підписи" в оригіналі договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що посвідчений 29 жовтня 2022 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Замай Марина Федорівна, номер № 532, виконаний НЕ ОСОБА_1 , а іншою особою.

Судом також встановлено, що Дарницьким УП ГУ НП України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023100020001887 відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Замай Мариною Федорівною. Підставою для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань слугували наступні обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення: 29.10.2022 невстановлені особи використали підроблені документи ОСОБА_1 . У даному кримінальному провадженні ОСОБА_1 визнано потерпілою.

Судом також встановлено, щозгідноздокументами наданими приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Замай М.Ф., які стали підставою посвідчення спірного договору купівлі-продажу (т. 2 а.с.27,28,29), а саме фотокартки осіб, які зображені на цих документах, є очевидно відмінними одна від одної; та відмінними від фотокарток на офіційних документах, які надані самим позивачем до суду (т. 1 а.с.24,26,28).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Відповідно до ст. 657 Цивільного кодексу України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Підпис на правочині, для якого визначено обов`язкову письмову форму, виконує функцію підтвердження волевиявлення сторони, зафіксованого у тексті цього правочину. При цьому підпис є обов`язковим атрибутом письмової форми правочину.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц зроблено висновок, що «підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами».

У випадку, коли сторона не виявляла свою волю на вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Суд вірно вважав, що обов`язковим елементом двостороннього правочину є дії його сторін щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто правочин не може бути визнаний таким, що відбувся, без цілеспрямованих дій його сторін, які є вираженням їх волевиявлення.

Основним критерієм, за яким можна розмежувати укладені та неукладені правочини купівлі-продажу, є факт вираження сторонами правочину їх волевиявлення - зовнішньої об`єктивної форми виявлення волі особи, що проявляється у вчиненні цілеспрямованих дій з метою зміни цивільних правовідносин, що склалися на момент вчинення правочину.

На відміну від укладених правочинів, у цьому випадку не виникає самої можливості піддати юридичній оцінці об`єктивно відсутній юридичний факт (цілеспрямовану дію), існування якого було б зумовлено юридично значимим волевиявленням учасника цивільних правовідносин.

Такого висновку дійшов Верховний суд у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2024 у справі № 204/8017/17, провадження № 14-29цс23).

Неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним у силу вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів, щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину, або ж їх відновлювати.

Отже, суд дійшов вірного висновку про те, що нотаріально посвідчений правочин купівлі-продажу нерухомого майна, який від імені продавця підписаний сторонньою особою потрібно кваліфікувати як неукладений.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, якщо нерухоме майно, що вибуло з фактичного володіння його власника за неукладеним договором купівлі-продажу, було зареєстровано за іншою особою без відповідної на те правової підстави, власник такого майна може витребувати його із чужого незаконного володіння у всіх випадках відповідно до статті 387 ЦК України. При цьому відсутністю правової підстави в цьому випадку потрібно розуміти: реєстрацію спірного нерухомого майна за стороною неукладеного правочину; реєстрацію спірного майна за третьою особою на підставі правочину, укладеного всупереч нормам чинного законодавства.

З урахуванням наведеного, суд обґрунтовано вважав, що власник, майна якого вибуло з його законного володіння за неукладеним договором, може захистити своє майнове право шляхом пред`явлення віндикаційного позову про витребування майна із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача (статті 387, 388 ЦК України) без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна та скасування рішення (рішень) про державну реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою (іншими) особою (особами).

Судом також вірно встановлено, що відповідачка не позбавлений права на відшкодування за рахунок продавця майна завданих їй збитків.

Розрахунки між власником та добросовісним набувачем при витребуванні майна із чужого незаконного володіння проводяться у відповідності до порядку, визначеного ст. 390 ЦК України.

Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апелянта про те, що експертиза є неналежною, оскільки проведена по документах, які не були заповнені стороною, по експериментальних зразках ОСОБА_1 , які невстановлена особа принесла до суду окремо поза судовим засіданням, оскільки відповідачка ОСОБА_2 жодних заперечень щодо висновку експерта від 15.10.2024 року № 6122/24-32 не подавала. Також, клопотань про призначення повторної та додаткової експертизи відповідачкою подано не було.

Доводи апелянта про те, що позивачка в день укладення спірного договору купівлі - продажу об`єкту нерухомого майна вона перебувала за кордоном в той час, згідно з повідомленням Прикордонної Служби України, ОСОБА_1 , станом до 31.10.2022 року кордон України не перетинала спростовуються висновком експертизи, згідно з яким ОСОБА_1 не підписувала спірний договір. Тому, обставини перетину кордону України позивачки ОСОБА_1 не мають правового значення для вирішення спору.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 «витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено чи тільки має бути сплачено».

При визначенні суми витрат на правничу допомогу, районний суд керувався положенням статті 141 ЦПК України, принципами співмірності та розумності судових витрат, критерієм реальності адвокатських витрат, а також розумністю їхнього розміру та необхідності, крім того взяв до уваги частку задоволених позовних вимог та дійшов до обґрунтованого висновку з урахуванням встановлених обставин справи, про стягнення з відповідачки на користь позивачки витрати на професійну правничу допомогу в сумі 25000 гривень.

За викладених обставин, які відповідають наявним у справі доказам, та правового обґрунтування - колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та не спростовують висновки суду першої інстанції, судове рішення є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно вимог статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 17 квітня 2025 року та на додаткове рішення Подільського районного суду м. Києва від 29 квітня 2025 року залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 17 квітня 2025 року залишити без змін.

Додаткове рішення Подільського районного суду м. Києва від 29 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст складено 17 лютого 2026 року.

Суддя-доповідач

Судді