Рішення від 16 лютого 2026 р. у справі №754/18855/25 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/1802/26

Справа №754/18855/25

РІШЕННЯ

Іменем України

17 лютого 2026 року Деснянський районний суд міста Києва у складі:

Головуючої- судді - Панченко О.М.,

Секретаря судових засідань - Сарнавського М.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Кредит-Капітал») звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 04.08.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі - ТОВ «Мілоан») та відповідачем укладено кредитний договір №101238338. За цим кредитним договором відповідач отримав 6000 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені умовами кредитного договору. Кредитний договір був укладений в електронному вигляді шляхом його підписання електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». ТОВ «Мілоан» виконало свої зобов`язання, проте відповідач порушила умови щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів у встановлені строки та порядку, у зв`язку з чим у відповідача виникла прострочена заборгованість по сплаті кредиту та процентів, яка становить 19 273,60 грн., з яких 6000 грн. - заборгованість за сумою кредиту, 13 633,60 грн. - заборгованість за відсотками, 600 грн. - заборгованість по комісії. 05.12.2022 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладений договір про відступлення прав вимоги №86-МЛ/Т, згідно умов якого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набув право вимоги за кредитним договором № 101238338 від 04.08.2022. Позивач просив стягнути з відповідача зазначену заборгованість та судовий збір.

Протоколом автоматизованого розподілу судових справ від 06.11.2025 року справу передано головуючій-судді Панченко О.М.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 13.11.2025 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 21.01.2026 року клопотання відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції - задоволено.

22.01.2026 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву в якому Відповідач зазначив наступне. Просив застосувати до позовних вимог строк позовної давності та відмовити у позові. Зазначив, що Позивач не надав належного та допустимого доказу, який би містив зрозумілий і перевірений розрахунок заборгованості. Окрім того у матеріалах справи відсутні докази отримання претензії, також зазначає про не співмірність та необґрунтованість судових витрат. Таким чином, Відповідач просив застосувати строк позовної давності, а у разі якщо суд дійде висновку про незастосування строку позовної давності, то стягнути з відповідача виключно суму фактично отриманого тіла кредиту за Кредитним договором №101238338 від 04.08.2022 у розмірі 5 040,00 грн. з урахуванням здійснених платежів, відмовити у стягненні відсотків та комісій, як таких що є необґрунтованими та недоведеними належними і допустимими доказами, відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу. У разі часткового задоволення позовних вимог надати розстрочку виконання рішення суду строком на 12 місяців.

28.01.2025 року на адресу суду від представника позивача - Усенко М.І. надійшла відповідь на відзив у якій заперечував щодо викладеного у відзиві, просив позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, в позовній заяві просив розгляд справи проводити за його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з`явився, подав до суду відзив на позовну заяву в якому виклав свої заперечення.

На підставі ч. 2 ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, у зв`язку з відсутністю учасників справи.

Дослідивши письмові докази по справі, суд встановив наступне.

04.08.2022 між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 101238338, згідно з яким останній отримав кредит у розмірі 6000 грн. строком на 105 днів, зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування грошима в розмірі 1% в день в пільговий період та 3% протягом поточного періоду та сплатити комісію за надання кредиту 600 грн.

Додатком № 1 до договору є графік платежів, згідно з яким визначено до сплати сума кредиту, проценти за користування кредитом.

04.08.2022 ТОВ «Мілоан» перерахувало на картку № НОМЕР_1 грошові кошти у розмірі 6000 грн., призначення платежу кошти згідно договору 101238338, отримувач ОСОБА_1 .

05.12.2022 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит - капітал» укладено договір відступлення права вимоги № 86-МЛ/Т, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Кредит - капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які є боржниками ТОВ «Мілоан», в тому числі і до відповідача за кредитним договором №101238338 від 04.08.2022.

Згідно витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № 86-МЛ/Т від 05.12.2022 ТОВ «ФК «Кредит - капітал» отримало право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №101238338 від 04.08.2022 у розмірі 19 273,60 грн., з яких прострочена заборгованість за сумою кредиту - 5 040,00 грн., прострочена заборгованість за сумою відсотків - 13 633,60 грн., прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту - 600 грн.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частинами 1, 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

В порядку визначеному ч. 2 ст. 1046 ЦК України, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Положеннями ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Так, пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такий правовий висновок щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.

Частиною 1 ст. 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як передбачено ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно зі ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.

Судом встановлено, що між ТОВ «Мілоан» та відповідачем укладено договір позики у формі електронного документу з електронними підписами сторін та із запропонованими умовами відповідач ознайомився та погодився з ними.

Як вбачається із матеріалів справи, ТОВ «Мілоан» надало відповідачу кредит в розмірі та на умовах, визначених договором №101238338 від 04.08.2022, шляхом перерахування коштів на рахунок відповідача.

Однак відповідачем борг за кредитним договором не повернутий.

Доказів належного виконання своїх договірних зобов`язань щодо повернення коштів відповідачем суду не надано.

Розрахунок заборгованості відповідачем не спростовано, будь-яких інших розрахунків, на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості, скаржником не надано.

Позивач набув право вимоги за кредитним договором, укладеним між ТОВ «Мілоан» та відповідачем, а тому правомірно вимагає стягнення з останнього боргу за цим договором.

З урахуванням наведеного, суд вважає можливим стягнути на користь позивача, до якого перейшло право вимоги за кредитним договором №101238338 від 04.08.2022, заборгованість в сумі 19 273,60 грн., яка складається з 5040,00 грн. - заборгованість за кредитом, 13 633,60 грн. - заборгованість за відсотками та 600,00 грн. - заборгованість за комісією.

Щодо застосування строків позовної давності , то Відповідачем.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). При цьому відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Разом з тим згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відповідно до ст. 259 ЦКУ, Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Сторонами у Договорі не визначався інший строк позовної давності, ніж вставлений ЦК України, отже до даних правовідносин застосовується загальний строк позовної давності у 3 роки.

Тобто, у будь-якій справі про спір про право цивільне (приватне право) де відповідачем заявлено про застосування позовної давності, суд навіть при наявності правомірності позовних вимог зобов`язаний відмовити у задоволенні позову.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Хочу нагадати що за статтею 9. Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали. місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Зазначений режим застосування строку позовної давності діяв до 11.03.2020 року.

Так відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), який набув чинності 02.04.2020, строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 за № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин, який послідовно продовжувався до 31.06.2023 року постановами КМУ:

- від 11.03.2020 року № 211 - з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року;

- від 20.05.2020 № 392- з 22 травня 2020 року до 31 липня 2020 року;

- від 22.07.2020 № 641- з 1 серпня 2020 року до 19 грудня 2020 року;

- від 09.12.2020 № 1236 - з 19 грудня 2020 року до 30 червня 2023 року.

До того ж відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (дата набрання чинності цього пункту 17.03.2022 року) у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Так, мораторій на перебіг позовної давності в Україні, що діяв під час воєнного стану, було скасовано Законом №4434-IX, який набув чинності 4 вересня 2025 року, відновивши звичайний порядок обчислення строків звернення до суду та дозволивши знову захищати права, що було важливо для громадян та бізнесу, особливо щодо стягнення боргів.

Перебіг позовної давності продовжується «від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення». Закон визначав такою обставиною воєнний стан, який не припинився. Натомість після виключення цього положення воєнний стан перестане бути такою обставиною.

Таким чином, строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за Кредитним договором № 101238338 слід відраховувати від 04.09.2025, а отже його не було пропущено.

Щодо вимоги Відповідача про розстрочку виконання рішення, то суд приходить до того, що Відповідачем не було обґрунтовано дане клопотання, а також не надано жодних доказів, які передбачені ч.4 ст. 435 ЦПК України, окрім того, суд вважає що звернення з такою заявою до набрання рішенням законної сили є передчасним.

Щодо вимог про стягнення витрат на правничу допомогу.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн., суд дійшов до наступних висновків.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Стаття 133 ЦПК України визначає види судових витрат і передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. У свою чергу, одним з видів витрат, пов`язаних з розглядом справи є витрати на професійну правничу допомогу, які несуть сторони судової справи (крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави).

Суд зазначає, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.

Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно із ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

На підтвердження понесення Позивачем витрат на правничу допомогу до суду надано: Договір про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01.07.2025 року; Акт №Д/5709 наданих послуг від 22.10.2025 року; детальний опис наданих послуг.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З урахуванням наведеного, оцінюючи об`єктивно як складність цієї справи, враховуючи предмет спору, а також з огляду на приписи п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, суд вбачає наявність підстав для часткового задоволення заяви представника відповідача про стягнення з позивача у даній справі витрат на правничу допомогу, а саме у розмірі 3 000 грн., що відповідає критерію реальності та розумності, та є співмірним, виходячи зі складності, категорії справи, виконаних адвокатом робіт та наданих адвокатських послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Понесення позивачем судових витрат підтверджується платіжним дорученням № 28581 від 31.10.2025 про сплату судового збору у сумі 2 422 грн. 40 коп., який відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Частиною 5 передбачено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 247, 258 - 259, 263 - 265, 268, 272 - 273, 354 - 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (місцезнаходження: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 35234236) заборгованість за кредитним договором №101238338 від 04.08.2022 у розмірі 19 273,60 грн., витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн. та витрати по сплаті судового збору 2 422,40 грн.

Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 17.02.2026 у відповідності до ч.5 ст.268 ЦПК України.

Суддя О.М. Панченко