Рішення від 17 лютого 2026 р. у справі №701/1103/25 — Маньківський районний суд Черкаської області

Суд: Маньківський районний суд Черкаської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про позбавлення батьківських прав

Дата: 17 лютого 2026 р.

Справа: №701/1103/25

Суддя: Костенко А. І.

Справа №701/1103/25

Провадження №2/701/36/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2026 рокуМаньківський районний суд, Черкаської області

в складі: головуючого-судді -Костенка А. І.

за участі секретаря-Брітан О. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-ще Маньківка матеріали за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Буцької територіальної громади Уманського району Черкаської області, Звенигородський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про позбавлення батьківських прав батька дитини,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася в суд з позовом до відповідача та третіх осіб про позбавлення батьківських прав батька дитини.

На підставу своїх вимог спирається на те, що 22 жовтня 2007 року між позивачем ОСОБА_3 (після одруження прізвище змінено на ОСОБА_4 ) та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб в відділі реєстрації актів цивільного стану Звенигородського районного управління юстиції Черкаської області, актовий запис № 190, який був розірваний 21 травня 2010 року, про що зроблений відповідний актовий запис № 74 відділом реєстрації актів цивільного стану Звенигородського районного управління юстиції Черкаської області та підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 .

Від цього шлюбу у них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_2 ).

Син весь час з 19.11.2008 року по даний час зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , де позивач із сином разом проживали до 13 жовтня 2024 року.

ОСОБА_2 є батьком неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується записом в свідоцтві про його народження.

З 2009 року позивач фактично з батьком ОСОБА_6 не проживає та не спілкується, з врахуванням того, що з 2011 року відповідач виїхав за межі України до росії, і з того часу тричі бачив свою дитину, участі у його вихованні не приймав і не приймає, він до нього ніколи не приїздив, ним не цікавився та ніколи не спілкувався з ним.

Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 26.08.2009 року справа № 2-44/2009 р., стягнуто аліменти на утримання дитини сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 в розмірі 1/4 всіх видів його заробітку кожного місяця, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 17.08.2009 року і до повноліття дитини.

Так як, ОСОБА_2 не бажав добровільно виконувати рішення суду та сплачувати аліменти, тому позивач звернулася з заявою про примусове виконання рішення до Маньківського відділу ДВС у Уманському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), за результатами якої відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_4.

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів станом на 01.09.2025 року заборгованість складає 134 128,83 грн.

Син не отримав від батька жодного подарунку на день народження, та інші свята.

ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню сина, не цікавиться його життям, не відвідує і не відвідував його ні дома, ні в садочку, ні в школі, ні в технікумі, ніколи не цікавився його здоров`ям.

Син ОСОБА_7 з 2011 року по 2015 рік відвідував заклад дошкільної освіти «Барвінок», за час перебування дитини в даному закладі ОСОБА_2 жодного разу не приводив та не забирав дитину з закладу, участь у різних заходах закладу ніколи не приймав, батьківських зборів не відвідував, контакту із закладом не підтримував і сином не цікавився, що підтверджується довідкою від 19.09.2025 року № 1.

З 2015 по 2024 року ОСОБА_7 навчався в Багвянській філії Буцького ліцею Буцької селищної ради, проте батько жодного разу навчальний заклад не відвідував, навчанням сина не цікавився, з класним керівником та іншими педпрацівниками не спілкувався. Не відвідав жодного позакласного та позашкільного заходу, в якому брав участь його син, усім цим займалася мати ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою з навчального закладу від 25.09.2025року.

З 01 вересня 2024 року по даний час ОСОБА_7 навчається в ДНЗ «Буцький політехнічний професійний ліцей», відповідно до наказу № 1 «З-УДЗ» від 30.08.2024 року по 30.08.2027 рік, що підтверджується довідкою від 09.09.2025 року № 214/03.

Відповідно до інформації ДНЗ «Буцький політехнічний професійний ліцей», довідка № 215/03 від 09.09.2025 року, батько ОСОБА_2 контакту із закладом освіти не підтримує, успішністю дитини не цікавиться, з майстрами не спілкується, батьківські збори не відвідує.

Батько, здоров`ям дитини не цікавиться, медичного догляду не забезпечує, участі у лікуванні дитини не приймає з його народження, що підтверджується довідкою КНП «Звенигородський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 24.09.2025 року.

Всі питання щодо виховання сина ОСОБА_5 вирішуються позивачем самостійно без участі ОСОБА_2 , а з часу одруження з ОСОБА_8 з його допомогою.

Все вищевикладене свідчить тільки про одне: батько ОСОБА_5 - ОСОБА_2 не приймає участь у його вихованні, про фізичний і духовний розвиток сина не дбає, таким чином повністю самоусунувся від своїх обов`язків батька та безвідповідально ставиться до них, не бере педагогічної, матеріальної, посильної трудової або будь-якої іншої участі у вихованні своєї дитини, не піклується та не цікавиться його життям; не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться успіхами в навчанні сина, станом його здоров`я; не піклується про його фізичний і духовний розвиток, підготовкою до самостійного життя; не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на його фізичний розвиток як складову виховання; не сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, не забезпечував здобуття дитиною повної загальної середньої освіти; не готує його до самостійного життя.

Все вищевикладене, свідчить тільки про одне, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків та свідомо і умисно ухиляється від їх виконання, причому робить це без поважних причин, а тому вважає, що є всі підстави для позбавлення його батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що і змусило позивача звернутись з відповідним позовом до суду.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задоволити.

Відповідач в судове засідання не з?явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України), причини неявки визнані поважними невідомі, заяв та клопотань про розгляд справи у його відсутності чи відкладення розгляду справи не надходило, але його неявка не перешкоджає розгляду справи по суті у його відсутність на підставі зібраних доказів. Європейський суд з прав людини у рішенні «Пономарьов проти України» від 03.04.2008 року зазначив, що сторони в розумні інтервалу часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Представник третьої особи: Органу опіки та піклування виконавчого комітету Буцької територіальної громади Уманського району Черкаської області в судове засідання не з`явився, але надав суду заяву згідно якої просить розгляд справи проводити у його відсутності.

Представник третьої особи: Звенигородського відділу ДРАЦС у Звенигородському районі Черкаської області ЦМУМЮ (м. Київ) в судове засідання не з`явилася, але надала суду заяву згідно якої просить розгляд справи проводити у її відсутності та при винесенні рішення покладається на розсуд суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи вищевикладене та приписи ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без участі осіб, які в судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.

Суд, вислухавши учасників процесу, вивчивши матеріали справи встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

22 жовтня 2007 року між позивачем ОСОБА_3 (після одруження прізвище змінено на ОСОБА_4 ) та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб в відділі реєстрації актів цивільного стану Звенигородського районного управління юстиції Черкаської області, актовий запис № 190, який був розірваний 21 травня 2010 року, про що зроблений відповідний актовий запис № 74 відділом реєстрації актів цивільного стану Звенигородського районного управління юстиції Черкаської області та підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 (а.с. 25).

Від цього шлюбу у них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_2 ) (а.с. 11).

Син з 19.11.2008 року по даний час зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 13).

Позивач звернулася з заявою про примусове виконання рішення до Маньківського відділу ДВС у Уманському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), за результатами якої відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_4 (а.с. 17).

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів станом на 01.09.2025 року заборгованість складає 134 128,83 грн. (а.с. 15-16).

ОСОБА_5 з 2011 року по 2015 рік відвідував заклад дошкільної освіти «Барвінок», за час перебування дитини в даному закладі ОСОБА_2 жодного разу не приводив та не забирав дитину з закладу, участь у різних заходах закладу ніколи не приймав, батьківських зборів не відвідував, контакту із закладом не підтримував і сином не цікавився, що підтверджується довідкою від 19.09.2025 року № 1 (а.с. 19).

З 2015 по 2024 року ОСОБА_5 навчався в Багвянській філії Буцького ліцею Буцької селищної ради, проте батько жодного разу навчальний заклад не відвідував, навчанням сина не цікавився, з класним керівником та іншими педпрацівниками не спілкувався. Не відвідав жодного позакласного та позашкільного заходу, в якому брав участь його син, усім цим займалася мати ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою з навчального закладу від 25.09.2025року (а.с. 20).

З 01 вересня 2024 року по даний час ОСОБА_5 навчається в ДНЗ «Буцький політехнічний професійний ліцей», відповідно до наказу № 1 «З-УДЗ» від 30.08.2024 року по 30.08.2027 рік, що підтверджується довідкою від 09.09.2025 року № 214/03.

Актом про фактичне проживання особи Буцької селищної ради № 475 від 25.09.2025 підтверджено, що ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 , але фактично проживає без реєстрації у домоволодінні за адресою АДРЕСА_3 . Разом з нею проживають ОСОБА_8 (чоловік), ОСОБА_9 (донька), ОСОБА_10 (донька), ОСОБА_11 (донька), ОСОБА_5 (син) (а.с. 27).

23 жовтня 2025 року рішенням виконавчого комітету Буцької селищної ради № 96 затверджено «органу опіки та піклування виконавчого комітету Буцької селищної ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 », відповідно до якого орган опіки і піклування дійшов висновку, що ОСОБА_2 доцільно буде позбавити батьківських прав відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що відповідає найкращим інтересам дитини з метою забезпечення йому спокійного та стійкого середовища (а.с. 69-70).

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що батько ОСОБА_5 - ОСОБА_2 не приймає участь у вихованні сина, про фізичний і духовний розвиток сина не дбає, таким чином повністю самоусунувся від своїх обов`язків батька та безвідповідально ставиться до них, не бере педагогічної, матеріальної, посильної трудової або будь-якої іншої участі у вихованні своєї дитини, не піклується та не цікавиться його життям; не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться успіхами в навчанні сина, станом його здоров`я; не піклується про його фізичний і духовний розвиток, підготовкою до самостійного життя; не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на його фізичний розвиток як складову виховання; не сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, не забезпечував здобуття дитиною повної загальної середньої освіти; не готує його до самостійного життя. Все вищевикладене, свідчить тільки про одне, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків та свідомо і умисно ухиляється від їх виконання, причому робить це без поважних причин, а тому вважає, що є всі підстави для позбавлення його батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_12 , суду показала, що батька ОСОБА_6 вона ніколи не бачила і ніколи б його не впізнала, він ніколи не приходив у школу, ніколи не телефонував, ніколи не цікавився життям і здоров`ям свого сина, вони в школі бачили тільки маму і бабусю, а батька вони не бачили ніколи. Хлопчик часто хворів, але ніколи батько не цікавився і взагалі не приїжджав і цієї людини вона не знає. Цей хлопчик навчався в їхній школі від першого по дев`ятий клас і жодного разу вони цю людину в школі не бачили. Ні з класним керівником ні з ким зв`язок він не підтримував.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_13 , суду показала, що з 2011 року ОСОБА_5 відвідував заклад дошкільної освіти. Жодного разу батька дитини вона не бачила, в садочок приводила завжди мама або бабуся, більшість мама і забирала з садочка теж мама. Всі свята які відбувалися в садочку, всі події, за харчування повністю в житті дитини приймала участь тільки мама, батька вона жодного разу не бачила і контактів батько із садочком не підтримував, ні разу не подзвонив не запитав нічого.

Суд при вирішенні даного спору керується наступним.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно із статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Відповідно до статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний стан. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Виходячи з тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України суд має підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав виключно за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Разом з тим, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійний характер, як кожен, так і в сукупності, можна розцінити як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.

Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (ст. 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення від 03 грудня 1986 року).

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Суд бере до уваги, що Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (справа «Мамчур проти України» (CASE OF MAMCHUR v. UKRAINE) від 16 липня 2015 року).

Відповідно до ст. 141 СК України батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини, в тому числі і щодо її утримання.

Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Суд зауважує, що відповідач не виявив свідомого бажання приймати участь у вихованні дитини, що підтверджується вищевикладеними обставинами, а також тим, що останній в судове засідання не з`явився, що в сукупності свідчить про відсутність інтересу до дитини.

Суд вважає, що представником позивача надано до суду належні та допустимі докази винної поведінки відповідача щодо своєї дитини та винятковості даного випадку, а саме: відсутність піклування про фізичний і духовний розвиток дитини та свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, що в своїй сукупності свідчить про наявність підстав для застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав щодо неповнолітньої дитини, тому позов про позбавлення батьківських прав підлягає до повного задоволення виключно в інтересах неповнолітньої дитини: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 12, 19, 76-81, 263-265 ЦПК України, ст. 51 Конституції України, ст. ст. 7, 19, 141, 150, 155, 164, 180, 182, 183, 184 СК України, ст.ст. 8, 11 Закону України "Про охорону дитинства", суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задоволити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованого та жителя АДРЕСА_4 ) батьківських прав відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаського апеляційного суду впродовж тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження.

СуддяА. І. Костенко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua