Постанова від 17 лютого 2026 р. у справі №460/9428/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 460/9428/24 пров. № А/857/37124/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Запотічний І.І.,

суддя Шинкар Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року (головуючий суддя Дорошенко Н.О., м.Рівне) у справі №460/9428/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

20.08.2024 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (відповідач), в якому просив: визнати протиправними дії відповідача щодо непроведення позивачу перерахунку пенсії, зарахувавши до пільгового страхового стажу періоди роботи: з 07.03.2002 по 19.11.2002, з 21.11.2002 по 06.07.2003, з 08.07.2003 по 24.12.2003 та з 26.12.2003 по 13.11.2004, та врахувавши при обчисленні пенсії заробітну плату за періоди роботи: з 07.03.2002 по 19.11.2002, з 21.11.2002 по 06.07.2003, з 08.07.2003 по 24.12.2003, з 26.12.2003 по 13.11.2004 та з 15.11.2004 по 15.10.2005; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за віком, зарахувавши до пільгового страхового стажу періоди роботи: з 07.03.2002 по 19.11.2002, з 21.11.2002 по 06.07.2003, з 08.07.2003 по 24.12.2003 з 26.12.2003 по 13.11.2004 та з 15.11.2004 по 15.10.2005, та врахувавши при обчисленні пенсії заробітну плату за періоди роботи: з 07.03.2002 по 19.11.2002, з 21.11.2002 по 06.07.2003, з 08.07.2003 по 24.12.2003, з 26.12.2003 по 13.11.2004 та з 15.11.2004 по 15.10.2005, - починаючи з 12.02.2024.

Позов обґрунтовує тим, що з 02.09.2021 призначено пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». В подальшому позивач подав уточнюючі документи про заробітну плату та пільговий стаж роботи на території російської федерації. Однак, відповідач не зарахував до пільгового стажу спірні періоди роботи та отриману заробітну плату, оскільки пільговий стаж зараховується на підставі атестації робочого місця та наданої уточнюючої довідки.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не проведення ОСОБА_1 перерахунку пенсії, зарахувавши до пільгового страхового стажу періоди роботи з 07.03.2002 по 19.11.2002, з 21.11.2002 по 06.07.2003, з 08.07.2003 по 24.12.2003, з 26.12.2003 по 13.11.2004, з 15.11.2004 по 15.10.2005 та врахувавши заробітну плату за вказані періоди. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за віком, зарахувавши до пільгового страхового стажу періоди роботи з 07.03.2002 по 19.11.2002, з 21.11.2002 по 06.07.2003, з 08.07.2003 по 24.12.2003 з 26.12.2003 по 13.11.2004 та з 15.11.2004 по 15.10.2005, та врахувавши при обчисленні пенсії заробітну плату за вказані періоди, починаючи з 12.02.2024, з урахуванням виплачених сум.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що відповідно до пункту 8 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу, зокрема, для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців. До пільгового стажу позивачу не зараховано спірні періоди роботи, оскільки періоди роботи, які підлягають зарахуванню до стажу, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, визначаються роботодавцем з урахуванням, зокрема, Списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджуваних Кабінетом Міністрів України, та за умови атестації робочого місця. Враховуючи, що зарахування періодів роботи, зокрема, за Списком №2 до пільгового стажу здійснюється на підставі наданої уточнюючої довідки та за умови атестації робочого місця, а позивачем такі документи не надано, відсутні підстави для задоволення позову. Крім того, зазначає, що трудовий стаж з 2004 року не зараховано з підстав відсутності доказів сплати внесків до ПФ російської федерації. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

27.11.2025 позивачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу. Доводи відзиву аналогічні доводам адміністративного позову. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області з 02.09.2021 та отримує пенсію за віком на пільгових умовах - за роботу із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Згідно документів, наявних в матеріалах справи, до страхового стажу для обчислення пенсії ОСОБА_1 враховано, зокрема, періоди його роботи на території російської федерації з 07.03.2002 по 19.11.2002, з 21.11.2002 по 06.07.2003, з 08.07.2003 по 24.12.2003, з 26.12.2003 по 31.12.2003.

Водночас, період роботи ОСОБА_1 на території російської федерації з 01.01.2004 по 13.11.2004 до страхового стажу не враховано у зв`язку з відсутністю відомостей про сплату страхових внесків у такий період.

Пенсію ОСОБА_1 обчислено з урахуванням заробітної плати за період з 01.01.1989 по 31.12.1993 - на підставі наданої довідки, та за всі періоди страхового стажу починаючи з 01.07.2000 по 30.06.2021 - за даними системи персоніфікованого обліку.

За заявою ОСОБА_1 від 18.10.2021 про перерахунок пенсії та долученими до заяви документами (зокрема, довідкою ГУП «мосгортранс» від 04.06.2021 №59 про заробітну плату за березень 2002 року - жовтень 2005 року, додатком до акта від 09.06.2020 №562, довідкою ГУП «мосгортранс» від 17.06.2021 № 373, уточнюючою пільговий характер роботи) Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області екстериторіально 26.10.2021 прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії за заявою від 18.10.2021 та наданими документами.

Позивач повторно звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про здійснення перерахунку пільгового страхового стажу та заробітної плати, зокрема здобутих на території російської федерації.

Однак, йому було відмовлено у здійсненні перерахунку.

Позивач, вважаючи свої права порушеними, звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу, зокрема для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців.

Статтею 24 Закону № 1058 визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з вимогами ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (Закон № 1788-XII), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач в період з 07.03.2002 по 19.11.2002, з 21.11.2002 по 06.07.2003, з 08.07.2003 по 24.12.2003, з 26.12.2003 по 13.11.2004, з 15.11.2004 по 15.10.2005 працював на посаді водія регулярних міських пасажирських перевезень в "ДГУП 13-й автобусний парк" (реорганізовано в ГУП мосгортранс), російська федерація, про що свідчать записи №16-25.

Таким чином, колегія суддів вказує, що відомості трудової книжки позивача підтверджують періоди його роботи на посаді з особливим характером праці - водій міського пасажирського транспорту за межами України.

Щодо доводів апелянта про відсутність підстав для зарахування стажу на території російської федерації у зв`язку з відсутністю доказів сплати роботодавцем страхових внесків до фондів російської федерації, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

За правилами ч. 2 ст. 4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до частини 2 ст. 10 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори України» 29.06.2004 № 1906-IV, укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід`ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

Відтак, за правилами чинного пенсійного законодавства до питання призначення пенсії застосовуються правила, передбачені договорами (угодами) між Україною та іншими державами.

Згідно з приписами Угод між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 (Угода у галузі пенсійного забезпечення) та про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами.

Згідно зі ст. 1 Угоди у галузі пенсійного забезпечення, пенсійне забезпечення громадян держав-учасників цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється по законодавству держави, на території якої вони проживають.

Статтею 5 Угоди у галузі пенсійного забезпечення, встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.

Згідно зі ст. 6 зазначеної Угоди у галузі пенсійного забезпечення, призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільговій основі і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь-якої із цих країн, а також на територіях колишнього СРСР за час до вступу в силу даної Угоди (пункти 1, 2 статті 6).

Таким чином, Угодою у галузі пенсійного забезпечення передбачено зарахування спеціального стажу роботи на території України в разі визнання такого стажу будь-якою із держав-учасниць Угоди та не встановлено обов`язкової умови для зарахування такого стажу - як сплата внесків до відповідних фондів.

Наявною в матеріалах справи довідкою Державного унітарного підприємства «мосгортранс» від 03.06.2021 та актом перевірки №562 від 09.06.2021, що є додатком до довідки, стверджується, що позивач дійсно працював у тролейбусному парку на посаді водія пасажирського маршруту, протягом повного робочого дня, без сумісництва з іншими професіями. З нього стягувався єдиний соціальний внесок в міський бюджет.

Крім того, підприємство зазначило, що спірні періоди роботи на посаді водія міського пасажирського транспорту відноситься до роботи з особливим характером і дають право на пільгове обчислення пенсії.

Водночас, апелянт вказує, що відповідно до пункту 2.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846, зарахування до страхового стажу з 01 січня 2004 року періодів роботи на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, у тому числі періодів роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, та врахування заробітної плати за періоди роботи на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, необхідно здійснювати за умов підтвердження сплати внесків до відповідних фондів держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, на території яких проводилася діяльність.

З даного приводу колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 24 № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, що підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», сплачуються їх роботодавцями та безпосередньо застрахованими особами.

Статтею 113 Закону № 1058-IV передбачено, що держава створює умови для функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.

З цим правом кореспондується обов`язок страхувальника нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески (пункт 6 частина 2 статті 17 Закону) незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 20 Закону № 1058-IV).

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що певний період роботи позивача не може бути не зарахований до страхового стажу через несплату підприємством страхових внесків, оскільки несвоєчасне перерахування страхових внесків підприємством не може впливати на право особи на призначення пенсії.

Аналогічна правова була висловлена Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 по справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16), від 24.05.2018 по справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 по справі № 482/434/17.

Згідно зі ст. 11 Угоди у галузі пенсійного забезпечення, необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Відповідно до ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми міжнародного договору, оскільки він має вищу юридичну силу.

Відповідно до ч. 4 ст. 1 Закону № 1788-XII у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за цими договорами (угодами).

З наведених вище положень міжнародних договорів слідує, що трудовий стаж, набутий на території російської федерації, визнається Україною незалежно від сплати внесків роботодавцем та на підставі наданих документів, які не підлягають легалізації.

За таких обставин, період роботи позивача на посаді водія автобуса регулярних міських пасажирських маршрутів у Державному унітарному підприємстві «мосгортранс» підлягає зарахуванню як до загального, так і до спеціального стажу роботи.

У зв`язку з цим, апеляційний суд приходить до висновку про безпідставність доводів апелянта про те, що зарахування періодів роботи позивача за межами України можливе лише за умови надання доказів сплати страхових внесків до відповідних фондів держав-учасниць Угоди.

Відтак, враховуючи надані для призначення пенсії документи, колегія суддів вважає, що позивачем належним чином документально підтверджено період роботи у Державному унітарному підприємстві «мосгортранс» на посаді водія міського пасажирського транспорту, який, з урахуванням Угоди у галузі пенсійного забезпечення, підлягає зарахуванню до пільгового стажу.

Окрім цього, суд апеляційної інстанції зауважує, що обчислення пенсій проводиться із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах-учасницях Угоди введена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії (пункт 3 статті 6 вказаної Угоди у галузі пенсійного забезпечення).

Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав № 01-1/2-07 від 26 березня 2008 року визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди від 13 березня 1992 роки встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди.

Як встановлено судом, для обчислення розміру пенсії позивач надав відповідачу довідку Державного унітарного підприємства «мосгортранс» від 04.06.2021 №59 про суму заробітної плати за період з березня 2002 року по жовтень 2005 року включно, видану на підставі особових рахунків про заробітну плату за 2002-2005 роки.

Враховуючи проаналізовані вище положення чинного міжнародного законодавства, апеляційний суд вважає, що вказана довідка не підлягає легалізації у органах Пенсійного фонду України, а відтак, відсутні підстави для відмови у їх врахуванні при обчисленні розміру пенсії позивача.

Підсумовуючи наведене, апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за віком, зарахувавши до пільгового страхового стажу періоди роботи: з 07.03.2002 по 19.11.2002, з 21.11.2002 по 06.07.2003, з 08.07.2003 по 24.12.2003 з 26.12.2003 по 13.11.2004 та з 15.11.2004 по 15.10.2005, та врахувавши при обчисленні пенсії заробітну плату за вказані періоди.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року у справі № 460/9428/24 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. І. Довга

судді І. І. Запотічний

Т. І. Шинкар