Постанова від 17 лютого 2026 р. у справі №380/9250/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 380/9250/25 пров. № А/857/27368/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Глушка І.В., Затолочного В.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року у справі № 380/9250/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дії та бездіяльності протиправними,

суддя в 1-й інстанції – Качур Р.П.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення –м. Львів,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Міністерства оборони України (далі також відповідач), у якій просив:

- стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 23.09.2020 по 18.01.2023 у розмірі 476124 грн (чотириста сімдесят шість тисяч сто двадцять чотири) грн 18 коп.

В обґрунтування позову зазначив про несвоєчасність виплати грошового забезпечення. Вказав, що вказані суми нараховано та виплачено 02.05.2025 на виконання відповідачем рішення суду, а не у день виключення позивача з військової частини (23.09.2020). З огляду на вказане позивач вважає, що має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до приписів ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України, тому звернувся до суду із цим позовом.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 24.09.2020 по 02.05.2025 у розмірі 476124 грн (чотириста сімдесят шість тисяч сто двадцять чотири) грн 18 коп.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 4761 (чотири тисячі сімсот шістдесят одна) грн 24 коп сплаченого судового збору.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Зазначає, що Закон №2011-ХІІ та Положення №1153/2008 не містять положень про застосування трудового законодавства щодо військовослужбовців, а також не містить положень що встановлювали б особливий вид відповідальності за несвоєчасне проведення розрахунків з військовослужбовцями, оскільки, відповідно до п. 242 Положення №1153/2008 військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Відтак, зважаючи на вищевикладене, спірні правовідносини, які виникли між відповідачем та позивачем регулюються не Кодексом законів про працю України, а спеціальним законодавством, а отже порядок, встановлений КЗпП України, відносно оплати праці та відповідальності за порушення цього порядку, до даних правовідносин не застосовується. Вказане повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, так у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999, вказано, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб

Вказує на необхідність застосування принципу співмірності, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зазначає, що суд першої інстанції хоча частково і застосував принцип співмірності, однак задовільнив вимогу на суму, яка значно (у півтора рази) перевищує борг по грошовому забезпеченню, що вважаємо явно несправедливим.

Просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У відповідності до частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає частковому задоволенню враховуючи наступне.

Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що

ОСОБА_1 проходив військову службу у Міністерстві оборони України.

Згідно з витягом з наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 21.09.2020 № 474 генерал-майора ОСОБА_1 , який перебуває в розпорядженні Міністра оборони України, колишнього головного інспектора з питань військової освіти, гуманітарної і соціальної політики Головної інспекції Міністерства оборони України відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звільнено з військової службу в запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я).

Наказом Головного інспектора Міністерства оборони України (по стройовій частині) від 23.09.2020 № 147 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу Міністерства оборони України.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 у справі № 380/20520/24, яке набрало законної сили, з урахуванням ухвали від 18.03.2025 про виправлення описки у судовому рішенні, позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2018 по 28.02.2018 року, із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця).

Зобов`язано Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2018 по 28.02.2018, із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації-різниці в період з 01.03.2018 по 23.09.2020.

Зобов`язано Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю за період з 01.03.2018 по 23.09.2020 у розмірі 101171 (сто одна тисяча сто сімдесят одна) грн 26 коп, з урахуванням вимог абзацу четвертого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.

Визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо здійснення нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 23 вересня 2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язано Міністерство оборони України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 23 вересня 2020 року, а також грошового компенсації за невикористану відпустку, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням посадового окладу та окладу із військовим званням, виходячи з розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб № 704 від 30 серпня 2017 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 у справі № 380/20520/24, яке набрало законної сили, відповідач нарахував та виплатив ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення та грошове забезпечення за період з 01.01.2018 по 23.09.2020 у загальному розмірі 285372,34 грн. Виплату вказаних сум проведено 02.05.2025, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача в АТ «ПриватБанк».

Оскільки, як вважає позивач, з ним несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, він звернувся із цим позовом до суду за стягненням середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що станом на день виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення відповідач не провів з ним розрахунок у повному обсязі. Нормами статей 116, 117 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі ж невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Суд першої інстанції зробив висновок, що за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення статті 117 КЗпП України, згідно із якою на відповідача покладається обов`язок виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.

Апеляційний суд дослідивши всі обставини справи зазначає наступне.

У статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 1-1 закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складаються з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення визначає закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Разом з тим, цим Законом не передбачена відповідальність за порушення строків розрахунку при звільненні.

Водночас така відповідальність врегульована Кодексом законів про працю України.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Тому, до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні положення Кодексу законів про працю України.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у по справі №813/356/16.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України, в редакції на дату звільнення позивача з військової служби, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною 2статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1ст.117 КЗпП України).

У цьому випадку факт вирішення спору не може вважатись фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником.

Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.

Суд першої інстанції встановив, що позивач виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 23.09.2020, натомість грошове забезпечення виплачене йому відповідачем на виконання рішення суду у справі № 380/20520/24 – 02.05.2025.

Після виконання зазначеного рішення відповідач не звільняється від встановленої статтею 117 КЗпП України відповідальності у виді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період невиплати належних позивачу при звільненні сум.

Отже, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно зі статтею 117 КЗпП України.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.

Позивач звільнений з військової служби з 23.09.2020. Тому відлік строку затримки щодо виплати позивачу заробітної плати розпочинається з 24.09.2020, з дня, наступного за днем, у який позивачу не виплачене в повному обсязі грошове забезпечення.

Водночас, з 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 01.07.2022, яким викладена в новій редакції ст. 117 КЗпП України. Цією нормою в редакції з 19.07.2022 передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Суд звертає увагу, що остаточний розрахунок з позивачем відповідач провів після внесених змін 19.07.2022 у частині 1 статті 117 КЗпП України.

Визначаючи період, за який позивачу підлягає виплата середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, суд звертає увагу, що відповідно до чинної з 19.07.2022 редакції частини 1 статті 117 КЗпП України, на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за шість місяців, зокрема за 184 календарні дні.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що Велика палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 при розгляді справи №489/6074/23 сформулювала такий правовий висновок:

« 105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.»

З урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов переконання, що відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, передбачене частиною 2 статті 117 КЗпП України, необхідно розраховувати із принципів розумності, справедливості та пропорційності та з урахуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, про що наголошено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23.

При розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд виходить з такого.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 Порядку №100).

Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі - Порядок №260).

Тобто Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.

З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців. Таким чином, суд дійшов висновку, що необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100, залежно від кожного окремого випадку з обов`язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком №260.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у подібних правовідносинах, в постанові від 25.11.2020 у справі №160/2867/19.

З довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2018 по 23.09.2020 № 220/13/7957 від 02.09.2024 слідує, що за 2 календарні місяці роботи, що передують даті виключення позивача зі списків особового складу військової частини (23.09.2020), тобто за липень та серпень 2020 року, він отримав грошове забезпечення у розмірі 32146,54 грн та 32146,54 грн відповідно.

Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача за 2 останні місяці проходження служби становить 1036,98 грн ((32146,54 + 32146,54) / 62 дні за липень за серпень 2020 року).

Сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням статті 117 КЗпП України, становить: 1036,98 грн (середньоденна заробітна плата позивача) * 184 (кількість днів затримки розрахунку) = 190 804,32 грн.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 24.09.2020 по 02.05.2025, але не більше як за шість місяців у сумі 190 804,32 грн.

Враховуючи вищенаведене, оскільки позивач не отримав у день його звільнення всі належні виплати, а кошти йому було перераховано за наслідками судового вирішення спору із значною затримкою, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 01.07.2022.

Враховуючи, що висновки суду першої інстанції по суті спору відповідають встановленим у справі обставинам, проте суд допустився помилки при розрахунку періоду, що призвело до неправильного її вирішення, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити в резолютивній частині.

У силу п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року у справі № 380/9250/25 в резолютивній частині, а саме щодо розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні – змінити.

Абзац 2 резолютивної частини рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року, змінити та викласти його в такій редакції:

«Стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 24.09.2020 по 02.05.2025 у розмірі 190 804 (сто дев`яносто тисяч вісімсот чотири) грн 32 коп.»

В іншій частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк

судді І. В. Глушко

В. С. Затолочний