Постанова від 16 лютого 2026 р. у справі №380/16521/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 380/16521/25 пров. № А/857/39223/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: Гінди О.М.,

суддів: Заверухи О.Б., Качмара В.Я.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року про повернення позовної заяви (головуючий суддя: Кузан Р.І., місце ухвалення - м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

встановив:

ОСОБА_1 , через засоби поштового зв`язку, 07.08.2025 звернувся з позовом до суду, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у нездійсненні ОСОБА_2 розрахунку загального розміру грошового забезпечення за період із 29 травня 2017 року по 18 січня 2025 року із визначенням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2019, 01.01.2020. 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024 та на 01 січня 2025 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із обов`язковим врахуванням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки доплати, підвищення), премії;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_2 перерахунок загального розміру грошового забезпечення за період із 01.01. 2019 року по 18 січня 2025 року із визначенням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2019, 01.01.2020. 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024 року та на 01 січня 2025 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із обов`язковим врахуванням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки доплати, підвищення), премії, а також здійснити їх виплату із врахуванням раніше проведених виплат;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 за жовтень 2017, листопад 2018, вересень 2020, березень 2021, вересень2023, березень 2024, січень 2025 року перерахунок розміру грошової допомоги для оздоровлення, виходячи із грошового забезпечення, визначеного станом на день підписання наказу про виплату такої допомоги, із визначенням розмірів посадового окладу та окладу за військовим, (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2017, 01.01.2018, 01.01.2019, 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024, 01 січня 2025 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також здійснити виплату із врахуванням раніше проведених виплат;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 , перерахунок розміру грошової компенсації за невикористані дні щорічних основної та додаткової відпусток, виходячи із грошового забезпечення за останньою штатної посадою перед звільненням (грудень 2024 року), із визначенням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також здійснити виплату із врахуванням раніше проведених виплат;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 , перерахунок розміру одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, виходячи із грошового забезпечення за останньою штатної посадою перед звільненням (грудень 2024 року), із визначенням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також здійснити виплату із врахуванням раніше проведених виплат;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 , грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, що розрахована та утримана із розмірів перерахованих грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічних основної та додаткової відпусток та одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення за період із 29 травня 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення, січень 2008 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , індексацію грошового забезпечення за період із 29 травня 2017 по 28 лютого 2018 із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення, січень 2008 року, та провести виплату із врахуванням раніше проведених виплат;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 , в повному обсязі суми індексації грошового забезпечення за період із 01.03.2018 по 18.01.2025 із врахуванням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін - березень 2018 із застосуванням абзацу 4 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення за період із 01.03.2018 по 18.01.2025 із врахуванням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін - березень 2018 із застосуванням абзацу 4 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та провести виплату із врахуванням раніше проведених виплат.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, повернуто позивачу в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 18.01.2025.

Із цим судовим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, а справу направити на продовження розгляду.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги покликається на те, що до позовних вимог підлягає застосування тримісячний строк звернення до суду з моменту коли позивач дізнався про порушення своїх прав, а саме з дня одержання ним письмового повідомлення про нараховані та виплачені спірні суми.

У відповідності до ч. 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зокрема, про повернення позовної заяви, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Враховуючи вимоги цієї статті, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що цю справу слід розглядати без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що така підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що отримання позивачем листа відповідача з інформацією щодо розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який використовувався для розрахунку розміру його посадового окладу та окладу за військовим званням не може змінювати моменту, з якого останній повинен був дізнатися про порушення своїх.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду із позовом у цій справі суд апеляційної інстанції виходить з того, що спір щодо стягнення належного позивачу грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

Так, у справі № 260/3564/22 Верховний Суд вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, а саме положення частини п`ятої статті 122 КАС України чи Кодексу законів про працю України, Верховний Суд зауважив на тому, що обов`язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов`язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (стаття 3, частини перша, друга, сьома статті 43 Конституції України).

Верховний Суд зауважив, що до 19 липня 2022 року частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України не обмежувала будь-яким строком право працівника на звернення до суду із позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Водночас після цієї дати, з огляду на внесення змін згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд зауважив про поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Поруч із цим, приписами частин третьої і п`ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, Верховний Суд у справі № 260/3564/22 дійшов висновку, що положення статті 233 Кодексу законів про працю України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

У постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду також сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Так, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Однак, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що після цієї дати, строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року № 383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач, через засоби поштового зв`язку (трекінг № 8100000098810), звернувся до суду з позовом про нарахування та виплату грошового забезпечення – 07 серпня 2025 року.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, а після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, з урахуванням запровадження на території України карантину, що є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Суд першої інстанції повертаючи позов, покликався на те, що отримання позивачем листа відповідача з інформацією щодо розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який використовувався для розрахунку розміру його посадового окладу та окладу за військовим званням не може змінювати моменту, з якого останній повинен був дізнатися про порушення своїх.

Однак, суд апеляційної інстанції вважає, що такий висновок суду першої інстанції є передчасним.

Так, згідно правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 та постанову Верховного Суду від 23 січня 2025 року у справі № 400/4829/24, згідно якої початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову у частині вимог за період з 19 липня 2022 року слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції констатує, що саме дата одержання письмового повідомлення про суми, нараховані і виплачені при звільненні є датою обізнаності позивачки про порушення її прав, що є предметом спору у цій справі.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що наказом військової частини НОМЕР_1 від 18.01.2025 № 18 (а. с. 14 зворот), ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення.

В матеріалах справи відсутні докази того, що на виконання ч. 1 ст. 116 КЗпП України, щодо сум, нарахованих та виплачених працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець письмово повідомив позивача в день їх виплати.

Таке повідомлення, відповідач надав позивачу лише на адвокатський запит від 10.04.2025, скерувавши лист від 10.05.2025 за № 269 та особисті картки грошового забезпечення за спірний період.

Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки одержання письмового повідомлення від 10.05.2025 про суми, нараховані і виплачені позивачу при звільненні всіх видів забезпечення є датою обізнаності про порушення його прав, в розумінні ч. 1 ст. 116 КЗпП України, а тому звернувшись з цим позовом 07.08.2025, ОСОБА_1 не пропустив тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею частиною другою 233 КЗпП України, за спірний період.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції, повертаючи позов, допустив порушення норм процесуального та матеріального права, які призвели до неправильного вирішення питання, що відповідно до приписів ст. 320 КАС України є підставою для скасування ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі та направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Керуючись ст. ст. 311, 320, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд –

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року про повернення позовної заяви у справі № 380/16521/25 – скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. М. Гінда

судді О. Б. Заверуха

В. Я. Качмар