Рішення від 17 лютого 2026 р. у справі №363/6851/25 — Вишгородський районний суд Київської області

18.02.2026 Справа № 363/6851/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

/заочне/

17 лютого 2026 року Вишгородський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Лукач О.П.,

за участю секретаря Ставиченка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Вишгороді у порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

14.11.2025 ОСОБА_1 звернулася до Вишгородського районного суду Київської області із вказаною вище позовною заявою, у якій просить:

розірвати шлюб, укладений між нею та відповідачем, що зареєстрований 28.04.2023 Вишгородським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), актовий запис №109;

стягнути з відповідача аліменти на її користь на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі позовної заяви і до досягнення дитиною повноліття;

стягнути з відповідача аліменти на її користь, на її утримання, у розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку (доходу), щомісячно починаючи з дня подачі позовної заяви до суду і до досягнення дитиною трьох років, а також стягнути з відповідача понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що 28.04.2023 позивач з відповідачем уклали шлюб, який був зареєстрований Вишгородським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №109. Від шлюбу мають малолітню доньку – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач зазначає, що спільне подружнє життя з відповідачем не склалося, оскільки у них різні погляди на життя, ведення домашнього господарства, між ними втрачено почуття любові та поваги одне до одного. Тривалий час позивач та відповідач не підтримують шлюбно-сімейні відносини, спільного господарства не ведуть, у кожного свій бюджет, а тому вважає, що спільне життя і збереження шлюбу неможливе та суперечитиме її інтересам. Дитина проживає з позивачем та знаходиться на її утриманні. Позивач перебуває в декретній відпустці по догляду за дитиною, у зв`язку з чим немає можливості працювати. Відповідач є працездатним, фізично здоровим, а тому має можливість сплачувати аліменти на утримання дитини та на утримання позивача до досягнення дитиною трирічного віку. Інших стягнень з відповідача не проводиться. Оскільки відповідач не виконує своїх зобов`язань, передбачених законодавством у добровільному порядку, ніякої матеріальної допомоги не надає, тому позивач вимушена звертатись до суду.

Після виконання судом вимог частин шостої та восьмої статті 187 ЦПК України, ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 02.12.2025 відкрито провадження у цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників провадження. Розгляд справи призначено на 14.01.2026 о 09:30, про що повідомлено сторін.

У судове засідання, призначене на 24.01.2026, з`явилася позивач. Відповідач не з`явився.

У зв`язку із неявкою відповідача, а також відсутністю у матеріалах справи доказів про вручення йому та/або причини невручення судової повістки про виклик до суду, копії ухвали суду про відкриття провадження та копії позовної заяви з додатками, розгляд справи було відкладено на 18.02.2025 о 15:30, про що повідомлено сторін, а відповідача, додатково, у порядку частини одинадцятої статті 128 ЦПК України.

У судове засідання, призначене на 18.02.2026, сторони не з`явились, при цьому, позивачем подано до суду заяву про розгляд справи у її відсутності, зазначивши, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Як убачається із матеріалів справи, судова кореспонденція, надіслана відповідачу на останню адресу зареєстрованого місця проживання, повернулась на адресу суду без вручення з причин «адресат відсутній за вказаною адресою», при цьому смс-повідомлення про виклик відповідача до суду, надіслані на мобільний номер телефону, зазначений позивачем, доставлено завчасно.

Вирішуючи питання про можливість розгляду справи у відсутності сторін, суд враховує наявність заяви позивача про розгляд справи без їх участі та не заперечує проти ухвалення заочного рішення суду, а також вжиті судом заходи для забезпечення участі відповідача під час розгляду справи і положення статті одинадцятої статті 128 ЦПК України щодо належного повідомлення відповідача про день, час та місце розгляду справи.

Також, враховуючи наявність умов, визначених у частині першій статті 280 ЦПК України, суд ухвалив: провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Оскільки сторони у судове засідання не з`явилися, на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Статтею 174 ЦПК України передбачено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Відповідно до частини восьмої статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із частиною третьою статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу(групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин у їх сукупності, судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 з 28.04.2023 перебувають у шлюбі, зареєстрованому Вишгородським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), актовий запис №109, що підтверджується оригіналом свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с. 11).

Позивач та відповідач є батьками дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8).

Згідно доказів, наявних у матеріалах справи, місце проживання позивача –

ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , та, разом з нею, без реєстрації, проживає донька – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7, 9, 10, 17, 20, 25).

Як зазначає позивач, спільне сімейне життя з відповідачем не склалося, між ними втрачено почуття любові та поваги, вони не ведуть спільного господарства, у них відсутній спільний бюджет, у зв`язку з чим, спільне життя і збереження шлюбу неможливе та суперечитиме її інтересам. Спільна дитина проживає з позивачем та перебуває на її утриманні, без матеріальної допомоги батька дитини, при цьому позивач не працює, оскільки перебуває у декретній відпустці.

Так, до 30.09.2020 місце проживання відповідача було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 , та станом на час розгляду справи, судом не встановлено його зареєстрованого та фактичного місця проживання (а.с. 22, 23, 24, 32).

Відповідно до статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Згідно із статтею 21 Сімейного кодексу України (далі - СК України), шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Таке положення національного законодавства України відповідає статті 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-якої обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до частини третьої статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до

статті 110 цього Кодексу.

Згідно з частиною першої статті 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Відповідно до статті 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно із статтею 113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, проте, як встановлено судом, позивач не має намір зберігати шлюб з відповідачем.

Позивач скористалася наданим правом та звернулася до суду з позовом у даній справі, наполягає на розірванні шлюбу. Сторони не виявили бажання примиритись.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , підлягає розірванню, оскільки подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу неможливе та суперечитиме інтересам позивача, а тому позов, у цій частині, підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дитини суд зазначає таке.

Відповідно до положень частини другої статті 51 Конституції України та статті 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Положеннями статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 181 СК України, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до частини першої статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини і платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів, інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною другою статті 182 СК України встановлено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

На час звернення позивача до суду з позовом, згідно із статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» визначено у 2025 році прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років: з 1 січня – 2563 гривні, дітей віком від 6 до 18 років – 3196 гривень.

Згідно із статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» визначено у 2026 році прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років: з 1 січня – 2 817 гривні, дітей віком від 6 до 18 років – 3 512 гривень.

Відповідно до частини першої статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Оскільки, позивачем заявлено про необхідність стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини у частці від доходу відповідача, суд вважає за необхідне стягнути їх саме у вказаний спосіб.

Статтею 18 Конвенції ООН про права дитини встановлено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Частинами першою та другою статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно із статтею 5 «Рівноправність подружжя» Протоколу № 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом України №475/97-ВРвід 17.07.1997) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.

Таким чином, визначаючи розмір аліментів на утримання дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд враховує матеріальне становище кожної із сторін спору, а саме те, що дитина проживає разом з матір`ю та перебуває на її утриманні, відповідно до вимог сімейного законодавства діти мають право на отримання матеріальної допомоги з боку своїх батьків.

Відповідач ОСОБА_2 – батько дитини, є особою працездатного віку, доказів про наявність медичних протипоказань встановлених відповідачу щодо працевлаштування та заняття певними видами діяльності суду надано не було, тому в сукупності оцінених судом доказів, є підстави вважати, що відповідач спроможний надавати матеріальну допомогу на утримання малолітньої дитини.

Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не знаходиться в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів і ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини (Постанова Верховного Суду від 11.03.2020 у справі №759/10277/18).

Отже, аналізуючи вищезазначені обставини та факти, враховуючи принципи об`єктивності та справедливості, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача аліментів на її утримання до досягнення дитиною трьох років, суд зазначає таке.

Як вже було встановлено судом, спільна дитина позивача та відповідача - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з матір`ю (позивачем), яка не працює.

Відповідно до частини другої, четвертої, шостої статті 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу.

Право жінки та чоловіка на утримання припиняється з підстав, встановлених пунктами 2 і 4 статті 83, статтями 85, 87 і 89 цього Кодексу (частина третя статті 91 СК України).

Відповідно до частини першої статті 80 СК України аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.

Таким чином, сімейним законодавством передбачено право матері на утримання батьком до досягнення дитиною трирічного віку незалежно від того чи вони перебувають у шлюбі, вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Подання суду доказів того, що дружина, з якою проживає дитина, потребує матеріальної допомоги, не є обов`язковим, оскільки право на аліменти належить матері незалежно від цієї обставини.

При визначенні розміру аліментів суд враховує, що позивач не працює, оскільки доглядає за спільною з відповідачем дитиною 2023 року народження, дитина мешкає разом із позивачем та вона потребує підтримки, в тому числі матеріальної від батька малолітньої дитини.

Позивач, звертаючись до суду із вимогою про стягнення з відповідача на її утримання аліментів, просить стягнути аліменти у розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку (доходу), щомісячно починаючи з дня подачі позовної заяви до суду і до досягнення дитиною трьох років.

Виходячи з принципу розумності та справедливості, а також з урахуванням потреб матері дитини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача аліментів на утримання матері дитини у частці від доходу відповідача.

Згідно зі статтею 191 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, у даному випадку – з 14.11.2025.

Таким чином, підсумовуючи все вищенаведене, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Одночасно суд роз`яснює, що відповідно до статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення суду у межах суми платежу за один місяць.

Щодо розподілу судових витрат, встановлено, що позивач, звертаючись до суду з позовом про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, сплатила суму судового збору у розмірі 1211,20 грн, за вимогу про розірвання шлюбу, які просить стягнути з відповідача на її користь.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач у справах про стягнення аліментів від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються.

Враховуючи, що судом задоволено позовні вимоги в повному обсязі, з урахуванням положень статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений нею судовий збір у сумі 1211,20 грн. за вимогу про розірвання шлюбу, та з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2422,40 грн за позовні вимоги про стягнення аліментів на утримання дитини та на утримання матері дитини, від сплати яких позивач звільнена.

Керуючись статтями 21, 24, 56, 80, 84, 91, 105, 110, 112-114, 180-184, 191 СК України, статтями 2, 4, 5, 12, 13, 19, 76-89, 128, 141, 174, 258, 259, 263-265, 274, 280-284, 354, 430 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів – задовольнити.

Розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстровано 28.04.2023 Вишгородським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), актовий запис №109.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 14.11.2025 і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 14.11.2025 і до досягнення дитиною ОСОБА_3 трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення суду в частині стягнення аліментів в межах платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації:

АДРЕСА_3 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , остання відома адреса реєстрації до 30.09.2020:

АДРЕСА_4 .

Суддя О.П. Лукач