Рішення від 17 лютого 2026 р. у справі №522/3494/25 — Попільнянський районний суд Житомирської області

Справа № 522/3494/25

Провадження № 2/288/7/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2026 року селище Попільня

Попільнянський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді - Поліщук Р. М.,

за участю секретаря судових засідань – Франчук Ю.О.

представника відповідача – ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Попільня Житомирської області в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі – позивач) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 (далі – відповідач 1), ОСОБА_4 (далі – відповідач 2), ОСОБА_5 (далі - відповідач 3) про стягнення безпідставно набутих грошових коштів в якому з врахуванням уточнених позовних вимог /а.с.74-84/ вказує, що наприкінці грудня 2024 року – початку січня 2025 року, позивачу в соціальній мережі «Telegram», контактом Дарією за номером телефону НОМЕР_1 , яка представилась фінансовим менеджером невідомої організації, було запропоновано подати заявку на роботу на неповний робочий день.

Суть даної роботи полягала у виконанні поставлених готельних завдань, переводячи при цьому грошові кошти невідомим особам, за якими нібито нараховувались бали. ОСОБА_6 , зайшовши поступово в довіру, запевнила позивача, що у найкоротший період часу при мінімальних інвестиціях, дохід позивача збільшиться в декілька разів, а при великих вкладеннях коштів, її дохід збільшиться в 40 разів, для цього потрібно було постійно вносити грошові кошти на особистий рахунок невідомих фізичних осіб.

Користуючись юридичною необізнаністю позивача та розуміючи, що вона піддається маніпулюванню, ОСОБА_7 було запропоновано вкладати значні грошові кошти, задля виконання готельних завдань, при цьому вона запевняла позивача, що всі вкладені кошти будуть повернути разом із нарахованими бонусами за таку роботу. Маючи повну довіру до Дарії, яка була з нею постійно на зв`язку, позивач нічого не підозрюючи, не звертала увагу на ті обставини, що дана робота по виконанню готельних завдань, шляхом переведення особистих коштів є шахрайською схемою та жодних коштів їй повернуто не буде.

Позивачем неоднократно здійснювались фінансові операції з переведення коштів на рахунок невідомої особи а саме для – відповідача 1 по справі, у загальному розмірі 93686.14 гривень, який був наданий ОСОБА_7 . При цьому, надані реквізити були саме фізичних осіб, дані яких позивачу не повідомлялися. Позивач повідомила Дарію, що не може вивести кошти, проте їй роз`яснили про збій у фінансових операціях та вказали, що задля виведення коштів, позивачу потрібно перевести ще більшу суму.

Позивач зазначає, що між нею та відповідачем 1 не було укладено жодного договору, тобто не існувало жодних договірних відносин, у зв`язку з чим грошові кошти було помилково зараховано на розрахунковий рахунок відповідача 1 та вона безпідставно набула грошові кошти, а тому повинна повернути їх позивачу, оскільки вона набула їх без достатньої правової підстави, при цьому враховуючи, що відповідач є неповнолітньою особою, зазначені кошти належить стягнути з відповідача 2 та відповідача 3, як батьків дитини.

На підставі вищевикладеного, позивач просить стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , як законних представників неповнолітньої ОСОБА_3 на свою користь 93686.14 гривень безпідставно набутих грошових коштів та понесені судові витрати.

Позивач та її представник в судове засідання не з`явились, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі, просив позовні вимоги задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до суду не з`явились, подали заяви про розгляд справи у їх відсутності, просили в позові відмовити.

Представник Відповідача ОСОБА_1 , в судовому засіданні заперечував проти поданого позову.

Від представника відповідачів 10 вересня 2025 року надійшов відзив в якому він вказує, що заявлені позовні вимоги є безпідставними так як неповнолітню дочку відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 – ОСОБА_3 було введено в оману та зловживаючи довірою, невідома особа заволоділа її онлайн карткою « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а саме ОСОБА_3 передала невідомій особі реквізити і доступ до відкритого нею онлайн банківського карткового рахунку з номером НОМЕР_2 . Вказаний рахунок було відкрито неповнолітньою самостійно, без відома її батьків, а вищезазначені кошти, які позивач просить стягнути з відповідачів, вони не отримували та жодних договірних відносин із позивачкою відповідачі не мали. На підставі вищевикладеного вказує, що заявлені до відповідачів позовні вимоги про стягнення безпідставно набутих грошових коштів є повністю безпідставними та необґрунтованими, а тому просить повністю відмовити в задоволенні позову. /а.с.167-172/

10 вересня 2025 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив в якій він вказує, що твердження відповідачів є сумнівними, а саме незрозумілим є те чому відповідач вирішив звернутись до правоохоронних органів лише в серпні місяці 2025 року (після подачі позовної заяви), так як про шахрайські схеми з рахунком ОСОБА_3 йому стало відомо у червні 2025 року, при цьому ОСОБА_3 маючи доступ до рахунку, мала можливість користуватися даним рахунком та бачила, що на даний рахунок надходив великий розмір коштів від позивача та дані кошти можливо були списані невідомою особою, якій відповідач передала доступ до рахунку. Крім того, малоймовірними є твердження відповідача про те, що малолітня ОСОБА_3 самостійно відкрила рахунок у банку «ПУМБ» без відома її батьків, оскільки сумнівний є факт того, що дитина у віці 15 років змогла би без відома батьків відкрити самостійно рахунок в банку на своє ім`я. Зазначає, що один факт заведення кримінальної справи відносно даних обставин - не свідчить про непричетність Відповідача до заволодіння грошовими коштами ОСОБА_2 та не є підставою для відмови у задоволенні позовної заяви. На підставі вищевикладеного, просить позовну заяву задовольнити в повному обсязі. /а.с.177-183/

Суд, вислухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

У відповідності до статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено, що наприкінці грудня 2024 року – на початку січня 2025 року ОСОБА_2 в соціальній мережі «Telegram» контактом на ім`я ОСОБА_7 , яка використовувала номер телефону НОМЕР_1 та представилась фінансовим менеджером невідомої організації, було запропоновано роботу на неповний робочий день.

Зміст запропонованої роботи полягав у виконанні так званих «готельних завдань», що передбачали перерахування грошових коштів невідомим фізичним особам з подальшим нібито нарахуванням балів і виплатою доходу. При цьому контакт ОСОБА_7 запевняла позивачку у можливості отримання значного прибутку в короткі строки: при мінімальних вкладеннях — у декілька разів, а при значних інвестиціях — до сорокакратного збільшення доходу.

Як встановлено з матеріалів справи та особистого листування між позивачкою і контактом Дарією, остання переконувала позивачку у необхідності внесення все більших сум грошових коштів, запевняючи, що всі вкладені кошти будуть гарантовано повернуті разом із бонусами.

В подальшому позивачем було здійснено фінансові операції, а саме перерахування на рахунок отримувача ОСОБА_3 , банк отримувача АТ «ПУМБ», платіжний інструмент: 5355280041016732, було здійснено переказ коштів в розмірі: - 25000.00 гривень, відповідно до квитанцій № 029034185264 від 02 січня 2025 року; - 5514.00 гривень, відповідно до квитанцій № 029034222510 від 02 січня 2025 року; - 28000.00 гривень, відповідно до квитанцій № 029034663346 від 02 січня 2025 року; - 25964.14 гривень, відповідно до квитанцій № 029034967884 від 02 січня 2025 року; - 9208.00 гривень, відповідно до квитанцій № 029033779911 від 02 січня 2025 року, а всього на загальну суму - 93686.14 гривень. /а.с.16-20, 88-92/.

Судом також встановлено, що фінансовим менеджером Дарією позивачці надавалися реквізити виключно фізичних осіб, а не юридичної особи або компанії, яка нібито пропонувала роботу. При цьому ОСОБА_7 не повідомлялось, ким саме є зазначені фізичні особи та на яких правових підставах їм здійснюється перерахування коштів.

Крім того, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не було укладено жодного договору або іншого правочину, який би слугував підставою для перерахування грошових коштів. Отже, кошти у розмірі 93 686,14 грн. були зараховані на рахунок відповідача без наявності будь-яких договірних зобов`язань між сторонами.

Після повідомлення позивачкою контакту Дарії про неможливість виведення коштів їй було зазначено, що грошові кошти нібито «застрягли у фінансових операціях» та їх повернення є неможливим. Водночас ОСОБА_7 було запропоновано перерахувати ще більшу суму коштів для нібито розблокування та виведення раніше внесених коштів.

Зазначені обставини в їх сукупності свідчать про відсутність правових підстав для набуття третіми особами грошових коштів позивачки та підтверджують факт безпідставного набуття майна, а також протиправний характер відповідних фінансових операцій.

Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12025065660000052 від 03 серпня 2025 року, за заявою ОСОБА_4 внесено відомості за частиною першою статті 190 КК України, про те, що 24 грудня 2024 року невідома особа шляхом обману та зловживаючи довірою його неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заволоділа онлайн карткою банку «ПУМБ». В ході розгляду даних матеріалів було встановлено, що неповнолітній ОСОБА_3 в грудня 2024 року на її мобільний телефон у месенджері «Телеграм» надійшло повідомлення з пропозицією заробити гроші в сумі 500.00 гривень. Отримуючи інструкції в месенджері «Телеграм», їй запропонували створити банківську картку банку «ПУМБ» та в подальшому передати її реквізити невідомій особі. Після чого, ОСОБА_3 відкрила онлайн банківський рахунок в банку «ПУМБ» з номером НОМЕР_2 та передала реквізити і доступ до рахунку невідомій особі. У червні 2025 року заявникам стало відомо, що вищезазначений картковий рахунок невідома особа використовувала у власних цілях. /а.с.175/

Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Позивач звернулася до суду з позовом в якому просить стягнути з відповідачів на свою користь кошти в розмірі 93686.14 гривень безпідставно набутих грошових коштів, з тих підстав, що вказані кошти було помилково зараховано на розрахунковий рахунок відповідача 1 та вона безпідставно набула грошові кошти, а тому повинна повернути їх позивачу, оскільки вона набула їх без достатньої правової підстави.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).

Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того, чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постановах від 04 серпня

2021 року у справі № 185/446/18 (провадження № 61-434 св 20) та від 11 січня 2023 року у справі № 548/741/21 (провадження № 61-1022 св 22).

Відповідно до статті 509 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, які передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених у статті 11 цього Кодексу.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення та його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У частині першій статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення в зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».

У пункті 3 частини третьої статті 1212 ЦК України передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

Пункт 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) визначає, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Суд зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_3 є саме тією особою, з якою ОСОБА_2 перебувала у будь-яких правовідносинах, а також що саме їй позивачкою було перераховано грошові кошти у розмірі 93 686,14 грн. у межах домовленостей щодо виконання так званих «готельних завдань».

Позивачем не доведено, що реквізити банківського рахунку, на які було здійснено перерахування грошових коштів, були надані безпосередньо ОСОБА_3 , а також що саме відповідач є особою, яка фактично отримала та розпорядилась спірними грошовими коштами у межах зазначеної схеми.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що особа, яка вела листування з ОСОБА_2 в соціальній мережі «Telegram» під іменем «Дарія», використовуючи номер телефону НОМЕР_1 , діяла за дорученням ОСОБА_3 або перебувала з ним у будь-яких договірних чи інших правовідносинах.

Також позивачем не доведено, що саме ОСОБА_3 , користувалася вказаним акаунтом у соціальній мережі «Telegram» чи будь-якими іншими засобами зв`язку, за допомогою яких здійснювалось спілкування щодо перерахування грошових коштів, а не невстановлена третя особа.

При цьому суд звертає увагу, що позивачем або її представником не заявлялись клопотання про витребування доказів, спрямованих на ідентифікацію особи відповідача, зокрема щодо належності банківського рахунку, встановлення фактичного користувача акаунту в соціальній мережі «Telegram», а також перевірки можливого зв`язку відповідача з особою, яка представилась фінансовим менеджером.

Як вбачається з поданої позовної заяви та доданих матеріалів, позивач систематично перераховувала кошти на належний відповідачу 1 рахунок, при цьому позивачем не доведено відсутність правових підстав для перерахування відповідачу 1 коштів, що в сукупності свідчать про те, що позивач добровільно здійснювала перерахування певних грошових сум на рахунок відповідача 1, а отже відсутня ознака протиправності такого перерахування.

Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів. Відповідні висновки висвітлені у постановах Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 185/446/18 (провадження № 61-434 св 20) та від 11 січня 2023 року у справі № 548/741/21 (провадження № 61-1022 св 22).

Крім того, 17 квітня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі за позовом про стягнення безпідставно набутих грошових коштів висловив правову позицію, згідно якої, якщо особа здійснила сплату грошових коштів, знаючи, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для їх сплати, а згодом вимагає повернення сплачених грошових коштів, то така особа поводиться суперечливо й безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України (Постанова Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі № 127/12240/22 (провадження № 61-18405св23).

Встановлені під час розгляду справи обставини вказують на те, що позивач сплачувала відповідачу кошти, достеменно знаючи, що між нею та відповідачем 1 відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) з повернення коштів, тобто вона добровільно сплачувала кошти, а тому її поведінка є суперечливою, так як вона вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків.

При цьому суд звертає увагу на те, що позивач перераховувала на рахунок відповідача 1 кошти тривалий час, а саме 02 січня 2025 року, різними сумами, всього було перераховано платежів: - 25000.00 гривень о 11.00 годині /а.с.16/; - 5514.00 гривень о 11.01 годині /а.с.17/; - 28000.00 гривень о 11.22 годині /а.с.18/; - 25964.14 гривень о 11.38 годині /а.с.19/; - 9208.00 гривень о 10.46 годині /а.с.20/, у призначеннях платежу позивач зазначила – переказ коштів на картку * НОМЕР_3 .

Враховуючи вищевикладене, позивач не була зобов`язана перераховувати кошти, враховуючи відсутність договірних відносин між нею та відповідачем 1, а також будь-яких інших зобов`язань, проте вона систематично здійснювала дані платежі, тобто її поведінка щодо вимоги до відповідачів про повернення цих коштів є вочевидь суперечливою та недобросовісною, а тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

Не підлягають, відповідно до статті 141 ЦПК України, до подальшого розподілу понесені позивачем судові витрати, оскільки в задоволенні позову відмовлено.

Керуючись статтями 15, 16, 202, 1212, 1215 ЦК України; статтями 4, 5, 12, 13, 19, 23, 28, 48, 76, 78, 81, 82, 89, 128, 141, 258, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя Попільнянського

районного суду Р. М. Поліщук