Рішення від 05 лютого 2026 р. у справі №495/9867/25 — Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 495/9867/25

Номер провадження 2/495/47/2026

06 лютого 2026 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі головуючої судді Топалової А.Л., із секретарем судового засідання Кісьовою А.В., за участю позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білгород-Дністровський Одеської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зняття арешту з нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про зняття арешту з нерухомого майна.

Свої вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина у вигляді частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . При оформленні спадкових прав нотаріусом відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку із наявністю обтяження на вказане майно накладеного на підставі ухвали Білгород-Дністровського міського суду б/н від 13.11.2002 року. При цьому в інвентарній справі також містилась ухвала Білгород-Дністровського міського суду б/н від 19.12.2002 року відповідно до якої вирішено зняти арешт з вищевказаного домоволодіння на підставі заяви ОСОБА_2 про мирне вирішення спору з ОСОБА_4 . Проте накладене обтяження знято не було. Станом на 17.12.2025 року відсутні відкриті виконавчі провадження про стягнення боргу з ОСОБА_4 на користь стягувачів у тому числі виконавчі провадження з виконання ухвали Білгород-Дністровського міського суду б/н від 13.11.2002 року на підставі якої накладено арешт.

Отже, наявність в реєстрі обтяження порушує права та законні інтереси ОСОБА_1 на оформлення своїх спадкових прав.

Ухвалою суду від 13.01.2026 року відкрито провадження у справі розгляд якої постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження 06 лютого 2026 року о 14-00.

У судове засідання 06.02.2026 року сторони з`явились.

Позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 позов визнав, пояснив що обтяження було накладено в рамках судової справи двадцятирічної давності, яка була вирішена примирення його з ОСОБА_4 отже фактичних та правових підстав для наявності обтяження вказаної домобудівлі на сьогоднішній день не існує

Суд вважає, що визнання відповідачем позову слід прийняти, оскільки воно не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси сторін та інших осіб, а також підтверджується матеріалами справи.

За змістом ч. 1 ст. 206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заяви сторін по справі, суд прийшов до наступного висновку.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно із принципом диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , яка є матір`ю позивача, що підтверджується копіями свідоцтва про смерть виданого Білгород-Дністровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) серії НОМЕР_1 та свідоцтва про народження позивача серії НОМЕР_2 .

За життя ОСОБА_4 належала частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 18.10.2025 року ВСЕ №301376.

25.04.2025 до нотаріальної контори позивачем подано заяву про прийняття спадщини після смерті матері, що підтверджується її копією та Витягом про реєстрацію спадкової справи. Свідоцтво про право на спадщину позивачем не отримано у зв`язку із наявним обтяженням на спадкове майно.

Згідно інформаційної довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №452461589 від 18.11.2025 року, власниками вищевказаного житлового будинку по частині є ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . В розділі відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна міститься інформація про обтяження (арешт) реєстраційний номер 8224719, зареєстрованим 25.11.2008 №8224719 Шостою одеською державною нотаріальною конторою на підставі ухвали Білгород-Дністровського міського суду б/н від 13.11.2002 відносно власника ОСОБА_4 .

При цьому, відповідно до відомостей АСВП на примусове виконання ухвала Білгород-Дністровського міського суду б/н від 13.11.2002 року згідно якої накладено арешт на будинок в АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 , до відділу не надходила, що підтверджується листом Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровський районі Одеської області від 17.12.2025 року №118961/21.3

Разом з тим, ухвалою Білгород-Дністровського міського суду б/н від 19.12.2002 року вирішено зняти арешт з домоволодіння АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_4 , на підставі заяви ОСОБА_2 про мирне вирішення спору.

Судова справа в архіві суду не зберіглася, що вбачається з листа Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 31.12.2025 року №5/473/2026.

Отже, беручи до уваги зняття арешту з домоволодіння АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_4 ухвалою Білгород-Дністровського міського суду б/н від 19.12.2002 року, враховуючи відсутність виконавчих проваджень, суд дійшов висновку що наявність в реєстрі обтяження порушує права та законні інтереси ОСОБА_1 на оформлення своїх спадкових прав.

Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.

Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині першій статті 321 Цивільного кодексу України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним із способів захисту права власності є гарантована статтею 391 цього Кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Також суд звертає увагу, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність. На відміну від традиційного розуміння інституту права власності, характерного для України, як і в цілому для держав континентальної системи права, Європейський суд з прав людини тлумачить поняття «майно» (роssеssіоns) набагато ширше й у контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під «майном» розуміє не тільки «наявне майно» (existing роssеssіоns), але й цілу низку інтересів економічного характеру (активи (assets).

Статтею 41 Конституції України та названою статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача.

Суд, перевіривши доводи учасників справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, дійшов висновку про задоволення позову.

Керуючись статтями 4, 12-13, 76-81, 141, 258, 259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити.

Зняти арешт (архівний запис) з нерухомого майна ОСОБА_4 , а саме з домобудівлі за адресою: АДРЕСА_1 , накладений на підставі ухвали Білгород-Дністровського міського суду Одеської області від 13.11.2002 року, реєстраційний номер обтяження 8224719 у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст складено 13.02.2026.

Суддя Анна ТОПАЛОВА