Рішення від 17 лютого 2026 р. у справі №750/16981/25 — Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/16981/25

Провадження № 2/750/914/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова у складі:

головуючого судді Слісаря А.В.,

за участю секретаря Примак Т.В.,

представників позивача Сапон І.В., ОСОБА_1 ,

представника відповідача та третьої особи Гуслякова М.З.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

третя особа – Регіональна філія «Південно-Західна залізниця Акціонерного товариства «Українська залізниця»,

в с т а н о в и в:

у грудні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення невиплаченої матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Позов мотивує тим, що з 02 липня 1990 року по 30 вересня 2025 року працював у виробничому штаті виробничого підрозділу служба роботи станцій Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця». 23 вересня 2025 року подавав заяву до роботодавця щодо розірвання трудового договору, укладеного з останнім на невизначений строк та попросив у встановлений законом строк виплатити належні йому на день звільнення суми

заробітної плати. У наказі № 897/ОС від 23.09.2025 було встановлено виплатити позивачу, серед іншого 6 прожиткових мінімумів на оздоровлення за 2022 та 2023 роки передбачені п.3.10 зі змінами та доповненнями до Колективного договору на 2001 – 2005 р.р. пролонгованого на 2006 – 2025 р.р.

після отримання окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця». Посадові особи роботодавця були обізнані, що 30 вересня 2025 року є днем звільнення позивача, відтак, роботодавець був зобов`язаний здійснити усі, передбачені законодавством та відповідними посадовими обов`язками, дії для виплати в день звільнення всіх сум, що належать позивачу від підприємства. 30 вересня 2025 року роботодавець здійснив часткову виплату сум, що йому належать від підприємства та про нараховані до виплати у день звільнення суми письмово

повідомив в день їх виплати, однак не вказав про нарахування та виплату суми матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 – 2024 роки, які не були виплачені на день звільнення та виплата яких була встановлена наказом про звільнення № 897/ОС від 23.09.2025 р. 17 листопада 2025 року позивач звернувся до колишнього роботодавця із заявою про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 – 2024 роки, передбаченої п. 3.10 до Колективного договору та яка була визначена у наказі про звільнення № 897/ОС від 23.09.2025 р., на що отримав відповідь, що з 01.07.2024 рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 року (витяг з протоколу № Ц-82/39) зупинена дія окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення до стабілізації фінансового стану Товариства, зазначені виплати будуть відновлені першочергово. Не погоджується, що не подавав заяву про виплату матеріальної допомоги за 2024 рік, оскільки відповідно до поданої ним заяви, йому була надана щорічна відпустка на 20 календарних днів - з 09

січня 2024 року по 28 січня 2024 року. В заяві на надання щорічної відпустки на 20 календарних днів з 09 січня 2024 року він просив виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення, втім не має можливості надати до суду копію цієї заяви, зареєстрованої належним чином, тому що, заяву на надання відпустки подав у одному примірнику, який залишився у роботодавця, оскільки на той час він був упевнений у добросовісності роботодавця щодо додержання законодавства про працю. Вказує, що п. 3.10 Колективного договору встановлено, що працівникам дирекції, які безперервно пропрацювали у підрозділах АТ «Укрзалізниця» не менше 6 місяців та подали письмову заяву, надається один раз у календарному році матеріальна допомога на оздоровлення, як правило, разом із наданням щорічної відпустки, у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на перше січня звітного року. Сума матеріальної допомоги на оздоровлення, що передбачена п 3.10 Колективного договору за 2022 – 2024 роки дорівнює 49158,00 гривень, а саме: за 2022 рік дорівнює 14886,00 грн (2481 грн х 6), за 2023 рік дорівнює 16104,00 грн (2684 грн х 6), за 2024 рік дорівнює 18168,00 грн (3028 грн. х 6). У день звільнення позивача з роботи, роботодавець не виплатив йому належні при звільненні суми, зокрема матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 – 2024 роки, передбачену п 3.10 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та Дорожнім комітетом профспілки на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2025 зі змінами та доповненнями, що затверджена на кожний рік у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня відповідного календарного року, в загальній сумі 49158,00 гривень. Відповідач безпідставно зволікає у виплаті належних позивачу коштів, тому позивач просить стягнути на його користь 172062,09 грн. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців – з 01 жовтня 2025 року 01 квітня 2026 року, обчисленого відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України та Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Ухвалою суду від 16 грудня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

31 грудня 2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву у якому представник відповідача позовні вимоги не визнає та просить відмовити у їх задоволенні, вказуючи, що 30.09.2025 року позивач був звільнений та у наказі про звільнення передбачено виплату йому шість прожиткових мінімумів на оздоровлення за 2022, 2023 роки, після отримання окремого рішення керівництва «Укрзалізниця», однак на дату звільнення позивача окремого рішення керівництва про виплату чи відновлення виплати допомоги на оздоровлення, передбаченого Колективним договором не було, тому фактичне нарахування та виплата цих коштів позивачу у день звільнення не проведена. Вказує, що працівники АТ «Укрзалізниця» не включені у перелік осіб, яким матеріальна допомога на оздоровлення передбачена законодавством України, але така виплата передбачена Колективним договором, однак відповідач не порушував умови вказаного Колективного договору, оскільки Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, передбачено можливість обмеження права на працю в умовах введення воєнного стану, а також у ст. 11 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану в Україні» передбачено, що на період воєнного стану дія окремих положень Колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця, тому рішенням правління АТ Укрзалізниця» від 14.03.2022 року, (яке є локальним актом) було призупинено здійснення працівникам залізниці додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами на період дії правового режиму воєнного стану в Україні. Вказане рішення направлене для забезпечення сталої роботи товариства та при стабілізації фінансового стану товариства, зазначені виплати будуть відновлені першочергово. Відповідач не відмовляв позивачу у виплаті матеріальної допомоги на оздоровлення, а лише відтермінував такі виплати. Зазначає, що п. 1.1.4. рішення правління АТ Укрзалізниця» від 14.03.2022 року наразі не діє, оскільки він втратив чинність на підставі п. 9 рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 (протокол № Ц-82 Ком.т.). Зазначає, що у наказі про звільнення позивача не вказано про виплату позивачу матеріальної допомоги за 2024 рік, оскільки позивач 25.12.2023 року подавав заяву про надання чергової відпустки з 09.01.2024 на 24 календарних дні, але не подавав письмової заяви про надання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік. У п.3.10. Колективного договору передбачено, що матеріальна допомога на оздоровлення надається з відповідних умов у тому числі подання письмової заяви, чого позивачем не було реалізовано, а тому у нього відсутнє право на таку допомогу за 2024 рік. У матеріалах справи відсутні докази, що позивач подавав заяву про надання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік та ним не доведено належними доказами подачу такої заяви. Також, відповідач не погоджується, що матеріальна допомога на оздоровлення належить до обов`язкових виплат належних працівникові до виплати у день звільнення, оскільки така допомога для залізничників не передбачена чинним законодавством, а лише Колективним договором. Така допомога не входить до структури основної та додаткової заробітної плати, оскільки не залежить від виконаної роботи та її результатів, особливих чи шкідливих умов праці, тобто не є заробітною платою, а є іншою виплатою, передбаченою внутрішнім нормативом самого підприємства. Відповідач виплатив позивачу у день звільнення всі належні йому кошти – заробітну плату, щомісячну премію, відпускні. Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, представник відповідача вказує, що позивач безпідставно порахував середній заробіток за період з 01 жовтня по 01 квітня 2026 року, тобто встановив наперед день фактичного розрахунку з ним. Крім того, вказує, що відсутня вина відповідача, щодо несвоєчасного розрахунку позивача при звільненні, оскільки призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення була зумовлена обставиною непереборної сили, а саме військовою агресією рф проти України, яка стала підставою введення воєнного стану в Україні з 24.02.2022 року, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Вказана обставина є форс-мажорною, що підтверджується висновком Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року № 2024/02.02.71.

05 січня 2026 року до суду надійшла відповідь на відзив від позивача у якій він вказує, що він є слабшою стороною у трудових спорах з колишнім роботодавцем, який намагається ввести суд в оману, що він не звертався із письмовою заявою про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік, оскільки відповідач не долучив до відзиву заяви позивача на відпустку з 09.01.2024 рік. Позивач стверджує, що подавав роботодавцю заяву на відпустку та заяву про виплату йому матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік. Сам наказ № 3450 від 21.12.2023 р. про надання позивачу відпустки є правом на одержання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік. Вказує, що відповідач не здійснює реєстрації заяв працівників. Просить позов задовольнити.

09 лютого 2026 року представник позивача надав суду додаткові письмові пояснення, які зводяться до того, що відповідач не надав суду належного доказу того, що позивач не звертався з письмовою заявою про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік.

У судове засіданні представники позивача позов підтримали та просили його задовольнити з наведених у позові обставин та відповіді на відзив.

Представник відповідача та третьої особи у судовому засіданні позов не визнала та просила відмовити у його задоволенні з підстав наведених у відзиві на позов.

Суд, заслухавши вступні слова учасників справи, з`ясувавши обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 02 липня 1990 року працював у виробничому штаті виробничого підрозділу служба роботи станції Регіональної філії Південно-Західна» залізниця Акціонерного товариства «Українська залізниця», що підтверджується довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виданою 20.08.2025 року Київським регіональним відділом управління персоналом служби кадрової та соціальної політики регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»(а.с.18).

30 вересня 2025 року позивач звільнений з роботи у Регіональній філії Південно-Західна» залізниця Акціонерного товариства «Українська залізниця» за власним бажанням, що підтверджується наказом про припинення трудового договору(а.с.19).

З наказу про звільнення позивача вбачається, що роботодавець зобов`язався виплатити йому компенсацію за невикористані 85 дні відпустки та 6 прожиткових мінімумів на оздоровлення за 2022 та 2023 роки передбачені п. 3.10 зі змінами та доповненнями до Колективного договору на 2001-2005 р.р., пролонгованого на 2006-2025 р.р., після отримання окремого рішення правління АТ «Укразалізниця».

Позивач звертався до керівника Регіональної філії Південно-Західна» залізниця Акціонерного товариства «Українська залізниця» із заявою про виплату йому матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки у розмірі шести прожиткових мінімумів на кожний рік, яка передбачена п. 3.10 зі змінами та доповненнями до Колективного договору на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2025 роки на що отримав відповідь, що вказані виплати тимчасово призупинені та після стабілізації фінансового стану Товариства, будуть відновлені першочергово. Вказана відповідь обгрунтована тим, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022(протокол №Ц-54/31 Ком.т) були призупинені додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. У цій же відповіді зазначено, що особиста заява про надання щорічної відпустки, тривалість якої становить не менше 14 календарних днів та на надання до неї матеріальної допомоги на оздоровлення в період роботи з 01.07.2024 по 30.09.2025, позивачем не подавалася(а.с.22-23).

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення. Якщо працівник не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У ч. 2 ст. 13 КЗпП України передбачено, що у колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.).

Пунктом 3.10. Колективного договору на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2025 роки зі змінами та доповненнями, передбачено, що працівникам дирекції, які безперервно пропрацювали у підрозділах АТ «Укрзалізниця» не менше 6 місяців та подали письмову заяву, надавати один раз у календарному році матеріальну допомогу на оздоровлення, як правило, разом із наданням щорічної відпустки, у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на перше січня звітного року(а.с.24-25).

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить:

- основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

- додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій,

- інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що матеріальна допомога входить до структури заробітної плати. Така позицію узгоджується з висновками Верховного Суду викладених у постанові від 10.02.2021 у справі № 143/179/19.

Наведене спростовує позицію представника відповідача, що матеріальна допомога не входить до структури заробітної плати та не належить до обов`язкових виплат належних працівникові до виплати у день звільнення.

З наказу № 897/ОС від 23.09.2025 про звільнення позивача вбачається, що роботодавець зобов`язався виплатити йому компенсацію за невикористані 85 дні відпустки та 6 прожиткових мінімумів на оздоровлення за 2022 та 2023 роки передбачені п. 3.10 зі змінами та доповненнями до Колективного договору на 2001-2005 р.р., пролонгованого на 2006-2025 р.р., після отримання окремого рішення правління АТ «Укразалізниця».

Отже, відповідач має право на вище вказані виплати на оздоровлення та відповідач такі виплати визнає, вказавши у наказі про звільнення позивача належні останньому суми, які підлягають виплаті підприємством, однак при звільненні позивача не виплатив йому 6 прожиткових мінімумів на оздоровлення за 2022 та 2023 роки.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць станом на 01 січня 2022 року установлений у розмірі 2481 грн., а Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць станом на 01 січня 2023 року установлений у розмірі 2684 грн.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що за 2022 рік відповідач не здійснив виплату на оздоровлення позивача у розмірі 14886,00 грн (2481 грн х 6) та за 2023 рік дорівнює 16104,00 грн (2684 грн х 6), що у загальній сумі становить 30990,00 грн., які необхідно стягнути з відповідача на користь позивача, оскільки такі виплати передбачені у наказі про звільнення, тобто належність їх позивачу визнається відповідачем та ці виплати передбачені Колективним договором.

При цьому, вирішуючи вимогу позивача про стягнення невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення, суд враховує наступне.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» передбачено, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

15.03.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набув чинності 24.03.2022, і визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Згідно з ч.1 ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що цей Закон діє з початку воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану.

Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (п.2 Прикінцевих положень КЗпП України). Таким чином, положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.

Таким чином, Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» прийнятий 15.03.2022 набрав чинності 24.03.2022, в той час, як рішення правління АТ «Укрзалізниця», на підставі якого призупинені виплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення, прийняте 14.03.2022.

Відповідно до вимог ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Згідно зі статтею 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до статті 13 КЗпП України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідно до статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року (витяг з протоколу засідання правління АТ «Укрзалізниця» №Ц-54/31 від 14.03.2022) прийнято в порушення наведених вище норм.

За таких обставин обґрунтованими є вимоги позивача про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 роки.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік, суд враховує наступні обставини.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

У відповідності зі ст. 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Згідно ст. 16 КЗпП України, умови колективного договору, що погіршують порівняно з чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними.

Пунктом 3.10. Колективного договору на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2025 роки зі змінами та доповненнями, передбачено, що працівникам дирекції, які безперервно пропрацювали у підрозділах АТ «Укрзалізниця» не менше 6 місяців та подали письмову заяву, надавати один раз у календарному році матеріальну допомогу на оздоровлення, як правило, разом із наданням щорічної відпустки, у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на перше січня звітного року.

Вказаний колективний договір передбачає умови отримання працівниками матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на перше січня звітного року, а саме: працівник має безперервно працювати у підрозділах АТ «Укрзалізниця» не менше 6 місяців та подали письмову заяву, тобто передбачені дві умови.

Суд враховує, що діючим законодавством України окремо не передбачено для працівників залізничного транспорту виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, тобто Колективний договір не погіршує становище працівників залізничного транспорту у тому числі і позивача, а навпаки покращує, тому при вирішенні питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення необхідно керуватися п. 3.10. вказаного Колективного договору, який передбачає право працівників на таку допомогу та порядок реалізації такого права.

Стаття 10 КЗпП України передбачає, що колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

Відповідно до ст. 13 КЗпП України зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.).

Згідно ст. 18 КЗпП України положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації, фізичної особи, яка використовує найману працю, незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, фізичної особи, яка використовує найману працю, так і для працівників.

Отже, колективний договір укладається на підприємстві на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань та його положення є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, фізичної особи, яка використовує найману працю, так і для працівників.

З матеріалів справи встановлено, що позивач безперервно працювати у підрозділах АТ «Укрзалізниця» більше 6 місяців, однак не надано суду доказів, що він подавав письмову заяву про виплату йому вище вказаної допомоги за 2024 рік.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач не довів належними та допустимими доказами, що подавав відповідачу заяву про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік, тому суд вважає, що він не виконав умови Колективного договору(які згідно ст. 18 КЗпП України є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, фізичної особи, яка використовує найману працю, так і для працівників) про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення на 2024 рік, тому вимога у цій частині не підлягає задоволенню.

Вирішуючи вимогу позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Позивач був звільнений 30 вересня 2025 року та як судом встановлено, йому не були виплачені всі сум, що належать йому від підприємства в день звільнення, які складаються з матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 роки на загальну суму 30990,00 грн.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено порушення відповідачем права позивача на отримання належних йому при звільненні сум на матеріальну допомогу на оздоровлення, у строки, зазначені статтею 116 КЗпП України, що є підставою для застосування відповідальності передбаченої статтею 117 КЗпП України за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При цьому суд враховує, що матеріальна допомога входить до структури заробітної плати.

Згідно з частинами другою-четвертою статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойові дії, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що нормами трудового законодавства не передбачено підстав для звільнення роботодавця від виплати працівникові заробітної плати у випадку обставин непереборної сили. Виплата заробітної плати працівнику - це обов`язок роботодавця. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано.

Вказане спростовує твердження представника відповідача, щодо відсутності вини відповідача у невиплаті позивачу при звільненні належних йому сум матеріальної допомоги на оздоровлення та відсутності підстав застосовувати відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100). Згідно з п.1 Порядку №100 цей нормативний акт застосовується, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

В пункті 2 Порядку №100 зазначено, що середня заробітна плата обраховується, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Позивачу при звільненні не була виплачена матеріальна допомога, як того передбачає ст.116 КЗпП України. Подією, з якою пов`язана виплата за затримку виплати всіх сум, є день звільнення позивача у вересні 2025 року, тому середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи, що передували звільненню – липень, серпень 2025 р.

Відповідно до роз`яснень, викладених в п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно довідки № 91 від 30.10.2025 року, середньоденна заробітна плата позивача за останні два місяці роботи перед звільненням складає 940 грн. 23 коп.(а.с.28).

Позивач звільнений із займаної посади 30 вересня 2025 року.

Число робочих днів у періоді з 01.10.2025 (наступний день після звільнення) по 18.02.2026 включно(день ухвалення рішення суду), які мають бути оплачені за середнім заробітком - 101 дні (з урахуванням ч.6 ст.6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах військового часу», яким зупинена дія ст.73 КЗпП України щодо визначення святкових і неробочих днів).

Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.10.2025 по 18.02.2026, яка підлягає стягненню з відповідача, становить 94963,23 грн. (940,23 грн. х 101 робочих днів), що не перевищує шести місяців.

Суд, при вирішенні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні враховує позицію Верховного Суду викладену у постанові від 06.12.2024 року у справі № 440/6856/22 у якій суд зазначив, що при вирішенні таких вимог належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, тому на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, розмір яких становить 946 грн. 34 коп.(55%).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 12, 13, 81, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд -

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Акціонерного товариства «Українська залізниця»(м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, ЄДРПОУ 40075815) про стягнення невиплаченої матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, третя особа – Регіональна філія «Південно-Західна залізниця Акціонерного товариства «Українська залізниця» – задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 30990 грн 00 коп.(тридцять тисяч дев`ятсот дев`яносто грн. 00 коп.) невиплаченої при звільненні матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 роки.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 94963 грн. 23 коп.(дев`яносто чотири тисячі дев`ятсот шістдесят три грн. двадцять три коп.) середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 жовтня 2025 р. по 18 лютого 2026 р.

В іншій частині позову – відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 946 грн. 34 коп.(дев`ятсот сорок шість грн. тридцять чотири коп.) понесених судових витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя А.В. Слісар