Постанова від 17 лютого 2026 р. у справі №520/20752/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2026 р. Справа № 520/20752/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Семененко М.О. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О.) від 11.12.2025 по справі № 520/20752/25

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 )

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення в 2017-2018 роках без урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 у розмірі 60 відсотків грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення.

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу на оздоровлення у 2016-2017 роках з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 у розмірі 60 відсотків грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої грошової допомоги на оздоровлення за 2017-2018 роки за весь час затримки виплати - з 01 листопада 2017 року по день фактичної виплати заборгованості.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2025 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що він проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 у період з 21.09.2017 по 23.04.2018. Після звільнення позивач звернувся до відповідача з вимогою перерахувати та виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2017-2018 роки включивши суму щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої Постановою КМУ № 889 та індексацію за відповідний місяць до складу грошового забезпечення з якого обчислюється грошова допомога на оздоровлення. При визначення розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Постанова № 889, а не Інструкція № 73. Позивач також посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 10.11.2021 у справі № 825/997/17. Крім того вважає посилання суду на той факт, що розрахунок має бути проведений тією військовою частиною, з якої позивач звільнений не мають жодного правового та релевантного обґрунтування.

Також вказує, що враховуючи наявність факту невиплати відповідачем грошового забезпечення за період з 01.11.2017 по лютий 2018 що як наслідок спричинило невиплату частини заробітної плати ( грошового забезпечення) з цієї дати, вважає, що має право на компенсацію втрати частини грошового забезпечення, у зв`язку з порушенням строків його виплати, з 01 листопада 2017 року по день фактичної виплати.

ІНФОРМАЦІЯ_2 подало відзив на апеляційну скаргу, в якому проти її задоволення заперечував та просив відмовити. Вказує, що в даному випадку не може йти мова про спір між позивачем та ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки позивач звільнявся з іншого місця. Вважає, що не є належним відповідачем в даній справі.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 21.09.2017 № 493-ОС старшого лейтенанта ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ) зараховано до списків особового складу регіонального управління.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.04.2018 № 201-ОС старшого лейтенанта ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ) виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_3 та всіх видів забезпечення з 23.04.2018, який вибув для подальшого проходження військової служби до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно наказу начальника НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 09.07.2025 № 270-ОС позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів, звільненого з військової служби наказом начальника НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону від 26.06.2025 № 236-ОС згідно з підпунктом «б» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «про військовий обов`язок та військову службу».

Позивач, вбачаючи в бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення в 2017-2018 роках без урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 у розмірі 60 відсотків грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд виходив з того, що позивач був звільнений з військової служби, де він і отримував відповідне грошове забезпечення та повинен був отримати остаточний розрахунок при звільненні, в тому числі і грошової допомоги на оздоровлення в 2017-2018 роках без урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 у розмірі 60 відсотків грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до ч. 7 ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України 25.03.1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі по тексту - Закон № 2232-XII).

Згідно зі ст.2 Закону № 2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.40 Закону № 2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України “Про Збройні Сили України”, “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, “Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей” та іншими законами.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі по тексту - Закон № 2011-XII).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (постанова втратила чинність на підставі Постанови КМУ № 704 від 30.08.2017) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з п. 1 ст. 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до ч. 3 ст. 15 Закону № 2011-XII військовослужбовцям виплачуються, зокрема, грошова допомога на оздоровлення в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.

Згідно з п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889 «Про питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (чинна на момент виникнення спірних правовідносин, далі по тексту - Постанова № 889) закріплено питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій.

Згідно з п.2 Постанови № 889 граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.

Відповідно до пп. 5 п. 1 Постанови № 889 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 № 704, яка набрала чинності з 01.01.2016) установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям крім тих, що зазначені в підпункті 1 вказаного пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Відповідно до Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справи від 02.02.2016 № 73, яка зареєстрована у Міністерстві юстиції України 11.02.2016 за № 217/28347 (далі по тексту – Інструкція № 73) визначено порядок та умови виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці) та займають посади в Державній прикордонній службі України, регіональних управліннях Державної прикордонної служби України, в загонах морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), в розвідувальному органі Державної прикордонної служби України, навчальних закладах, науково-дослідних установах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України щомісячної додаткової грошової винагороди.

Згідно з п. 2 Інструкції № 73 виплата щомісячної додаткової грошової винагороди здійснюється в таких розмірах й таким військовослужбовцям:

1) до 100 відсотків місячного грошового забезпечення:

військовослужбовцям, які займають посади в загонах морської охорони та їх структурних підрозділах;

військовослужбовцям, які займають посади льотного складу в авіаційних частинах Державної прикордонної служби України;

2) військовослужбовцям (крім зазначених у підпункті 1 цього пункту) - до 60 відсотків місячного грошового забезпечення.

Розміри винагороди для органів Державної прикордонної служби України з урахуванням виконання покладених завдань, особливостей умов проходження служби військовослужбовцями встановлюються наказами Адміністрації Державної прикордонної служби України в межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Державної прикордонної служби України у Державному бюджеті України на відповідний рік.

Апеляційним судом встановлено та не заперечується сторонами по справі, що при здійсненні розрахунку та виплаті грошової допомоги на оздоровлення до розрахунку місячного грошового забезпечення для виплати вказаної грошової допомоги на оздоровлення не включено щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №889 від 22.09.2010 року, та індексацію грошового забезпечення.

Згідно з ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-XII Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.

При визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам вказаного Закону.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.02.2019 року у справі № 522/2738/17 дійшла висновку, що до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць. Виходячи з процесуальних механізмів забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду, за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками колегії суддів касаційних судів у складі Верховного Суду.

Відтак, правова позиція, викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06.02.2019 № 522/2738/17 у спірному випадку є пріоритетною для застосування порівняно з позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 01.03.2018 у справі № 761/17387/17, від 29.08.2019 у справі № 820/375/18, від 21.11.2019 у справі № 815/5547/17 та від 09.01.2020 у справі № 809/1489/16.

Колегія суддів аналізуючи наведене дійшла висновку, що для позивача як військовослужбовця Державної прикордонної служби за контрактом щомісячна додаткова грошова винагорода на підставі Постанови № 889 в розумінні положень статті 9 Закону № 2011-ХІІ та Постанови № 1294 була одним із підвидів щомісячного додаткового виду грошового забезпечення, оскільки: - виплачувалася щомісяця; - мала фіксований розмір у відсотковому відношенні до окладу; - складала істотну частину фактичного заробітку військовослужбовця, тому ця винагорода не може вважатись одноразовою чи такою, що носить тимчасовий характер.

Як підтверджується архівними відомостями /а.с. 15, 17/ ОСОБА_1 допомога на оздоровлення була виплачена у листопаді 2017 року - 7267,50 грн, у 2018 році - 7267,50 грн; щомісячна додаткова грошова винагорода на підставі Постанови № 889 нараховувалась та виплачувалась з жовтня 2017 року по квітень 2018, водночас, за цей період ЩДВГ виплачувалась не у фіксованому розмірі. З огляду на це задоволення вимоги з зазначенням конкретного відсоткового розміру щомісячної додаткової грошової винагороди на підставі Постанови № 889 є необґрунтованим.

Стосовно вимоги щодо врахування індексації грошового забезпечення при здійсненні перерахунку допомоги на оздоровлення за 2017-2018 роки, колегія суддів зазначає таке.

З матеріалів справи не вбачається, що позивачу в спірний період нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення. Водночас, наявність чи відсутність у позивача права на нарахування та виплату за спірний період індексації грошового забезпечення не є предметом спору.

З огляду на те, що відсутні відомості про нарахування позивачу в 2017-2018 роках індексації грошового забезпечення, вимога про врахування його під час перерахунку допомоги на оздоровлення за 2017-2018 роки є передчасною.

Стосовно вимоги про одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, то Верховний Суд у постанові від 27 липня 2023 року у справі № 380/813/22 зазначав, що аналіз наведених пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, перерахунок та виплата позивачу допомоги на оздоровлення за 2017-2018 роки має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Щодо вимоги про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої грошової допомоги на оздоровлення за 2017-2018 роки за весь час затримки виплати - з 01 листопада 2017 по день фактичної виплати заборгованості.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі по тексту – Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі по тексту - Порядок № 159).

Відповідно до статті 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника (абзаци 2, 5, 6, 7, 8 частини другої статті 2 Закону № 2050-ІІІ).

Згідно зі ст.3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Статтею 4 Закону № 2050-ІІІ визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Аналогічні норми також викладені у Порядку № 159.

Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Зі змісту вказаних норм випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Тобто, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Вказані вище висновки щодо правозастосування викладені в постановах Верховного Суду від 24.01.2025 у справі № 380/1607/24, від 12.09.2024 у справі № 240/18489/23, від 12.09.2024 у справі № 400/5837/23, які в силу ч. 5 ст. 242 КАС України є обов`язковими для врахування при розгляді даної справи.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, на момент розгляду справи відповідачем ще не здійснено нарахування та виплату перерахованих сум грошової допомоги на оздоровлення, а тому вимога щодо компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати наразі є передчасною.

Стосовно доводів відповідача та висновків суду щодо неналежного відповідача, колегія суддів зазначає таке.

Спір в даній справі стосується наявності у позивача права на перерахунок вже виплаченої грошової допомоги на оздоровлення за 2017-2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди на підставі Постанови № 889 та індексації грошового забезпечення.

Нарахування та виплата грошової допомоги на оздоровлення у 2017 та 2018 році ОСОБА_1 здійснювалась саме ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Посилання відповідача та суду першої інстанції на те, що позивач був звільнений з військової служби з НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону, де він і отримував відповідне грошове забезпечення та повинен був отримати остаточний розрахунок при звільненні, в тому числі і грошової допомоги на оздоровлення в 2017-2018 роках, є безпідставними, адже позивач оскаржує не розмір грошового забезпечення, що був виплачений йому при звільненні у 2025 році.

Позивач оскаржує дії ІНФОРМАЦІЯ_1 під час нарахування та виплати допомоги на оздоровлення у 2017 та 2018 році.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що у разі, якщо суд першої інстанції вважав, що відповідач не є належним відповідачем, суд мав процесуальну можливість залучити належного відповідача, однак матеріали справи не містять відомостей про те, що такі дії вчинялись.

З огляду на вищевикладене, висновки суду в цій частині не відповідають фактичним обставинам справи та прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права

За наведеного правового регулювання та обставин справи, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що відповідач протиправно не врахував у складі грошового забезпечення позивача, з якого нараховано допомогу на оздоровлення за 2017-2018 роки, щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою № 889.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивачки, суд зазначає, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об`єднаного королівства» (заява № 22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).

Таким чином, з метою ефективного захисту прав позивачки, про захист яких вона просить, суд, керуючись положеннями частини другої статті 9 КАС України, вважає за необхідне обрати спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним: визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення в 2017 та 2018 році без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2017 та 2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу позивача слід задовольнити частково. Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2025 по справі № 520/20752/25 - скасувати.

Прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення в 2017 та 2018 році без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2017 та 2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко З.Г. Подобайло