Постанова від 17 лютого 2026 р. у справі №440/12211/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2026 р. Справа № 440/12211/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.11.2025, головуючий суддя І інстанції: В.І. Бевза, повний текст складено 06.11.25 по справі № 440/12211/25

за позовом ОСОБА_1

до Військова частина НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1

про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , в якій просить:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 29.01.2020 по 31.12.2021 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – Постанова № 704), з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі – Порядок № 44);

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 31.12.2021 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови № 704, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Позов обґрунтований тим, що у період проходження військової служби грошове забезпечення виплачувалось відповідачами у заниженому розмірі, а саме: при встановленні посадового окладу та окладу за військовим званням було застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018. При цьому позивач вважає, що при встановленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням в період з 29.01.2020 по 31.12.2021 відповідачем мав бути застосований прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) задоволено позов ОСОБА_1 .

Визнано протиправними дії Військових частин НОМЕР_2 , НОМЕР_1 , щодо відмови у проведенні нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 (в тому числі одноразових додаткових видів грошового забезпечення за 2020, 2021 роки) за період з 29.01.2020 по 31.12.2021, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний, що відповідав у цей період займаній посаді та військовому званню позивача, згідно із відповідними додатками Постанови № 704.

Зобов`язано Військові частини НОМЕР_2 , НОМЕР_1 перерахувати та виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 (в тому числі одноразових додаткових видів грошового забезпечення за 2020, 2021 роки) за період з 29.01.2020 по 31.12.2021 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний, що відповідав у цей період займаній посаді та військовому званню позивача, згідно із відповідними додатками Постанови № 704, з урахуванням виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.

Не погодившись з вказаним рішенням, Військовою частиною НОМЕР_1 подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 скасувати в оскаржуваній частині та ухвалити нове рішення в частині визначення належного відповідача, зазначивши відповідачем військову частину НОМЕР_2 , яка є суб`єктом спірних правовідносин.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що військову службу у спірний період позивач проходив саме у Військовій частині НОМЕР_2 , про що безпосередньо зазначено у позовній заяві та підтверджено додатками до позовної заяви. Відомості про проходження позивачем військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 відсутні. Посилається на те, що Військова частина НОМЕР_2 лише тимчасово перебувала на грошовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 , виплата якого здійснювалася за документами (наказами командира військової частини НОМЕР_2 , розрахунково платіжними відомостями, банківськими реєстрами) наданими військовою частиною НОМЕР_2 , нарахування грошового забезпечення здійснювалося посадовими особами військової частини НОМЕР_2 . Командир військової частини НОМЕР_1 жодних рішень щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_2 не приймав. За таких умов підстав для перерахунку та доплати грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, премії позивачу з 29.01.2020 по 31.12.2021 Військовою частиною НОМЕР_1 немає.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 у спірний період з 29.01.2020 по 31.12.2021 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , що не заперечується сторонами та підтверджується матеріалами справи щодо виплати грошового забезпечення позивачу, зокрема, а саме військовим квитком позивача серії НОМЕР_3 від 16.10.1985.

Листом військової частини НОМЕР_1 від 30.06.2025 № 1975 повідомлено позивача, що підстави для перерахунку грошового забезпечення за період служби позивача відсутні, оскільки грошове забезпечення виплачується відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до рішення командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 22.09.2021 № 40704, у зв`язку з відкриттям окремого фінансового господарства, військова частина НОМЕР_2 встановленим порядком знімається з фінансового забезпечення військової частини НОМЕР_1 та зараховується до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_4 ) з 01.01.2022.

Військова частина НОМЕР_2 , в якій проходив військову службу позивач, у спірний період перебувала на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 , як в розпорядника коштів третього рівня, що підтверджується матеріалами справи та заявами сторін по суті спору.

Таким чином виплата грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини НОМЕР_2 у спірний період здійснювалась розпорядником бюджетних коштів - військової частини НОМЕР_1 на підставі наказів військової частини НОМЕР_2 , у якій проходив службу позивач.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати йому в період з 29.01.2020 по 31.12.2021 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, компенсація невикористаної щорічної основної, одноразова грошової допомоги при звільнені визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються, як правило, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року. Лише у тому разі, якщо розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб є меншим ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, для проведення відповідних розрахунків використовується величина, яка дорівнює 50 відсоткам розміру мінімальної заробітної плати. Також, суд зазначив, що оскільки у одній військовій частині позивач проходив службу і яка приймала накази про грошове забезпечення позивача, і яка одночасно у спірний період перебувала на фінансовому забезпеченні іншої військової частини, і які є відповідачами у цій справі, то позов слід задовольнити до обох відповідачів у межах спірного періоду. Також, суд зазначив, що нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Частково погоджуючись з висновками викладеними судом першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з приписами частини першої статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон України № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Положеннями частин 2 - 4 зазначеної статті закріплено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704 (набрала чинності 01.03. 2018) (далі – Постанова № 704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Так, п.2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Надалі пункт 4 цього нормативно-правового акту викладено у редакції пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), а саме: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Отже, згідно з Постановою № 704 (в редакції Постанови № 103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, стала величина розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19; постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 520/2098/19 від 09.06.2022).

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України дійшов висновку, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Водночас Законом України № 2017-III регламентовано правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону України № 2017-III).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, згідно з частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

На думку колегії суддів, зазначення у пункті 4 Постанови № 704 у формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб), як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців.

Разом з цим, колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

За правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19.10.2022 у справі № 400/6214/2 (п. 25) - з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

Подібні правовідносини вже були предметом розгляду Верховним Судом у справі № 440/6017/21.

Так, у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 Верховний Суд на підставі аналізу наведених вище норм права дійшов таких правових висновків:

(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

(2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України № 1082-IX, у осіб з-поміж військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VIII (Закон України) від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України) обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Отже, з 29.01.2020, а саме, з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18, у військовослужбовців виникли правові підстави для перерахунку грошового забезпечення виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Зазначена правова позиція була також підтримана у постановах Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 120/965/22-а, від 21.12.2023 у справі № 520/8060/19 та від 24.06.2025 у справі № 420/5584/24, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України підлягають врахуванню під час апеляційного перегляду справи.

Згідно із ч.2 ст.92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України та порядок встановлення державних стандартів.

Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» (далі - Закон України № 2629-VIII) установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01.01.2018.

У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі – Закон України № 294-IX), Закон України від 15.12.2020 № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі - Закон України № 1082-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018 на 2020, 2021 відповідно, не містять.

Так, Законами України № 294-ІХ, № 1082-IX, № 1928-ІХ у 2020-2021 роках установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2020, 2021 – 2 102.00 грн, 2 270.00 грн, відповідно.

Статтею 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, з огляду на правила частини 3 статті 7 КАС України, з 01.01.2020 не підлягають застосуванню положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, як такі, що не відповідають положенням Законів України № 294-ІХ, 1082-IX, № 1928-ІХ (правовим актам вищої юридичної сили), згідно з якими прожитковий мінімум, як базовий державний стандарт, був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

Такий правовий висновок відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 29.06.2023 у справі № 380/7813/22, від 28.10.2024 у справі № 420/3341/23, від 14.11.2024 у справі № 580/3452/22.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що з 01.01.2020 відбулося підвищення розміру винагороди за службу військовослужбовця за складовими: оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб`єкта владних повноважень – обов`язку обраховувати ці показники із використанням згідно із Законами України № 294-ІХ, № 1082-IX, № 1928-ІХ прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а тому наявні підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

З урахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги відповідача про те, що розрахунковою величиною для обрахунку грошового забезпечення військовослужбовців починаючи з 01.01.2018 по сьогоднішній день є стала величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, є необґрунтованими.

Тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням (та похідних від них розмірів грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань та одноразової грошової допомоги у зв`язку із звільненням з військової служби) розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік згідно Законів України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік).

Також, колегія суддів зауважує, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскільки у одній військовій частині позивач проходив службу і яка приймала накази про грошове забезпечення позивача, і яка одночасно у спірний період перебувала на фінансовому забезпеченні іншої військової частини, і які є відповідачами у цій справі, то позов слід задовольнити до обох відповідачів у межах спірного періоду.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у проведенні нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 (в тому числі одноразових додаткових видів грошового забезпечення за 2020, 2021 роки) за період з 29.01.2020 по 31.12.2021, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний, що відповідав у цей період займаній посаді та військовому званню позивача, згідно із відповідними додатками Постанови № 704 та зобов`язання Військової частини НОМЕР_2 перерахувати та виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 (в тому числі одноразових додаткових видів грошового забезпечення за 2020, 2021 роки) за період з 29.01.2020 по 31.12.2021 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний, що відповідав у цей період займаній посаді та військовому званню позивача, згідно із відповідними додатками Постанови № 704.

Проте, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у проведенні нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 (в тому числі одноразових додаткових видів грошового забезпечення за 2020, 2021 роки) за період з 29.01.2020 по 31.12.2021, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний, що відповідав у цей період займаній посаді та військовому званню позивача, згідно із відповідними додатками Постанови № 704 та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 перерахувати та виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 (в тому числі одноразових додаткових видів грошового забезпечення за 2020, 2021 роки) за період з 29.01.2020 по 31.12.2021 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний, що відповідав у цей період займаній посаді та військовому званню позивача, згідно із відповідними додатками Постанови № 704, виходячи з наступного.

Задовольняючи позов в цій частині, суд першої інстанції виходив з того, що Військова частина НОМЕР_2 , в якій проходив військову службу позивач, у спірний період перебувала на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 , як в розпорядника коштів третього рівня, що підтверджується матеріалами справи та заявами сторін по суті спору. Таким чином виплата грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини НОМЕР_2 у спірний період здійснювалась розпорядником бюджетних коштів - військової частини НОМЕР_1 на підставі наказів військової частини НОМЕР_2 , у якій проходив службу позивач.

Колегія суддів зазначає, що згідно п. 1.5 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України затверджені наказом Міністерства оборони України 22.05.2017 № 280 «Про організацію фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України» (надалі – Правила № 280) командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини – розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.

За п. 4.3 Правил № 280 витяги з наказів, довідки та інші документи, які підтверджують право військовослужбовців, працівників та одержання грошового забезпечення і заробітної плати, що подаються начальнику фінансового органу підписуються (завіряються) посадовою особою, яка відповідає за облік особового складу частини, та скріплюються відтиском гербової печатки (печаткою для наказів) військової частини. Підтвердженням виплати грошового забезпечення та заробітної плати (у тому числі через карткові рахунки) за черговий місяць є розрахунково-платіжна відомість (реєстр про зарахування коштів на карткові рахунки). Підставою для складання відомості є: затверджені в установленому порядку штат військової частини та штатні розписи; норми грошового забезпечення (заробітної плати), установлені чинним законодавством України; накази та інші документи про призначення на посади і проходження служби особовим складом, встановлення посадових окладів, надбавок, доплат, преміювання тощо; грошові атестати військовослужбовців, зарахованих на грошове забезпечення; табелі обліку робочого часу; листки непрацездатності; інші передбачені законодавством документи. У зв`язку з такими вимогами фінансового законодавства виплата грошового забезпечення здійснюється на підставі наказів командира цієї військової частини у списках якої проходить службу військовослужбовець.

Відповідно до рішення командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 22.09.2021 № 40704, у зв`язку з відкриттям окремого фінансового господарства, військова частина НОМЕР_2 встановленим порядком знімається з фінансового забезпечення військової частини НОМЕР_1 та зараховується до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_4 ) з 01.01.2022.

Отже, в даному випадку Військова частина НОМЕР_1 діяла у якості підрозділу бухгалтерії, виконуючи нарахування та виплату грошового забезпечення (до 01.01.2022) на підставі наданих військовою частиною НОМЕР_2 розпорядчих документів (наказів).

Отже, обов`язком Військової частин НОМЕР_2 у спірний період було лише видання наказів про виплату грошового забезпечення (в тому числі одноразових додаткових видів грошового забезпечення) військовослужбовцям, а нарахування та виплату здійснювала військова частина НОМЕР_1 .

Однак, станом на дату розгляду справи Військова частина НОМЕР_2 не перебуває на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 , натомість самостійно здійснює нарахування та виплати військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_2 грошового забезпечення через відповідний відділ фінансового забезпечення.

Тобто, оскільки станом на дату прийняття рішення Військова частина НОМЕР_2 не перебуває на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 , натомість отримує фінансування від держави, у тому числі і для виплати грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини НОМЕР_2 , є самостійним розпорядником коштів, колегія суддів приходить до висновку, що провести перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 (в тому числі одноразових додаткових видів грошового забезпечення за 2020, 2021 роки) за період з 29.01.2020 по 31.12.2021 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний, що відповідав у цей період займаній посаді та військовому званню позивача, згідно із відповідними додатками Постанови № 704 має здійснити саме Військова частина НОМЕР_2 , до списків особового складу якої позивач був зарахований та перебував на службі у спірний період.

Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин, що призвело до частково неправильного вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги щодо зазначених обставин приймаються колегією суддів у якості належних.

Щодо позовних вимог в частині здійснення перерахунку грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку № 44, колегія суддів зазначає наступне.

Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі -грошова компенсація), визначено Порядком № 44.

За правилами пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Пунктами 4, 5 Порядку № 44 передбачено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Аналіз наведених положень Порядку № 44, дає підстави для висновку, що виплата щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.

Разом з цим пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Отже, з аналізу наведених норм слідує, що виплата грошової компенсації сум податку, що утримуються з грошового забезпечення військовослужбовців має бути здійснена одночасно з виплатою їм такого грошового забезпечення.

Індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення таких осіб, і як одна з основних державних гарантій щодо оплати їх праці підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Водночас нарахування та виплата індексації грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її нарахування та виплату відповідно до вимог Закону України № 1282-ХІІ.

З урахуванням зазначеного нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44, а тому позовні вимоги у відповідній частині також підлягають задоволенню.

Зазначена позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 27.07.2023 у справі № 380/813/22, від 27.09.2023 у справі № 420/23176/21, від 27.09.2023 в справі № 420/23176/21, від 31.01.2024 в справі № 320/6441/22, від 18.04.2024 в справі № 160/10789/22, від 30.04.2024 в справі № 360/700/23 та від 08.05.2025 в справі № 380/6610/24.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що нарахування та виплата позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період має бути здійснена із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку № 44.

Інші доводи і заперечення сторін, з урахуванням наведеного, на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу відповідача слід задовольнити, з частковим скасуванням рішення суду.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 по справі № 440/12211/25 скасувати в частині задоволення позову про визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , щодо відмови у проведенні нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 (в тому числі одноразових додаткових видів грошового забезпечення за 2020, 2021 роки) за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2021 року, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний, що відповідав у цей період займаній посаді та військовому званню позивача, згідно із відповідними додатками постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 перерахувати та виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 (в тому числі одноразових додаткових видів грошового забезпечення за 2020, 2021 роки) за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2021 року з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний, що відповідав у цей період займаній посаді та військовому званню позивача, згідно із відповідними додатками постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.

Прийняти в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні зазначених позовних вимог відмовити.

В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 по справі № 440/12211/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий І.М. Ральченко