Постанова від 08 лютого 2026 р. у справі №520/1094/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2026 р.Справа № 520/1094/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,

за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської обласної прокуратури на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.08.2025, головуючий суддя І інстанції: Садова М.І., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 05.09.25 року по справі № 520/1094/24

за позовом ОСОБА_1

до Харківської обласної прокуратури

про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківської обласної прокуратури (далі – відповідач), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив суд:

- визнати період роботи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 17 липня 1993 року по 03 серпня 1994 року на посаді стажиста помічника прокурора Московського району м. Харкова стажем державної служби;

- зобов`язати Харківську обласну прокуратуру зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , період роботи з 05 липня 1985 року по 21 квітня 1986 року на посаді з 17 липня 1993 року по 03 серпня 1994 року на посаді стажиста помічника прокурора Московського району м. Харкова до стажу державної служби;

- судові витрати по сплаті судового збору у сумі 968,96 грн стягнути з відповідача.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2024 по справі № 520/1094/24 адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду 28 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 30 квітня 2025 року по справі № 520/1094/24 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 червня 2024 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд виходив з того, що судами першої та апеляційної інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з`ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору.

У зв`язку з чим, зазначив, що під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно взяти до уваги викладене в цій постанові, з`ясувати який саме предмет спору у цій справі та перевірити дотримання строків звернення до суду з заявленими позовними вимогами, а також встановити обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року по справі № 520/1094/24 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано період роботи ОСОБА_1 з 17 липня 1993 року по 03 серпня 1994 року на посаді стажиста помічника прокурора Московського району м. Харкова стажем державної служби.

Зобов`язано Харківську обласну прокуратуру зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 17 липня 1993 року по 03 серпня 1994 року на посаді стажиста помічника прокурора Московського району м. Харкова до стажу державної служби.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн.

Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2025 по справі № 520/1094/24 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач зазначив, що всупереч вимог, наведених у постанові Верховного Суду від 30.04.2025, суд першої інстанції під час нового розгляду справи не з`ясував належним чином предмет спору та не перевірив дотримання позивачем строків звернення до адміністративного суду з відповідними позовними вимогами.

Зокрема, апелянт зазначив, що судом не встановлено часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, та не надано оцінки доводам відповідача щодо відсутності поважних причин пропуску шестимісячного строку звернення до суду. При цьому, на думку апелянта, самі лише посилання позивача на необізнаність про можливе порушення його прав не можуть вважатися достатніми та належними доказами дотримання строків звернення до суду, оскільки триваюча пасивна поведінка особи за наявності об`єктивної можливості знати про стан своїх прав не свідчить про поважність причин їх пропуску.

Також вказав, що суд першої інстанції не встановив фактичних обставин щодо належності посади стажиста помічника прокурора до посад спеціалістів (державних службовців), обмежившись формальним посиланням на таблиці № 3 та № 4 постанов Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 № 38, без наведення конкретних норм законодавства, на підставі яких зроблено відповідний висновок.

Наполягає, що у спірний період з 17.07.1993 по 03.08.1994 позивач не перебував на посаді державної служби, Присягу державного службовця не складав, ранг державного службовця йому не присвоювався, а правове регулювання проходження служби стажистом помічника прокурора здійснювалося виключно Законом України «Про прокуратуру» та підзаконними нормативними актами, що регламентують проходження служби в органах прокуратури.

Стверджує, що відповідно до ст. 56 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII у редакції, чинній у спірний період, посада стажиста помічника прокурора не входила до переліку посад, що охоплюються поняттям «прокурор», а відтак не могла бути віднесена до посад, робота на яких зараховується до стажу державної служби на підставі пункту 2 Порядку № 283.

Крім того, апелянт зазначив, що спеціальний класний чин позивачу було присвоєно лише наказом Генерального прокурора України від 08.08.1994 № 420к, тобто після завершення спірного періоду, у зв`язку з чим доводи позивача щодо застосування положень Порядку № 283 в частині зарахування до стажу державної служби роботи на посадах осіб, яким присвоєно персональні звання, є безпідставними.

Крім того апелянт зазначив, що посада стажиста помічника прокурора за своїм правовим статусом не є і не може бути прирівняна до посади спеціаліста (державного службовця), оскільки стажування має на меті підготовку молодих спеціалістів до самостійного виконання прокурорсько-слідчої роботи, що прямо випливає з Положення про атестування прокурорсько-слідчих працівників прокуратури України, введеного в дію наказом Генерального прокурора України від 01.06.1992 № 21, та ст. 46 Закону України «Про прокуратуру».

Позивач у поданому до суду відзиві на апеляційну скаргу, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, як законне та обґрунтоване. Зазначив, що предметом спору у цій справі є незарахування до стажу державної служби періоду його роботи з 17.07.1993 по 03.08.1994 на посаді стажиста помічника прокурора, що прямо встановлено у постанові Верховного Суду від 30.04.2025. Вказані висновки касаційної інстанції є обов`язковими для судів нижчих інстанцій, а спроби апелянта знову звести спір до правовідносин з отримання публічної інформації суперечать ч. 5 ст. 353 КАС України.

Щодо доводів апелянта про пропуск строку звернення до суду позивач зазначив, що спірні правовідносини мають триваючий характер та стосуються реалізації права на соціальне та пенсійне забезпечення. Про порушення свого права він дізнався лише після отримання листа Харківської обласної прокуратури від 18.07.2023, яким фактично відмовлено у підтвердженні та зарахуванні стажу, у зв`язку з чим звернення до суду відбулося в межах установлених процесуальних строків.

Стверджує, що посада стажиста помічника прокурора у 1993–1994 роках належала до посад спеціалістів в апараті органів прокуратури. Це підтверджується положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 № 38, якою посаду «стажист» було передбачено у схемах посадових окладів, а також нормативними актами Генеральної прокуратури України, що визнавали стажування складовою трудового стажу з відповідними правовими наслідками.

Позивач зазначив, що відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби № 283, чинного на час виникнення спірних правовідносин, до стажу державної служби зараховується робота на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, а отже спірний період підлягає зарахуванню.

Крім того, позивач звернув увагу на позицію Національного агентства з питань державної служби, викладену у листі від 08.08.2023, а також на усталену судову практику Верховного Суду України та Вищого адміністративного суду України, відповідно до якої період роботи стажистом на посадах в органах прокуратури зараховується до стажу, що дає право на пільги та відставку.

Доводи апелянта щодо відсутності складення Присяги державного службовця та неприсвоєння рангу позивач визнав безпідставними, оскільки зарахування стажу за періоди до набрання чинності Законом України «Про державну службу» 2015 року здійснюється відповідно до законодавства, чинного на момент проходження служби, яке таких вимог не містило.

Позивач проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечував, просив відмовити у їх задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом прокурора Харківської області від 14 липня 1993 року № 388 ОСОБА_1 призначено на посаду стажиста помічника прокурора Московського району міста Харкова.

Наказом прокурора Харківської області від 03 серпня 1994 року № 449 позивача призначено на посаду помічника прокурора Московського району міста Харкова.

Наказом Генерального прокурора України від 08 серпня 1994 року № 420к, відповідно до статті 47 Закону України «Про прокуратуру», присвоєно класний чин – «юрист 3 класу».

Наказом прокурора Харківської області від 17 листопада 1994 року № 658 позивач переведений на посаду слідчого Прокуратури Московського району міста Харкова.

Наказом в.о. Генерального прокурора України від 06 серпня 1996 року № 552к, відповідно до статті 47 Закону України «Про прокуратуру», позивачу присвоєно класний чин – «юрист 2 класу».

Наказом прокурора Харківської області від 29 листопада 1996 року № 895 позивач переведений на посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами дізнання і слідчими органів внутрішніх справ прокуратури області.

Наказом в.о. прокурора Харківської області від 16 лютого 1998 року № 111 позивач переведений на посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства Прокуратури Харківської області.

Наказом Генерального прокурора України від 11 серпня 1998 року № 631 к, відповідно до статті 47 Закону України «Про прокуратуру», позивачу присвоєно класний чин – «юрист І класу».

Наказом прокурора Харківської області від 02 листопада 1998 року № 1114 позивач переведений па посаду старшого слідчого відділу прокуратури області.

Наказом прокурора Харківської області від 17 липня 2000 року № 813 позивач звільнений із займаної посади (старшого слідчого відділу) та з органів прокуратури Харківської області за власним бажанням згідно зі статтею 38 КЗпП України з 17 липня 2000 року.

06 липня 2023 року позивач звернувся до Офісу Генерального прокурора із запитом про надання публічної інформації, в якому позивач просив надати таку інформацію:

«Чи отримував він надбавку до посадового окладу за вислугу років та чи нараховувалась йому додаткова відпустка за час роботи з 14 липня 1993 року до 03 серпня 1994 року на посаді стажиста помічника прокурора Московського району Харківської області?

Чи зараховується його стаж роботи у період з 14 липня 1993 року до 03 серпня 1994 року на посаді стажиста помічника прокурора Московського району Харківської області у стаж роботи на державній службі?

Чи отримував він процентну надбавку до заробітної плати в органах прокуратури за вислугу років за весь період навчання в Українській юридичній академії у період з 01 вересня 1988 року до 30 червня 1993 року?

Відповідь просив направити на його електронну пошту разом з відповіддю на цей інформаційний запит у строки, передбачені частиною першою статті 20 Закону № 2939-VI.

На вказаний запит було надано відповідь від 18 липня 2023 року № 27/189вих-23, в якій зазначено, зокрема:

«Інша інформація, щодо якої подано запит, зокрема щодо зарахування Вашого стажу роботи у період з 14 липня 1993 року до 03 серпня 1994 року на посаді стажиста помічника прокурора Московського району м. Харкова до стажу державної служби, в обласній прокуратурі станом на час подання Вами запиту не створювалася та не фіксувалася будь-яким чином, тобто потребує додаткового змістовного аналізу, створення, а отже, не може бути надана на запит в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Вважаючи, що відповідачем порушені його права на правильний обрахунок стажу державної служби, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірний період роботи позивача з 17.07.1993 по 03.08.1994 на посаді стажиста помічника прокурора підлягає зарахуванню до стажу державної служби, оскільки така посада передбачена в таблицях № 3 та № 4 постанови Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 38 та відноситься до посад спеціалістів в апараті органів прокуратури (частина перша статті 13, частини перша та друга статті 46 Закону № 1789-XII).

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Вирішуючи спір по суті, колегія суддів враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30 квітня 2025 року у справі № 520/1094/24, якими скасовано судові рішення судів попередніх інстанцій з підстав неповного з`ясування обставин справи та неправильного визначення предмета спору. При цьому Верховний Суд не надавав оцінки правомірності зарахування спірного періоду роботи до стажу державної служби та не робив висновків щодо правового статусу посади стажиста помічника прокурора, обмежившись визначенням меж і завдань нового розгляду справи, зокрема необхідністю встановлення предмета спору, перевірки дотримання строків звернення до суду та повного і всебічного з`ясування обставин, що мають значення для правильного її вирішення

Так, зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається що підставою, що спонукала його звернутися до суду з цим позовом, було незарахування відповідачем до стажу державної служби періоду роботи на посаді стажиста помічника прокурора Московського району міста Харкова, що, як наслідок, на переконання позивача, вплинуло на перерахунок його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Отже, предметом цього спору є незарахування до стажу державної служби позивача періоду роботи з 17 липня 1993 року до 03 серпня 1994 року на посаді стажиста помічника прокурора Московського району міста Харкова, що потрібно для перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з урахуванням ч.5 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Вирішуючи питання дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до частини другої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано до суду протягом шести місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, якщо інше не встановлено законом.

Отже, для вирішення питання щодо дотримання строку звернення до суду у цій справі необхідно встановити момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про незарахування спірного періоду роботи до стажу державної служби.

Колегія суддів звертає увагу, що сам по собі факт ненарахування або незарахування відповідного стажу, який, на переконання позивача, вплинув на розмір його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, є таким, що має тривалий характер, однак це не звільняє особу від обов`язку довести, з якого саме моменту вона дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

З метою повного і всебічного з`ясування обставин справи, а також, з урахуванням принципу змагальності сторін, судом апеляційної інстанції позивачу запропоновано надати письмові пояснення щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду.

07 лютого 2026 року позивачем до суду апеляційної інстанції надано пояснення щодо дотримання строків звернення до суду, в яких він зазначив, що строк звернення до адміністративного суду ним не пропущено, оскільки про порушення свого права він дізнався лише після отримання відповіді Харківської обласної прокуратури від 18 липня 2023 року № 27-189вих-23, якою вперше було повідомлено про невирішення питання щодо зарахування спірного періоду роботи до стажу державної служби. Наголосив, що до отримання зазначеної відповіді між сторонами не існувало публічно-правового спору, а позов подано у межах, передбаченого частиною 2 статті 122 КАС України, шестимісячного строку - 11 січня 2024 року. Вказує, що факт порушення його права виник не в момент проходження служби у 1993-1994 роках, а в момент отримання відповіді від Харківської обласної прокуратури від 18 липня 2023 року № 27-189вих.23, в якій відповідач ухилився від визнання спірного стажу, чим створив стан правової невизначеності щодо соціальних гарантій ОСОБА_1 як судді у відставці.

Оцінивши наведені позивачем доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про дотримання позивачем строку звернення до суду в даній справі.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у липні 2023 року звернувся до Офісу Генерального прокурора із запитом, в якому, зокрема, порушив питання щодо зарахування періоду роботи з 17 липня 1993 року по 03 серпня 1994 року на посаді стажиста помічника прокурора до стажу державної служби. Листом від 18 липня 2023 року № 27/189вих-23 Харківською обласною прокуратурою повідомлено, що відповідна інформація не створювалася та не фіксувалася, а отже не може бути надана у порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Тобто, саме з отриманням листа Харківської обласної прокуратури від 18 липня 2023 року № 27/189вих-23 позивач вперше дізнався про не вирішення по суті питання щодо зарахування спірного періоду роботи до стажу державної служби, а отже про можливе порушення свого права. До зазначеного моменту між сторонами не існувало публічно-правового спору, а у позивача були обґрунтовані очікування щодо належного виконання відповідачем покладених на нього законом повноважень.

За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованим висновок про те, що перебіг строку звернення до суду слід обчислювати саме з дати отримання позивачем відповіді Харківської обласної прокуратури від 18 липня 2023 року, відповідно до частини 2 статті 122 КАС України.

Зважаючи на викладене, враховуючи, що позовну заяву подано ОСОБА_1 11 січня 2024 року, тобто в межах, установленого законом, шестимісячного строку, підстав для висновку про пропуск строку звернення до суду колегія суддів не вбачає.

Відтак, доводи апелянта в цій частині є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам по суті, з`ясовуючи обставини, що мають значення для правильного їх вирішення, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 2 статті 4 КАС України адміністративна справа — це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій, або у зв`язку з наданням чи ненаданням адміністративних послуг, або у сфері виборчого процесу.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Так, як зазначалось вище, однією з позовних вимог ОСОБА_1 є визнання періоду роботи позивача з 17 липня 1993 року по 03 серпня 1994 року на посаді стажиста помічника прокурора Московського району м. Харкова стажем державної служби.

Колегія суддів зазначає, що наведена вимога за своєю правовою природою не спрямована на оскарження конкретного рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, а фактично зводиться до встановлення юридичного факту, від якого залежить виникнення та обсяг прав позивача.

Відповідно до частини 1 статті 293 Цивільного процесуального кодексу України окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав.

Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Перелік таких фактів, наведений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним, а частина друга цієї статті передбачає можливість встановлення й інших фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Водночас стаття 19 ЦПК України відносить до юрисдикції судів цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних та інших правовідносин, а частина сьома цієї статті прямо визначає, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, які мають значення для реалізації прав та інтересів особи.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства за наявності таких умов: юридичної значущості факту; відсутності спору про право; неможливості отримання відповідного документа в інший спосіб; відсутності спеціального позасудового порядку встановлення такого факту.

Чинне цивільне процесуальне законодавство не передбачає іншого судового порядку встановлення юридичних фактів, окрім розгляду таких справ за правилами ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21 Велика Палата відступила від раніше сформованих висновків щодо юрисдикції таких спорів та зазначила, що юридичні факти, які підлягають встановленню в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції, тоді як рішення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути предметом оскарження в адміністративних судах.

Застосовуючи наведений правовий висновок до спірних правовідносин у цій справі, колегія суддів дійшла висновку, що вимога позивача про визнання періоду його роботи з 17 липня 1993 року по 03 серпня 1994 року на посаді стажиста помічника прокурора Московського району м. Харкова стажем державної служби за своєю правовою природою є вимогою про встановлення юридичного факту, від якого залежить виникнення та обсяг його пенсійних прав, і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства за правилами ЦПК України.

Згідно з п.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що позовна вимога про визнання періоду роботи позивача з 17 липня 1993 року по 03 серпня 1994 року на посаді стажиста помічника прокурора Московського району м. Харкова стажем державної служби не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а відтак, відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, провадження у справі в цій частині підлягає закриттю.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання Харківської обласної прокуратури зарахувати позивачу періоди його роботи з 17 липня 1993 року по 03 серпня 1994 року на посаді стажиста помічника прокурора Московського району м. Харкова, до стажу державної служби колегія суддів зазначає наступне.

Так, як вбачається з матеріалів справи, 06 липня 2023 року позивач звернувся до Офісу Генерального прокурора із запитом про надання публічної інформації (том 1 а.с. 160-161), в якому просив надати таку інформацію:

«Чи отримував він надбавку до посадового окладу за вислугу років та чи нараховувалась йому додаткова відпустка за час роботи з 14 липня 1993 року до 03 серпня 1994 року на посаді стажиста помічника прокурора Московського району Харківської області?

Чи зараховується його стаж роботи у період з 14 липня 1993 року до 03 серпня 1994 року на посаді стажиста помічника прокурора Московського району Харківської області у стаж роботи на державній службі?

Чи отримував він процентну надбавку до заробітної плати в органах прокуратури за вислугу років за весь період навчання в Українській юридичній академії у період з 01 вересня 1988 року до 30 червня 1993 року?

На вказаний запит Харківською обласною прокуратурою було надано відповідь від 18 липня 2023 року № 27/189вих-23 (том 1 а.с. 33-34), в якій зазначено, зокрема, що інша інформація, щодо якої подано запит, зокрема щодо зарахування стажу роботи у період з 14 липня 1993 року до 03 серпня 1994 року на посаді стажиста помічника прокурора Московського району м. Харкова до стажу державної служби, в обласній прокуратурі станом на час подання запиту не створювалася та не фіксувалася будь-яким чином, тобто потребує додаткового змістовного аналізу, створення, а отже, не може бути надана на запит в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Тобто, з наведеного слідує, що, надаючи відповідь на запит ОСОБА_1 , відповідач обмежився посиланням на відсутність у нього створеної чи зафіксованої інформації з питання щодо зарахування періоду роботи позивача з 14 липня 1993 року до 03 серпня 1994 року на посаді стажиста помічника прокурора Московського району м. Харкова до стажу державної служби.

При цьому зазначена відповідь не може вважатися належним розглядом запиту позивача, оскільки не містить жодного правового висновку щодо можливості або неможливості зарахування спірного періоду роботи до стажу державної служби, у зв`язку з чим не свідчить про розгляд порушеного питання по суті та фактично зводиться до формального повідомлення про відсутність відповідної зафіксованої інформації.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що предметом судового контролю в цій частині позовних вимог є бездіяльність суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невирішенні по суті питання, з яким до нього звернувся позивач, що відповідає ознакам публічно-правового спору у розумінні статей 2, 4 та 19 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу, що адміністративний суд не підміняє собою орган публічної влади та не наділений повноваженнями самостійно вирішувати питання, віднесені законом до дискреційних або управлінських повноважень відповідача, зокрема щодо зарахування конкретних періодів роботи до стажу державної служби. Водночас суд зобов`язаний забезпечити ефективний захист порушеного права, у тому числі шляхом спонукання суб`єкта владних повноважень до належного розгляду звернення особи.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані цією Конвенцією, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Під ефективним способом судового захисту слід розуміти такий спосіб, який забезпечує реальне поновлення порушеного права особи та усунення наслідків допущеного порушення, а не має формальний характер.

Згідно з правовою природою дискреційних повноважень суб`єкт владних повноважень у межах закону має право обирати одне з кількох юридично допустимих рішень залежно від обставин конкретної справи. При цьому адміністративний суд, здійснюючи судовий контроль, перевіряє, чи реалізовані такі повноваження у спосіб, визначений законом, та не підміняє собою відповідний орган у прийнятті управлінських рішень.

Разом з тим, у межах даного спору судом встановлено, що Харківською обласною прокуратурою взагалі не було реалізовано надані їй владні повноваження, оскільки питання, порушене позивачем у запиті від 03 липня 2023 року (щодо зарахування періоду роботи позивача з 14 липня 1993 року до 03 серпня 1994 року на посаді стажиста помічника прокурора Московського району м. Харкова до стажу державної служби), не було розглянуто по суті.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що належним способом судового захисту у цій справі є визнання протиправною бездіяльності Харківської обласної прокуратури щодо не розгляду питання про зарахування періоду роботи позивача з 14 липня 1993 року до 03 серпня 1994 року на посаді стажиста помічника прокурора Московського району м. Харкова до стажу державної служби та зобов`язання відповідача розглянути таке питання в межах наданих йому повноважень.

Як наслідок позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача зарахувати до стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 17.07.1993 по 03.08.1994 на посаді стажиста помічника прокурора Московського району м. Харкова до стажу державної служби є передчасними, та задоволенню не підлягають. В зв`язку з чим судом апеляційної інстанції не розглядаються інші доводи сторін щодо наявності чи відсутності права у позивача на зарахування зазначеного періоду робти до стажу державної служби.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині.

За приписами пунктів 2, 4 частини 1 статті 317 КАС України неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

З огляду на викладене, враховуючи неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, а також неврахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.04.2025 у цій справі, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року у справі № 520/1094/24 підлягає скасуванню.

Провадження в частині позовних вимог про визнання періоду роботи ОСОБА_1 з 17 липня 1993 року по 03 серпня 1994 року на посаді стажиста помічника прокурора Московського району м. Харкова стажем державної служби підлягає закриттю.

В іншій частині позовних вимог, наявні підстави для часткового задоволення та визнання протиправною бездіяльності Харківської обласної прокуратури щодо не розгляду питання про зарахування періоду роботи позивача з 14 липня 1993 року до 03 серпня 1994 року на посаді стажиста помічника прокурора Московського району м. Харкова до стажу державної служби та зобов`язання відповідача розглянути зазначене питання в межах наданих йому повноважень.

Керуючись ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 311, 317, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року по справі № 520/1094/24 скасувати.

Провадження в частині позовних вимог про визнання періоду роботи ОСОБА_1 з 17 липня 1993 року по 03 серпня 1994 року на посаді стажиста помічника прокурора Московського району м. Харкова стажем державної служби – закрити.

В іншій частині позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Харківської обласної прокуратури щодо нерозгляду питання зарахування періоду роботи ОСОБА_1 з 14 липня 1993 року до 03 серпня 1994 року на посаді стажиста помічника прокурора Московського району м. Харкова до стажу державної служби.

Зобов`язати Харківську обласну прокуратуру розглянути питання зарахування періоду роботи ОСОБА_1 з 14 липня 1993 року до 03 серпня 1994 року на посаді стажиста помічника прокурора Московського району м. Харкова до стажу державної служби.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.В. Любчич

Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін

Повний текст постанови складено 18.02.2026 року