Рішення від 17 лютого 2026 р. у справі №620/2986/25 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2026 року Чернігів Справа № 620/2986/25

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

визнати протиправною діяльність командування Військової частини НОМЕР_1 , щодо не направлення позивача ОСОБА_1 на належне лікування до медичного закладу з подальшим проведенням медичного огляду військово – лікарською комісією;

зобов`язати командування Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення по суті рапорту позивача ОСОБА_1 від 26.02.2025 про направлення ОСОБА_1 на належне лікування до медичного закладу з подальшим проведенням медичного огляду військово – лікарською комісією для визначення ступеню придатності до військової служби.

Позов мотивовано тим, що 28.02.2025 на адресу Військової частини НОМЕР_1 супровідним листом від 26.02.2025 №55-А було направлено рапорти від 26.02.2025 про не надання медичною ротою Військової частини НОМЕР_1 позивачу медичної допомоги та направлення позивача на належне лікування до медичного закладу з повторним проходженням медичного огляду військово – лікарською комісією з урахуванням діагнозів позивача. Втім, 12.03.2025 на електронну адресу адвоката Скоробогатька В.Ю. надійшов лист від Військової частини НОМЕР_1 від 07.03.2025 №1670 в якому зазначено, що згідно з чинним законодавством Військова частина НОМЕР_1 не має повноважень переглядати чи оскаржувати рішення військово – лікарських комісій. Позивач вважає, що відмова у направлені його на військово – лікарську комісію за станом свого здоров`я протиправною тому і звертається за захистом своїх прав до суду.

Суд ухвалою від 04.04.2025 відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та встановив відповідачу 15-денний строк з дня вручення вказаної ухвали для подання відзиву на позов.

Відповідач у встановлений ухвалою від 03.04.2024 строк подав відзив на позов, в якому просить у задоволенні позовних вимог відмовити та зазначає, що направлення на військово-лікарську комісію надає начальник закладу охорони здоров`я на підставі подання начальника лікувального відділення, в якому позивач проходив лікування.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

Позивач через свого адвоката Скоробогатька В.Ю. звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з рапортами від 26.02.2025, в яких просив:

- сприяти в наданні ОСОБА_1 належної медичної допомоги та направити на лікування до медичного закладу з подальшим проведенням відносно позивача медичного огляду військово-лікарською комісією; на час надання медичної допомоги та лікування звільнити від виконання військових обов`язків за станом здоров`я;

- видати у встановленому порядку направлення на проходження оцінювання повсякденного функціонування.

У відповідь на зазначені рапорти, Військовою частиною НОМЕР_1 надіслано лист від 07.03.2025 №1670, яким повідомлено, що звернень військовослужбовця ОСОБА_2 за весь період перебування у Віійськовій частині НОМЕР_1 , скарг на свій стан здоров`я, до медичного пункту не зафіксовано.

Також зазначено, що згідно з чинним законодавством Військова частина НОМЕР_1 не має повноважень переглядати чи оскаржувати рішення військово-лікарської комісії.

Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ст.106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Указами Президента України від 14.03.2022 №133/2022, від 18.04.2022 №259/2022, від 17.05.2022 №341/2022, від 12.08.2022 №573/2022, від 07.11.2022 №757/2022, від 06.02.2023 №58/2023, від 01.05.2023 №254/2023, від 26.07.2023 №451/2023 продовжувався строк дії воєнного стану в Україні.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Згідно ч.1 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

На підставі статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (далі - Статут ЗСУ), із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Пунктом 31 Статуту ЗСУ начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 №124, (далі - Інструкція №124), рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення,- звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 №531, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.08.2024 за №1214/42559 (далі Наказ №531), затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України.

Відповідно до п. 1 розділу І Наказу №531 цей Порядок визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту.

Пунктами 1, 2, 3 розділу ІІ Наказу №531 визначено, що рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації.

Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.

Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Так, відповідно до ст.11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» охорона здоров`я військовослужбовців забезпечується створенням сприятливих санітарно-гігієнічних умов проходження військової служби, побуту та системою заходів з обмеження дії небезпечних факторів військової служби, з урахуванням її специфіки та екологічної обстановки, які здійснюються командирами (начальниками) у взаємодії з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров`я. Військовослужбовці, резервісти під час служби у військовому резерві щорічно проходять медичний огляд, стосовно них проводяться лікувально-профілактичні заходи.

Відповідно до ст.254-256 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовці зобов`язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов`язаний направити хворого до медичного пункту частини. Амбулаторний прийом проводиться в медичному пункті військової частини лікарем (фельдшером) у години, встановлені розпорядком дня військової частини. Військовослужбовці, які захворіли раптово або дістали травму, направляються до медичного пункту частини негайно, у будь-який час доби.

За приписами ст.259 Статуту у медичному пункті військової частини проводиться 14-денне стаціонарне лікування хворих, а також військовослужбовців, направлених з лікувальних закладів (частин) на лікування та реабілітацію.

На стаціонарне лікування та/або реабілітацію у сфері охорони здоров`я поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються в порядку направлення пацієнтів до закладів охорони здоров`я за висновком лікаря військової частини, а для надання допомоги у разі виникнення невідкладного стану за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. За необхідності, з огляду на стан здоров`я військовослужбовця, хворі доставляються до лікувальних закладів у супроводі медичного працівника (фельдшера, санітарного інструктора тощо).

З аналізу викладено слідує, що надання медичної допомоги військовослужбовцю надається шляхом:

- направлення до медичного пункту частини, де йому надається відповідна допомога;

- у разі необхідності за висновком лікаря частини військовослужбовець направляється до медичного закладу поза розташуванням частини.

В той же час, як слідує з матеріалів справи, до подання рапорту (26.02.2025), позивач у встановленому порядку до медичної служби зі скаргами на здоров`я не звертався, медичний огляд позивача не проводився, про що свідчать записи журналу обліку хворих медичного пункту Військової частини НОМЕР_1 .

При цьому, відповідні звернення датовані 18.03.2025 — діагноз Тонзиліт — виїзд екстреної медичної допомоги; 19.03.2025 — діагноз Тонзиліт — амбулаторне лікування, Цефтріаксон (ін`єкція); 20.03.2025 — діагноз Тонзиліт — амбулаторне лікування, Цефтріаксон (ін`єкція); 21.03.2025 — діагноз Тонзиліт — амбулаторне лікування, Цефтріаксон (ін`єкція), тобто через 3 тижні після подання рапорту.

Крім того, як слідує з самого рапорту позивача та клопотання його адвоката від 26.02.2025 №55-А, суть порушеного питання полягає у неналежному проведенні його огляду ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_1 , при проходженні якого позивач не був оглянутий жодним лікарем комісії ВЛК. Також не було взято до уваги позивача медичні документи відносно дійсного стану здоров`я і не враховано хронічні хвороби позивача.

Наведене знаходить своє відображення у поданих скаргах від 26.02.2025 на дії ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_1 за результатами розгляду яких, листом від 12.03.2025 №16/571 позивача запрошено на медичний огляд лікарями-спеціалістами ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Щодо проведення медичного огляду військово – лікарською комісією, суд зазначає, що медичний огляд військовослужбовців, які отримали захворювання, травми (поранення, каліцтва, контузії), з метою визначення ступеня придатності до військової служби проводиться при визначеному лікарсько-експертному наслідку (результаті) захворювання, травми (поранення, каліцтва, контузії). Визначений наслідок (результат) захворювання, поранення, травми, контузії, каліцтва - це такий стан здоров`я, коли результати обстеження та лікування дають підстави ВЛК (ЛЛК) винести постанову про ступінь придатності до військової служби (служби за військовою спеціальністю), а подальше лікування не призведе до відновлення придатності до військової служби (пункт 6.10 глави 6 розділу II Положення №402).

Таким чином, оскільки саме ІНФОРМАЦІЯ_3 було проведено медичний огляд військово-лікарською комісією позивача, у Військової частини НОМЕР_1 були відсутні підстави для направлення позивача на повторне проходження ВЛК.

Також суд звертає увагу, що відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження положення Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України» від 14.08.2008 №402 пункт 6.4 «У разі виявлення під час обстеження або лікування у закладі охорони здоров`я (установі) у військовослужбовця захворювання, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), які зумовлюють непридатність до військової служби, ці особи направляються на медичний огляд для встановлення ступеня придатності до військової служби за рішенням начальника (керівника) закладу охорони здоров`я (установи) на підставі подання начальника (керівника) лікувального відділення, в якому обстежується (лікується) військовослужбовець, про що робиться запис у медичній карті стаціонарного (амбулаторного) хворого (медичній книжці), який завіряється підписом начальника (керівника) закладу охорони здоров`я (установи)».

Отже, направлення на військово-лікарську комісію, надає начальник закладу охорони здоров`я на підставі подання начальника лікувального відділення, в якому військовослужбовець проходив лікування.

Окрім наведеного слід зазначити, що направлення на оцінювання повсякденного функціонування (замість МСЕК) формує лікуючий лікар (профільний спеціаліст або сімейний лікар), якщо стан пацієнта відповідає визначеним критеріям. Також направлення може видати Голова військово-лікарської комісії.

Таким чином, у відповідача відсутні повноваження щодо направлення позивача на військово-лікарську комісію для проведення його медичного огляду та видання направлення на оцінювання повсякденного функціонування.

Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у ч.3 ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких повинні дотримуватися суб`єкти владних повноважень при реалізації дискреційних повноважень.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положення ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як зазначено ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі вищенаведеного, суд приходить до висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, відмовляючи позивачу у задоволенні рапортів діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією та Законами України, жодних протиправних дій не вчиняв, надав позивачу мотивовану відповідь, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У позові ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач - Військова частина НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_4 )

Повний текст рішення суду складено 18.02.2026.

Суддя Л.О. Житняк