Рішення від 16 лютого 2026 р. у справі №500/7057/25 — Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/7057/25

17 лютого 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області про:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.01.2018 по 21.11.2025;

- стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області на користь виплаті ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 15.01.2018) за період із 16.01.2018 по 21.11.2025 у розмірі 101 117,68 грн.;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області яка виразилась у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням термінів їх виплати на суму виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 15 січня 2018 року за весь час затримки виплати починаючи з 16.01.2018 року по 21.11.2025 року;

- зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням термінів їх виплати на суму виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 15 січня 2018 року за весь час затримки виплати починаючи з 16.01.2018 року по 21.11.2025 року, як це визначено Законом України від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільнені з урахуванням індексації грошового забезпечення;

- зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні шляхом включення до складу грошового забезпечення для її обчислення суми індексації грошового забезпечення та виплатити перераховану суму з урахуванням раніше проведених виплат, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.

Позов обґрунтований тим, що при звільненні відповідачем не здійснено повного розрахунку. Відтак позивач вважає, що наявні правові підстави для виплатити середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 16.01.2018 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 21 листопада 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно.

Також позивачу не було виплачено одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням індексації грошового забезпечення.

Ухвалою від 17.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а також призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач позов не визнав. У наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність.

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

ОСОБА_1 проходив службу в Управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області по 15.01.2018. Наказом Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області по особовому складу № 15 від 16.01.2018 відповідно до Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу Позивач був звільнений зі служби цивільного захисту за пунктом 176 підпунктом 4 (у зв`язку із скороченням штатів ) та знятий з усіх видів грошового забезпечення 16.01.2018 року. При цьому, під час звільнення зі служби Позивачу не нарахована та не виплачена Відповідачем індексація грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 15 січня 2018 року.

На виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.05.2024 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2025 у справі № 500/1119/24,провадження № А/857/18724/25, Відповідач 21.11.2025 виплатив Позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 59 525,46 грн. за період з 01 січня 2016 року по 15 січня 2018 року.

Виплата вказаної суми після звільнення Позивача зі служби свідчить про несвоєчасність виплати грошового забезпечення, оскільки такі суми Відповідачем виплачені не у день виключення з особового складу частини Позивача, тому наявні підстави для стягнення середнього заробітку, а також компенсації втрати частини доходів. Крім того, у зв`язку з невиплатою індексації грошового забезпечення у період з 01 січня 2016 року по 15 січня 2018 року, яку було виплачено лише 21.11.2025 Позивачу протиправно не враховано таку при виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби.

24.11.2025 року Позивач звернувся до Відповідача із запитом, в якому просив:

1. Надати інформацію про нараховане та виплачене Позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 15 січня 2018 року) за період із 16.01.2018 (наступний день після звільнення зі служби) по 21.11.2025 (день фактичної виплати по рішенню суду), згідно ст. 117 КЗпП України та відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

2. Надати інформацію Позивачу про нарахування та виплату компенсації втрат частини доходу у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 15 січня 2018 року за весь час затримки такої виплати з 16.01.2018 (дата звільнення зі служби) по день їх фактичної виплати згідно рішення суду (21.11.2025) відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

3. Про перерахунок Позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні шляхом включення до складу грошового забезпечення для її обчислення суми індексації грошового забезпечення та виплатити перераховану суму з урахуванням раніше проведених виплат, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.

4. Надати розрахунковий лист, відповідно до якого розрахована Позивачу індексація грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 16 січня 2018 року згідно з рішенням суду (копія відомості додається).

5. Надати інформацію про нараховане і виплачене грошове забезпечення Позивача за період з 01 січня по 31 грудня 2017 року та з 01 січня 2018 по 15 січня 2018 року.

Листом від 04.12.2025 № 64 001- 6916/64 14 Позивачу повідомлено про те, що виплата індексації в кошторисні призначення з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року не передбачалась і тому не була здійснена. Нарахування та виплата компенсації втрат частини доходу в зв`язку з затримкою виплати індексації грошового забезпечення проводиться згідно судового рішення. Одноразово грошова допомога при звільненні нарахована і виплачена Вам згідно наказу МВС України від 20.07.2018 № 623 про затвердження «Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту». Нарахування індексації не передбачене даною Інструкцією і не включається в розрахунок одноразової грошової допомоги при звільненні і перерахунку не підлягає. Також надав відомість відповідно до якої розрахована мені індексація грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 16 січня 2018 року згідно рішення суду.

У свою чергу позивач вважає, що не проведення з вини відповідача розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для притягнення роботодавця ще й до відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України та Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", шляхом виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з чим і подано цей позов.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.

За приписами частин 1, 4, 7 статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За змістом статті 1 Кодексу законів про працю України /далі - КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення та існування спірних правовідносин/ Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

19 липня 2022 року набрав чинності Закон №2352-IX, яким внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України, текст статті 117 якого викладено в такій редакції: “У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті”.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Таке правове регулювання відповідає міжнародним стандартам, які закріплені у Конвенції Міжнародної організації праці “Про захист заробітної плати” № 95, статтею 1 якої визначено, що відповідно до мети цієї Конвенції термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити, на підставі письмового або усного договору про наймання послуг, працівникові за працю, яку виконано, чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано, чи має бути надано.

Відповідно до пункту 2 статті 12 Конвенції коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Суд зазначає, що у постанові від 20.06.2024 р. у справі № 120/10686/22 Верховний Суд зазначив, що фактично зміст ч. 1 ст. 117 КЗпП України у новій редакції не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19.07.2022 р. шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми ч. 1 ст. 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19.07.2022 р. Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 р. у справі № 480/3105/19.

Викладене, згідно з позицією Верховного Суду у справі № 120/10686/22, не дає підстави вважати неможливим, з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, застосування сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів ст. 117 КЗпП України у редакції чинній з 19.07.2022 р.

У зв`язку із чим, Верховний Суд зазначив, що судам варто застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Разом з тим, Судова Палата Верховного Суду у постанові від 06.12.2024 р. по справі № 440/6856/22 відступила від висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 20.06.2024 р. по справі № 120/10686/22.

Зокрема, у постанові від 06.12.2024 р. по справі № 440/6856/22 Судова Палата зазначила, що у межах цієї справи належить враховувати норми ст.117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 р. із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019р. у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм ст.117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 р., а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції ст. 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022 р., яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Таким чином, у зв`язку із звільненням позивача зі служби, у відповідача припинився обов`язок виплачувати позивачу починаючи з 15.01.2018 грошове забезпечення, проте, як у роботодавця, залишилось зобов`язання виплатити на користь працівника середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні (припиненні правовідносини публічної служби).

Враховуючи, що на дату звільнення позивача відповідачем не проведено остаточного розрахунку у повному обсязі, а такий розрахунок здійснено на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.05.2024 у справі №500/1119/24, що набрало законної сили, наявні підстави для застосування до відповідача наслідків статті 117 КЗпП України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати ( далі – Порядок № 100).

Абзацами першим, другим, четвертим пункту 2 Порядку №100 встановлено, що Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 21.11.2025, проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2025 році.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані Законом №2050-ІІІ та Порядком №159.

Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до статей 3 та 4 Закону №2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Згідно зі статтею 6 Закону №2050-ІІІ, компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Відповідно до пункту 2 Порядку №159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Згідно зі пунктом 3 Порядку №159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.

За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність. Однак, вказаною нормою, починаючи з 19.07.2022 року (дата набрання чинності Закону № 2352-IX ) передбачено обмеження, згідно з яким максимальний період за який можлива виплата середнього заробітку складає 6 місяців.

Частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині 1 статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення, однак не більше ніж за 6 місяців такого прострочення.

Суд враховує, що Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов`язковою для суду при вирішенні цього спору.

Як свідчать встановлені судом обставини справи, при звільненні ОСОБА_1 зі служби 15.01.2018 відповідач не виплатив йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 15.01.2018 при звільненні, факт чого підтверджено рішенням суду, яке набрало законної сили, у справі №500/1119/24.

Лише 21.11.2025 відповідач здійснив виплату позивачу грошового забезпечення у сумі 59525,46 грн, факт чого підтверджується наданою відповідачем платіжні інструкції. Вказані кошти зараховано на банківський рахунок позивача 21.11.2025.

Таким чином, період затримки остаточного розрахунку у даному випадку: з першого дня після звільнення - 16.01.2018, по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення - 21.11.2025.

Таким чином, належні при звільненні позивачу суми відповідачем у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, не виплачено, при цьому нарахування та виплату позивачеві його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку всупереч вимогам статті 117 КЗпП України не здійснено.

Відповідно до статті 2 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати”, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

В силу вимог статті 4 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Згідно з підпунктом 2.2.8. пункту 2.2. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Держкомстату України від 13.01.2004 №5, суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати входять до складу фонду додаткової заробітної плати.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідачем допущено бездіяльність щодо непроведення та невиплати середнього заробітку ОСОБА_1 за весь час затримки виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 15.01.2018 по день фактичного розрахунку, з урахуванням компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення.

За викладених обставин, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу відповідно до положень статті 117 КЗпП України середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме: за період з 16 січня 2018 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 21 листопада 2025 року включно, але не більш як за шість місяців та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 січня 2018 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 21 листопада 2025 року включно, але не більш як за шість місяців, виходячи із розміру середньоденного грошового забезпечення за два останні місяці служби перед звільненням; визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченого 21.11.2025 на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.05.2024 у справі №500/1119/24, зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 16.01.2018 по 21.11.2025 відповідно до Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями).

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні шляхом включення до складу грошового забезпечення для її обчислення суми індексації грошового забезпечення та виплатити перераховану суму з урахуванням раніше проведених виплат, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004, то суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначаються Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі Закон №2011-XII).

Відповідно до статті 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до частин другої, третьої статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Абзацом 2 ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-XII визначено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» № 1282-ХІІ від 03.07.1991 (далі - Закон № 1282-ХІІ).

За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону № 1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення).

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначено постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 (далі - Порядок № 1078).

Пунктом 2 Порядку № 1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, серед іншого, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

У разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення (п. 5 Порядку № 1078).

Згідно з п. 2 п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Частиною четвертою статті 9 Закону № 2011 -XII визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №1294 від 07.11.2007 (далі - Постанова №1294, була чинною до 28.02.2018, тобто регулює спірні правовідносини) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Аналогічні норми містяться у п. 7, 8 розділу XV Інструкції про виплату грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, яка була розроблена відповідно до Постанови №1294 та затверджена наказом МВС України від 23.04.2015 №475 (далі наказ №475).

Пунктами 1, 3 розділу XVIII (Порядок виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) наказу № 475 встановлено, що особам рядового і начальницького складу за рішенням керівника (начальника) органу управління (підрозділу) один раз на рік може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення. При визначенні розміру матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань до розрахунку місячного грошового забезпечення беруться: посадові оклади, оклади за спеціальним званням, доплати і надбавки постійного характеру та щомісячна премія у розмірі, що не перевищує розміру, затвердженого положенням про преміювання.

Пунктами 1, 3 розділу XIX (Порядок виплати допомоги для оздоровлення) наказу № 475 встановлено, що особам рядового і начальницького складу, в тому числі тим, хто перебуває в розпорядженні органу управління (підрозділу), за рішенням начальника органу управління (підрозділу) один раз на рік може надаватися допомога для оздоровлення в розмірах, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Визначення розміру місячного грошового забезпечення для обрахунку допомоги для оздоровлення проводиться у тому ж порядку, що і при обрахунку матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, визначеному пунктом З розділу XVIII цієї Інструкції.

Частиною другою статті 129 Кодексу цивільного захисту України (далі - КЦЗ України) визначено, що один раз в рік особам рядового і начальницького складу цивільного захисту виплачується грошова допомога на оздоровлення, обрахунок якої здійснюється виходячи з розміру місячного грошового забезпечення.

Відтак, обрахунок грошової допомоги на оздоровлення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту здійснюється виходячи з місячного грошового забезпечення

Наказом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області від 03 лютого 2020 року № 29 Позивача звільнено зі служби цивільного захисту та визначено, що відповідно до пунктів 7, 11-13, розділу XV Інструкції про виплату грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом МВС України від 23.04.2015 №475, статті 17 закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ та глав 1, 2 постанови Кабінету міністрів України про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року № 393, виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби цивільного захисту в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 17 календарних років служби.

Однак при нарахуванні та виплаті вказаної допомоги відповідач не врахував при її обчисленні індексацію грошового забезпечення.

Згідно довідок Відповідача від 15.02.2024 за № 64 002-829/64 14 про додаткові види грошового забезпечення та премії в 2016 - 2018 Позивачу за червень 2016 року була надана матеріальна допомога на оздоровлення в сумі 3602,50 грн., за березень 2017 року була надана матеріальна допомога на оздоровлення в сумі 5639,70 грн., в грудні 2016 надана матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань в сумі 1000,00 грн., та у вересні 2017 надана матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань в сумі 5639,70 грн.

Відповідно до Розрахунку нарахованої одноразової допомоги при звільненні позивача до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислювалася сума виплати одноразової допомоги при звільненні не була включена індексація грошового забезпечення.

Відповідач не включав до складу «місячного грошового забезпечення» індексацію грошового забезпечення по причині не нарахування та невиплати її позивачу у період з 01 січня 2016 року по 16 січня 2018 року, що передували звільненню мене зі служби, що підтверджується самим відповідачем у листі від 15.02.2024 № 64 002-829/64 14, де серед іншого вказано про те, що виплата індексації в кошторисні призначення з січня 2016 по січень 2018 року не передбачалась і не була здійснена. Одноразово грошова допомога при звільненні нарахована і виплачена мені згідно наказу МВС України від 20.07.2018 № 623 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту». Нарахування індексації не передбачене даною Інструкцією і не включається в розрахунок одноразової грошової допомоги при звільненні і перерахунку не підлягає, (копія листа додається).

Таким чином, при проведенні розрахунку одноразової допомоги при звільненні, як базу для її нарахування відповідачем використано моє грошове забезпечення, що не включало індексацію грошового забезпечення.

Тільки на виконання рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.05.2024 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2025 у справі № 500/1119/24 Позивачу 21.11.2025 року проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення в сумі 59 525,46 грн., що також підтверджується роздруківкою виписки по картковому рахунку Ощад Банку про відшкодування індексації згідно Постанови Восьмого Апеляційного адміністративного суду від 22.09.2025 по справі №500/1119/24.

При вирішенні питання щодо індексації слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема Закону № 2017-ІІІ, Закону № 1282-ХІІ, та Порядку № 1078.

«Субсидіарне застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг».

Отже, субсидіарне застосування зазначених норм права вказує на те, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців, що забезпечує дотримання конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 03.04.2019 у справі № 638/9697/17 та постанові Верховного суду від 19 березня 2020 року по справі №820/5286/17.

У вказаній вище постанові Верховний Суд також наголосив, що такий висновок не суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої в постанові від 06.02.2019 у справі № 522/2738/17, оскільки питання індексації не було предметом розгляду Великою Палатою Верховного Суду у справі № 522/2738/17.

Отже, сума індексація має щомісячний характер і повинна включатися до складу грошового забезпечення військовослужбовця, з якого розраховується грошова допомога при звільненні.

При звільненні зі служби та розрахунку суми одноразової грошової допомоги відповідачем вказаного зроблено не було з тієї причини, що відповідач протиправно не нараховував та не виплачував мені у період за січень 2016 по 15 січня 2018 року індексацію грошового забезпечення.

Зазначені обставини встановлено судовими рішеннями у справі № 500/1119/24 між тими ж сторонами та відповідно до статті 78 КАС України такі не підлягають доказуванню.

21.11.2025 на виконання рішення суду це порушення прав Позивача було усунуто шляхом нарахування та виплати Позивачу індексації грошового забезпечення у сумі 59 525,46 грн.

Відтак, суд прийшов до висновку, що слід зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні шляхом включення до складу грошового забезпечення для її обчислення суми індексації грошового забезпечення та виплатити перераховану суму з урахуванням раніше проведених виплат, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.

Отже, позовні вимоги належить задовольнити частково.

Оскільки позов підлягає задоволенню частково, то відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України позивачу слід відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 1011,30 грн, сплачений відповідно до квитанції від 08.12.2025

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області щодо невиплати ОСОБА_1 відповідно до положень статті 117 КЗпП України середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме: за період з 16 січня 2018 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 21 листопада 2025 року включно, але не більш як за шість місяців.

Зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 січня 2018 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 21 листопада 2025 року включно, але не більш як за шість місяців, виходячи із розміру середньоденного грошового забезпечення за два останні місяці служби перед звільненням.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченого 21.11.2025 на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.05.2024 у справі №500/1119/24.

Зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 16.01.2018 по 21.11.2025 відповідно до Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями)

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільнені з урахуванням індексації грошового забезпечення.

Зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні шляхом включення до складу грошового забезпечення для її обчислення суми індексації грошового забезпечення та виплатити перераховану суму з урахуванням раніше проведених виплат, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог в розмірі 1011 (одна тисяча одинадцять) грн. 30 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 17 лютого 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач:

- Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області (місцезнаходження/місце проживання: вул. Лесі Українки, 6,м. Тернопіль,Тернопільський р-н, Тернопільська обл.,46011 код ЄДРПОУ/РНОКПП 38535547).

Головуючий суддя Подлісна І.М.