Рішення від 17 лютого 2026 р. у справі №420/40524/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/40524/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

До Одеського окружного адміністративного суду 04 грудня 2025 року надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність командира військової частини № НОМЕР_1 , щодо не звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу»;

- зобов`язати військову частину № НОМЕР_1 , в особі її командира звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з військової служби у запас на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

Адміністративний позов обґрунтовано наступним

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі пп. г п. 2 ч. 4 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» він підлягає звільненню з військової служби. Відтак, Військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини, що зазначені у частині 12 цієї статті. Зокрема, відповідно до абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Позивач вказує, що його матір, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має другу групу інвалідності безстроково, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №951394 від 15.05.2024 року. Через погіршення стану її здоров`я, 19.06.2025 року медичним висновком ЛКК №955 встановлено, що ОСОБА_2 , потребує постійного стороннього догляду, невиліковно хвора, яка внаслідок порушення функції організму не може пересуватися та самообслуговуватися. Дане заключення сформовано зокрема, але не виключно на підставі висновку №371 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 16.06.2025 року. « 14» жовтня 2024 року він звернувся до свого командира із рапортом про звільнення з військової служби, до якого додав нотаріально засвідчені копії документів, які підтверджують підставу звільнення: паспорта, ІПН та довідку про внесення відомостей до ЄДДР ОСОБА_3 , свідоцтво про народження своє, паспорт та ІПН матері, довідку до акта огляду МСЕК та пенсійне посвідчення, довідку ВЛК. « 07» серпня 2025 року було проведено обстеження сім`ї, за результом якого було складено акт №577 про надання соціальних послуг з догляду на непрофесійній основі ОСОБА_1 відносно ОСОБА_2 . Однак, командиром рапорт та додатки до нього були проігноровані. Через рік, 03.10.2025 року позивач знову подав рапорт про звільнення з військової служби із нотаріально засвідченими копіями документів, що підтверджують наявність такої підстави: паспорта, ІПН та довідку про внесення відомостей до ЄДДР ОСОБА_3 , свідоцтво про народження своє, паспорт та ІПН матері, довідку до акта огляду МСЕК та пенсійне посвідчення, висновок про наявність порушення функцій організму №371, висновок ЛКК №577, довідка ВЛК №3395. Однак, станом на 03.12.2025 року рапорт розглянуто не було.

Таким чином, позивач зазначає, що він двічі звертався до командира ВЧ НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби на підставі пп. г п. 2 ч. 4 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» (абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», однак рапорти розглянуті не були, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Процесуальні дії

Ухвалою суду від 08 грудня 2025 року позов залишено без руху та позивачу надано строк на усунення недоліків.

Заявою від 23.12.2025 року позивач усунув недоліки позову.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін на підставі ст.262 КАС України у межах строків, визначених ст.258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.

Відповідач відзив на позов до суду не подав.

Станом на 18 лютого 2026 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалася позиція позивача та відповідача, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

08 грудня 2023 року, солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 було призвано на військову службу під час мобілізації відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022.

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №357 від 09.12.2023 року, позивача призначено на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти НОМЕР_2 навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України.

Довідкою гарнізонної військово-лікарської комісії №3395 від 16.05.2024 року позивача визнано придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони на підставі ст. 646, 30в, 47в графи ІІ Розкладу хвороб. Це обумовлено наявним у мене захворюванням: остеохондроз грудного відділу хребта, сколіоз ІІІ ст. з порушенням ФЗД по реструктивному типу ІІ ст. з больовим синдромом та помірним порушенням функції. Сезонний алергічний риніт, ремісія. Астма з переважанням алергічного компонента. Бронхіальна астма, інтермітуючий перебіг, ремісія. Складний міопічний астигматизм ст. 2.5 з рефракцією в меридіані найбільшої аметропії 6.0 при гостроті зору з корекцією 1.0 правого ока. Складний міопічний астигматизм ст. 3.0 з рефрацією в меридіані найбільшої аметропії 6.0. лівого ока при гостроті зору з корекцією 1.0. Карієс 46, 36 зубів.

Матір позивача, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має другу групу інвалідності безстроково, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №951394 від 15.05.2024 року.

Через погіршення стану її здоров`я, 19.06.2025 року медичним висновком ЛКК №955 встановлено, що ОСОБА_2 , потребує постійного стороннього догляду, невиліковно хвора, яка внаслідок порушення функції організму не може пересуватися та самообслуговуватися. Дане заключення сформовано зокрема, але не виключно на підставі висновку №371 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 16.06.2025 року.

У зв`язку з чим, 14 жовтня 2024 року позивач звернувся до свого командира із рапортом про звільнення з військової служби, до якого додав нотаріально засвідчені копії документів, які підтверджують підставу звільнення: паспорта, ІПН та довідку про внесення відомостей до ЄДДР ОСОБА_3 , свідоцтво про народження своє, паспорт та ІПН матері, довідку до акта огляду МСЕК та пенсійне посвідчення, довідку ВЛК.

07 серпня 2025 року було проведено обстеження сім`ї, за результатом якого було складено акт №577 про надання соціальних послуг з догляду на непрофесійній основі ОСОБА_1 відносно ОСОБА_2 .

Однак, як вказує позивач, командиром рапорт та додатки до нього були проігноровані.

В подальшому, 03.10.2025 року позивач повторно подав рапорт про звільнення з військової служби із нотаріально засвідченими копіями документів, що підтверджують наявність такої підстави: паспорта, ІПН та довідку про внесення відомостей до ЄДДР ОСОБА_3 , свідоцтво про народження своє, паспорт та ІПН матері, довідку до акта огляду МСЕК та пенсійне посвідчення, висновок про наявність порушення функцій організму №371, висновок ЛКК №577, довідка ВЛК №3395.

Однак, як зазначає позивач станом на 03.12.2025 року рапорт розглянуто не було.

Таким чином, я зазначає позивач, він двічі звертався до командира ВЧ НОМЕР_1 із рапортом про звільнення його, ОСОБА_1 , з військової служби на підставі пп. г п. 2 ч. 4 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» (абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», однак рапорти розглянуті не були, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Джерела права та висновки суду

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1-4 статті 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.

Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі-Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII визначені види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Судом встановлено, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 за призовом під час мобілізації.

Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі, відносини, що виникають у зв`язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі-Положення №1153).

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення № 1153 передбачено Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі-Інструкція №170).

Відповідно до абзацу другого пункту 12 Положення № 1153 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Підстави для звільнення військовослужбовців з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану визначені у пункті 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зокрема, абзацом 13 вказаного пункту передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Пунктом 233 Положення №1153 визначено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Пунктом 14 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» визначено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Отже, звільнення військовослужбовця зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка розподіляється на такі етапи: подання військовослужбовцем рапорта про звільнення з наданням підтверджуючих для цього підстав документів, безпосередньо своєму командиру; розгляд рапорта про звільнення; прийняття наказу щодо звільнення зі служби.

При цьому здійснюється перевірка документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин щодо дотримання пункту 14.10 розділу XIV Інструкції № 170, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Проект наказу про звільнення зі служби до подання їх на підпис командирам перевіряється безпосереднім керівником кадрового органу або особою, на яку відповідно до письмового наказу покладено тимчасове виконання обов`язків за цією посадою та проходить правову експертизу в юридичній службі.

За змістом позовних вимог, позивач звернувся до відповідача із рапортом, у якому просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу».

Так, підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII (в редакції Закону України від 11.04.2024 № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», яка була чинна на момент звернення позивача із рапортом про звільнення з військової служби) визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Абзацом 13 підпунктом 3 частини 12 цієї ж статті передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану на таких підставах, як необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Зі змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Таким чином «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27.02.2025 у справі №380/16966/24.

Згідно із частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України (далі - ЗСУ) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, затвердженим Указом Президента України від 12.06.2009 року № 430/2009 (далі Положення про проходження служби).

Положенням про проходження служби визначено призначення, основні завдання, повноваження, організацію управління, взаємодію і забезпечення діяльності Збройних сил України.

Відповідно до п. 233 Положення «Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Згідно Закону №2232-ХІІ та Положення №1153/2008, наказом Міністра оборони України від 10.04.2009№ 170 ( зі змінами ) затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Інструкція).

Судом встановлено, що 14 жовтня 2024 року позивач звернувся до свого командира із рапортом про звільнення з військової служби, до якого додав нотаріально засвідчені копії документів, які підтверджують підставу звільнення: паспорта, ІПН та довідку про внесення відомостей до ЄДДР ОСОБА_3 , свідоцтво про народження своє, паспорт та ІПН матері, довідку до акта огляду МСЕК та пенсійне посвідчення, довідку ВЛК.

07 серпня 2025 року було проведено обстеження сім`ї, за результатом якого було складено акт №577 про надання соціальних послуг з догляду на непрофесійній основі ОСОБА_1 відносно ОСОБА_2 .

Однак, як вказує позивач, командиром рапорт та додатки до нього були проігноровані.

В подальшому, 03.10.2025 року позивач повторно подав рапорт про звільнення з військової служби із нотаріально засвідченими копіями документів, що підтверджують наявність такої підстави: паспорта, ІПН та довідку про внесення відомостей до ЄДДР ОСОБА_3 , свідоцтво про народження своє, паспорт та ІПН матері, довідку до акта огляду МСЕК та пенсійне посвідчення, висновок про наявність порушення функцій організму №371, висновок ЛКК №577, довідка ВЛК №3395.

Однак, як зазначає позивач станом на 03.12.2025 року рапорт розглянуто не було.

Таким чином, я зазначає позивач, він двічі звертався до командира ВЧ НОМЕР_1 із рапортом про звільнення його, ОСОБА_1 , з військової служби на підставі пп. г п. 2 ч. 4 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» (абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», однак рапорти розглянуті не були.

Докази розгляду відповідачем вказаного рапорту і прийняття ним вмотивованого рішення в матеріалах справи відсутні.

Водночас, суд звертає увагу, що згідно норм чинного законодавства не передбачено підстав для нерозгляду рапорту військовослужбовця про звільнення. Тобто, у даних правовідносинах суб`єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття вмотивованого рішення по суті питання, що входить до його виключної компетенції.

Також чинним законодавством не передбачено чіткого строку, протягом якого командир зобов`язаний розглянути саме рапорт на звільнення та звільнити військовослужбовця.

Але Інструкція з діловодства в Збройних силах України (затверджено Наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07.04.2017 №124) містить положення, яке встановлює загальний 30 денний строк для виконання документів, в яких не зазначено строк виконання. Перебіг 30 денного строку розпочинається з моменту реєстрації документа у військовій частини, до якої він надійшов.

Отже, за загальним правилом рапорт на звільнення має бути розглянутий командиром протягом 30 днів (п.3.11.6) з моменту його реєстрації в стройовій частині. Розглянутим вважається рапорт той, по якому прийнято рішення та це рішення чи відповідь доведена до військовослужбовця належним чином. Відповідь на рапорт має містити рішення з посиланням на акти законодавства та роз`ясненням порядку оскарження.

Якщо протягом 30 денного строку відповідь з рішенням по поданому рапорту відсутня, то суд вважає, що командир військової частині діяв не у спосіб передбачений законодавством.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак відповідачем не доведено правомірність своїх дій.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру. Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб`єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення. Тобто, прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби є дискреційним повноваженням відповідача.

Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Нормами частини 2 статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Нормами статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідачем не надано суду доказів розгляду рапортів позивача про його звільнення з військової служби на підставі пп. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232, у зв`язку із чим суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідачем допущено протиправну бездіяльність.

З урахуванням вищевикладеного та з метою ефективного захисту порушених прав, свобод, інтересів позивача, суд приходить до висновку щодо задоволення позовних вимог позивача шляхом: визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту від 03 жовтня 2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо звільнення з військової служби за пп. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 розглянути рапорт від 03 жовтня 2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо звільнення з військової служби за пп. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та прийняти рішення по суті порушеного у рапорті питання.

Отже, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на зазначене та згідно із ст.139 КАС України судові витрати позивача в сумі 1 211 грн. 20 коп. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 173-183, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту від 03 жовтня 2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо звільнення з військової служби за пп. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт від 03 жовтня 2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо звільнення з військової служби за пп. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та прийняти рішення по суті порушеного у рапорті питання.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 1 211 грн. 20 коп. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Суддя С.О. Cтефанов