Рішення від 16 лютого 2026 р. у справі №380/23140/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/23140/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2026 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Львівське територіальне медичне об`єднання «Багатопрофільна клінічна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги», Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправними дії та скасувати Рішення №184/25/4268/Р від 29.05.2025 року Експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Комунального некомерційного підприємства «Львівське територіальне медичне об`єднання» Багатопрофільна клінічна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги» в частині причини інвалідності – загальне захворювання, та строку інвалідності на один рік до 10.04.2026 року;

- зобов`язати Експертну команду з оцінювання повсякденного функціонування особи Комунального некомерційного підприємства «Львівське територіальне медичне об`єднання» Багатопрофільна клінічна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги», або Центр оцінювання функціонального стану особи Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», сформувати нове рішення в частині встановлення ОСОБА_1 першої причини інвалідності з дитинства із врахуванням виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №56029 від 27.06.2024 року та підстав передбачених п.п.4) п. 22, п.п.2) п.23 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України за № 1338 від 15.11.2024 та висновків суду;

- зобов`язати Експертну команду з оцінювання повсякденного функціонування особи Комунального некомерційного підприємства «Львівське територіальне медичне об`єднання» Багатопрофільна клінічна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги», або Центр оцінювання функціонального стану особи Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», сформувати нове рішення в частині встановлення ОСОБА_1 другої причини, а саме захворювання одержане під час проходження військової служби та безпосередньої участі в антитерористичній операції із врахуванням висновку військово лікарської комісії від 21 червня 2020 року, довідки №52 від 25.08.2021, посвідчення серія НОМЕР_1 від 06 квітня 2021 року та зазначених підстав передбачених п.п. 15) п. 9 Положення про експертні команди оцінювання повсякденного функціонування особи та п.п. 10) п.22 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України за № 1338 від 15.11.2024 та висновків суду;

- зобов`язати Експертну команду з оцінювання повсякденного функціонування особи Комунального некомерційного підприємства «Львівське територіальне медичне об`єднання» Багатопрофільна клінічна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги», або Центр оцінювання функціонального стану особи Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», сформувати нове рішення в частині встановлення ОСОБА_1 інвалідності без строку повторного оцінювання (безстроково) із врахуванням виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №56029 від 27.06.2024 року, та підстав передбачених п. 49 ПОРЯДКУ Проведення оцінювання повсякденного функціонування особи група інвалідності встановлюється без зазначення строку повторного оцінювання відповідно до п. 15 критеріїв встановлення інвалідності, п. 86 в Додатку І до Критерії затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 р. № 1338 та висновків суду.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що оскаржуване рішення ЕКОПФО прийнято з порушенням вимог Постанови КМУ № 1338, оскільки відповідачами не враховано специфіку його захворювання та соціальний статус ветерана війни.

Позивач наголошує, що діагностований у нього ОСОБА_2 є рідкісним (орфанним) генетичним захворюванням аутосомно-домінантного типу, яке за своєю біологічною природою виникає ще до народження (є вродженим). Той факт, що захворювання було клінічно діагностовано у дорослому віці (32 роки), на переконання Позивача, не спростовує його наявності з дитинства, а отже, дає законні підстави для встановлення причини інвалідності «інвалідність з дитинства» відповідно до п. 22 Порядку № 1338.

Крім того, Позивач вказує, що він є учасником бойових дій, брав безпосередню участь в АТО/ООС, під час якої його стан здоров`я суттєво погіршився через фізичні навантаження, несумісні з його генетичною патологією. Позивач переконаний, що норми нового Порядку оцінювання повсякденного функціонування особи дозволяють встановлювати причинний зв`язок інвалідності з війною на підставі загальних медичних документів про звернення за допомогою в період служби, без обов`язкової наявності довідки або постанови Військово-лікарської комісії (ВЛК).

Також Позивач стверджує, що оскільки його захворювання є невиліковним, прогресуючим та належить до переліку анатомічних дефектів і захворювань, при яких група інвалідності встановлюється безстроково, визначення терміну повторного огляду через один рік є протиправним.

Ухвалою від 27 листопада 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

15 грудня 2025 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від Відповідача 1 (КНП «ЛТМО «Багатопрофільна клінічна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги»), в якому представник закладу проти позову заперечує повністю та просить відмовити у його задоволенні.

В обґрунтування заперечень представник відповідача наголошує, що чинне законодавство, зокрема підпункт 4 пункту 22 Порядку № 1338, містить імперативну вимогу щодо надання документів закладів охорони здоров`я, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену особою саме до досягнення 18-річного віку. Оскільки Позивачем надано лише медичну документацію, сформовану у дорослому віці, Експертна команда не мала правових підстав для встановлення причини «інвалідність з дитинства», незважаючи на генетичний характер хвороби.

Крім того, відповідач звертає увагу на помилкове трактування Позивачем норм Порядку №1338 в частині встановлення причинного зв`язку інвалідності з військовою службою. Для осіб, звільнених з військової служби (колишніх військовослужбовців), встановлення причинного зв`язку захворювання із захистом Батьківщини або проходженням служби належить до виключної компетенції Військово-лікарських комісій (ВЛК). Відтак, за відсутності відповідної постанови (рішення) ВЛК, оформленої належним чином, Експертна команда не наділена повноваженнями самостійно змінювати причину інвалідності із «загального захворювання» на «військову». Також у відзиві зазначено, що позовна вимога про зобов`язання експертної команди прийняти конкретне рішення (встановити певну групу, причину та строк інвалідності) є втручанням у дискреційні повноваження органу медико-соціальної експертизи, що є неприпустимим з огляду на усталену судову практику.

Відповідач 2 (ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України») правом на подання відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк не скористався, поважних причин неподання відзиву суду не повідомив.

Суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку відповідно до ч. 1 ст. 258 КАС України.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд з`ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності, та

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 06 квітня 2021 року, та проходив військову службу, зокрема брав участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації.

Згідно з випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 56029 від 27.06.2024 року, Позивачу встановлено основний діагноз: Q87.4 — Синдром Марфана (генетичне аутосомно-домінантне захворювання), а також супутні захворювання.

29 травня 2025 року Експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи Комунального некомерційного підприємства «Львівське територіальне медичне об`єднання «Багатопрофільна клінічна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги» (Відповідач 1) прийнято Рішення № 184/25/4268/Р. Вказаним рішенням Позивачу встановлено ІІІ (третю) групу інвалідності строком на 1 рік (до 10.04.2026 року) з визначенням причини інвалідності — «загальне захворювання».

Не погоджуючись із висновками Експертної команди в частині визначення причини інвалідності (оскільки Позивач наполягає на причинах «інвалідність з дитинства» або «захворювання, пов`язане з захистом Батьківщини») та строку встановлення інвалідності (наполягає на безстроковому встановленні), Позивач 31 травня 2025 року звернувся зі скаргою до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» (Відповідач 2).

Проте, станом на момент звернення до суду із позовом, остаточного рішення за результатами перегляду оскаржуваного рішення Експертної команди Відповідачем 2 прийнято не було, а процедура адміністративного оскарження фактично не завершена у встановлені законодавством строки.

Вважаючи дії та рішення відповідачів протиправними, а свої права порушеними, Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, організаційні та фінансові засади проведення оцінювання повсякденного функціонування особи визначаються Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» та підзаконними нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 69-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», комплексна оцінка обмежень життєдіяльності особи проводиться з метою визначення обмежень, що перешкоджають або унеможливлюють виконання особою повсякденної діяльності. Оцінювання у сфері охорони здоров`я проводиться шляхом оцінювання повсякденного функціонування особи.

Процедура проведення такого оцінювання регулюється Порядком проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 р. № 1338 (далі — Порядок № 1338).

Надаючи правову оцінку доводам сторін щодо позовної вимоги про зобов`язання встановити причину інвалідності «інвалідність з дитинства», суд керується положеннями Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 р. № 1338 (далі — Порядок № 1338).

Пункт 22 цього Порядку містить вичерпний перелік документів, які є підставою для встановлення причинного зв`язку інвалідності. Зокрема, підпункт 4 пункту 22 Порядку № 1338 встановлює імперативну (обов`язкову) вимогу:

«з метою підтвердження причини настання інвалідності […] у разі настання інвалідності у зв`язку з хворобами, перенесеними у дитинстві, — надаються документи закладів охорони здоров`я, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до 18-річного віку.»

Таким чином, законодавець чітко пов`язує можливість встановлення цієї причини інвалідності не з фактом виникнення передумов хвороби (генетичної схильності), а виключно з наявністю медичної документації, яка підтверджує факт захворювання, травмування або звернення за медичною допомогою в період до досягнення особою повноліття.

Суд уважно дослідив доводи Позивача, викладені у позовній заяві. Позивач наполягає, що діагностоване у нього захворювання — Синдром Марфана (код МКХ-10 Q87.4) — є вродженою генетичною патологією з аутосомно-домінантним типом успадкування. На переконання Позивача, біологічна природа цього захворювання свідчить про те, що воно об`єктивно існувало в його організмі з моменту народження, а отже, сам факт встановлення такого діагнозу у дорослому віці є достатньою підставою для визначення статусу «інвалід з дитинства».

Однак суд такі доводи вважає юридично необґрунтованими з огляду на наступне.

По-перше, суд розмежовує поняття «генетична (вроджена) природа захворювання» та «встановлення факту інвалідності з дитинства». Для юридичного встановлення причини «інвалідність з дитинства» визначальним є не лише етіологія (походження) хвороби, а й час її клінічної маніфестації (прояву) та документальна фіксація порушень функцій організму. Багато генетичних захворювань можуть протікати безсимптомно протягом тривалого часу та клінічно проявитися (призвести до стійкого розладу здоров`я) лише у зрілому віці під впливом зовнішніх факторів. Вимога підпункту 4 пункту 22 Порядку № 1338 спрямована саме на те, щоб підтвердити, що стійкі розлади здоров`я, які призвели до обмеження життєдіяльності, виникли або були діагностовані саме в дитячому віці.

По-друге, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, зокрема Випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 56029, що діагноз «Синдром Марфана» вперше верифіковано та клінічно встановлено Позивачу 27 червня 2024 року, тобто коли Позивач досяг 32-річного віку. В матеріалах справи відсутні, і Позивачем не надано суду (як і не було надано Експертній команді під час проведення оцінювання), жодних належних та допустимих доказів, датованих періодом до його 18-річчя. Зокрема, відсутні:

· виписки з історії розвитку дитини;

· картки профілактичних щеплень з відмітками про діагнози;

· довідки від лікарів-педіатрів або генетиків, видані у дитячому віці;

· дані про перебування на диспансерному обліку в дитячій поліклініці з приводу вказаного захворювання.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Позивач не довів належними доказами факт того, що він хворів та звертався за медичною допомогою з приводу ОСОБА_3 до досягнення 18 років.

По-третє, щодо повноважень Експертної команди. Експертна команда з оцінювання повсякденного функціонування особи є суб`єктом владних повноважень, який у своїй діяльності керується принципом законності (частина друга статті 19 Конституції України). Це означає, що Експертна команда зобов`язана діяти виключно на підставі документів, визначених Порядком № 1338. Експертна команда не наділена повноваженнями робити припущення щодо часу виникнення хвороби виключно на підставі її назви чи генетичної природи, ігноруючи відсутність обов`язкових первинних медичних документів дитячого періоду.

Встановлення причини інвалідності «з дитинства» дорослій людині без наявності "дитячих" медичних документів було б прямим порушенням вимог підпункту 4 пункту 22 Порядку № 1338 та виходом за межі повноважень експертів.

За таких обставин, оскільки факт наявності захворювання у Позивача до 18 років документально не підтверджений, у Відповідача 1 були відсутні правові підстави для встановлення запитуваної причини інвалідності. Рішення Експертної команди у цій частині є обґрунтованим, прийнятим на підставі наявних документів та відповідає вимогам чинного законодавства.

Надаючи правову оцінку доводам Позивача щодо позовної вимоги про встановлення причини інвалідності «захворювання, одержане під час проходження військової служби та безпосередньої участі в антитерористичній операції», суд виходить із системного аналізу положень Порядку № 1338 та спеціального законодавства, що регулює порядок проходження військово-лікарської експертизи.

У позовній заяві Позивач помилково обґрунтовує свої вимоги посиланням на підпункт 10 пункту 22 Порядку № 1338. Ця норма дійсно дозволяє підтверджувати причину інвалідності на підставі медичних документів про звернення за допомогою із зазначенням обставин одержання поранення/захворювання. Однак суд звертає увагу на зміст цієї норми, яка містить пряме виключення. Так, у підпункті 10 пункту 22 зазначено, що цей порядок застосовується до осіб, які постраждали внаслідок бойових дій:

«... (крім військовослужбовців (резервістів, військовозобов`язаних, добровольців Сил територіальної оборони) та осіб, зазначених у пункті 12 частини другої статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”)».

Тобто, дія підпункту 10 поширюється на цивільних осіб, волонтерів або добровольців, чий статус на момент отримання поранення не був офіційно врегульований як статус військовослужбовців. Натомість, судом встановлено, що Позивач проходив військову службу за контрактом, має офіційний статус Учасника бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_1 ) та є особою, звільненою з військової служби. Відтак, до спірних правовідносин за участю Позивача підлягає застосуванню спеціальна норма — підпункт 3 пункту 22 Порядку № 1338, яка регулює порядок встановлення причинного зв`язку для колишніх військовослужбовців.

Згідно з цією імперативною нормою:

«У разі настання інвалідності колишніх військовослужбовців у зв`язку з перебуванням на фронті або з виконанням ними інших обов`язків військової служби — надаються рішення (постанови) за результатом проведення військово-лікарської, медичної (військово-лікарської), лікарсько-експертної комісії за формою, визначеною законодавством, що підтверджують факт отримання поранення (захворювання).»

Таким чином, для колишнього військовослужбовця єдиним належним та допустимим доказом, що підтверджує зв`язок захворювання з проходженням служби, є не виписка з цивільної лікарні і не посвідчення УБД саме по собі, а виключно Постанова (рішення) Військово-лікарської комісії (ВЛК).

Суд наголошує, що питання встановлення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм у військовослужбовців належить до дискреційних повноважень та виключної компетенції ВЛК. Процедура встановлення такого зв`язку регламентована «Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», затвердженим наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402 (далі — Положення № 402). Відповідно до глави 21 розділу II Положення № 402, саме ВЛК за результатами медичного огляду та вивчення військово-облікових документів приймає постанову, у якій чітко формулює причинний зв`язок, наприклад:

· «Захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини»;

· «Захворювання, ТАК, пов`язане з проходженням військової служби».

Суд звертає увагу, що наявність у особи статусу Учасника бойових дій автоматично не означає, що всі наявні у неї захворювання, виявлені протягом життя (зокрема й генетичні, як у випадку Позивача), є наслідком військової служби. Причинний зв`язок має бути встановлений медичними експертами ВЛК щодо кожного конкретного діагнозу окремо.

Як встановлено з матеріалів справи, Позивач проходив ВЛК перед звільненням у 2020 році. Однак у матеріалах справи відсутня постанова ВЛК, яка б встановлювала причинний зв`язок діагностованого у 2024 році «Синдрому Марфана» (Q87.4) із захистом Батьківщини або виконанням обов`язків військової служби. Наявні у справі медичні документи (виписки, консультативні висновки цивільних лікарів), на які посилається Позивач, підтверджують лише факт наявності хвороби та встановлення діагнозу, проте вони не можуть підміняти собою висновок спеціалізованого органу військової медицини (ВЛК) щодо причин виникнення чи загострення цієї хвороби в період служби.

Експертна команда з оцінювання повсякденного функціонування особи (Відповідач 1) є органом, який встановлює групу та причину інвалідності на підставі наданих документів. Експертна команда не наділена повноваженнями самостійно встановлювати факт зв`язку захворювання з військовою службою за відсутності відповідного рішення ВЛК. Перебирати на себе функції ВЛК Експертна команда не має права.

Оскільки Позивач не надав Експертній команді Постанови ВЛК про причинний зв`язок ОСОБА_3 з військовою службою, Відповідач 1 був позбавлений правової можливості встановити запитувану Позивачем причину інвалідності. За таких обставин, встановлення причини інвалідності як «загальне захворювання» є єдиним можливим правомірним рішенням, яке відповідає вимогам підпункту 3 пункту 22 Порядку № 1338 та фактичним обставинам справи. Дії відповідача у цій частині визнаються судом правомірними.

Надаючи правову оцінку доводам Позивача щодо позовної вимоги про зобов`язання встановити інвалідність безстроково (без строку повторного оцінювання), суд керується положеннями Критеріїв встановлення інвалідності, які є додатком до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на те, що діагностоване у нього захворювання — Синдром Марфана (Q87.4) — належить до переліку рідкісних (орфанних) генетичних захворювань, є невиліковним та прогресуючим. На думку Позивача, ці обставини, відповідно до пункту 15 Критеріїв та Переліку анатомічних дефектів, є безумовною підставою для встановлення групи інвалідності безстроково вже при первинному зверненні.

Суд погоджується з тим, що чинне законодавство дійсно передбачає перелік анатомічних дефектів, інших необоротних порушень функцій органів і систем організму, при яких група інвалідності встановлюється без строку повторного оцінювання. Однак суд звертає увагу, що наявність діагнозу з цього переліку не завжди означає автоматичне встановлення безстрокової інвалідності при первинному огляді.

Згідно з усталеною практикою медико-соціальної експертизи та положеннями Порядку №1338, прийняття рішення про встановлення інвалідності безстроково або на певний визначений термін (один, два роки тощо) належить до дискреційних повноважень Експертної команди. Експертна команда при прийнятті такого рішення враховує не лише назву діагнозу, а й цілий комплекс факторів:

· ступінь втрати здоров`я;

· клінічний та трудовий прогноз;

· ефективність проведених реабілітаційних заходів;

· можливість відновлення або компенсації порушених функцій організму.

Судом встановлено, що у випадку Позивача група інвалідності встановлюється вперше. При первинному встановленні інвалідності, навіть за наявності складних або генетичних захворювань, Експертні команди часто обирають тактику встановлення інвалідності на певний строк (у даному випадку — на 1 рік). Це робиться з метою спостереження за перебігом захворювання в динаміці, оцінки ефективності призначеного лікування та визначення реабілітаційного потенціалу особи. Лише після спливу визначеного строку, під час повторного огляду, переконавшись у стійкості або прогресуванні функціональних порушень та неефективності реабілітації, Експертна команда приймає обґрунтоване рішення про встановлення інвалідності безстроково.

Таким чином, рішення Відповідача 1 про встановлення інвалідності строком на один рік не суперечить вимогам Постанови № 1338, а є реалізацією права експертів на динамічне спостереження за станом здоров`я пацієнта.

Крім того, суд наголошує, що адміністративний суд, розглядаючи справу, перевіряє законність рішень суб`єкта владних повноважень лише з точки зору дотримання процедури та норм права. Суд не є спеціалізованою медичною установою та не володіє спеціальними знаннями в галузі медицини. Суд не може підміняти собою Експертну команду та самостійно надавати оцінку клінічному прогнозу захворювання Позивача, визначати ступінь незворотності порушень функцій організму або робити висновки про відсутність необхідності у подальшому медичному спостереженні.

Оскільки визначення строку інвалідності є виключною компетенцією медичних експертів, а процедурних порушень при прийнятті оскаржуваного рішення судом не встановлено, вимога про зобов`язання встановити інвалідність безстроково є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд враховує, що розв`язання питань щодо встановлення групи інвалідності, визначення її причини, часу настання та строку, базується на глибокій та всебічній оцінці медичних показників, аналізі функціональних порушень організму та стану здоров`я особи. Здійснення такої оцінки потребує спеціальних знань у галузі медицини та медико-соціальної експертизи, якими суд, як орган правосуддя, не володіє.

Чинним законодавством України (зокрема Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» та Постановою КМУ № 1338) повноваження щодо встановлення інвалідності віднесено до виключної компетенції спеціалізованих установ — Експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи (раніше — МСЕК).

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово формулював сталу правову позицію щодо меж судового контролю у цій категорії справ. Суд касаційної інстанції наголошує, що адміністративні суди не мають права підміняти собою органи медико-соціальної експертизи. Завданням суду є перевірка виключно дотримання процедури прийняття оскаржуваного рішення, його відповідності нормам матеріального права та наявності законних підстав для його прийняття. Суд не вправі вдаватися до власної переоцінки медичних діагнозів, визначати тяжкість захворювання або ступінь втрати працездатності, оскільки це виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

У справі Позивач просить суд зобов`язати відповідачів прийняти конкретне рішення, а саме: встановити певні причини інвалідності («з дитинства», «пов`язана з військовою службою») та визначити конкретний строк («безстроково»). Така вимога є вимогою про втручання у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.

Дискреційні повноваження — це сукупність прав та обов`язків органу влади, що дають йому можливість на власний розсуд визначити зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених законом, залежно від конкретних обставин справи (медичних показань). Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення лише у тому випадку, якщо:

1. Судом встановлено, що суб`єкт діяв протиправно;

2. Закон передбачає лише один можливий варіант поведінки суб`єкта (наприклад, видати документ, якщо подано всі необхідні папери).

Однак, як встановлено судом, Позивачем не подано Експертній команді повного пакету документів, необхідних для встановлення запитуваних причин інвалідності (відсутні медичні документи дитячого віку та постанова ВЛК). За таких обставин у відповідача відсутній безальтернативний обов`язок прийняти рішення на користь Позивача.

Оскільки суд не встановив порушень процедури проведення оцінювання або норм матеріального права з боку Відповідача 1, а рішення про встановлення причин та строків інвалідності прийнято в межах наданої йому компетенції та на підставі наявних документів, правові підстави для зобов`язання органу вчинити певні дії (змінити рішення) відсутні. Задоволення позову в цій частині призвело б до перебирання судом на себе невластивих йому функцій медико-соціальної експертизи, що є порушенням принципу розподілу влади.

Суд, дослідивши матеріали справи, констатує порушення з боку Відповідача 2 строків розгляду скарги Позивача, встановлених законодавством для процедури адміністративного оскарження рішень МСЕК (Експертних команд).

Водночас суд зауважує, що саме по собі порушення процедурного строку розгляду скарги суб`єктом владних повноважень не є безумовною підставою для визнання протиправним та скасування первинного рішення по суті (рішення Відповідача 1), якщо таке рішення прийнято відповідно до закону. У адміністративному судочинстві ключовим є захист порушеного права. Оскільки судом встановлено, що у Позивача відсутні матеріально-правові підстави для встановлення запитуваних причин інвалідності («з дитинства», «внаслідок війни») через відсутність необхідних первинних документів (медичних документів дитячого віку та постанови ВЛК), то саме лише визнання бездіяльності Відповідача 2 протиправною не призведе до ефективного відновлення прав Позивача.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.

Згідно зі статтею 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України). Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що Відповідач 1 (Експертна команда) довів перед судом правомірність прийнятого ним Рішення № 184/25/4268/Р від 29.05.2025 року. Судом встановлено, що при визначенні причини інвалідності («загальне захворювання») та строку її встановлення («один рік»), Відповідач 1 діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, зокрема Порядком № 1338. Рішення прийнято обґрунтовано, з урахуванням наданих Позивачем документів.

Водночас, Позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки відповідача або підтверджували наявність обставин для встановлення причин інвалідності «з дитинства» чи «внаслідок війни» (відсутність медичних документів до 18 років та відсутність постанови ВЛК).

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрити розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, —

у х в а л и в :

1. В позові ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Львівське територіальне медичне обєднання «Багатопрофільна клінічна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги», Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоровя України» про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії — відмовити повністю.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 17 лютого 2026 року.

Суддя Коморний О.І.