Рішення від 17 лютого 2026 р. у справі №300/8776/25 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2026 р. справа № 300/8776/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Остап`юка С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління з питань ветеранської політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації про визнання протиправними дії та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

04.12.2025 ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Управління з питань ветеранської політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації (далі – відповідач), в якому просить:

визнати протиправною відмову Управління з питань ветеранської політики у видачі позивачу нового посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи у зв`язку з непридатністю до використання посвідчення № НОМЕР_1 ;

зобов`язати Управління з питань ветеранської політики видати позивачу нове посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи у зв`язку з непридатністю до використання посвідчення № НОМЕР_1 ;

визнати протиправною бездіяльність Управління з питань ветеранської політики щодо нерозгляду і ненадання відповіді на повторну заяву від 14.10.2025 про видачу нового посвідчення та запит від 14.10.2025 про надання інформації про стан розгляду заяви позивача від 16.07.2025;

зобов`язати Управління з питань ветеранської політики розглянути і надати відповідь у встановленому законом порядку на повторну заяву позивача від 14.10.2025 та запит від 14.10.2025 про надання інформації про стан розгляду заяви від 16.07.2025.

Позивач заявлені позовні вимоги щодо предмету спору обґрунтовує тим, що є особою з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи. При цьому, посвідчення № НОМЕР_1 , яке підтверджує вказану обставину, є вкрай низької якості та зношеним, враховуючи великий проміжок часу його використання. Відтак, таке посвідчення потребує заміни у зв`язку з непридатністю. Однак, після звернення до відповідача про видачу нового посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи у зв`язку з непридатністю до використання, відповідач спочатку проігнорував звернення ОСОБА_1 , а в подальшому протиправно, на думку позивача, відмовив у видачі нового посвідчення.

09.12.2025 Івано-Франківський окружний адміністративний суд відкрив провадження в даній адміністративній справі, розгляд справи ухвалив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач направив суду відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні норми права та твердження. Просив в задоволенні позову відмовити з мотивів, викладених у відзиві (а.с. 29-31).

Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи (а.с. 11-12).

У зв`язку із тим, що посвідчення № НОМЕР_1 особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, є вкрай низької якості та, відповідно, потребує заміни у зв`язку з непридатністю, 16.07.2025 позивач звернувся із заявою до Управління з питань ветеранської політики, в якій просив у відповідності до вимог пункту 17 Порядку видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 №579), видати нове посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи у зв`язку з непридатністю до використання посвідчення № НОМЕР_1 (а.с. 9-10). Згідно переліку додатків, позивач долучив до заяви копії посвідчення № НОМЕР_1 , яке потребує заміни (а.с. 11-12), довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12ААГ №476119 (а.с. 13), свідоцтва про хворобу №408 (а.с. 14), документа, що посвідчує особу (паспорта) (а.с. 6-7).

Згідно інформації веб-сайту «Укрпошта», лист з номером відправлення 7777100008793 вручено одержувачу Управлінню з питань ветеранської політики 22.07.2025.

Оскільки станом на 14.10.2025 позивачу не надійшла жодна відповідь на його заяву від 16.07.2025, ОСОБА_1 звернувся повторно 14.10.2025 із заявою про видачу нового посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи у зв`язку з непридатністю до використання посвідчення № НОМЕР_1 (а.с. 16), долучивши, згідно переліку, аналогічні додатки.

Також, враховуючи неотримання відповіді на заяву від 16.07.2025, позивач надіслав відповідачу запит від 14.10.2025, в якому просив надати інформацію про стан розгляду його заяви від 16.07.2025, яка одержана 22.07.2025 (а.с. 17).

На підтвердження направлення заяви і запиту від 14.10.2025 позивачем долучені квитанції про відправлення рекомендованих листів (а.с. 21). Згідно інформації веб-сайту «Укрпошта», листи з номерами відправлення 7601400137306 та 7601400137292 вручені адресату 16.10.2025 (а.с. 22, 23).

23.11.2025 позивачу надійшов конверт від відповідача, копія якого долучена до матеріалів позову (а.с. 20) в якому містилася відповідь відповідача від 31.07.2025 №620, підписана начальником Управління з питань ветеранської політики Романом Примичем, згідно якої ОСОБА_1 відмовлено у видачі нового посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи. Зокрема, відповідачем вказано, що починаючи з 2009 року довідка МСЕК чи рішення експертної, команди про встановлення інвалідності внаслідок ушкодження здоров`я, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, не може братися до уваги під час надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни. Дія пункту 1 частини другої статті 7 Закону №3551 поширюється на військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок: травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини; травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з: - перебуванням на фронті в інші періоди, - ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами (а.с. 18-19).

Позивач, вважаючи протиправною відмову у видачі нового посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, а також протиправною бездіяльність щодо ненадання відповіді на його звернення від 14.10.2025, звернулася до адміністративного суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Стосовно відмови відповідача у видачі нового посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи у зв`язку з непридатністю до використання, суд зазначає таке.

Відповідно до вимог статті 1-1 Закону України «Про статус ветерана війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-ХІІ, державна політика соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України – цілеспрямована, системна діяльність органів державної влади щодо забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України шляхом надання їм пільг і гарантій соціального захисту відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветерана війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції, що діяла до 11.01.1996, до інвалідів війни належать також особи з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини, при виконанні інших обов`язків військової служби чи внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті в інші періоди, а також інваліди з числа партизанів громадської війни.

Постановою Верховної Ради України від 11.01.1996 №488/95-ВР введено в дію Закон України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», згідно з яким до осіб з інвалідністю внаслідок війни віднесено військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в Інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок виготовлення та видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів» від 12.05.1994 №302 затверджено Порядок виготовлення та видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів (далі – Порядок №302). У первинній редакції Порядку №302 було визначено, що «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» видаються на підставі, зокрема, «Удостоверение инвалида Отечественной войны» (підпункт «б» пункту 12 Порядку №302) (яке видавалося військовослужбовцям колишнього Союзу РСР у разі встановлення інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби).

Судом встанвлено, що й не заперечується відповідачем, що на виконання вказаних норм ОСОБА_1 видано посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи № НОМЕР_1 , у якому зазначено, що воно є безстроковим (а.с. 11-12).

При цьому, незважаючи на те, що починаючи з 11.01.1996 Закон №3551 не визначав підставою для надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни встановлення інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, «Удостоверение инвалида Отечественной войны» було підставою для видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни до моменту набрання чинності (26.01.2009) постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2009 №12 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України».

Суд, аналізуючи зміст звернення позивача від 16.07.2025, погоджується із ОСОБА_1 , що відповідач помилково згідно наданої відповіді від 31.07.2025 ототожнив його звернення із зверненням щодо наданням статусу особи з інвалідністю, оскільки такий статус позивачу вже надано безстроково, а позивач просив тільки видати нове посвідчення у зв`язку із його непридатністю.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до пункту 17 Порядку видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 №579), якщо посвідчення ветерана стало непридатним, було втрачене або змінилися особисті дані (прізвище, власне ім`я та по батькові (у разі наявності), за заявою (у довільній формі) ветерана війни чи члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни, члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України (їх законного представника або уповноваженої особи) видається нове посвідчення ветерана у порядку, визначеному пунктами 9 і 10 цього Порядку.

Так, пунктом 10 вказаного Порядку передбачено, що посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, посвідчення учасника війни і відповідні нагрудні знаки, посвідчення члена сім`ї загиблого, посвідчення члена сім`ї загиблого Захисника чи Захисниці України видаються структурними підрозділами районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчими органами міських, районних у місті (у разі утворення) рад, на які покладено функції з питань ветеранської політики (далі - місцеві структурні підрозділи з питань ветеранської політики) за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання (перебування) або адресою фактичного місця проживання (для внутрішньо переміщених осіб) особи.

У заяві зазначаються прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності) заявника, поштова адреса та адреса електронної пошти, номер телефону, а також спосіб отримання посвідчення ветерана, передбаченого цим пунктом (за місцем оформлення посвідчення ветерана (повне найменування та місцезнаходження місцевого структурного підрозділу з питань ветеранської політики), у центрі надання адміністративних послуг (повне найменування та місцезнаходження).

Як слідує із заяви ОСОБА_1 від 16.07.2025 і додатків до нього, вимоги щодо подання заяви та додаткових документів позивач виконав, а тому суд вважає, що відповідач, у відповідності до приписів пункту 17 Порядку видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 №579), зобов`язаний видати позивачу нове посвідчення у з`язку із непридатністю старого.

Щодо вимог в частині протиправної бездіяльності стосовно ненадання відповідей на заяву і запит від 14.10.2025, то суд зазначає таке.

Статтею 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 за №393/96-ВР (далі – Закон №393/96-ВР), який забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Статтею 3 Закону №393/96-ВР передбачено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. При цьому, пропозиція (зауваження) – звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. Заява (клопотання) – звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання – письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга – звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Порядок звернення громадян передбачений статтею 5 Закон України «Про звернення громадян», відповідно до якої звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Згідно з статтею 15 Закону №393/96-ВР, органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону №393/96-ВР, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Крім того, відповідно до статті 5 Закону України «Про інформацію», кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Згідно із статтею 7 Закону України «Про інформацію», право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

При цьому, в силу норм ст. 20 цього Закону, за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 21 Закону України «Про інформацію», інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Зокрема, конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом. Відносини, пов`язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом.

Відповідно до статті 34 Конституції України кожному гарантовано право на отримання, зберігання та поширення інформації. Гарантія права на інформацію забезпечується обов`язком органів державної влади та органів місцевого самоврядування, як розпорядників інформації, оприлюднювати інформацію, яка була отримана або створена в процесі їхньої діяльності згідно зі статтями 3, 4, 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації», доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію, при цьому згідно зі статтею 19 цього самого закону запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся 14.10.2025 із заявою про видачу нового посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи у зв`язку з непридатністю до використання посвідчення № НОМЕР_1 (а.с. 16), а також із запитом, в якому просив надати інформацію про стан розгляду його заяви від 16.07.2025, яка одержана 22.07.2025 (а.с. 17).

Направлення таких заяви і запиту від 14.10.2025 підтверджується копіями квитанцій про відправлення рекомендованих листів (а.с. 21). Крім того, згідно інформації веб-сайту «Укрпошта», листи з номерами відправлення 7601400137306 та 7601400137292 вручені адресату 16.10.2025 (а.с. 22, 23).

Водночас, у суду відсутні відомості щодо надання відповіді відповідачем на згадані заяву і запит від 14.10.2025.

Водночас, щодо доводів відповідача у відзиві про те, що на заяву позивача від 14.10.2025 про видачу нового посвідчення надана відповідь листом від 30.10.2025 №882, копія якого долучена до відзиву (а.с. 37), то суд зазначає, що доказів направлення чи отримання наручно такої відповіді ОСОБА_1 суду не надано.

Більше того, суд відхиляє посилання відповідача на воєнний стан і економічні чинники (без конкретизації), оскільки такі обставини не звільняють відповідача, як суб`єкта владних повноважень від обов`язку виконання вимог Конституції України, Закону України «Про звернення громадян» та інших норм законодавства.

Окрім цього, суд критично ставиться до доводів відповідача, що лист від 30.10.2025 №882 може бути підтвердженням надання відповіді як на заяву від 14.10.2025, так і на запит від 14.10.2025 про надання інформації про стан розгляду заяви від 16.07.2025, оскільки такі після надходження до адресата реєструються за різними вхідними номерами, відповідно і відповідей на них має бути дві.

В той же час, як уже зазначено судом, відповідач не надав суду доказ надання (направлення позивачу чи отримання позивачем) відповіді на заяву і запит від 14.10.2025, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача в частині їх нерозгляду.

Враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Під час обрання способу відновлення порушеного права позивача, суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Так, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Так, обираючи належний спосіб захисту, суд, враховуючи вимоги ч. 2 ст. 9 КАС України, доходить висновку, що у спірних правовідносинах, з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним способом, за встановлених обставин, є визнання протиправною відмови у видачі нового посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи та зобов`язання видати нове посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи у зв`язку з непридатністю до використання посвідчення № НОМЕР_1 , а також визнання протиправною бездіяльність щодо не розгляду і ненадання відповіді на повторну заяву від 14.10.2025 про видачу нового посвідчення та запит від 14.10.2025 про надання інформації про стан розгляду заяви від 16.07.2025 та зобов`язання розглянути і надати відповідь у встановленому законом порядку на повторну заяву від 14.10.2025 та запит від 14.10.2025 про надання інформації про стан розгляду заяви від 16.07.2025.

Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок, що заявлені позивачем позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Розподіл судових витрат згідно із ст. 139 КАС України не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Управління з питань ветеранської політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації у видачі ОСОБА_1 нового посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи у зв`язку з непридатністю до використання посвідчення № НОМЕР_1 .

Зобов`язати Управління з питань ветеранської політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації (індекс 76000, вулиця Грушевського, будинок 21, місто Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ 45359091) видати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) нове посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи у зв`язку з непридатністю до використання посвідчення № НОМЕР_1 .

Визнати протиправною бездіяльність Управління з питань ветеранської політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації щодо нерозгляду і ненадання відповіді на повторну заяву від 14.10.2025 про видачу нового посвідчення та запит від 14.10.2025 про надання інформації про стан розгляду заяви ОСОБА_1 від 16.07.2025.

Зобов`язати Управління з питань ветеранської політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації (індекс 76000, вулиця Грушевського, будинок 21, місто Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ 45359091) розглянути і надати відповідь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) у встановленому законом порядку на його повторну заяву від 14.10.2025 та запит від 14.10.2025 про надання інформації про стан розгляду заяви від 16.07.2025

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Остап`юк С.В.