Рішення від 17 лютого 2026 р. у справі №280/10477/25 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2026 року Справа № 280/10477/25 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст і підстави позовних вимог.

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач), у якій позивач просить суд:

1) визнати протиправним та скасувати наказ начальника ВЧ НОМЕР_2 , яким ОСОБА_1 зараховано до поіменного списку військовослужбовців військової частини;

2) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 підготувати та видати ОСОБА_1 документи про звільнення останнього з військової служби.

Позовна заява подана представником позивача адвокатом Титаренко О.Є., яка діє на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії АР № 1279212 від 20.10.2025.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що незважаючи на наявність у ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу, 28.03.2025 співробітниками ІНФОРМАЦІЯ_1 було складено мобілізаційне розпорядження та направлено для проходження служби до військової частини НОМЕР_1 . Рішенням суду, яке набрало законної сили, було скасовано наказ ТЦК та СП про призов ОСОБА_1 , у зв`язку з чим останній повинен бути звільнений з військової служби, проте жодних документів щодо звільнення позивача військовою частиною не було підготовлено.

ІІ. Виклад позицій інших учасників справи та документів, що надійшли до суду.

02.01.2026 судом отримано відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначає, що військова частина не має відношення до заходів мобілізаційної готовності. Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 №88 від 28.03.2025 позивач зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 №201 від 13.07.2025 позивач 12 липня 2025 року самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 . При цьому, аналіз положень Закону України №2232-ХІІ та Положення №1153/2008 свідчить про те, що військова служба з моменту її початку покладає на її учасників (військовослужбовця та держави) велике коло взаємних прав та обов`язків матеріального, та фінансового забезпечення військовослужбовця, його соціального захисту, виконання ним безпосередньо покладених на нього службових обов`язків та інше. Рішення про мобілізацію та сам призов є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, станом на час розгляду справи такий вичерпав свою дію внаслідок мобілізації позивача та направлення його для проходження військової служби. Оскільки позивач мобілізований та продовжує перебувати на військовій службі, скасування даних наказів не тягне за собою припинення відносин військової служби позивача. Більше того з моменту зарахування Позивача на військову службу до військової частини НОМЕР_1 створилися нові правовідносини між військовою частиною та позивачем, що врегульовано Законом №2232-XII та Положенням №1153/2008, в свою чергу скасування наказу про призов на військову службу позивача взагалі не передбачений нормами чинного законодавства, що висловлено Верховним Судом у постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23. З огляду на викладене просить відмовити у задоволенні позовним вимог.

III. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 01.12.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів від дня одержання копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання до суду доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (копію оскаржуваного наказу); або надати клопотання про витребування доказів (копію оскаржуваного наказу) із дотриманням вимог частини другої статті 80 КАС України.

Ухвалою від 11.12.2025 суд продовжив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, встановлений в ухвалі суду від 01.12.2025; надав позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів від дня одержання цієї ухвали суду шляхом подання до суду належним чином оформленої відповідно до статті 167 КАС України заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.

Ухвалою від 29.12.2025 суд визнав поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновив ОСОБА_1 пропущений строк звернення до суду з цим позовом; відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін; задовольнив клопотання представника позивача про витребування доказів; витребував у військової частини НОМЕР_1 : копію наказу начальника військової частини НОМЕР_1 , яким ОСОБА_1 зараховано до поіменного списку військовослужбовців військової частини; копії рапортів, поданих позивачем до командування військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення з військової служби; документи, які підтверджують направлення командуванням військової частини НОМЕР_1 рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11.08.2025 у справі №280/2638/25 та документів позивача на погодження про звільнення.

IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.03.2025 №88 ОСОБА_1 з 28 березня 2025 року призначений на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Підстава: Указ Президента України «Про загальну мобілізацію» №69/2022 від 24 лютого 2022 року, поіменний список військовозобов`язаних від 27 березня 2025 року №09/835.

Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 від 11.04.2025 №3854 солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.07.2025 №201 солдат ОСОБА_1 вважається таким, що 13 липня 2025 року самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , у зв`язку з чим йому призупинено виплату грошового забезпечення.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 11.08.2025 у справі №280/2638/25, яке набрало законної сили 11.09.2025, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема:

визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , як особи, яка мала відстрочку від призову у встановленому законом порядку;

визнано протиправним та скасовано наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № 106 від 28.03.2025 «Про призов резервістів і військовозобов`язаних на військову службу», яким ОСОБА_1 було призвано та направлено для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період, в частині, що стосується ОСОБА_1 .

Вважаючи протиправним наказ командира військової частини про зарахування позивача до її особового складу, останній звернувся до суду з цим позовом.

V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

У силу статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

За приписами статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022 від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/2023, від 05.02.2024 №49/2024, від 06.05.2024 № 271/2024, від 23.07.2024 №469/2024, від 28.10.2024 №740/2024, від 14.01.2025 № 26/2025, від 15.04.2025 № 235/2025, від 14.07.2025 № 478/2025 від 20.10.2025 № 793/2025. Указом Президента України від 12.01.2026 № 40/2026, затвердженим Законом України від 14.01.2026 № 4757-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 3 лютого 2026 року на 90 діб, тобто, останній діє на момент розгляду цієї справи.

Указом Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон № 2232-XII).

Відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Приписами частини сьомої статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Частиною першою статті 2 Закону №2232-ХІІ встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

За приписами частини шостої статті 2 Закону №2232-XII одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина чотирнадцята статті 2 Закону №2232-XII).

Відповідно до пунктів 4, 5 частини першої, абзацу першого частини третьої статті 24 Закону №2232-XII початком проходження військової служби вважається, зокрема:

день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу;

день зарахування до списків особового складу військової частини - для громадян України, які проходять службу у військовому резерві за контрактом, зараховані під час такої служби до військового оперативного резерву та призиваються на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, для громадян України, які добровільно прибули до військової частини для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до пунктів 6, 7 розділу І Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі – Положення №1153/2008) початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Згідно із змістом пункту 2 розділу XII Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 № 280, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.11.2022 за №1407/38743 (далі - Інструкція №280), військовослужбовці військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період зараховуються в день прибуття до списків особового складу військової частини в порядку, установленому пунктами 30-32 розділу II цієї Інструкції.

Первинне призначення на посади військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також призначення (переміщення) військовослужбовців, які перебувають на військовій службі, відповідно до їх мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом, здійснюються наказом командира військової частини по стройовій частині незалежно від номенклатури посад для призначення. Накази по стройовій частині видаються всіма військовими частинами, що формуються та утримуються на окремому штаті.

Особи рядового, сержантського і старшинського складу, особи рядового, сержантського і старшинського складу за призовом, які при призначенні з однієї військової частини до іншої зараховані у розпорядження відповідного командира, можуть призначатися на посади наказами по стройовій частині одночасно із зарахуванням до списків особового складу військової частини.

Пунктом 30 розділу ІІ Інструкції № 280 передбачено, що виключно на підставі наказів по стройовій частині здійснюється зарахування особового складу до списків військової частини і виключення зі списків військової частини.

Відповідно до пунктів 32, 33 розділу ІІ Інструкції № 280 зарахування до списків особового складу військової частини здійснюється у день прибуття військовослужбовців (прийому на роботу працівників) до військової частини.

Підставою для видання наказу про зарахування до списків особового складу військової частини (про прийом на роботу працівника) є, зокрема, для військовослужбовців - іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця.

Зараховування до списків особового складу військової частини або виключення із них здійснюється із поіменним зазначенням кожного військовослужбовця в наказі по стройовій частині.

Виключення із списків особового складу військової частини проводиться наказом по стройовій частині в такі строки, серед іншого, військовослужбовців, звільнених з військової служби, призначених для проходження військової служби до інших військових частин (у тому числі ті, які в установленому порядку направлені для подальшого проходження військової служби навчання за кордон на строк понад один рік), зарахованих на навчання до військових навчальних закладів, обраних народними депутатами України, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів із залишенням на військовій службі, а також направлених для проходження військової служби до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування),- з дня вибуття.

Таким чином, зарахування до списків особового складу військової частини та виключення з нього здійснюється наказами по стройовій частині відповідної військової частини. Відповідне зарахування здійснюється не на власний розсуд, а на підставі іменних списків команд, які надходять від територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а в разі переміщення військовослужбовця до нового місця служби на підставі іменних списків або припису, виданих військовою частиною звідки вибув військовослужбовець.

Тобто, для громадян України, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період їх правовий статус військовозобов`язаного змінюється на правовий статус військовослужбовця з дня відправлення громадянина у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, тобто з дня, який встановлений у наказі про їх призов на військову службу.

Як встановлено судом, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 11.08.2025 у справі №280/2638/25, яке набрало законної сили 11.09.2025, визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , як особи, яка мала відстрочку від призову у встановленому законом порядку; визнано протиправним та скасовано наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № 106 від 28.03.2025 «Про призов резервістів і військовозобов`язаних на військову службу», яким ОСОБА_1 було призвано та направлено для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період, в частині, що стосується ОСОБА_1 .

У межах справи №280/2638/25 судом встановлено, що 27 березня 2025 року о 20:32 год. ОСОБА_1 за допомогою застосунку «Резерв+» оформлено відстрочку. Надалі наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № 106 від 28.03.2025 «Про призов резервістів і військовозобов`язаних на військову службу» ОСОБА_1 призвано та направлено для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період резервістів і військовозобов`язаних, до військової частини НОМЕР_1 .

Враховуючи, що на момент проведення мобілізаційних заходів позивач мав законні підстави для отримання відстрочки від призову на військову службу, відповідно посадові особи територіального центру комплектування та соціальної підтримки мали перевірити наявність обставин, що дають право позивачу на відстрочку, суд у справі №280/2638/25 дійшов висновку про відсутність підстав для проведення призову на військову службу.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, встановлена рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 11.08.2025 у справі №280/2638/25 обставина зарахування ОСОБА_1 до особового складу військової частини НОМЕР_1 на підставі поіменного списку військовозобов`язаних, який надійшов від ІНФОРМАЦІЯ_2 після винесення останнім наказу від 28.03.2025 № 106 «Про призов резервістів і військовозобов`язаних на військову службу», відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України не потребує доказуванню при розгляді даної справи.

Суд зазначає, що визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № 106 від 28.03.2025 «Про призов резервістів і військовозобов`язаних на військову службу», яким ОСОБА_1 було призвано та направлено для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період до військової частини НОМЕР_1 , має своїми правовими наслідками: зміну правового статусу з військовослужбовця на військовозобов`язаного; протиправність решти актів індивідуальної дії (наказів), які пов`язані з проходженням ним військової служби, оскільки вони є похідними від відповідного наказу про призов.

Незважаючи на той факт, що після видання оскаржуваного наказу про призов, такий наказ вичерпав свою дію реалізацією, позивач не позбавлений права в судовому порядку оскаржити індивідуальний акт суб`єкта владних повноважень, який безпосередньо стосується його прав та законних інтересів.

Право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт виданий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах.

Подібний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 06.10.2021 у справі №9901/26/21, від 03.11.2021 у справі №9901/226/21, від 02.02.2022 у справі № 9901/256/21, від 16.03.2023 у справі № 9901/494/21, від 06.04.2023 у справі № 990/152/22, від 14.09.2023 у справі №990/73/23.

Можливість оскарження актів індивідуальної дії не шкодить самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені в суді їхніми адресатами, тобто суб`єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов`язки. Відтак, індивідуально-правові акти можуть бути предметом оскарження в адміністративній справі, у зв`язку з чим суд вважає безпідставними доводи представника військової частини НОМЕР_1 щодо обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту його порушених прав.

Оскільки в судовому порядку встановлено, що позивача незаконно мобілізовано на військову службу, а чинним законодавством щодо проходження військової служби не передбачено, що скасування документів з оформлення процедури мобілізації має наслідком скасування наказу про зарахування особи до складу військової частини та виключення такої особи зі складу військової частини, куди її направлено відповідним районним ТЦК та СП, то наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.03.2025 №88 в частині призначення на посаду, зарахування до списків особового складу частини та на всі види забезпечення солдата ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню, незважаючи на те, що командир вказаної частини безпосередньо і фактично не вчиняв протиправної поведінки під час прийняття такого наказу.

Суд зазначає, що після видання ІНФОРМАЦІЯ_3 наказу № 106 від 28.03.2025 про призов та направлення позивача для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 , стосовно позивача виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом № 2232-XII.

Пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Суд враховує, що чинним законодавством не передбачена підстава для звільнення військовослужбовця та подальшого виключення зі списків частини на підставі рішення суду (якщо це не відповідний вирок), або ж через незаконний призов територіальним центром комплектування та соціальної підтримки військовозобов`язаних громадян України для проходження військової служби.

Разом з тим, суд дотримується позиції, що протиправні дії не можуть спричиняти правомірних наслідків, інший підхід суперечив би завданням та основним засадам адміністративного судочинства. Отже, юридичні наслідки порушень прав особи, допущені внаслідок протиправності рішення чи дій суб`єкта владних повноважень, породжує необхідність виправлення таких помилок як необхідний захід, який поверне сторін в правовий стан, що мав місце до моменту порушення.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував у своїх рішеннях на тому, що правосуддя не повинно бути ілюзорним і має забезпечувати реальний захист прав особи і гарантії того, що справу буде вирішено остаточно рішенням в судовому провадженні (рішення від 09.12.2010 у справі «Буланов та Купчик проти України», від 13.02.2011 у справі Чуйкіна проти України).

Суд акцентує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

У контексті обставин справи суд вказує, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.03.2025 №88 вже реалізовано, а тому його скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача.

За таких обставин суд дійшов висновку, що зважаючи на необхідність належного захисту та відновлення порушеного права позивача необхідно зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виключити позивача зі списків особового складу частини та звільнити з військової служби. Суд вважає, що саме такий спосіб захисту порушених прав позивача відповідає об`єкту порушеного права й у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним та в повній мірі забезпечить повне припинення порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

При цьому, такі дії, як виключення військовослужбовця із списків особового складу Збройних Сил України відносяться до дискреційних повноважень відповідача, тоді як позовна вимога щодо підготовки та видачі позивачу документів про звільнення з військової служби у повній мірі охоплюється обраним судом способом захисту прав позивача шляхом зобов`язання виключити позивача зі списків особового складу частини та звільнити з військової служби.

Щодо посилання представника військової частини НОМЕР_1 на висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 05.02.2025 по справі №160/2592/23, слід зазначити наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизувала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39).

Суд зауважує, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі обставин окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.

У постанові від 05.02.2025 по справі №160/2592/23 Верховний Суд зазначив, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу за мобілізацією є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинить відновлення попереднього становища особи, яка була призвана на військову службу. Разом з тим, у вказаній справі позивач оскаржував не акт індивідуальної дії (наказ начальника районного ТЦК та СП про мобілізацію або наказ командира військової частини про зарахування до особового складу частини), а дії щодо порушення, допущені під час процедури проведення ВЛК, отже обставини у справі №160/2592/23 не є тотожними обставинам справи №280/10477/25. Висновки Верховного Суду про визнання процедури призову незворотною, не є зразковим, а стосується конкретного випадку військовослужбовця, який майже через рік звернувся до суду з позовом про непроходження ВЛК.

Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

VI. Висновки суду.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачем права на звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації, тому позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та підлягають задоволенню.

VII. Розподіл судових витрат.

Оскільки відповідно до положень Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, в силу вимог статті 139 КАС України, судові витрати в цій частині стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.03.2025 №88 в частині призначення на посаду, зарахування до списків особового складу частини та на всі види забезпечення солдата ОСОБА_1 .

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу та звільнити з військової служби.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін:

Позивач – ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідач – військова частина НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 .

Рішення у повному обсязі складено та підписано 18.02.2026.

Суддя К.В.Мінаєва