Рішення від 17 лютого 2026 р. у справі №280/9243/25 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2026 року Справа № 280/9243/25 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника – адвоката Сікачова Сергія Юрійовича (вул. Івана Мазепи, буд. 11б, м. Київ, 01010), до Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України (пр. Берестейський, 14, м. Київ, 01135) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ), в особі представника – адвоката Сікачова Сергія Юрійовича, до Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України (далі – відповідач, Комісія), в якій позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України від 06 серпня 2025 року щодо ОСОБА_1 ;

зобов`язати Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України розглянути заяву громадянина України ОСОБА_1 від 18.02.2025 про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, з урахуванням висновків суду у цій справі та прийняти рішення відповідно до Закону України №2010-ІХ.

Крім того, просить витребувати у Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України протокол засідання Комісії від 06 серпня 2025 року щодо ОСОБА_1 .

В обґрунтування позову зазначено, а під час повномасштабного вторгнення російської федерації проживав у м. Мелітополь Запорізької області, яке було окуповано. 22 серпня 2022 року під час спроби виїзду з тимчасово окупованої території м. Мелітополь на підконтрольну Україні територію ОСОБА_1 , був незаконно позбавлений особистої свободи військовослужбовцями збройних сил російської федерації поблизу м. Василівка Запорізької області. Позивач стверджує, що був незаконно затриманий не тільки у зв`язку зі своєю професійною діяльністю, а і у зв`язку зі своєю чіткою, проукраїнською громадянською позицією, яка неодноразово знаходила своє підтвердження на проукраїнських мітингах і заходах, що проходили в м. Мелітополі. Після звільнення позивач звернувся до Комісії з питань встановлення факту позбавлення особистої свободи, однак рішенням від 06 серпня 2025 року йому відмовлено у визнанні такого факту без надання копії протоколу засідання. Позивач вважає це рішення необґрунтованим і протиправним, оскільки Комісія не врахувала надані документи та докази, не навела чітких правових мотивів і не надала належної оцінки обставинам справи. Відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» і Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1281, Комісія мала перевірити подані матеріали та прийняти рішення на підставі всіх доказів, проте цього зроблено не було. Через відсутність логічного обґрунтування, правової оцінки та порушення принципів об`єктивності й законності позивач просить суд скасувати рішення Комісії та зобов`язати її повторно розглянути його заяву.

Ухвалою від 23.10.2025 позов був залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову.

03.11.2025 засобами системи «Електронний суд» від представника позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків позову, до якої додані копія листа відповідача №22131/7/10-25 від 29.08.2025 та клопотання про витребування доказів: просить витребувати від відповідача протокол його засідання від 06.08.2025 щодо позивача.

Ухвалою від 05.11.2025 у справі було відкрите спрощене позовне провадження, розгляд справ призначено без виклику (повідомлення) сторін. Також зазначеною ухвалою витребувано від відповідача: належним чином засвідчені копії всіх документів та матеріалів, які були враховані відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення; належним чином засвідчену копію протоколу засідання відповідача від 06.08.2025, на якому було прийняте оскаржуване рішення, та копію оскаржуваного рішення.

25.11.2025 засобами системи «Електронний суд» від представника відповідача надійшла заява про поновлення пропущеного процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву та відзив на позовну заяву.

У відзиві зазначено, що діяльність позивача не належить до діяльності визначеної пунктом 1 частини першої статті 2, підпунктами «а» та «б» пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» №2010-ІХ, зокрема, спрямованої на захист державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу України чи у правозахисній або громадській діяльності, яка могла створювати реальну або потенційну небезпеку незаконного переслідування особи державою-агресором. При цьому, надані заявником (позивачем) до матеріалів справи документи не містять жодних підтверджень від МКЧХ, будь яких інших громадських організацій, окупаційних органів влади (наприклад, рішення окупаційного суду про арешт особи, протокол затримання, обвинувальний висновок тощо) чи свідчень громадян про перебування позивача у місцях позбавлення особистої свободи та/або які перебували разом з позивачем у місцях позбавлення особистої свободи, що в свою чергу не дає змоги підтвердити встановлення такого факту. У спірних правовідносинах рішення Комісії не може бути визнано неправномірним, адже Комісією при прийняті рішення враховано повідомлені позивачем обставини та всі докази надані ОСОБА_1 , та прийнято рішення у зв`язку із відсутністю доказів на підтвердження здійснення позивачем діяльності або дій по відношенню до останнього, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей». На підставі викладеного вважає, позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставними та необґрунтованими, а також такими, що задоволенню не підлягають.

02.12.2025 засобами системи «Електронний суд» від представника позивача надійшло клопотання про застосування наслідків процесуальних строків у якому він просить суд відмовити Комісії у її клопотанні про визнання поважними причини пропуску строку на подання відзиву на позов та поновленні його з підстав необґрунтованості такого клопотання та безпідставності.

04.12.2025 засобами системи «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив. У відповіді зазначено, що відзив Комісії не спростовує доводів позову та не містить переконливого обґрунтування правомірності оскаржуваного рішення. Просить суд взяти до уваги наведені у цій відповіді на відзив аргументи та задовольнити позовні вимоги.

05.12.2025 від відповідача надійшли витребувані ухвалою суду від 05.11.2025 документи, а саме: витяг з протоколу №1.5/7-3987 ДСК засідання Комісії.

Розглянувши наявні у справі матеріали, судом встановлено наступне.

22 серпня 2022 року під час спроби виїзду з тимчасово окупованої території м.Мелітополь на підконтрольну Україні територію ОСОБА_1 був затриманий (незаконно позбавлений особистої свободи) військовослужбовцями збройних сил російської федерації поблизу м. Василівка Запорізької області.

Позивач стверджує, що причиною затримання і незаконного позбавлення особистої свободи ОСОБА_1 була його професійна діяльність на посаді начальника зміни ВЕС на Запорізькій вітровій електростанції ТОВ «Юрокейп Юкрейн І» (Код ЄДРПОУ 36186917), яка розміщена за адресою: село Надеждине, вул. Цигулярова, 90, Мелітопольський район Запорізька область.

Також в позові та протоколі допиту потерпілого ( ОСОБА_1 ) від 25.08.2022 зазначено, що група осіб у військовій формі військ російської федерації, після встановлення особи позивача, затримали його, ймовірно, у зв`язку з тим що на території Мелітополя та Мелітопольського району вже здійснювався його розшук, а інформацію (орієнтування) на особу ОСОБА_1 було передано усім так званим правоохоронцям і військовим підрозділам, в тому числі і на так звані блокпости.

З пояснень представників збройних сил російської федерації під час затримання було зрозуміло, що причиною затримали є професійна діяльність позивача, а метою - отримання інформації щодо роботи Запорізької ВЕС, наявної документації та повернення обладнання, яке він вивіз з ВЕС.

Після цього військовослужбовці дочекались приїзду співробітників фСБ, після чого на позивача були надягнуті наручники, а на голову- мішок. Його посадили до автомобіля та, погрожуючи фізичною розправою, поставили низку уточнюючих запитань щодо обладнання, яке було вивезене ним з ВЕС. Також вони повідомили, що у разі відмови від співпраці або надання неправдивої інформації щодо зазначеного обладнання до нього можуть бути застосовані насильницькі дії, зокрема погрози позбавлення життя.

В подальшому позивача примусово доставили за адресою, яку він назвав, де було приховано обладнання, раніше вивезене ним із території ВЕС. Після вилучення зазначеного обладнання співробітниками фСБ позивача було доставлено до приміщення, де його передали іншим особам, які проводили допит із застосуванням насильницьких методів, психологічного тиску та погроз фізичною розправою.

Після проведення допиту позивача помістили до окремого приміщення, де його прикували наручниками до батареї, розташованої біля підлоги. У такому положенні він був змушений перебувати всю ніч без можливості відпочинку, сну або задоволення базових фізіологічних потреб. Зазначені дії супроводжувалися психологічним тиском, приниженням честі та гідності позивача.

Наступного дня - 23 серпня 2022 року, у межах перевірки показань позивача та погрожуючи йому фізичною розправою у разі їх непідтвердження, його було примусово доставлено до підстанції ВЕС. Під час поїздки позивач зрозумів, що, окрім співробітників фСБ рф, у транспортному засобі також перебував технічний спеціаліст, який допитував його напередодні. На території підстанції з позивача зняли мішок і продовжили допит.

У його присутності було проведено обшук приміщення підстанції з метою виявлення документів, електронних носіїв інформації, архівів та технічної документації, необхідної для функціонування об`єкта. Під час зазначених дій позивачу було наказано зняти жорсткі диски системи SCADA, які після цього були вилучені співробітниками фСБ.

Після завершення цих дій позивача посадили до автомобіля та доставили на так званий блокпост «Василівка», звідки того ж дня йому вдалося виїхати на територію, підконтрольну Україні.

За викладеними обставинами Мелітопольським РУП ГУ НП в Запорізькій області 23.08.2022 було відкрито кримінальне провадження №12022082140000593 за ч. 1 ст. 438 ККУ за заявою іншого співробітника-колеги позивача, якому було відомо про цю ситуацію. У даному кримінальному провадженні ОСОБА_1 визнаний потерпілим. У справі проведено допит, під час якого він виклав обставини його незаконного позбавлення свободи (копія відповідного протоколу допиту долучена до матеріалів справи).

Пізніше, 26.08.2022 матеріали вказаного кримінального провадження направлено для проведення досудового розслідування за належністю до слідчого відділу УСБУ в Запорізькій області.

В подальшому, процесуальним керівником прийнято рішення про об`єднання матеріалів вказаного кримінального провадження №12022082140000593 із матеріалами кримінального провадження №12022080000000172.

Вищевказані твердження базуються на відповіді офіційним листом №3054/60-6/2025 від 30.09.2025 від Головного управління Національної поліції в Запорізькій області Мелітопольського районного управління поліції у відповідь на адвокатський запит від 25.09.2025 (копія відповіді на адвокатський запит долучена до матеріалів справи).

18 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Міністерства розвитку громад та територій України (далі – Мінрозвитку) із заявою від 17.02.2025 про визнання останнього особою, що була позбавлена особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України (далі – заява).

Заява була подана усіма, передбаченими Міністерством на їх сайті способами: месенджером Vider, електронною поштою, Укрпоштою і Новою Поштою

До заяви позивачем були додані документи, що передбачені чинним законодавством України, а саме:

- копія паспорту громадянина України ОСОБА_1 ;

- копія Витягу з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань по кримінальному провадженню №12022082140000593 від 23.08.2022;

- копія протоколу потерпілого від 25 серпня 2022 року;

- довідка про присвоєння Ідентифікаційного номеру ОСОБА_1 .

Заяву до Мінрозвитку позивачем було подано через те, що 20.08.2022 близько 07 години 00 хвилин прямуючи на власному автомобілі до м. Запоріжжя на підконтрольну Україні територію при очікувані в черзі на проїзд у м. Василівка, Василівського району, Запорізької області був затриманий на блокпосту військовослужбовцями ЗС рф та утримувався проти його волі в невідомій будівлі (приміщенні), де протягом 22.08.2022 по 23.08.2025 зазнавав фізичного та психологічного впливу.

Листом Комісії від 29.08.2025 №22131/7/10-25 ОСОБА_1 повідомлено, що на засіданні Комісії 06.08.2025, за результатами розгляду його заяви від 17.02.2025 (вх.№1012/ЗСПЗ-25 від 18.02.2025), прийнято рішення, яке оформлене протоколом від 06.08.2025 №1.5/7-3987ДСК, про не підтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України стосовно ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю у долучених до заяви додатках підтверджуючих документів на здійснення ОСОБА_1 діяльності або дій по відношенню до останнього, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей».

Також, 29.08.2025 позивач отримав в месенджер Viber вищевказаний лист №22131/7/10-25.

Вважаючи рішення відповідача, оформлене протоколом від 06.08.2025 №1.5/7-3987ДСК про не підтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України стосовно ОСОБА_1 , протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» від 26 січня 2022 року №2010-ІХ (далі - Закон №2010-ІХ) цей Закон визначає основи соціального і правового захисту осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, а також членів їхніх сімей.

Частиною першою статті 2 Закону №2010-ІХ визначено, що дія цього Закону поширюється на громадян України:

1) яких було позбавлено особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями у зв`язку із захистом державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України внаслідок збройної агресії проти України, які належать до складу сил безпеки і сил оборони України та до однієї з категорій осіб, визначених Женевською конвенцією про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 року та Додатковим протоколом до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року;

2) які є цивільними особами, що перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, яких було позбавлено особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями під час перебування на тимчасово окупованих територіях України або на території держави-агресора:

а) у зв`язку із здійсненням такими громадянами діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за здійснювану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов`язану із відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, якщо були підстави вважати, що здійснення такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями;

б) у зв`язку з незаконними діями держави-агресора, її органів, підрозділів, формувань, інших утворень з явною або прихованою метою спонукання України, іншої держави, державного органу, організації, у тому числі міжнародної, юридичних або фізичних осіб до дій або утримання від здійснення дій як умови звільнення громадянина України.

Згідно із статтею 3 Закону №2010-ІХ прийняття рішень з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України здійснюється Комісією з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України (далі - Комісія).

Комісія утворюється при центральному органі виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України.

Комісія здійснює діяльність відповідно до Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, яке затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України.

Статтею 4 Закону №2010-ІХ визначено перелік документів та відомостей, які є підставою для встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідно до пунктів 1 та 2 частини 1 статті 2 цього Закону.

Підставою для встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 цього Закону є такі документи:

1) заява особи або її законного представника, або члена сім`ї особи, подана за зразком, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України;

2) один із таких документів:

а) довідка Міністерства оборони України, іншого центрального органу виконавчої влади, що здійснює керівництво військовим формуванням, утвореним відповідно до законів України, або правоохоронного органу чи державного органу спеціального призначення з правоохоронними функціями, командира підрозділу Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів, державного органу спеціального призначення з правоохоронними функціями, оформлена за зразком та в порядку, встановленими Кабінетом Міністрів України, про те, що військовослужбовець або інша особа, визначена пунктом 1 частини першої статті 2 цього Закону, перебуває (перебувала) в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України, із зазначенням строку позбавлення особистої свободи, або інтернована у нейтральних державах;

б) документ, що підтверджує участь особи як члена добровольчого загону (формування) в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, із зазначенням строку перебування в місцях несвободи, або інтернована у нейтральних державах;

3) витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи);

4) повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи.

Підставою для встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини першої статті 2 цього Закону є такі документи (ч. 2 ст. 4 Закону):

1) заява особи або її законного представника, або члена сім`ї особи, подана за зразком, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України;

2) документи та/або відомості, що підтверджують факт (факти) порушення норм Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року стосовно заявника при його захопленні, незаконному затриманні, незаконному арешті, незаконному триманні або іншим чином незаконному позбавленні особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами і формуваннями, іншими утвореннями, у зв`язку із здійсненням такою особою діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за здійснювану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов`язану з відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, та про підтвердження дійсності підстав вважати, що здійснення такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями;

3) витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи);

4) повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи.

Підставою для встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідно до підпункту "б" пункту 2 частини першої статті 2 цього Закону є такі документи (ч. 3 ст. 4 Закону):

1) заява особи або її законного представника, або члена сім`ї особи, подана за зразком, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України;

2) документи та/або відомості, що підтверджують факт та обставини позбавлення особи особистої свободи;

3) документи та/або відомості, що підтверджують факт (факти) порушення норм Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року стосовно заявника при його захопленні, незаконному затриманні, незаконному арешті, незаконному триманні або іншим чином незаконному позбавленні особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами і формуваннями, іншими утвореннями з явною або прихованою метою спонукання України, іншої держави, державного органу, організації, у тому числі міжнародної, юридичних або фізичних осіб до дій або утримання від здійснення дій як умови звільнення громадянина України;

4) витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи);

5) повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи.

Згідно із частиною шостою статті 4 Закону №2010-ІХ під час розгляду заяв Комісією беруться до уваги:

1) інформація, відомості та/або дані, надані особою (заявником), її законним представником, іншою близькою особою, адвокатом чи іншим представником заявника за договором;

2) документи (довідки) щодо достовірності відомостей (інформації), наведених особою та/або стосовно особи, надані центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами на запит Комісії;

3) рішення з відповідних питань міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною;

4) інша інформація, надана чи оприлюднена міжнародними, правозахисними та іншими організаціями.

У разі потреби Комісія заслуховує пояснення осіб, стосовно яких подані документи та/або відомості, та/або свідків, законного представника особи, іншої близької особи, адвоката чи іншого представника заявника, які надали Комісії свідчення, інформацію, відомості.

Частиною сьомою статті 4 Закону №2010-ІХ визначено, що за результатами розгляду поданих заяв, документів та/або відомостей з підстав, визначених частинами першою - п`ятою цієї статті, Комісія приймає рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, чи про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, відмову у визнанні особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

При прийнятті рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України Комісія встановлює дату початку строку позбавлення особи особистої свободи, а у разі звільнення особи з місць несвободи - дату її звільнення.

Відповідно до пункту 1 Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2022 №1281, Комісія з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України (далі - Комісія) утворюється при Мінрозвитку з метою виконання завдань, визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей».

Відповідно до пункту 3 Положення, завданнями Комісії є:

1) розгляд заяв та матеріалів (довідки, інформація, інші документи), визначених пунктами 8, 9, 11 цього Положення, щодо встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, визнання членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;

2) прийняття рішень про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України чи про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;

3) прийняття рішень про визнання членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, чи про відмову у визнанні особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;

4) проведення аналізу практики застосування законодавства з питань соціального та правового захисту осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;

5) встановлення дати початку строку позбавлення особи особистої свободи під час прийняття рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, а у разі звільнення особи з місць несвободи - дати її звільнення з урахуванням положень, зазначених у пункті 15 цього Положення.

Згідно п. 4 Положення, комісія для виконання покладених на неї завдань має право:

1) залучати до своєї роботи представників центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, громадських об`єднань, наукових та інших установ, а також окремих фахівців за їх згодою;

2) одержувати безоплатно від центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб інформацію, документи та матеріали, необхідні для виконання покладених на Комісію завдань, у строк не більше 15 календарних днів, а якщо це стосується надання великого обсягу інформації, документів та матеріалів, - не більше 30 календарних днів з дня надходження відповідного звернення Комісії до відповідного органу, посадової особи;

3) приймати рішення про надання коштів для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, що надавалася особам, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, для захисту їх прав і законних інтересів;

4) скасовувати рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;

5) розглядати інші питання в межах повноважень, визначених законом та цим Положенням.

Згідно із пунктом 7 Положення організаційною формою роботи Комісії є засідання.

Засідання Комісії скликаються у разі потреби, але не рідше ніж один раз на квартал.

Рішення Комісії вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини присутніх на засіданні членів Комісії.

У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос головуючого на засіданні.

У разі відсутності достатньої кількості голосів під час голосування за прийняття рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України факт позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України вважається невстановленим.

За результатами розгляду поданих заяв, документів та/або відомостей Комісія приймає рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, чи про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, відмову у визнанні особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

Рішення Комісії оформляється протоколом, який підписується головою, заступником голови, секретарем та всіма членами Комісії, які брали участь у засіданні.

Прийняті Комісією рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, вносяться до Єдиного реєстру осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

Пунктом 8 Положення визначено, що для прийняття рішення, передбаченого підпунктом 2 пункту 3 цього Положення:

громадянин України, якого було позбавлено особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями у зв`язку із захистом державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України внаслідок збройної агресії проти України, які належать до складу сил безпеки і сил оборони України та до однієї з категорій осіб, визначених Женевською конвенцією про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 р. та Додатковим протоколом до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 р., або його законний представник, член сім`ї такого громадянина або законний представник члена сім`ї такого громадянина звертається до Мінрозвитку із заявою за формою, встановленою Мінрозвитку.

До заяви додаються:

довідка Міноборони, іншого центрального органу виконавчої влади, що здійснює керівництво військовим формуванням, утвореним відповідно до законів, або правоохоронного органу чи державного органу спеціального призначення з правоохоронними функціями, командира підрозділу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань, правоохоронних органів, державного органу спеціального призначення з правоохоронними функціями, оформлена за зразком та в порядку, встановленими Кабінетом Міністрів України, про те, що військовослужбовець або інша особа перебуває (перебувала) в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України, із зазначенням строку позбавлення особистої свободи, або інтернована у нейтральних державах, або документ, що підтверджує участь особи як члена добровольчого загону (формування) в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, із зазначенням строку перебування в місцях несвободи, або інтернована у нейтральних державах; витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи); повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи;

2) громадянин України, який є цивільною особою, що перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р., якого було позбавлено особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями під час перебування на тимчасово окупованих територіях України або на території держави-агресора у зв`язку із провадженням таким громадянином діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за проваджувану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов`язану із відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, якщо були підстави вважати, що провадження такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями, або його законний представник, член сім`ї такого громадянина або законний представник члена сім`ї звертається до Мінрозвитку із заявою за формою, встановленою Мінрозвитку.

До заяви додаються:

документи та/або відомості, що підтверджують факт (факти) порушення норм Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р. стосовно заявника під час його захоплення, незаконного затримання, незаконного арешту, незаконного тримання або іншим чином незаконного позбавлення особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами і формуваннями, іншими утвореннями у зв`язку із провадженням такою особою діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за проваджувану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов`язану з відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, та про підтвердження дійсності підстав вважати, що провадження такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями; витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи); повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи;

звернення, написане в довільній формі в присутності особи, що надає професійну правничу допомогу, або консула, що підтверджується їх підписами, про уповноваження особою, яку було позбавлено особистої свободи, або членом її сім`ї іншої особи на отримання такої допомоги у період дії в Україні або окремих її місцевостях правового режиму воєнного стану, у разі коли особа, яку було позбавлено особистої свободи, та члени її сім`ї позбавлені можливості отримати щорічну державну грошову допомогу, яка надається особі, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України під час перебування такої особи в місцях несвободи.

Згідно із пунктом 14 Положення, під час розгляду заяв Комісією беруться до уваги:

1) інформація, відомості та/або дані, надані особою (заявником), її законним представником, іншою близькою особою, адвокатом чи іншим представником заявника за договором;

2) документи (довідки) щодо достовірності відомостей (інформації), наведених особою та/або стосовно особи, надані центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами на запит Комісії;

3) рішення з відповідних питань міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною;

4) інша інформація, надана чи оприлюднена міжнародними, правозахисними та іншими організаціями.

У разі потреби Комісія заслуховує пояснення осіб, стосовно яких подані документи та/або відомості, та/або свідків, законного представника особи, іншої близької особи, адвоката чи іншого представника заявника, які надали Комісії свідчення, інформацію, відомості.

Відповідно до пункту 17 Положення визначено, що рішення Комісії про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України чи відмову у визнанні членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, може бути оскаржено в судовому порядку.

Рішення про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України є актом індивідуальної дії, головною рисою якого є його конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктом адміністративного права, який видає такий акт; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.

Також загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Сталою є позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб`єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 у справі №826/6528/18, від 10.04.2020 у справі №819/330/18, від 10.01.2020 у справі №2040/6763/18).

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

В оскарженому рішенні про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідач не зазначив:

яких саме підтверджуючих документів не надано позивачем,

відсутнє посилання на норми законодавства, якими вимагається надання таких документів,

не надано оцінки доказам, поданим позивачем та чому таких доказів недостатньо для прийняття рішення тощо,

жодних мотивів прийняття рішення та його обґрунтування в рішенні не наведено.

Зазначене не дає змоги встановити підстави та причини, з яких відповідач дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення.

Зазначене в сукупності свідчить, що спірне рішення прийняте не у спосіб, визначений Законом, без дотримання принципів, з якими законодавець пов`язує обов`язок суб`єкта владних повноважень прийняти рішення.

Викладені вище міркування суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019 у справі №822/863/16, від 21.11.2019 у справі №826/5857/16, від 11.02.2020 у справі №816/502/16, від 16.06.2020 у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022 у справі №560/3734/22.

На думку суду, рішення відповідача, оформлене протоколом від 06.08.2025 №1.5/7-3987ДСК про не підтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України стосовно ОСОБА_1 , не відповідає вищезазначеним стандартам, а отже не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.

Щодо способу поновлення прав позивача.

Позивач просить суд зобов`язати Комісію прийняти рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України щодо громадянина України ОСОБА_1 на підставі його заяви від 18.02.2025.

Встановлення вказаного факту є дискреційним повноваженням Комісії і суд не вправі втручатись у цю дискрецію.

У відповідності з Рекомендаціями №R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженнями є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Згідно з науковим висновком Верховного Суду від 13.04.2018 щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією:

- дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким;

- дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни "може", "має право", "за власної ініціативи", "дбає", "забезпечує", "веде діяльність", "встановлює", "визначає", "на свій розсуд". Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб`єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним;

- при реалізації дискреційного повноваження суб`єкт владних повноважень зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.

- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об`єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.

В свою чергу, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не може безпідставно втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень в межах такої перевірки.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При вирішенні вказаного спору, суд не перебирає на себе властиві суб`єкта владних повноважень функції, а лише надає правову оцінку спірним правовідносинам і визначає належний спосіб захисту з урахуванням вимог статті 245 КАС України.

А тому, враховуючи встановлення під час розгляду справи обставин порушення прав позивача на здійснення належного розгляду його заяви суд зазначає про наявність підстав для належного їх відновлення, шляхом зобов`язання Комісії розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.02.2025 про встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, з урахуванням висновків суду у цій справі та прийняти рішення відповідно до Закону України №2010-ІХ.

Інші аргументи сторін не є визначальними для вирішення даної справи.

При цьому суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).и повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» №33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» №10373/05).

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення позовної заяви.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем сплачений судовий збір у сумі 968,96 грн., який слід стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На час розгляду справи по суті позивачем (представником позивача) не надано документальних доказів понесення інших судових витрат.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника – адвоката Сікачова Сергія Юрійовича (вул. Івана Мазепи, буд. 11б, м. Київ, 01010), до Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України (пр. Берестейський, 14, м. Київ, 01135) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України, оформлене витягом із протоколу засідання №1.5/7-3987 ДСК від 06.08.2025, в частині, що стосується ОСОБА_1 .

Зобов`язати Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.02.2025 (вх.№1012/ЗСПЗ-25 від 18.02.2025) про встановлення факту позбавлення його особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України з урахуванням висновків суду у цій справі та прийняти рішення відповідно до вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» від 26 січня 2022 року №2010-ІХ.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 (дев`яносто шість) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України

Рішення у повному обсязі складено та підписано «18» лютого 2026 року.

Суддя Р.В. Кисіль