Рішення від 17 лютого 2026 р. у справі №200/6746/25 — Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2026 року Справа№200/6746/25

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Духневича О.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

03.09.2025 до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає в не нарахуванні та не виплаті суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.03.2025 по день винесення рішення у цій справі, але не більш як за шість місяців;

- стягнути з відповідача суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.03.2025 по день винесення рішення у цій справі, але не більш як за шість місяців, обчислену з грошового забезпечення за два повних останніх місяці перед звільненням із урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 у період з 28.04.2021 по 19.03.2025. При цьому, за періоди з 01.04.2024 по 28.06.2024 (включно), з 10.07.2024 по 26.01.2025 (включно), з 10.02.2025 по 14.03.2025 (включно) йому не була нарахована та виплачена одноразова додаткова винагорода в розмірі 70000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання бойових (спеціальних) завдань.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 01.07.2025 у справі № 200/3101/25 було зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити одноразову додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в розмірі 70000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання бойових (спеціальних) завдань за періоди з 01.04.2024 по 28.06.2024, з 10.07.2024 по 26.01.2025, з 10.02.2025 по 14.03.2025 з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

З метою отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду із цим адміністративним позовом.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.09.2025, зазначена вище справа була розподілена та передана судді Давиденко Т.В.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09.09.2025 відкрито провадження у справі та вирішено її розглядати в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні. Зобов`язано відповідача надати суду: довідку про нараховану та виплачену позивачу додаткову винагороду за січень лютий 2025 року, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»; розгорнуту довідку про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення за 2025 рік.

13.10.2025 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Обгрунтовуючи відзив відповідач зазначає, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу. Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов`язки і відповідальність. Таким чином, вимога позивача щодо виплати грошового забезпечення, а саме середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку в порядку ст. 116, 117 Кодексів законів про працю України – є необгрутованою та безпідставною, а отже не підлягає задоволенню.

Згідно розпорядження Донецького окружного адміністративного суду від 16.12.2025 № 516 «Щодо повторного автоматичного розподілу справи» на підставі підпункту 2.3.44 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 11.11.2024 № 39 зі змінами та доповненнями, керуючись частиною 9 статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України здійснено повторний автоматизований розподіл справи № 200/6746/25.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.12.2025, зазначена вище справа була розподілена та передана судді Духневичу О.С.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17.12.2025 прийнято до свого провадження адміністративну справу та розпочато розгляд справи спочатку.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17.12.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу (представнику позивача) строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 5 (п`яти) днів, з моменту отримання копії даної ухвали, шляхом надання до суду: позовної заяви із зазначенням конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні яку необхідно стягнути, обґрунтованої із визначенням всіх використаних складових елементів (вирахуваної згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100); доказів сплати судового збору у розмірі, визначеному з розрахунку 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

23.12.2025 на адресу суду від позивача надійшли докази сплати судового збору. Також позивачем зазначено, що відсутність відомостей про грошове забезпечення унеможливлює здійснення розрахунку суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, яку необхідно стягнути.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29.12.2025 продовжено розгляд справи.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 у період з 28.04.2021 по 19.03.2025.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 01.07.2025 у справі № 200/3101/25 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , що полягала в не нарахуванні на не виплаті ОСОБА_1 одноразової додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в розмірі 70 000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання бойових (спеціальних) завдань за періоди з 01.04.2024 по 28.06.2024, з 10.07.2024 по 26.01.2025, з 10.02.2025 по 14.03.2025.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в розмірі 70000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання бойових (спеціальних) завдань за періоди з 01.04.2024 по 28.06.2024, з 10.07.2024 по 26.01.2025, з 10.02.2025 по 14.03.2025 з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Позивач зазначає, що оскільки судом у справі № 200/3101/25 вирішено спір на його користь, а тому відповідач має сплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Правові засади проходження військової служби та основи соціального захисту військовослужбовців врегульовано нормами Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, затвердженим указом Президента України від 10.12.2008.

Беззаперечним є той факт, що спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні зі служби.

Однак, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відтак, до спірних правовідносин підлягають застосуванню правила ст. ст. 116, 117 КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 по справі № 823/2249/18.

Метою встановлення відповідальності роботодавця за порушення строків розрахунків при звільненні є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок та виплатити всі суми, що йому належать в день звільнення.

У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 чинного із 19.07.2022 який діяв на момент виплати позивачу недоотриманих сум грошового забезпечення).

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня.

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.

Як встановлено судом, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 01.07.2025 у справі № 200/3101/25, зокрема зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в розмірі 70000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання бойових (спеціальних) завдань за періоди з 01.04.2024 по 28.06.2024, з 10.07.2024 по 26.01.2025, з 10.02.2025 по 14.03.2025 з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Разом з тим, станом на день розгляду цієї справи, Військовою частиною НОМЕР_2 не проведено остаточного розрахунку з позивачем на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01.07.2025 у справі № 200/3101/25. Вказане сторонами не заперечується.

Суд звертає увагу на те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постанові від 06.02.2020 (справа № 806/305/17).

В той же час для обрахунку розміру середнього заробітку необхідно встановити розмір усіх належних звільненому працівникові сум, що є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 640/17872/19.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, суд зазначає, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак стягнення такого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме: факту невиплати усіх належних працівникові сум при звільненні та факту проведення з працівником фактичного розрахунку.

Так, у позовні заяві позивач з посиланням на постанову Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 640/11699/21 зазначає, про відсутність передчасності вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за статтею 117 КЗпП України у випадку коли вона заявлена одночасно з вимогою про стягнення на користь позивача сум, які належали останньому при звільненні.

Суд погоджується з тим, що у зазначеній постанові Верховний Суд допускав можливість одночасного пред`явлення обох вимог.

Однак суд звертає увагу на те, що у вказаній справі позивачем одночасно з вимогою про стягнення середнього заробітку була заявлена первинна вимога про стягнення належних при звільненні сум, а саме: «вимога про стягнення компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки».

Разом з тим, при розгляді цієї справи позивачем не заявлено вимог про стягнення сум (зобов`язання нарахувати та виплатити грошове забезпечення), що належали останньому при звільненні.

Враховуючи зазначене, посилання позивача на постанову Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 640/11699/21 є нерелевантним для вирішення цієї справи.

Як встановив суд, відповідач ще не здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01.07.2025 у справі № 200/3101/25, тоді як право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні безпосередньо пов`язане з датою остаточного розрахунку, який у спірних правовідносинах відповідачем ще здійснено не було.

При цьому позивач в позовній заяві сам підтверджує факт не виплати належних сум на виконання судового рішення у справі № 200/3101/25.

Таким чином, зважаючи на те, що станом на сьогодні остаточного розрахунку з позивачем проведено не було, у суду відсутня можливість встановити загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частки коштів, які були виплачені позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частки коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, що є умовами для проведення розрахунку суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Отже, до проведення позивачу фактичної виплати грошового забезпечення на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01.07.2025 у справі № 200/3101/25, є передчасними позовні вимоги щодо стягнення з відповідача сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, вимога позивача щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасною, а отже не підлягає задоволенню.

Аналогічного висновку дійшов Восьмий апеляційний адміністративний суд в постанові від 06.02.2026 у справі № 500/6861/24, Третій апеляційний адміністративний суд в постанові від 22.04.2025 у справі № 160/25872/24, Сьомий апеляційний адміністративний суд в постановах від 17.04.2025 у справі № 240/9329/23, від 17.03.2025 у справі № 560/12812/24 та інші.

При цьому суд зауважує, що позивач не позбавлений можливості захистити своє порушене право шляхом подання відповідного позову до адміністративного суду після проведення відповідачем з ним остаточного розрахунку при звільненні.

Також суд зазначає, що твердження позивача про те, що нарахування та виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, здійснюється не більше ніж за 6 місяців без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, є необгрунтованим, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 вказала, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 відступила від висновків Верховного Суду у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, а також інших висновків у подібних справах.

Таким чином при нарахуванні та виплаті середнього заробітку за період після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Розподіл судового збору не здійснюється у зв`язку із відмовою у задоволенні позову.

Керуючись ст. 2, 77, 78, 94, 139, 241-246, 257-258, 262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя О.С. Духневич