Постанова від 17 лютого 2026 р. у справі №642/1823/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 642/1823/25 Головуючий суддя І інстанції Щепіхіна В. В.

Провадження № 22-ц/818/1610/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: визнання права власності

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Яцини В.Б.,

суддів Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката – Авілової Олени Михайлівни на ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 12 листопада 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю одного із подружжя,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м. Харків з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю одного із подружжя.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Харкова від 12 листопада 2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі п.3 ч.1 ст.186 ЦПК України, у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Авілова О.М., посилаючись на порушення судом норм процесуального права просить ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду.

Скарга мотивована тим, що предметом спору по справі №642/6018/24 є поділ спільного сумісного майна подружжя та стягнення з відповідача грошової компенсації вартості частини автомобіля марки ФОРД Фьюжн, 2017 року випуску у розмірі 241450 грн.

Позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 подана в порядку поділу майна подружжя.

Тоді як ОСОБА_1 не вважає спірний транспортний засіб об`єктом спільної сумісної власності подружжя та підстава його позову інша ст.57 СК України.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, які передбачені у ч. 2 ст. 369 ЦПК України, з огляду на те, що позивачем подано апеляційну скаргу на ухвалу про повернення заяви заявникові, оскарження якої передбачено п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України, без повідомленням учасників справи.

Згідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до вказаних норм ЦПК України, вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вказаним вимогам ухвала суду не відповідає.

Відмовляючи у відкритті провадження суд зазначив, що предмет спору в заявленому ОСОБА_1 позові спрямований на той самий предмет спору, що й в позові ОСОБА_2 у справі № 642/6018/24. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Проте погодитись з такими висновками суду не можна.

У статті 2 ЦПК України вказано, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 3 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення, а підстава - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

При визначенні підстави позову як елементу його змісту суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин), позивач просить про захист свого права.

За змістом ЦПК України позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили.

Відповідно до наведеної норми спори є тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто - коли спори повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Нетотожність хоча б одного із цих чинників перешкоджає відмові у відкритті провадження у справі з підстав, що передбачені п.3 ч.1 ст.186 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) дійшла висновку про те, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до змісту наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору, тобто ідентичними є склад учасників цивільного процесу, підстава звернення до суду та матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких він просить ухвалити судове рішення.

Встановлено, що у справі № 642/6018/24 у вересні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, в якій просила в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнути з відповідача грошову компенсацію вартості частини автомобіля марки FORD FUSION, 2017 року випуску у розмірі 241 450 грн. 00 коп.

В обґрунтування своїх вимог зазначила, що між сторонами було укладено шлюб 09.09.2022 року. На час звернення до суду із даним позовом, позивач також звернулася до суду із позовом про розірвання шлюбу між сторонами.

В період шлюбу з відповідачем, 13.04.2024 року на підставі договору купівлі продажу для сім`ї за спільні кошти було придбано автомобіль марки FORD FUSION, 2017 року випуску, який було зареєстровано на ім`я чоловіка.

Позивач вказує на те, що вказане рухоме майно набуте подружжям під час шлюбу, а тому вказане рухоме майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Та з урахуванням того, що автомобіль є річчю неділимою, зареєстрований на Відповідача та знаходиться у його користуванні, просить суд стягнути з Відповідача на її користь грошову компенсацію вартості її частки у праві спільної власності на вказаний автомобіль, посилаючись на рівність часток співвласників у праві спільної сумісної власності. Також просить стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Рішенням Холодногірського районного суду м. Харкова від 21.05.2025 року у справі 642/6018/24 задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. В порядку поділу спільного майна подружжя стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля марки FORD FUSION, 2017 року випуску, V двигуна 2488, д.н.з. НОМЕР_1 , у розмірі 241 450,00 грн. Також, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у розмірі 3928,50 грн.

Зазначене рішення не набрало законної сили.

У даній справі 03 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю одного із подружжя на підставі ст.57 СК України.

В обґрунтування позову посилався на те, що майно хоча і придбано у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти кого воно придбане.

Отже у цих справах різний підстави та предмет позову.

Суд першої інстанції не пересвідчився належним чином щодо складу правовідносин, предмету та підстав заявлених позивачем позовних вимог у справі №642/6018/24 та у цій справі, що переглядається.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті провадження у цій справі з підстав, передбачених п.3 ч.1 ст.186 ЦПК України.

За таких обставин, враховуючи викладене, апеляційну скаргу відповідно о ст. 379 ЦПК України слід задовольнити, ухвалу Шевченківського районного суду м.Харкова від 12 листопада про відмову у відкритті провадження у справ скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374, ст. 379 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 268, 367, 374, 379, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката – Авілової Олени Михайлівни задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 12 листопада 2025 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови виготовлений 18 лютого 2026 року

Суддя-доповідач В.Б.Яцина.

Судді О.В.Маміна.

Н.П.Пилипчук.